Розкол між лютеранами іримо-католиками став явним і публічним післяВормського едикту 1521 року: едикти сейму засудили доктора Мартіна Лютера і офіційно заборонили громадянамСвященної Римської імперії захищати або поширювати його ідеї, піддавши прихильників лютеранства гонінням, у вигляді конфіскації всього майна на користь імперського уряду та сторони звинувачення поділом вилученого навпіл. Розкол здебільшого стосувався двох питань: належного джерела влади в церкві, яке часто називають формальним принципом Реформації, та доктрини прощення, яку часто називають матеріальним принципом лютеранської теології. Лютеранство відстоює доктрину прощення «тільки Благодаттю через віру на підставі лише Писання», таким чином встановлюючи абсолютний авторитетСвятому Письму в усіх питаннях віри. Це контрастує з вірою Римо-католицької церкви, визначеної наТредентському соборі, щодо авторитету, який випливає як від Писання, так іПередання.
Лютерани визнають авторитетБіблії та 2таїнства, ставлення досвятих відрізняється від того, як їх шануютькатолики іправославні. Лютеранство має відмінний погляд нахристологію, питанняблагодаті,передвизначеність тощо. На відміну відкальвіністів тановітніх протестантів, лютерани мають літургію та деякі практики католицької церкви, зокремаєпископську систему управління. На сьогодні лютеранство об'єднує близько 77—80 млн. осіб по всьому світу. Існує декілька лютеранських організацій, віровчення яких інколи суперечить одна одній, через децентралізований устрій.
Найменування «лютеранин» виникло спершу як зневажливий термін, що використовувався протиМ. Лютера німецькимсхоластичним теологом докторомЙоганном Майєром фон Екком під часЛейпцизького диспуту у липні 1519 року. Екк та інші римські католики йшли за прикладом традиційної практики йменувати будь-якуєресь на честь її лідера, таким чином позначаючи всіх, хто ототожнював себе з теологією Мартіна Лютера, як лютеран.
Мартін Лютер ніколи не любив термін «лютеранин», і напроти віддав перевагу позначенню «євангеліст», що походить відeuangelion (εὐαγγέλιον), грецького слова, що перекладається як «добра звістка», тобто «Євангеліє». ПослідовникиЖана Кальвіна,Ульріха Цвінглі та інших богословів, пов'язаних ізреформатською традицією, також використовали цей термін. Щоб розрізняти дві євангелічні групи, дехто почав називати їх євангелісти-лютерани та євангелісти-реформатори. Згодом, слово «євангеліст» було скасовано. Самі лютерани почали використовувати термін «лютеранство» у середині XVI століття, щоб відрізнити себе від інших груп, таких яканабаптисти такальвіністи.
Лютеранство відкидає першість івсесвітню владу папства як божественного інституту; заперечується католицька доктрина про існуваннячистилища тамолитви до Марії та святих. Реформаторський рух, ініційований Лютером, стверджує унікальну цінність Писання та перевагу віри в Ісуса Христа. Лютер розвинув вчення про загальне священство, в якому він стверджує, що кожен віруючий може прийти до Бога без потреби в посереднику, не применшуючи важливості пасторів як тих, хто виконує слово і обряди. Згідно з Лютером, всі віруючі є священиками через духовні жертви покаяного серця в молитві.
В основі лютеранського «символу віри» лежить ідея виправдання грішника.Первородний гріх сприймається як цілковита руйнація людської природи, внаслідок чого будь-які діяння, навітьдобрі, є в основі спотвореними. Відповідно, людина знаходить собі виправдання в Божих очах і благодать лише не через ці діяння, а через віру у Бога і примирення з ним[1]. Справедливість, як і милість Божа, не залежить від особистих чеснот людини, але дається по особистій волі Творця і сповіщається Святим Духом. Бог не впливає насильницьки на волю людини, але, як абсолютний пан, направляє волю до своєї мети. В результаті людина діє вільно навіть в питанні власного порятунку, оскільки істинно вільна лише людина «виправдана» — її доля вже визначена Богом, який вирвав її із земних умовностей.
Іншими особливостями лютеранства є визнання лише 2 таїнств:Хрещення таПричастя[1]. У лютеранській церкві зберігсяєпископат, в храмах дозволяютьсяікони тарозп'яття, але їм приділяється небагато уваги. Центральне місце в богослужінні займаєпроповідь.
Спрощуючи, не можна говорити про єдину лютеранську церкву, оскільки існує кілька церков або підгалузей, що виникли з лютеранського руху. Сьогодні гілка лютеранства поступово починає вливатися в решту євангелічного (протестантизму), тоді як існує лютеранський рух (пов'язаний з традицією Англіканської Високої Церкви), який рухається ближче до католицизму, як це було з самого початку. У лютеранстві також є харизматичні рухи відродження, які активно діють у Африці.
Основні ідеї лютеранського богослов'я, які здебільшого відповідають євангельській вірі, можна коротко висловити у трьох латинських формулах:
Sola gratia (тількиблагодаттю): тільки Христос може виправдати нас. Справи, включаючи церковні таїнства та будь-які інші види людські намагання, не є причиною спасіння людини. Христос помер за нас, і через Нього, через віру, ми врятовані, щоб ніхто не вірив, що він спасен своїми заслугами, і не хвалився своїми ділами. Тому спасіння – справа виключно Божої благодаті (Ефесян 2:8-10).
Sola Scriptura (тільки Писанням): єдиним джерелом одкровення і основою християнської доктрини є Святе Письмо Старого і Нового Завітів.
Sola fide (тільки вірою): тільки віра, через благодать Божу, рятує нас. Жодні справи не можуть врятувати нас, лише віра. Апостол Павло каже: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою» (Римлян 1:16-17).[2]
Важливо відзначити, що лютеранське вчення суттєво відрізняється та протиставляється католицизму, а також має розбіжності з іншими євангелічними конфесіями.
Ікони: Лютерани допускають ікони як данина традиціям, але не ведуть поклоніння.
Літургія: Лютерани мають історичну літургію, що походить з дотридентської меси, і майже у всіх випадках є більш консервативна, ніж католицька літургія. Декотрі регіони, що мають достатній вплив пієтизму і протестантизму існує певна схожість у обрядовій частині із сучасними формами поклоніння в інших євангельських церквах.
Одяг та звичаї: Особливістю, що передалася від католицизму, є одяг, який носять деякі пастори: альби, палантини, чаші, ряси і т.д.
На відміну від католицьких священиків, лютеранські пастори можуть одружуватися та мати сім'ї. Конфесійні лютерани продовжують зберігати, згідно з традиційним тлумаченням Святого Письма і Священного Передання, суворо чоловіче пасторське висвячення. Однак інші лютерани, більш схильні до прогресивного руху та ліберального богослов'я, висвячують жінок у священики у своїх інститутах.
Протестантські уявлення про спасіння
У таблиці узагальнено класичні погляди трьох протестантських вірувань стосовно спасіння.
Тема
Кальвінізм
Лютеранство
Армініанство
Людська воля
Тотальне розпуство: Людство має «вільну волю», але воно перебуває в рабстві гріха, поки не буде «перетворено».
Первородний гріх: Людство має вільну волю щодо «благ і майна», але гріховно за своєю природою і не здатне зробити свій внесок у власне спасіння.
Тотальне розпуство: Людство має свободу від бажання, але не «свободу від гріха», якщо тільки це не забезпечується «благодаттю прощення».
Лютеранство поширилося по всійСкандинавії в XVI столітті, оскільки монархДанії-Норвегії (зосібно правитель Ісландії та Фарерських о-вів) і монархШвеції (зосібно правитель Фінляндії) прийняли лютеранство. Через балтійсько-німецьке та шведське правління лютеранство також поширилося вЕстонії таЛатвії.
Врешті, з 1520 року вКопенгагені регулярно проводилися лютеранські богослужіння. І попри те, що Данія-Норвегія офіційно залишалася католицькою. За правлінняФредеріка I (1523-33), який спочатку обіцяв переслідувати лютеран, невдовзі відбулись перші перетвориння, чим правитель доєднався до політики захисту лютеранських проповідників та реформаторів, найзначнішим з яких бувГанс Таузен.
За правління Фредеріка лютеранство значно поширилося у Данії. На відкритих зборах у Копенгагені, на яких був присутній корольКрістіан III в 1536 році, народ кричав: «Ми стоятимемо на боці святого Євангелія і не хочемо більше таких єпископів». Син Фредеріка, пізніший Крістіан III, був відкритим лютеранином, що завадило йому зайняти престол після смерті батька 1533 року. Однак після перемоги вгромадянській війні, що відбулася після виступу, в 1536 році став королем Крістіан III, який під час власного правління продовжив просувати Реформацію далі в країні.
Конституцією, на якій має лежати Дансько-норвезька церква, згідно зЦерковною ординацією, було «Чисте слово Боже, яке є Закон і Євангеліє». У ньому не згадуєтьсяАуґзбурзьке віросповідання. Священики повинні були добре розуміти Писання, щоб проповідувати і пояснювати Євангеліє і послання своїм громадам.
Усе, це подавалось у «Малому катехизі» Лютера, доступному данською мовою з 1532 року. Тоді навчали, що наприкінці життя люди матимуть можливість на: «прощення гріхів» і «будуть зарахованими до праведних» та «вічного життя». Настанова досі актуальна.
Перша повна Біблія данською мовою була заснована на перекладіМартіна Лютера німецькою мовою. Вона була опублікована в 1550 першим тиражем в 3000 примірників; друге видання вийшло 1589 году. На відміну від католицизму, лютеранська церква не вважає, що традиція є носієм «Слова Божого», або що лише громаді єпископа Риму довірено тлумачити «Слово Боже».
Реформація у Швеції розпочалася зОлауса таЛаврентія Петрі, братів, які після навчання у Німеччині принесли Реформацію до Швеції. Вони привелиГустава Вазу, обраного королем у 1523 році, до лютеранства. Відмова папи римського дозволити заміну архієпископа, який підтримав війська, що виступили проти Густава Вази під часСтокгольмської кривавої лазні, призвела до розриву офіційних зв'язків між Швецією та папством у 1523.
У середині XVI століття у лютеранстві вирували релігійні суперечки міжкриптокальвіністами,філіппістами,сакраментаріями,убіквітаріанцями тагнесіо-лютеранами. Врешті, все завершилося спільною згодою, яку сформували у Формулі злагоди. Велика кількість політично та релігійно-впливових лідерів зібралися разом, обговорили та вирішили вищепоставлені питання, які були суперечливими, на підставі Писання, внаслідок чого з'явилася Формула, яку підписали понад 8000 лідерів.Книга Злагоди замінила більш ранні, неповні збірки доктрин, об'єднавши всіх німецьких лютеран однаковою доктриною і започаткувавши період лютеранської ортодоксії.
У країнах, де державною релігією бувкатолицизм, лютеранство офіційно вважалося незаконним, хоча практиковалося по-різному. До кінцяконтрреформації деякі лютерани поклонялися таємно, наприклад, уХундскірку (що перекладається як собача церква або собачий вівтар), камені для причастя у формі трикутника в канаві між хрестами вПатерніоні, Австрія. Коронована змія, можливо, є алюзією наФердинанда II, імператора Священної Римської імперії, а собака, можливо, позначаєПетра Канізія. Інша постать, зображена у вигляді равлика, що несе церковну вежу, можливо, є метафорою протестантської церкви. Також на камені зображено число 1599 та фраза, яка перекладається як «так потрапляє у світ».[4]
Пізню ортодоксію роздирав вплив раціоналізму, філософії, заснованої на розумі і пієтизму, відродницького рух в лютеранстві. Після століття життєздатності пієтистські богословиФіліп Якоб Шпенер[en] таАвгуст Герман Франке[en] попереджали, що ортодоксія виродилася в безглуздий інтелектуалізм та формалізм, а ортодоксальні богослови вважали емоційну та суб'єктивну спрямованість пієтизму вразливою для раціоналістичної пропаганди. У 1688 році фінський радикальнийпієтистЛарс Ульстадіус[en] пробіг голяка центральним проходомсобору Турку, викрикуючи, що ганьба фінських священнослужителів буде розкрита, як його нинішня ганьба.
В 1709 р.Валентин Ернст Лешер виступив з перестогою, що новий раціоналістичний погляд на світ докорінно змінив суспільство, поставивши під сумнів всі аспектитеології. Замість враховувати авторитет божественного одкровення, пояснював він, раціоналісти у пошуках істини покладалися виключно на своє особисте розуміння.
Йоганн Мельхіор Гезе (1717-1786), пастор церкви Святої Катерини, що в Гамбурзі, написав об'ємніапологетичні роботи врозріз переконанням раціоналістів, включаючи богословський та історичний захист проти історичної критики Біблії.
Незгодні лютеранські пастори часто зазнавали осуду з боку державної бюрократії, яка почала займатися дозором за священослужителями, наприклад, коли вони йшли в супереч раціоналістичним твердженням під час викладу у парафіяльній школі. Внаслідок впливу місцевої форми раціоналізму, званоїнеологією, до другої половини XVIII століття справжнє благочестя можна було знайти майже виключно у невеликих пієтистських конвентах. Однак деякі миряни зберегли лютеранську ортодоксію як від пієтизму, так і від раціоналізму, використовуючи старі катехизи, збірки гімнів, постили та побожні твори, у тому числі написаніЙоганном Герхардом,Генріхом Мюллером таКрістіаном Скрівером.
Olbers, один із кораблів, що перевозив старих лютеран до Західної півкулі
У 1806 роцівторгнення Наполеона до Німеччини сприяло розвитку раціоналізму та обурило німецьких лютеран, пробудивши в народі бажання зберегти теологію Лютера від раціоналістичної загрози. Ті, хто асоціювався з цимпробудженням, вважали, що розум недостатній, і вказували на важливість емоційного релігійного досвіду. Найвідоміший противником бувЙоган Георг Гаман, мирянин, дослідник М. Лютера, що прославився волевим протистоянням раціоналізму і прагнув відродження, відомого якErweckung, чиAwakening.
Виникали невеликі групи, часто в університетах, які присвячували себе вивченню Біблії, читання побожних творів та зборівпробудження. Хоча на початку цьогопробудження спостерігалася сильна тенденція до романтизму, патріотизму і досвіду, близько 1830 акцент пробудження змістився на відновлення традиційної літургії, доктрини і сповідання лютеранської церкви внеолютеранському русі.
Цепробудження охопило всю Скандинавію разом з Ісландією. Воно розвинулося з німецького неолютеранства та пієтизму. Данський пастор і філософНіколай Фредерік Северін Ґрундтвіґ змінив церковне життя по всій Данії через реформаторський рух, що розпочався 1830 року. Він також написав близько 1500 гімнів, у тому числіСлово Боже - наша велика спадщина[en].
У НорвегіїГанс Нільсен Гауге[en], світський вуличний проповідник, наголошував на духовної дисципліні і започаткувавХаугеанський рух[en], за яким пішло Джонсонівське пробудженняДжонсонівське пробудження[en]у державній церкви. Цепробудження підняло зростання іноземних місій у Норвегії для нехристиян на нову висоту, яку з того часу ніколи не було досягнуто. У ШвеціїЛарс Леві Лестадіус почаврух Лаестадіан, який наголошував на моральну реформу. У Фінляндії фермерПааво Руотсалайнен розпочав Фінське пробудження, коли він почав проповідувати про покаяння та молитву.
У 1817 роціФрідріх Вільгельм III Прусський наказав лютеранській та реформатській церквам на своїй території об'єднатися, утворившиПрусський союз церков. Об'єднання двох гілок німецького протестантизму викликало розкол старих лютеран. Багато лютерани, звані «старими лютеранами» , вирішили залишити державні церкви, попри тюремне ув'язнення і військову силу. Деякі утворили незалежні церковні організації, або «вільні церкви», у себе вдома, а інші поїхали до США, Канади та Австралії. Аналогічне законодавче злиття вСілезії спонукало тисячі людей приєднатися до старолютеранського руху. Суперечка про екуменізм затьмарила інші розбіжності у німецькому лютеранстві.
Попри політичне втручання у церковне життя, місцеві та національні лідери прагнули відновити та оновити християнство. НеолютеранинЙоган Конрад Вільгельм Лехе і лідер старолютеранської вільної церквиФрідріх Август Брюнн відправляли молодих людей за кордон служити пасторами для американців німецького походження, а Внутрішня місіярух Лаестадіан зосередилася на оновленні ситуації вдома.Йоганн-Готфрід Гердер, суперінтендант у Веймарі та частина руху Внутрішньої місії, приєднався до романтичного руху з його прагненням зберегти людські емоції та досвід від раціоналізму.
Ернст Вільгельм Хенгстенберг, хоч і виріс реформатом, у молодості переконався в істинності історичного лютеранства. Він очолив неолютеранську богословську «Репристинація», яка виступала за повернення до ортодоксальних богословів XVII століття та проти сучасноїбібліїстики. Будучи редактором періодичного виданняEvangelische Kirchenzeitung, він перетворив його на головну опору неолютеранського відродження та використав для нападок на всі форми теологічного лібералізму та раціоналізму. Хоча за сорок років свого перебування на чолі відродження він отримав велику кількість наклепів і глузувань, він ніколи не здавав своїх позицій.
Ще однією силою реформ став теологічний факультет університету Ерлангена в Баварії. Там професор Адольф фон Харлес, хоча раніше він був прихильником раціоналізму танімецького ідеалізму, зробив Ерланген магнітом для теологів, орієнтованих на відродження. Названі Ерлангенською богословською школою вони розробили нову версіюВтілення, яка, на їхню думку, підкреслювала людяністьІсуса краще, ніж екуменічні віровчення. Як богослови вони використовували сучасні історико-критичні та гегелівські філософські методи замість того, щоб намагатися відродити ортодоксію XVII століття.
Неолютеранському руху вдалося уповільнити розвитоксекуляризму і протистояти атеїстичногомарксизму, але він не досяг особливого успіху в Європі. Він частково досягл успіху в продовженні прагнення пієтистського руху виправити соціальні помилки і зосередитися на індивідуальному зверненні. Неолютеранський заклик до оновлення не зміг досягти широкого народного визнання, тому що він як розпочався, так і продовжився піднесеним, ідеалістичним романтизмом, який не вживався з дедалі більшіндустріалізованою тасекуляризованою Європою. У кращому разі робота місцевих лідерів призводила до того, що в окремих районах відбувалося активне духовне оновлення, але загалом люди у лютеранських районах продовжували дедалі більше віддалятися від церковного життя. Крім того, рухи відродження поділялися за філософськими традиціями. Репристинська школа та старі лютерани схилялися до кантіанства, тоді як Ерлангенська школа просувалаконсервативну гегельянську перспективу. До 1969 року Манфрід Кобер скаржився, що «невіра лютує» навіть у німецьких лютеранських парафіях.
За даними на 2019 рік, у світі налічується понад 77 мільйонів лютеран. Понад 32 мільйони з них живуть у Європі, але вони присутні і на інших континентах, як внаслідок еміграції з європейського континенту, так і внаслідок місій. У Європі лютеранство є домінуючою конфесією уШвеції,Данії,Норвегії,Ісландії,Фінляндії,Естонії,Латвії та північній Німеччині.
У 2010 році переважна більшість лютеран, понад 70,5 мільйонів осіб (95,04%), належали до церков, пов'язаних ізВсесвітньою лютеранською федерацією. Всесвітня лютеранська федерація була заснована у 1947 році і налічує 145 церков-членів із 98 країн. Штабквартира ВЛФ знаходиться уЖеневі. Президентом Всесвітньої лютеранської федерації є преподобний єпископМуніб Юнан (Євангелічно-лютеранська церква в Йорданії та Святій Землі). Існують також дві інші лютеранські міжнародні міжцерковні організації:Міжнародна лютеранська рада таКонфесійна євангелічно-лютеранська конференція. Невелика кількість лютеран належить до церков, які не пов'язані з жодною з цих організацій.
Всесвітня лютеранська федерація у 2020 році опублікувала статистичні дані про лютеранство за 2019 рік. При їх інтерпретації важливо враховувати різні методики, які використовують різні церкви для визначення кількості віруючих, відсутність оновлення деяких даних та адміністративні зміни. У цій статистиці лютерани також включають віруючих церков Євангелії. Деякі з цих даних представлені в таблицях нижче:
УЛЦ поєднує лютеранське віровчення з традиційним для українців східним обрядом, зберігаючи таким чином не лише богослужбові традиції, а й архітектурну спадщину храмів візантійського зразка. Церква є консервативною і не підтримує зв'язків з іншими конфесіями, що мають відмінності у віровченні.
НЄЛЦУ має децентралізовану структуру, тому літургія в окремих громадах відбувається відповідно до демократичного вибору мирян. Через невелику кількість лютеран в Україні, порівняно з Німеччиною, НЄЛЦУ не має триступеневої ієрархії і обходиться лише пасторами та єпископом.
Загалом лютеранство в Україні має консервативні риси - жіноче служіння заборонене, не кажучи вже про толерування одностатевих шлюбів.
Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. — Львів: Просвіта, 1995. — С. 286.
Що таке лютеранство? — Київ: Дух і Літера, 2021. — С. 232.
Герман Зассе. Хто такі лютерани. — Київ: УЛЦ, 1997. — С. ??
Михайло Черенков. Відкритий протестантизм. – Київ, 2017. – 80 с.
Іншими мовами
James Aitken Wylie. The History of Protestantism. — London: Cassell and Company, 1899. — 635.(англ.)
Hans Christian Knuth, Anselm Schubert, Christoffer Hinrich Grundmann, Friederike Nüssel:Luthertum/Lutheraner. In:Religion in Geschichte und Gegenwart (RGG). 4. Auflage. Band 5, Mohr—Siebeck, Tübingen 2002, Sp. 608–620.(нім.)
Günther Gaßmann:Lutherische Kirchen. In:Theologische Realenzyklopädie (TRE). Band 21, de Gruyter, Berlin/New York 1991.(нім.)
Werner Elert:Morphologie des Luthertums, 2 Bände. Verbesserter Nachdruck der 1. Auflage. Beck, München 1958.(нім.)
Thomas Kaufmann:Erlöste und Verdammte. Eine Geschichte der Reformation. Beck, München 2016.(нім.)
Vilmos Vajta (Hrsg.):Die evangelisch—lutherische Kirche: Vergangenheit und Gegenwart. Evangelisches Verlagswerk, Stuttgart 1977.(нім.)
Wolfgang E. J. Weber:Luthers bleiche Erben. Kulturgeschichte der evangelischen Geistlichkeit des 17. Jahrhunderts. De Gruyter Oldenbourg Berlin/Boston 2017.(нім.)
