Лісабо́н (порт.Lisboa; МФА: [ɫɨʒ.ˈbo.ɐ], Лижбоа) — столиця та найбільше містоПортугалії, політичний, економічний та культурний центр країни. Адміністративний центроднойменного округу. Найзахідніша столиця материковоїЄвропи та єдина на узбережжіАтлантичного океану.
За найпоширенішою версією, назва міста походить відфінікійського виразу Alis-Ubbo (благословенна затока) завдяки своєму вигідному розташуванню у широкому гирлі, але існують і інші версії, як наприклад «Olipsso» чи «Lixbunã». Схематично походження слова «Lisboa» прийнято передавати так: Olisipo > Ulixibona > Al-Ušbuna > Lixbona > Lixbõa > Lisboa.
Лісабон розташований на заході Португалії, на півдні округу Лісабон, на правому березі річкиТежу, у її гирлі. Найвища точка — 226 метрів надрівнем моря (Парк Монсанту), є найзахіднішою столицею Європи.
Лісабон межує на півночі з муніципалітетомЛореш, на північному заході — з муніципалітетомОдівелаш, на заході — з муніципалітетамиАмадора іОейраш. На сході й півдні омивається водами річки Тежу і Атлантичного океану.
Разом зі своїми числе́нними передмістями (в тому числі і північні райониСетубальського округу) утворює Лісабонську агломерацію (порт.Área Metropolitana de Lisboa), населення якої перевищує 2 млн осіб.
Історичний центр міста розташований на семи пагорбах (порт.Sete colinas), причому деякі вулиці настільки вузькі, що унеможливлює проїзд громадського транспорту. У місті є 3 фунікулери та один вертикальний ліфт Санта-Жушта. У західній частині міста розташовані йоголегені — лісопарк Монсанту загальною площею понад 10 км². Місто відвоювало значну територію у річки, головним чином з 19 століття, що дозволило будівництво широких проспектів у нижній його частині, а також створення залізничного сполучення і портових споруд. Саме на таких територіях збудовано найсучаснішіПарк Націй іКультурний Центр Беленя.
Лісабон — одна з найтепліших європейських столиць, з кліматом що великою мірою обумовленийГольфстримом. Весна може бути від сирої до спекотної сонячної (11…26 °C) з деякими зливами, літо — сухе та спекотне з деяким вітром і температурами між 16 та 29 °C. Осінь тепла і нестабільна, з температурами від 12 до 27 °C і зима, як правило, — дощі та сирість, з незначним сонцем (8…18 °C). Найнижча зареєстрована температура −2,2 °C, найвища — 43 °C.
Сніг випадає дуже рідко — востаннє це було 29 січня 2006 року та 28 січня 2007 року, сталося це після більш як сорокарічної паузи. У середньому місто отримує 3300 годин сонця і 100 днів дощу на рік[14].
Місто знаходиться у зоні, котра характеризуєтьсясередземноморським кліматом. Найтепліший місяць —серпень із середньою температурою 23 °C (73,4 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 11,3 °С (52,3 °F)[15].
Перше поселення заснувалифінікійці близько 1200 р. до н. е. і це друга найстаріша європейська столиця після Афін[16].
Вигідне географічне розташування міста сприяло його швидкому розвитку. Так, з появою у регіоніКельтів, вони почали змішуватися змісцевими населенням, що і дало початок виникненню племен, що розмовляликельтською мовою. Найімовірніше,стародавні греки протягом тривалого часу мали в гирлі річкиТежу торговельний пункт. Але тогочасні конфлікти уСередземномор'ї призвели до залишення міста греками, головним чином завдякикарфагенянам, що на той час домінували в регіоні. ЗанепадРимської імперії тафеодалізація суспільства призвели до завоювань її західної частинигерманськими,гунськими та іншими племенами. Під кінець римського панування «Olissipo» стало одним із перших міст, що прийнялихристиянство. Першим єпископом міста бувСан-Ґенс. У той час місто зазнає значних пограбуваньварварами,аланами, стає частиноюСуевського королівства, і врешті решт, переходить довестготів ізТоледо, які називають його «Ulishbona». Пограбування та комерційний занепад на той час містечка «Ulishbuna» тривали до початкуVII століття, колимаври, скориставшись громадянською війною в Толедському королівстві, захоплюютьІберійський півострів у 711 році. Отже у 719 році місто перейшло до маврів, які назвали його «al-Lixbûnâ»арабською мовою та побудували фортифікацію.
На початку вересня 844 року мусульманський Лісабонздобули вікінги. Вони 13 днів грабували місто й вирізали частину міського населення.
Капітуляція сарацинів Лісабона перед Афонсу І.Лісабонський землетрусПлан перебудови 1756 р.
Мусульманське панування у Лісабоні тривало до 1147 року, коли містовідвоював перший португальський корольАфонсу І. 1179 року він надав йомуфорал, яким визнав за поселенням статусмістечка та муніципальні самоврядні права. Статус столиці Лісабон отримав 1255 року, завдяки своєму вигідному стратегічному розташуванню. Було відновлено єпархію, яка уXIV столітті стаєметрополією. Вже до кінцяXIII століття місто перетворюється на важливий порт, завдяки морському сполученню зПівнічною Європою, а в 1290 році за короляДініша I відкривається перший у країні університет, який у 1308 році перенесли до містаКоїмбри.
6 грудня 1383 року міщани Лісабонаповстали проти королеви-регентшіЛеонори, прогнали її і проголосили «захисником королівства» авіського магістраЖуана. 16 грудня вони створили самоврядну раду —Дім двадцяти чотирьох. У відповідь до Португалії вдерся кастильський корольХуан I, зять вигнаної королеви. 29 травня 1384 року віноточив португальську столицю й тримав її в облозі чотири місяці. Лісабон врятувався чудом: серед кастильців спалахнула епідеміячуми, яка викосила половину їхнього війська. 3 вересня нападники зняли облогу й повернулися до Кастилії. Наступного 1385 рокукортеси обрали Жуана новим королем Португалії. 14 серпня у вирішальнійбитві при Алжубарроті він вщент розбив кастильських інтервентів. За допомогою лісабонців Жуан І відстояв суверенітет країни й добився утвердженняАвіської династії на португальському троні. Він та його нащадки розпочали завоювання в Африці та дослідження Атлантики.
Тісна співпраця зіталійцями, що домінували уСередземномор'ї ще з часівРимської імперії, приносить місту низку важливих географічних відкриттів у спільних експедиціях — архіпелагиАзорських островів,Мадейри таКанарських островів. Ці острови дозволили заснувати нові морські порти, корисні з точки зору нових комерційних зв'язків. Численні морські експедиції відправлялись із Лісабона у XV—XVII століттях. Найвідомішою стала експедиція під керівництвомВаско да Гама у 1497—1498 роках, підкреслюючи таким чином важливість міста як морського порту та торговельного центруЄвропи.
13 червня 1589 року англійськіпірати під проводомФренсіса Дрейка здійснили морський напад на Лісабон, проте португальці його успішно відбили[17].
У 1640 році португальцям вдаєтьсявідновити незалежність і королем стаєЖуан IV. У місті будується приблизно 40 нових монастирів (крім тридцяти вже існуючих на той час), а на початку XVIII століття, за часів короля Жуана V, у місті будується грандіозна для тих часів споруда — акведук «Вільних Вод» (порт.Aqueduto das Águas Livres), висота котрого сягає 70 метрів (див. галерею зображень).
1 листопада 1755 року Лісабон зруйнуваливеликий землетрус і цунамі. Відновленням міста займався міністрСебаштіан де Карвалю. Столиця відродилася лише наприкінці XVIII століття. Нововідбудоване місто, центральна частина якого набуває прямокутних форм і отримує назву на честь маркіза.
У 1910 році Португалію вперше проголошено республікою, що існувала до 1926 року, коли праві сили встановлюють у країні диктаторський режимНової Держави на чолі зСалазаром, що тривав до 25 квітня 1974 року. Саме цього дня в країні відбуласяРеволюція гвоздик, в результаті якої було скинуто півстолітню диктатуру на чолі з послідовником СалазараМарселу Каетану, а 25 квітня стає національним святом — днем свободи[18]. Відтоді в Лісабоні і в країні встановлюється демократія (сьогодні муніципальною палатою керуєСоціалістична партія на чолі з меромАнтоніу Коштою). У країні починається нова ера економічних перетворень і вже через 10 років після падіння диктаторського режиму, у 1985 році тодішнійпортугальський президентМаріу Суаріш підписав угоду про вступ країни доЄвропейського Союзу (сталося це уМонастирі єронімітів).
У 1988 році в центрі Лісабона (місцевість Шіаду) сталася пожежа, що знищила значну частину архітектурної спадщини міста та зону його традиційної комерції[19].
Лісабон розвивається у швидкому ритмі, не відстаючи від інших європейських столиць, — покращується його інфраструктура та системи безпеки, охорони здоров'я, спорту тощо. У 1994 році місто було Європейською столицею Культури, у 1998 році відкритодругий міст через річкуТежу, у тому ж році у місті було реалізованоВсесвітню виставку Expo 1998 присвяченуокеанам, у 2004 році, в ходічемпіонату Європи з футболу, що проходив у Португалії, місто було ареною 10 футбольних матчів (на стадіонахАлваладе XXI іЛуж). У 2008 році було оголошено про будівництво нового міжнародного аеропорту, третього мосту через річку Тежу серед інших грандіозних проєктів.
Фунікулер «Ascensor da Glória» — один із символів Лісабона та національний пам'ятник, що діє з 1885 року.3 вересня2025 року на фунікулері «Ascensor da Glória» сталася аварія — вагон зійшов із рейок і врізався в будівлю. Загинуло 15 осіб, ще 18 отримали поранення, п'ятеро з них — у тяжкому стані. Серед постраждалих були і діти. Попередньою причиною було названо обрив троса, остаточні обставини з'ясовує слідство. 4 вересня 2025 року, через трагедію на фунікулері, в країні було оголошенодень жалоби[20].
Лісабон є найбагатшим містом країни —ВВП на душу населення перевищує середньоєвропейський показник, причому в економіці домінує сфера послуг. Лісабонський порт є найактивнішим на атлантичному узбережжі Європи. Більшість багатонаціональних компаній, присутніх у Португалії, розміщена саме в Лісабоні. Він також є 9-м містом у світі, що приймає найбільше конгресів світового рівня[23].
Лісабон є важливим транспортним вузлом як Португалії, так і Іберійського півострова загалом. До транспортних магістралей міста Лісабона належать швидкісні автомагістралі (в тому числі платніA-1,A-2,A-5), залізничне та водне сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні мають міжнародний аеропорт «Портела», 2 мости через р. Тежу, річковий транспорт, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро, автобусний транспорт, трамвайні мережі.
Лісабонський аеропорт є важливим не тільки для Лісабонської агломерації. Він обслуговує також населення з прилеглих адміністративних округів. Розташований у північній околиці міста (3-й квартал). З аеропорту«Київ» до Лісабона двічі на тиждень виконує рейси авіакомпаніяWizz Air.
У зв'язку з постійним зростанням пасажирообігу, а повітряний пасажиропотік Лісабона становить близько 10 млн осіб на рік, у 2008 році прийняте рішення про будівництво нового міжнародного аеропорту вАлкошете.
Головними залізничними вокзалами Лісабона є станціїОріенте таСанта-Аполонія. Залізничні маршрути розходяться від міста у двох магістральних напрямках: Лінія Північна (Порту) та Лінія Південна (Алгарве), та трьох приміських — ЛініяСінтри, ЛініяКашкайша, ЛініяАзамбужи.
Станція метро «Террейру-ду-Пасу», відкрита у 2007 р.[24]
Перший португальськийметрополітен було відкрито 29 грудня 1959 року. На 2017 рік побудовано 4 лінії (синя, зелена, жовта та червона) загальною завдовжки 44,2 км, що нараховують 56 станцій (з них 6 вузлові), які обслуговують приблизно 0,5 млн пасажирів щодня. Спорудження червоної лінії було пов'язане з проведенням у місті міжнародної експозиціїExpo 1998. У майбутніх планах (2010—2020) розширення жовтої ліній у південному напрямку до з'єднання із зеленою. Вартість квитка залежить від зони (для першої зони становить 0,75євро, для другої — 1,05 євро). Лісабонське метро зв'язує місто з двома іншими містами —Амадора таОдівелаш (обидва належать до другої зони).
Лісабонський трамвай з'явився у 1901 році і став другим у країні після містаПорту. Сьогодні його функціонування обмежене до п'яти маршрутів (E12, E15, E18, E25, E28), суто в історичній частині міста, крім 15-го, який сягає передмістяАлжеш (районОейраша). Загальна довжинатрамвайних колій 48 км, кількість рухомого складу — 58 одиниць (в тому числі 40 історичних). Обслуговується державним підприємством «Карріш», має послугу оренди.
Перший міст через річкуТежу був споруджений ще за часів португальського диктатораСалазара у 1962—1966 роках — так званийпідвісний міст завдовжки 2277 м і 70 м у висоту. З моменту відкриття (6 серпня 1966 року) і доРеволюції гвоздик носив ім'я диктатора — міст Салазара. 1974 року назву було змінено на честь революції —Міст імені 25 квітня. Це одночасно автомобільний (платний у північному напрямку) і залізничний міст, що з'єднує місто з півднем, зокрема з містомАлмадою таСетубальським адміністративним округом. Щороку в середині березня через міст проходить маршрутЛісабонського напівмарафону (з цього приводу автомобільний рух припиняється на декілька годин, а охочі пробігти мостом мають можливість це зробити).
Другим лісабонським мостом євантовий містВашку да Гама, спорудження якого планувалось ще задовго до початку будівництва, — збудований до міжнародної експозиції Expo 1998 (відкритий 4 квітня 1998 року). Зі своєю завдовжки 17,3 км є найдовшим мостом у Європі та 5-м у світі. Міст є суто автомобільним — з'єднує місто Лісабон у його східній частині з містомМонтіжу Сетубальського адміністративного округу і південними регіонами країни, є платним.
Лісабон перетинається широкими бульварами, які виводять до великих майданів, посередині яких зазвичай встановлені монументальні пам'ятники переважно діячам національної історії та культури. Визначними серед вулиць (власне бульварів) Лісабона є бульвар Свободи (Avenida da Liberdade), бульвар Фонтеш Перейра де Мелу (Avenida Fontes Pereira de Melo), бульвар Алміранте Реїша (Avenida Almirante Reis) та бульвар Республіки (Avenida da República).
1880 рокуВолодимира Антоновича відрядили за кордон на один рік, і того ж року він бере участь як депутат від університету Св. Володимира і як член Московського археологічного товариства в IX археологічному з'їзді в Лісабоні.
Проспект України (порт. Avenida da Ucrânia) — проспект у Четвертому кварталі міста Лісабона. Розміщений у північно-східній частині португальської столиці поблизу станції«Бела-Вішта» Лісабонського метрополітену. Пролягає від проспекту Республіки Болгарії (порт. Avenida da República de Bulgária) до Кільця Бела-Вішти (порт. Rotunda da Bela Vista).
Посольство України в Португальській Республіці розташовано на Av. das Descobertas 18.
Садиба спілки Українців у Португалії, Rua Félix Correia Nº1, 2-Esq 1500—271.
15 вересня 2019 року на площі Італії в Лісабоні відкрито погруддя Тараса Шевченка[27].
Панорама Лісабона, погляд з Шіаду (Chiado). Вгорізамок святого Георгія, праворуч Альфама (Alfama), собор Святого Антонія (Igreja de Santo Antonio a Se) та річка Тежу (Tejo), на передньому плані дахи Байши (Baixa).
Camarinhas, Catarina (2012).L'urbanisme de Lisbonne. Paris: L'Harmattan.ISBN 978-2-296-47915-9
Melo, João De (2005).Como visitar Lisboa. [S.l.]: Lisboa, Infoportugal S.A.ISBN 972-8757-02-6
Vários Autores (2006).Fin de Semana: Lisboa. [S.l.]: Barcelona: Salvat Editores, S.A.ISBN 84-345-0466-9
Vários Autores (2006).Lisboa S.A. [S.l.]: Barcelona: Ediciones B S.A.ISBN 84-666-2523-2
França, José Augusto (2008).Lisboa: História Física e Moral. Lisboa: Livros Horizonte.ISBN 978-972-24-1612-2
Gea, Juan Carlos (2005).El Temblor (Lisboa, sábado de santos de 1755). [S.l.]: Gijón: Ediciones TREA.ISBN 84-9704-205-0
Vários Autores (2005).Lisboa (time out). [S.l.]: Barcelona: Blume.ISBN 84-9801-028-4
Vários Autores (2006).Lisboa 2006 (Guías Visuales). [S.l.]: Madrid: Aguilar, S.A. de Ediciones-Grupo Santillana.ISBN 84-03-50156-0
Sainz Guerra, José-Luis (coord.), «La remodelación de la ciudad europea»,Valladolid, 2007,ISBN 978-84-8448-417-2, Publicações da Universidade de Valladolid
Francisco Santana; Eduardo Sucena, ред. (1994).Dicionário da história de Lisboa. Carlos Quintas & Associados.ISBN9729603006.(порт.)
.jpg)
.jpg)
_(cropped).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
.JPG)
.svg)
