Малі́, офіційна назваРеспу́бліка Малі́ (фр.République du Mali,бам.Mali ka Fasojamana,фульф.Renndaandi Maali) — держава в північно-західнійАфриці.[1] Площа країни становить 1 240 192 км². Населення за оцінкою на липень 2020 року — 22 250 833 жителі. Малі — членООН. Грошовою одиницею єфранк КФА.
Держава розташована вЗахідній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 1610 км, а із заходу на схід — на 1850 км. На півночі й північному сході межує зАлжиром (спільний кордон — 1100 км); на півночі й північному заході — зМавританією (2237 км); на заході — ізСенегалом (420 км); на сході — зНігером (820 км); на півдні — зГвінеєю (858 км),Кот-д'Івуаром (370 км),Буркіна-Фасо (1100 км).
Територія країни більшою частиною рівнинна. Північна половина Малі розташована в пустеліСахара, центральна частина зайнята напівпустелямиСахеля, на крайньому півдні й південному заході тягнутьсясавани. На півночі, півдні і сході — гірські масиви заввишки до 1155 м. (г. Хомборі-Тондо). На крайньому північному сході Малі підноситься масивне платоАдрар-Іфорас (до 890 м). Головні судноплавні річки —Нігер іСенегал.Клімат субекваторіальний (на півдні) і тропічний.
Річка Нігер, що бере початок уГвінеї, у верхній течії протікає територією Малі в межах плато, що має загальний схил до північного сходу. Нижче за Сегу русло річки розгалужується і утворює велику внутрішню дельту з численними протоками, озерами і болотами. У межах цієї дельти зведені великі гідротехнічні споруди, завдяки яким вода поступає розподільними каналами на зрошування. Деякі з каналів прокладені по древніх руслах Нігеру.
На крайньому південному заході країни піщані плато висотою понад 600 м обрамовують рівнини у верхніх частинах басейнів Нігеру і його притоки Бані. Нижче внутрішньої дельти Нігеру розташована зона недавнього підняття земної кори, яке обумовило різкі зміни в конфігурації русла цієї річки на ділянці між містами Мопті й Гао.
Клімат у Північному Малітропічний, на півдні країни — субекваторіальний.
Територія країни знаходиться в межах трьох історико-географічних регіонів:Сахара,Сахель іСудан.
Сахара характеризується найвищою денною температурою і значними добовими перепадами температури (до 30—40 °C)[2]. Кількість опадів становить 50—100 мм. Рослинний світ надзвичайно бідний. Зустрічаються посухостійкі злаки і ксерофітні кущі з глибокою кореневою системою і тонким колючим листям. Серед тварин поширеніплазуни (гекони, сцинки,варани, змії), є і дикі видиссавців (антилопи аддакс, газелі дорка і дама).
У межах Сахелю середньорічна кількість опадів становить 150—600 мм. Чітко виражена сезонністьклімату. Більшість опадів випадає в 2—4 літні місяці. Серед рослин поширені акації, злаки(крам-крам, арістіда),баобаби, пальми дум і роньє. Тваринний світ представляють газелі, антилопи,жирафи,страуси,леопарди.
На південь від Сахелю розташовані суданські савани. Кількість опадів в цьому регіоні коливається від 600—800 мм на півночі до 1000—1500 на півдні.Ґрунти переважно червоні і буро-червоні з малопотужним гумусним горизонтом[3]. Надзвичайно багатий тваринний світ саван. Тут зустрічаються леви, леопарди,шакали, гієни, жирафи,слони,бегемоти,крокодили та ін.
Археологічні знахідки свідчать про те, що територія сучасного Малі була населена ще в 5-му — 4-му тисячоліттях до н. е., а розвиток землеробства почався в 3-му тисячолітті до н. е. Перші письмові згадки про ці землі містяться в арабській літературі, датованій IV ст н. е. У VIII ст. через Сахару по караванних шляхах сюди проникли араби. З IV ст. н. е. на території сучасного Малі існували, поперемінно підсилюючись і переживаючи епоху розквіту, середньовічні державиГана (IV—XIII століття),Малі (VIII—XVII століття) таСонгаї (IX(?)—XVII століття).
У 1591 році державу було завойовано армією марокканського султанату. Давні міста були розграбовані, велика частина населення виселена в Марокко, а завойовники частково асимілювалися з місцевим населенням.
У XVII—XIX століттях на території Сонгаї існували королівствабамбараСегу,Каарта,фульбе (Масіна) та інші ранньодержавні утворення народів регіону.
Першими європейцями, що проникли на територію сучасного Малі, були майор Хаутон з Ірландії (1790), шотландці хірургМунго Парк (1796) і дослідник А. Г. Ленг (1826, першим з європейців побував в м. Тімбукту) і француз Р. Кайе (1827). Військова експансіяФранції почалася в 1855 році. Місцеве населення протистояло французьким колонізаторам (туареги чинили озброєний опір владі до 1914 року). У 1890-х французькі війська підпорядкували практично всю територію сучасного Малі. Кордони і назва колонії неодноразово мінялися — Верхній Сенегал із центром у м. Каєс (1890), Судан (1892), Сенегамбія-Нігер (1902), Верхній Сенегал-Нігер (1904), Французький Судан (1920). У 1895 році колонія включена до складу федерації колоній під назвою Французька Західна Африка (ФЗА). З 1908 року адміністративним центром Французького Судану ставБамако.
Антиколоніальний рух очолила партія «Суданський союз» на чолі з Модібо Кейтою (нащадком правителів імперії Малі). Після її перемоги на виборах в територіальну асамблею (1957) був сформований автономний уряд. 28 вересня 1958 Французький Судан став автономною Суданської Республікою в складі Французького Співтовариства.
Незалежність Республіки Малі (назва взята в пам'ять про історичне минуле) проголошена на надзвичайному з'їзді СС — АДО 22 вересня1960 року. Президентом незалежної держави став лідер партіїМодібо Кейта, столицею оголошений м.Бамако. Нове керівництво встановило однопартійний режим, розірвало відносини з Францією і проводило політику співпраці з країнами соціалістичного табору.
У листопаді 1968 року внаслідок військового перевороту, здійсненого групою офіцерів під керівництвом лейтенантаМуси Траоре, влада перейшла до Військового комітету національного звільнення (ВКНЗ). У вересні 1969 року М. Траоре став президентом Малі.
У1976 році з ініціативи ВКНЗ створена нова політична партія «Демократичний союз малійського народу» (ДСМН), очолювана М. Траоре. Після прийняття нової конституції у 1979 році влада перейшла від ВКНЗ до цивільному уряду, президентом країни вибраний М. Траоре.
У1991 році режим М. Траоре було скинуто внаслідок військового перевороту, очоленого начальником штабу армії, підполковником Амаду Тумане Туре. У1992 році прийнята нова конституція, що проголосила багатопартійну систему. На президентських виборах, що відбулися в 1992, главою держави вибраний колишній лідер «Панафриканської партії за свободу, солідарність і справедливість» (АДЕМА, створена в 1990) Альфа Умар Конаре. Переобраний на цей пост в 1997 року. У 2002 і 2007 роках президентом було обрано Амаду Тумані Туре.
22 березня2012 року група військових оголосила по місцевому телебаченню про державний переворот. Змовники взяли під контроль державне теле- і радіомовлення і президентський палац. Вони оголосили про припинення діяльності конституції і про розпуск уряду та інших державних інститутів країни. За словами військових, виступити проти президента їх змусила його некомпетентність у боротьбі з повстанням туарегів на півночі країни[4].
11 січня2013 року французькі війська здійснили військову інтервенцію на запит тимчасового уряду.30 січня було оголошено, що координованим рухом французьких і малійських військ було захоплено останній бастіон ісламістів в Кідалє[5].2 лютого французький президентФрансуа Олланд приєднався до тимчасового президента МаліДіонкунда Траоре, в публічному виступі у нещодавно відновленому Тімбукту[6].
4 серпня 2024 року Малі негайно розірвала дипломатичні відносини з Україною після того, як високопоставлений український чиновник, за словами Бамако, визнав «причетність» Києва до важкої поразкималійської армії та російськоговоєнізованого угруповання Вагнера в липні 2024 року, під час боїв із сепаратистами та джихадистами[13].
Малі — відстала аграрна держава.Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 14,6 млрд доларів США (129-те місце в світі); що в перерахунку на одну особу становить 1,2 тис. доларів (170-те місце у світі)[12]. Промисловість разом із будівництвом становить 26 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 38 %; сфера обслуговування — 36 % (станом на 2006 рік)[12]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 20 % — промисловість, будівництво і сфера обслуговування; 80 % — аграрне, лісове і рибне господарства (станом на 2006 рік)[12].
Надходження вдержавний бюджет Малі за 2006 рік склали 0,76 млрд доларів США, а витрати — 0,83 млрд; дефіцит становив 8 %[12].
Малі належить до 25 найбідніших країн світу. Країна значною мірою залежить від іноземної допомоги (основні фінансові донори: Франція, країни ЄС іМВФ) і є дуже вразливою до коливань цін на золото і бавовну. Прямі закордонні інвестиції становлять 44 млн доларів США на рік.
За даними індексу економічної свободи (англ.Index of Economic Freedom) відThe Heritage Foundation за 2001 рік темп зростання ВВП становив 3,6 %.
За 2004 рік було вироблено 410 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 381,3 млн кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)[12].
У 2004 році споживаннянафти склало 4,3 тис. барелів на добу,природний газ не використовується для господарських потреб[12].
Велике значення для господарства країни маєвідгінне скотарство. Поголів'я великої рогатої худоби в 2006 році становило 6 млн голів, кіз — 8 млн голів, вівців — 5 млн голів.
Внутрішній транспорт головним чином автомобільний. У 1987 році пущена транссахарська автомагістраль, що зв'язала Малі зАлжиром іТунісом, а дорога в південному напрямі наУагадугу зв'язує країну з ганським портомТема. Є лише одна залізнична лінія Кулікоро — Бамако — Каєс —Дакар (Сенегал). З червня до лютого вантажі перевозять судноплавними ділянками р. Нігер. У 1995 році в країні було 24 аеропорти.
Державаекспортує: продукцію агровиробництва, сировину. Основні покупці: Китай (13 %); країни Бенілюксу (9 %); Іспанія (3 %). У 2006 році вартість експорту склала 326 млн доларів США[12].
Державаімпортує: паливо (30 %), промислові товари, продукти харчування. Основні імпортери: Кот-д'Івуар (23 %); Франція (17 %); Велика Британія (4 %). У 2006 році вартість імпорту склала 529 млн доларів США[12].
Рівеньурбанізованості в 2000 році склав 27 %[12]. Головні міста держави:Бамако (815 тис. осіб),Сегу (90 тис. осіб),Мопті (74 тис. осіб). Більшість населення Малі (73 %) проживає у сільській місцевості.
Найчисельніший народ — бамбара проживає в основному в західній і центральній частині країни, малінке — на крайньому південному заході. Обидва народи традиційно осілі землероби.Сенуфо і догони проживають у південно-східній частині країни, сонгаї — на сході Малі по обидва боки річкиНігер. Ці народи теж традиційно займалися землеробством. До кочових народів Малі належатьТуареги, що проживають на сході країни іфульбе, які зустрічаються на значних територіях, найбільше в середній течіїНігеру. Араби живуть на півночі країни.
Очікуванасередня тривалість життя в 2006 році становила 49 років: для чоловіків — 47,1 року, для жінок — 51 рік[12]. Смертність немовлят до 1 року становила 107,6 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 560 жителів; лікарями — 1 лікар на 21,2 тис. жителів (станом на 1996 рік)[12]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 5,2 % від ВВП країни[12].
У квітні — травні 2013 року, післявійськового конфлікту,ВООЗ провела оцінку медичної допомоги з використанням системиHeRAMS. Згідно зі звітом було пошкоджено п'яту частину (18,7 %) закладів охорони здоров'я. Для надання багатьох медичних послуг не вистачало кваліфікованого персоналу[14].
Рис іпшоно є основними компонентами малійської кухні, яка досить широко використовує хлібні злаки[15][16]. Зерна зазвичай готуються із соусами, що виготовлені з їстівного листя, такого якшпинат абобаобаб, з томатно-арахісовим соусом, і може супроводжуватися шматками смаженого м'яса (зазвичай курки, баранини, яловичини або м'яса кози)[15][16]. Кухня Малі дуже різноманітна в різних регіонах країни[15][16]. Інші популярні страви —фуфу, рисджолоф імаафе.
Найпопулярнішим видом спорту в країні єфутбол. Країна приймалаАфриканський кубок націй 2002. У Бамако народився знаменитий футболіст збірної ФранціїЖан Тігана. Багато гравців збірної Малі виступають за європейські футбольні клуби, зокрема Фреді Кануте, Мамаду Діарра, Сейду Кейта, Мохамед Сіссоко та ін. Також в країні популярнібаскетбол і традиційні види боротьби.
Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с.(рос.)
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — Ч. 1. Світовий океан, Африка, Австралія, Океанія, Південна Америка. — 306 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Витухина Г. О. Мали. —М.:Мысль, 1987. — 134 с.(рос.)
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. —ISBN 966-603-307-0
Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. :Мапа, 2011. — 606 с. —ISBN 978-966-8804-23-6
Дегтерев Д. Западноафриканская «Восьмерка» набирает обороты //«Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2003. — № 12. — С. 28—31.(рос.)
Диаките С. Финансовые и организационные предпосылки формирования фондового рынка в Республике Мали // Финансы и кредит. — 2007. — № 44. — С. 73—77.(рос.)
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. :Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів :Світ, 2002. — 672. с.—ISBN 966-603-178-7
Иванов И. Амаду Туре //Эхо планеты. 2007. — № 18. — С. 13.(рос.)
Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.(рос.)
Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. —ISBN 978-966-06-0504-4
Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : Навч.-метод. посібник. — Львів : Видавн. центр ЛНУ, 2017. — 184 с. —ISBN 978-617-10-0374-3
Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. —ISBN 966-613-502-7
Новиков С. С.,Урсу Д. П. История Мали в новое и новейшее время. — М.: Наука, 1994 — 286 с.
Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. —ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. —ISBN 978-966-439-744-6
Савинова Н. А. Мали. —М.: Мысль, 1987. — 134 с.(рос.)
Страны и народы. Науч.-попул. геогр.-этноггр. изд. Зап. и Центр. Африка — М.: Мысль, 1979.
Филиппов В. Р. Туареги Мали: долгий путь к миру // Азия и Африка сегодня. — 2012. — № 9. — С. 46—51.(рос.)
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. —ISBN 978-966-439-989-8
Africa South of the Sahara. 2004. L.-N.Y.: Europa Publications, 2003.(англ.)
Малі, Республіка Малі / Т. І. Шпарага // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-65843
%2csheep%2ctraffic%2cmotorbike%2cdonkey_cart%2cbus_Koutiala(Sikasso_Rgn)%2cML_sun13apr2014-0831h.jpg)
