Меланезія — одна з трьох великих культурних областей в Тихому океані.
Мелане́зія (фр.Mélanésie відгрец.μέλας — «чорний» таνῆσος — «острів»; «Чорні острови») — сукупність острівних груп вТихому океані, чиї корінні мешканці не говорять ніполінезійськими, німікронезійськими мовами, а також є темношкірими. Меланезія розташована на північному сході відАвстралії.
Фіджі — держава на однойменних островах. Два найбільші острови — Віті-Леву і Вануа-Леву, близько 300 дрібних островів. Населення — 926 тисяч чоловік (2018). Столиця —Сува (94 тисячі мешканців на 2017 рік). Офіційна мова —англійська. Відкриті островиАбелем Тасманом в1643 р. Вища точка — Томаніві (1323м). У1970Фіджі отримали незалежність, але входили в складБританської Співдружності. У1987 вийшла зі складуСпівдружності. Свята: 10 жовтня — День незалежності. Експорт: цукор, копра, золото, деревина, риба, одяг. Визначні пам'ятки — музей Фіджі вСуві, представляє етнографію і археологію.
Меланезія має глибоку і різноманітну історію заселення, яка налічує десятки тисяч років. Перші люди з'явилися на території Меланезії понад 40 000 років тому. Вони належали до групипапуаських народів, які прибули зПівденно-Східної Азії, просуваючись черезІндонезію доНової Гвінеї та прилеглих островів. Ці перші хвилі заселення сформували основу для сучасних мовних і етнічних груп регіону.
Близько 1500 року до н. е. до Меланезії прибули носіїлапітської культури, що належали доавстронезійських народів. Вони принесли з собою нові технології, включаючиземлеробство,гончарство та будівництво човнів, що дозволило їм заселяти великі території Тихого океану. Саме лапітці стали предками багатьох народівПолінезії таМікронезії, хоча в Меланезії вони змішалися з місцевим папуаським населенням.
Європейці почали досліджувати регіон у XVI–XVII століттях. Першим з європейців, хто відвідав Меланезію, був іспанський мореплавецьАльваро де Менданья, який у 1568 році відкривСоломонові Острови. Згодом до регіону прибували англійці, французи, голландці та німці, які поступово встановлювали колоніальний контроль над островами.
Під часДругої світової війни Меланезія набула стратегічного значення як арена запеклих боїв між силамиЯпонії та союзників. Особливо важливими були кампанії в Новій Гвінеї, на Соломонових островах (включаючиГуадалканал) та на інших ключових островах регіону.
Меланезійські вірування містять у собі віру в духів-фігона (хігона). Головний фігонаАгунуа вважається творцем світу. Іноді створення світу приписується братам-першотворцям, які борються між собою. Один із них наділений мудрістю, винахідливістю, почуттям гідності, саме він створює порядок і блага цивілізації, що забезпечують нормальне життя, у той час як другий брат, підступний, неперебірливий у засобах і дурний, псує створене і сам творить лихі речі. Поряд із фігона відоміздаро (атаро) — духи моря, дерев, морського берега, що заподіюють людям шкоду, але передають їм уві сні мистецтво танцю і сімейні обереги. До фігона й адаро звертаються за підтримкою перед військовим походом. Уманус і в жителів островаЛау (Фіджі) відомі духи-покровителі, що не мають нічого спільного з родинними предками і не були в минулому людьми; за кожним з них також закріплені печери, скелі, дерева.
Хоча в багатьох місцях Меланезії духи природи і духи мертвих називаються однаково і між ними простежуються деякі зв'язки, принципові уявлення про смерть, духів мертвих, землю покійних у кожного племені мають оригінальне коріння.
Типові уявлення про відхід духів мертвих у «свою» землю, що звичайно локалізується на острові, під землею або під водою, про шляхи духів, про засоби переправи в землю мертвих, про її устрій і уявлення про тамтешнє «життя». Водночас, духи мертвих тривалий час (або навіть постійно) перебувають поблизу від будинку або в будинку як хранителі. У манус у роліоберегів виступають найближчі мертві родичі. Обов'язок підопічного — здійснити весь комплекс похоронних ритуалів і зберігати череп мертвого; борг особистого духу — охороняти живого від «чужих» духів. При порушенні духом цього боргу (особливо після смерті підопічного) череп викидається. Вважалося, що дух мертвого може ввійти в немовля, втілитися в камені або тварині.
Релігійні уявлення меланезійців у значній мірі визначалися концепцієюмана — властивою людям, тваринам, предметам особливою життєвою силою. Вважалось, що такою силою володіють предки. На цьому уявленні базувалась магічна практика спілкування з предками.
В уявленнях про предків у низці випадків зберігаються чіткі слідитотемізму, що виявляються як у релігійній доктрині, так і в реальній родовій організації тагенеалогії. На островах Лау окремі родинні групи вели своє походження від тотемних предків — від спеціального виду дерева —ву («пращур»), міфічної куриди, білого пса та від інших тварин і рослин. При цьому такі предки перевтілювалися в риб, птиць або в дерева і саме в цій формі безпосередньо впливали на членів «своїх» громад, допомагаючи або заподіюючи шкоду. Розповіді про зустрічі з перевтіленими предками мали, зокрема, роз'ясняти засоби їхнього умилостивлення і попереджати про те, що відповідні види тварин або рослин не можна вбивати, їсти тощо. Прямими нащадками тотемних предків вважалися пращури кланів. Спроможність духів до втілення, їхнє представлення нащадкам у перетвореному виді свідчить про нерозчленоване сполучення уявлення про колективну відповідальність з уявленням про переродження.
Частиною шанування предків явився поширений у ряді місць таємний культ, учасники якого за допомогою особливих ритуальних операцій «одержували» мана від предків, що виконували в даній ситуації роль особистих покровителів і захисників. Учасники ритуалів повинні знати заклинальні пісні (меке), що незрозумілі непосвяченим.
.svg)
