Movatterモバイル変換


[0]ホーム

URL:


Перейти до вмісту
Вікіпедія
Пошук

Лаос

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Статус версії сторінки

На цій сторінці показано неперевірені зміни

Лаоська Народно-Демократична Республіка
ສາທາລະນະລັດ ປະຊາທິປະໄຕ ປະຊາຊົນລາວ
Sathalanalat Paxathipatai Paxaxon Lao

Прапор Емблема
Девіз:ສັນຕິພາບ ເອກະລາດ ປະຊາທິປະໄຕ ເອກະພາບ ວັດທະນາຖາວອນ
«Мир, Незалежність, Демократія, Єдність і Процвітання»
Гімн:Pheng Xat Lao
Розташування Лаосу
Розташування Лаосу
Столиця
(та найбільше місто)
В'єнтьян
17°58′ пн. ш. 102°36′ сх. д.countryHGO
Офіційні мовилаоська
Форма правлінняСоціалістична республіка
 -ПрезидентТонлун Сісуліт
 -Прем'єр-міністрПханкхам Вібхаван
НезалежністьвідФранції 
 - Дата19 липня1949 
Площа
 - Загалом236 800 км² (83)
 - Внутр. води2 %
Населення
 - оцінка 2011 6 477 211 (103)
 - перепис 1995 4 574 848
 -Густота26,7/км² (177)
ВВП (ПКС)2010 р., оцінка
 - Повний$15,680 млрд[1] 
 - На душу населення$2 400[1] 
ІЛР (2007) 0,619[2] (середній) (133)
ВалютаЛаоський кіп (складається зі 100 атів) (LAK)
Часовий пояс (UTC+7)
Коди ISO 3166LA Редагувати інформацію у Вікіданих /LAO Редагувати інформацію у Вікіданих /418 Редагувати інформацію у Вікіданих
Домен.la
Телефонний код+856
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою:Лаос

Лао́с, Лао́ська Наро́дно-Демократи́чна Респу́бліка (лаос.ປະເທດລາວ) —держава вПівденно-Східній Азії, що межує на півночі зКитаєм, на сході зВ'єтнамом, на півдні зКамбоджею, на заході зТаїландом іМ'янмою. Державний кордон проходить в основному по гребенях гір, а значна дільниця кордону з Таїландом по річціМеконг. Єдина країна цього регіону, яка не має виходу до моря. Площа країни становить 236,8 тис. км² (81-ше місце у світі)[3]. Населення: 6,4 млн осіб (99-те місце у світі). Столиця: містоВ'єнтьян. Лаос із 1955 року є членомООН, з 1997-го —Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Географія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Географія Лаосу
Карта Лаосу
Пейзаж уВан В'єнг

Держава знаходиться вПівденно-Східній Азії, у внутрішній частині півостроваІндокитай. Територія країни простягається з півночі на південь на 1045 км, а із заходу на схід — на 510 км. На півночі межує зКитайською Народною Республікою (спільний кордон — 391 км) іМ'янмою; на заході — зТаїландом; на сході — зВ'єтнамом; на півдні — зКамбоджою.

Гори Лаосу складені давніми кристалічними породами,пермськими ікам'яновугільнимивапняками,тріасовимипісковиками,сланцями[3]. Найвищі гори на півночі країни, складенігранітами,гнейсами і порізані глибокими ущелинами, якими протікають численні річки.

Покладизалізних (поблизу Сіангкхуанга),олов'яної (Фонтіоу поблизуТакеки),свинцево-цинкових руд, кольорових і рідкісноземельних металів, дорогоцінного каміння,вугілля,калійної солі[3].

М'янма М'янмаКНР КНР
Таїланд ТаїландВ'єтнамВ'єтнам
Камбоджа Камбоджа

Більшу частину території Лаосу займають гори і плоскогір'я, розчленовані численними річковими долинами. Найвища вершина — гораФубіа, або просто Біа (2820 м) на нагір'їТраннінь у центральній частині півночі країни[4]. Рельєф значною мірою розчленований, що може ускладнювати сполучення з державами-сусідами. На північно-східній межі знаходяться хребтиДендінь,Шамшао,Шусунгтяотяй. У центральній й південній частині — відроги гранітнихАннамських гір, південно-західний схил хребтаЧионгшон (2286 м) з куполоподібними вершинами на сході, що переходять у невисокі плато, які уступами обриваються до долини Меконгу; на півдні —базальтове платоБоловен (1572 м); на заході — відроги платоКорат[3][5]. На заході й південному заході країни —алювіальні низовини[4]. Поширенікарстові форми рельєфу[4].

Кліматсубекваторіальний,мусонний. Пересічна температура січня від +15° на півночі до +23° на півдні, липня +29°[5]. Пересічна річна кількість атмосферних опадів у горах до 3000 мм, на плато — 1600 мм[5]. Вологу приносить літній мусон з поверхні Індійського океану, який вторгається практично одночасно на всю територію Лаосу[3]. Виділяють два сезони: сухий (листопад — квітень) і вологий (травень— жовтень)[4].

Головна водна артерія країни —Меконг (на окремих ділянках судноплавна), що тече західною околицею країни на кордоні з Таїландом[5]. Його численні притоки мають гірський характер,порожисті, повноводні[5]. Часто бувають катастрофічніповені. Лаос дренується лівими притоками Меконгу:Секонг,Себангхієнг,Намнгум,Намху,Намтан. Частина річок північному сході (Намхет,Намньон) є притоками річок (Ма,Ка), що впадають доТонкінської затокиПівденнокитайського моря[4].

Найпоширеніші ґрунти — гірськілатеритні[4].

Рослинність Лаосу відносять доБірмано-Китайської підобластіІндо-Малайської біогеографічної області[4]. Близько 60 % території Лаосу вкрито тропічними лісами, переважно сухими листопадними, на сході — вічнозеленими вологими (магнолія,лавр) з цінними породами дерев (тик,сантал,каучуконоси)[4]. На плато й по долинах річок — антропогеннісавани[5]. Вище 1000 м ростуть вічнозелені широколистяні ліси (дуб),сосна[3].

Тваринний світ Лаосу відносять до Бірмано-Китайської підобласті Індо-Малайської біогеографічної області[4]. Серед характерних звірів:слон,елафодус,тупаї,макаки,гібони,кажани, рідкіснийбілогрудий ведмідь[5]. Серед характерних птахів:фазани,павичі,банківські кури, різноманітніпапуги[5]. Різноманітний світ рептилій (кобри,пітони), комах, молюсків[5].

Історія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Історія Лаосу

Прадавні часи

[ред. |ред. код]

Найдавніші поселення на території Лаосу виникли в період пізньогопалеоліту. На початку першого тисячоліття до н. е. мон-кхмерські племена заселилиІндокитай[4]. Австроазійські племена займались вирощуванням рису, здійснювали іригацію, виробляли бронзові знаряддя, залишили по собімегалітичні пам'ятки у вигляді кухлів[5]. На початку н. е. з півночі територією сучасного Лаосу розселились племена лао, народність кха була витиснена до гір та лісових нетрів[4][5]. Протягом першої половини першого тис. н. е. територія Лаосу входила до складукхмерської державиФунань.

Середні віки

[ред. |ред. код]

УVX столітті у народу лао сформувалися основи власного феодального ладу. УVIIVIII століттях лао входили до складу держави Ченла, уIXXIII — державиКамбуджадеша[4]. У цей період закладаються міста центрального й південного Лаосу. Через північний Лаос пролягають військові шляхи походів тайців державиНаньчжао до Північного В'єтнаму[5].

У 1280-х роках північний Лаос підпадає під владу тайської державиСукхотай (Сукходай), найбільше місцеве князівствоМианг-Шва в долині річки Нам-Ун[5]. 1353 року під проводомФангума, князя Мианг-Шва, на теренах Лаосу й сучасного східного Таїланду виникла централізована лаоська державаЛан-Санг (Лан-Ханг, або Країна Тисячі Слонів), країною поширюєтьсябуддизм (хінаяна)[4][5][6]. Лан-Санг воював з бірманськими державами, та тайською державоюАютія, допомагав 1421 року в'єтнамській державіДайв'єт у її боротьбі з китайцями[5]. У серединіXV століття Лан-Санг занепадає через міжусобні війни та вторгнення військ державиДайв'єт. УXVIXVII століттях Лан-Санг знов зазнає розквіту, особливо при короліСулінгнавонгсі (1637—1694), допоки не розпадається 1707 року на три держави:Луанг-Прабанг,В'єнтьян іЧан-Нінь[3][5]. 1713 року від В'єнтьяну відокремилось князівствоЧампассак. 1828 року державу В'єнтьян було захопленоСіамом, а 1832 року королівство Чан-Нінь В'єтнамом[4]. З середини XIX століття на північний Лаос роблять набіги народи мей і тхай з Південного Китаю[5].

Французький Індокитай (1898—1945)

[ред. |ред. код]

1885 року Сіам дозволивФранції відкрити своє віце-консульство укоролівстві Луанґпхабанзі[5]. З 1893 року територія держави потрапила під Французькийпротекторат, а з 1898 року додана до складуФранцузького Індокитаю[3][6]. 1904 року було укладено новий сіамо-французький договір, згідно з яким Сіам відмовлявся від району Бассак і частини королівства Луанґпхабанґ, Франція отримала правий берег Меконгу в його середній течії[5]. Формально влада залишалась за удільними князями, але реально вона була під керівництвом французького резидента та колоніальних адміністраціях на місцях. У країні постійно вибухали селянські повстання: у 1901—1903 роках під проводомПхок Ба Дуота вСаравані, у 1918—1922 роках на півночі —Тяо Па Патея, у 1930—1937 на півдні —Онг Кео іКомодома[4][5]. У 1930 році було заснованоІндокитайську комуністичну партію[5]. У 1932—1934 роках відбувались масові страйки робітників олов'яних рудників Нам-Патена[5].

Після капітуляції Франції перед німецькими військами Японська імперія підписала договір з французьким урядом режиму Віші на заборону перевезень товару в Китай через територію колонії. 22 вересня 1940 року поміж французами та японцями укладено угоду про розміщення японських військ у Північному Індокитаї. Виник антиєвропейський рухЛао ітсала (Вільний Лаос), який очолили принциСуфанувонг іСуванна Фума[5]. Після капітуляціїЯпонії в результаті народного повстання 12 жовтня 1945 року була проголошена незалежна державаПатет-Лао (Країна Лао) та створено тимчасовий уряд Опору. КорольСісаванг Вонг відмовився від влади. Королівство Луанґпхабанґ припинило своє існування[4][6].

Держава Лаос (лао. ລາວລັດ) 1945)

[ред. |ред. код]

Недовговічна маріонеткова держава, утворена на окупованій Японською імперією території французького Індокитаю в протектораті Лаос. Існувала з квітня 1945 по жовтень 1945. Після капітуляції Японії у серпні король Луанґпхабанґа Сісаванг Вонг почав наполягати на поверненні землі Лао знову до французького протекторату.

У жовтні король був відсторонений від влади рухом Лао-Іссара, яке проголосило незалежність країни і встановило на території Лаосу республіканську форму правління, яка теж проіснувала недовгий період до початку 1946 року[7].

Французький Індокитай (1946—1949)

[ред. |ред. код]

На початку 1946 року територію Лаосу знову окупували французькі війська, було відновлено королівську владу під французьким протекторатом (1949 року в рамахФранцузького Союзу)[4]. Згідно з конституцією 1947 року (зі змінами 1956 року) вищим законодавчим органом влади оголошувались однопалатні Національні збори (59 депутатів на 5 років). За часи правління короля Сісаванга Вонга було створено дорадчу Королівську раду з 12 осіб (6 осіб від короля + 6 осіб від Національних зборів). Виконавчу владу здійснювала Рада міністрів на чолі з прем'єр-міністром, якого призначав король[4]. Король був одночасно верховним головнокомандувачем (67 тис. військо) і верховним релігійним діячем держави[5]. Лаос на цей час залишався відсталою аграрною країною. На селі зберігалось боргове рабство (хном), безліч повинностей та податків.

Королівство Лаос (Французький контроль) 1949—1953)

[ред. |ред. код]

Національний визвольний рух лаоського народу проти французького контролю набув форми партизанської боротьби — створено національно-визвольну армію Патет-Лао. У серпні 1950 року створено єдиний демократичний фронт опоруНео-Лао-Ітсала (Новий Вільний Лаос) на чолі з прокомуністичним принцом Суфанувонгом[4]. У березні 1951 року відбулась загальноіндокитайська конференція народних фронтів[5]. Навесні 1953 року до Лаосу були перекинуті в'єтнамські повстанці й до літа під контролем фронту опору опинилась половина території держави.

У 1950—1953 роках королівський уряд реорганізував управління країною, створив армію та відкрив посольства в США, Великій Британії та Таїланді. У вересні 1953 року французькі представники передали останні свої повноваження представникам королівської влади Лаосу, і 22 жовтня 1953 року було підписано Угоду про дружбу і співробітництво між Лаосом і Францією, яка визнавала існування Лаосу повністю незалежною державою.

Королівство Лаос (1953—1960)

[ред. |ред. код]

На початку 1954 року на Женевській нараді міністрів закордонних справ незалежність Лаосу підтримали міжнародні спільноти (Женевські угоди 1954 року)[3][6]. Французькі війська були виведені з країни, а війська Патет-Лао відведені до двох північних провінцій,Фонг-Салі йСам-Ньоа[4]. 1955 року Лаос став повноправним членомООН, а в грудні проведені перші вибори до Національних зборів, але без участі фронту Патет-Лао[4].

6 січня1956 року відбувся 2-й з'їзд Нео Лао Ітсала та 1-й з'їздПатріотичного фронту Лаосу (Нео Лао Хаксат)[5]. У грудні 1956 року були підписані мирні угоди з урядом, бойовики фронту Патет-Лао отрималиамністію й поповнили загони королівської армії, а його керівники отримали посадові місця в новоствореному уряді. У листопаді 1957 року створено перший уряд народної єдності на чолі з Суванна Фумою, підписано В'єнтьянські угоди, згідно з якими ПФЛ стає політичною партією, а два батальйони Патет-Лао входять до лав королівської армії[5][6]. Після додаткових виборів до парламенту у травні 1958 року ПФЛ отримав 13 мандатів із 20[5]. Наприкінці 1958 року уряд Суванни Фуми пішов у відставку[4]. У серпні 1958 року був створений новий уряд на чолі зФуї Сананіконе, який розпочав репресії проти представників фронту Патет-Лаота заарештував Суванну Фуму в травні 1959 року. 29 жовтня, після довгої хвороби, помер Сісаванг Вонг. Королівський уряд очолив його синСаванг Ватхан[4][5].

«Таємна війна» (1960—1975)

[ред. |ред. код]

9 серпня 1960 року в країні за підтримки батальйону десантників капітанаКонг Ле, відбувся державний переворот, до влади знов прийшов уряд Суванни Фуми, який проголосив політику миру, нейтралітету і внутрішньої згоди та виступив проти входження країни доСЕАТО[4]. Восени 1960 року праві сили на противагу нейтралістам утворили на півдні ревком на чолі з принцомБун Умом і генераломНосаваном[5]. У грудні 1960 р. до В'єтнаму була направлена авіаційна група радянських літаківІл-14 (пізніше — Лі-2) і вертольотівМі-4, котрі за домовленості міжСРСР і Патет-Лао надавали допомогу у транспортуванні вантажів повітрям.

1 січня 1961 р. війська Патет-Лао зайняли стратегічно важливий районДолини глеків —Сіангкхуанг. Разом із північнов'єтнамськими повстанцями навесні Патет-Лао захопили дві третіх країни. Починаючи з 1961 рокуДемократична Республіка В'єтнам стала використовувати територію південно-східного Лаосу для ведення партизанських боїв Національного фронту звільнення Південного В'єтнаму, використовуючи приховану«стежку Хо Ші Міна». У державі розпочаласягромадянська війна, яка тривала до травня 1961 року, коли під тиском міжнародної спільноти воєнні дії було призупинено. У Женеві відкрилася міжнародна нарада, учасники якої 23 липня 1962 року підписали Декларацію про нейтралітет Лаосу і Протокол до декларації згідно з якими створено другий коаліційний уряд із представників усіх основних угруповань країни[4].

1962 року було сформовано уряд національної єдності[6], але вже в квітні 1963 року праві сили при активній підтримці військовихСША з території Таїланду і В'єтнаму відновили військові дії, завдяки яким Лаос був поділений на дві території — територія уряду і територія повстанців. Війна велася фактично на двох фронтах: у частині країни (особливо у районі Долини глеків) йшли бої між урядовими військами і Патет Лао, тоді як південно-східні регіони, де проходила «стежка Хо Ші Міна», піддавалися бомбардуванню американської авіації. Чисельність королівської армії Лаосу складала 74,2 тисяч, нею керували безпосередньо американські офіцери. Американська військова допомогу надходила в Лаос із Таїланду через канали Управління Міжнародного розвитку, в якому також відбувалося підготовка військових. Радянський Союз, своєю чергою, постачав на території Північного В'єтнаму зброю, боєприпаси, пальне та провізію для повстанців Патет-Лао.

З 1960 по 1970 р. на базі Патет-Лао радниками та інструкторами з радянського союзу працювали 113 кадрових офіцерів. Аби залишити таємність допомоги королівському уряду Лаосу, ЦРУ готувало загони, які складалися із бл. 30 тис. лаосців, переважно серед народності мяо (хмонгів), на чолі з генералом Ванг Пао. Ця секретна армія активно підтримувалася авіацією США. Натомість, регулярна північнов'єтнамська армія допомагала комуністичному руху Патет-Лао, що в свою чергу утаємничувалось урядом Північного В'єтнаму.

19 квітня 1964 року знову відбулася спроба державного перевороту, Суванна Фума з іншими членами уряду були заарештовані. Після засудження дій членами міжнародної женевської угоди, заколотники звільнили членів уряду[5]. Влітку відбулись перестановки в уряді на користь правих сил. Під часВ'єтнамської війни американська авіація активно бомбардувала райони під контролем ПФЛ на півночі Лаосу[5]. У лютому 1965 року відбулася чергова невдала спроба державного перевороту на чолі з генералом Носаваном[5]. 1969 року лаоські урядові війська здійснили ряд успішних наступальних операцій проти ПФЛ, 1970 року ініціатива перейшла до лівих сил. У лютому 1971 року до Південного Лаосу було введено американсько-сайгонські війська кількістю 30 тис. осіб[5]. У лютому-березні цього року південнов'єтнамська армія здійснила напад на південні райони Лаосу в спробі перерізати «стежку Хо Ші Міна» (операція «Lam Son 719»). 25 лютого північнов'єтнамські та війська Патет-Лао перейшли в контрнаступ, і південнов'єтнамська армія, зазнавши великих втрат, залишила територію Лаосу. У кінці року північнов'єтнамська армія тимчасово зайняла всю Долину Глеків, завдавши тяжкої поразки урядовим силам.

США залишили Лаос в 1973 році згідно з Паризькими мирними угодами. При цьому Північний В'єтнам, відповідно до умов договору, не був зобов'язаний виводити свої сили з країни.

21 лютого 1973 було укладеноВ'єнтьянську угоду, що поклала край громадянській війні в Лаосі. Угода передбачала створення нового коаліційного уряду. У 1974 і 1975 роках Патет-Лао зайняв основні позиції. В середині 1974 року прем'єр-міністр Суванна Фума після серцевого нападу подав у відставку і вирушив на лікування до Франції. У травні 1974 року Суфанувонг висунув «План національного відродження», який був одноголосно прийнятий. В плані наголошувалося на проведення вільних виборів, демократичні права і повага до релігії, а також конструктивну економічну політику. При цьому в ім'я «національної єдності» вводилася цензура, що ускладнювало життя антикомуністичних рухів. У січні 1975 року були заборонені всі громадські збори та демонстрації. 2 грудня король Саванг Ватхана погодився відректися від престолу. Була проголошена Лаоська Народно-Демократична Республіка з Суфанувонг став Президентом держави з комуністичним напрямком розвитку[8].

Лаоська Народно-Демократична Республіка (Соціалістичний період розвитку (1975—1991)

[ред. |ред. код]

У 1975 році новий уряд Лаосу проголосив про перехід до соціалістичного устрою. У країні було впроваджено централізоване планування, розгорнулися колективізація і націоналізація. Теоретичною основою перетворень стала теза Кейсона Фомвіхана, висунута в 1972 році, про перехід до соціалізму «минаючи капіталістичний лад», користуючись підтримкою В'єтнаму, Кампучії та СРСР. 1976 року міжСРСР і Лаосом було підписано договір про торгівлю, угоду про культурне і наукове співробітництво, 1977 року — угоду про економіко-технічне співробітництво, 1978 року — угоду про економічне співробітництво[4]. Лаос з 1986 року був спостерігачем приРаді економічної взаємодопомоги (РЕВ) соціалістичного блоку країн.

У 1986 році оголошено про перехід до «нового економічного механізму» («Чин-таакан-май»), а в 1988 році були прийняті Акт про заохочення інвестицій та Закон про іноземні інвестиції. Зміст політики «Чин-ТааканМай» визначалося трьома моментами: приватизація і реструктуризація державного сектору, заохочення іноземних інвестицій і перехід до ринку при контролі з боку держави. Подальші перетворення в Лаосі були схожі з політикою Дой Мій у В'єтнамі і реформами Ден Сяопіна в КНР.

1988 року 40 % в'єтнамських військових сил було виведено з Лаосу. 1989 року відбулися перші багатопартійні вибори до парламенту. Оновлений склад законодавчого органу на початку 1990-х років декларував відмову від соціалістичного будівництва і перехід до політики оновлення.

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років фактично були розпущені колгоспи: селянське одноосібне господарство отримало право тривалого (іноді довічного) користування оброблюваних ділянок, право його успадкування та застави. Почалося активне стимулювання малого та середнього бізнесу. У цей період було також заборонене будівництво великих промислових об'єктів (крім тих, що споруджувалися за іноземні інвестиції). Ряд підприємств було приватизовано. На початку 1990-х років дозволено створювати приватні банки і підприємства. У 1990 році в країні створено вільні економічні зони.

Після короткострокового прикордонного конфлікту встановилися дружні відносини з Таїландом, а в 1990-ті роки були нормалізовані відносини з США і встановлені відносини з рядом інших країн і міжнародних організацій[9].

Члени
Асоційовані члени
Держави-​​спостерігачі

Сучасний Лаос (Демократичний устрій (після 1991)

[ред. |ред. код]

14 серпня1991 року була прийнята нова конституція держави[6]. У грудні 1992 року було створено нові національні збори, які замінили верховні народні збори, і були проведені загальні вибори (однопартійні).

Після розвалу радянського блоку і зменшення впливу з боку КНР та В'єтнаму, Лаос почав активно розвивати регіональні зв'язки. При цьому ЛНДР проводив політику балансування між трьома сусідніми державам:Таїландом, Китаєм і В'єтнамом. Цяполітика дозволила уникнути односторонньої залежності від якогось одного сусіда, так як соціалістичні Китай і В'єтнам продовжували й далі спрямовувати свій шлях у комуністичний лад. Наприклад, у 2008 році у В'єтнамі вчилися 3638 лаосців, а в 2007 році в КНР стажувалися 223 громадянина ЛНДР. В той час як з Таїландом активно велася торгівля.

Вихід із міжнародної ізоляції супроводжувався розвитком і розширенням відносин з такими країнами, якАвстралія, Франція,Японія,Швеція таІндія. Станом на 2005 рік Лаос мав дипломатичні відносини з 122державами. Важливою особливістю сучасної зовнішньої політики Лаосу є активне залучення іноземної допомоги, причому з різних держав. Наприклад, в 2005 році Японія виділила ЛНДР допомогу в розмірі 300 млн ієн на закупівлю продуктів для жертв повені та списала борг в 594 млн ієн.Південна Корея в тому ж році подарувала Лаосу апаратуру для шкіл,Бруней виділив грант на будівництво у В'єнтьяні центру для хворих на наркоманію, аСінгапур дав кошти на будівництво і модернізацію доріг. Крім того, Лаос отримував допомогу і відООН. У 2006 році країна була оголошена вільною від наркотиків.

У 2004 році були налагоджені торгові відносини зі Сполученими Штатами Америки. За 2006 рік в якості допомоги США надав Лаосу 13,4 млн $ (знищення хімічної зброї, охорона здоров'я, освіта, економічний розвиток). У 2004 році президент СШАДжордж Буш (молодший) підписав закон про розширення торгових зв'язків з Лаосом. У лютому 2005 року набула чинності угода про двосторонню торгівлю. Тоді стався підйом частки експорту товару із Лаосу в США, проте, щодо інших країн, цей показник все ще залишається малим. Двостороння торгівля в 2006 році досягла обороту 15,7 млн $, щодо 8,9 млн $ у 2003 р[10].

Політична система

[ред. |ред. код]
Докладніше:Політична система Лаосу

Лаос заформою правління є президентсько-парламентською республікою, глава держави —президент[6]. Президент призначає прем'єр-міністра та інших посадових осіб, є головнокомандувачем збройних сил[6]. Обирається строком на 5 років депутатами Національних зборів. Для обрання кандидат має набрати ⅔ голосів. Президент має право призначати та відправляти у відставку прем'єр-міністра та членів уряду (зі згоди Національних зборів), має право головувати на засіданнях уряду, з рекомендації прем'єр-міністра призначає та звільняє губернаторів провінцій, міських голів, посадових осіб. Також він має повноваження оголошувати війну та вводити надзвичайний стан.

За часів будівництвасоціалізму главою держави був президент, який одночасно був головою центрального комітету Фронту національного будівництва[4]. Першим президентом ЛНДР було обрано багаторічного борця завизволення Лаосу відфранцузького панування, а потім опонентаавтократичноїмонархіїСуфанувонга (за походженням — принца, сина принца Бунхонга королівської крові).

З 8 червня 2006 року обов'язки президента виконувавЧуммалі Сайсоне[11].

Державний устрій —унітарна держава.

Виконавча влада

[ред. |ред. код]

Виконавча влада здійснюється радою міністрів на чолі зпрем'єр-міністром[6]. З 20 квітня 2016 року прем'єр-міністр держави Тхонглун Сісуліт[12].

Законодавча влада

[ред. |ред. код]
Докладніше:Парламент Лаосу

Законодавча влада належить однопалатному парламенту —Національним зборам у складі 99 депутатів, що обираються на 5 років[6]. У сферу контролю зборів входять діяльність судової та адміністративної систем, вибори та зміщення з посади президента, голови Верховного Суду та Генерального прокурора (за рекомендацією Постійного комітету зборів).

За часів будівництва соціалізму тимчасовим найвищим законодавчим органом були Верховні народні збори, які очолював президент[4].

Політичні партії

[ред. |ред. код]
Докладніше:Політичні партії Лаосу

У1991 році було прийнято Конституцію, згідно з якою держава єоднопартійною, а провідна партія є «керівним ядром системи». За статутом, вона «формулює і коригує головні напрямки стратегії і тактики національного розвитку в усіх сферах життя та контролює діяльність своїх керівних кадрів і рядових членів, державних установ та громадських організацій».

Лаоська секція Компартії Індокитаю була створена1936 року, а1951-го було вирішено створити окремі партії в Лаосі,В'єтнамі таКамбоджі. У березні1955 року комуністами Лаосу була утворена Народна партія, а у лютому1972 назву було змінено на НРПЛ. Єдиною метою, проголошеною партією, було організувати «національно-демократичну» революцію, а згодом перейти досоціалізму. 1956 року під егідою партії утворився Патріотичний фронт Лаосу. Після тривалої громадянської війни у 1975 році відбулося захоплення влади з боку НРПЛ. Ідеологія партії —марксистсько-ленінська. Наразі, згідно з заявами партії, Лаос перебуває на стадії «вдосконалення народно-демократичного устрою».

Федерація лаоських профспілок була заснована1964 року[4].

Судова влада

[ред. |ред. код]

Вищим судовим органом єНародний верховний суд, голову якого обирають Національні збори[6].

Зовнішня політика

[ред. |ред. код]
Докладніше:Зовнішня політика Лаосу

Основна орієнтація Лаосу після встановлення влади НРПЛ у 1975 році була, в першу чергу, наВ'єтнам таСРСР. Після розпаду СРСР та зміни політики В'єтнаму щодо внутрішніх економічних реформ Лаос зосередився на власних проблемах.В'єтнам,Куба,Китай таПівнічна Корея вважаються «стратегічними друзями» держави, проте зовнішня політика стала більш незалежною.

Лаос з 1955 року є членомООН, з 1997-го —Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Сучасна політика Лаосу перебуває під значним впливом в'єтнамського уряду[11]. Лаос отримує зовнішню допомогу з боку міжнародних організацій таєвропейських держав, а такожЯпонії таАвстралії.

Демаркація кордонів із сусідніми державами майже повністю завершена, проте залишаються деякі райони (зокрема, острови на річціМеконг), що є предметом суперечок між Лаосом таТаїландом.

Українсько-лаоські відносини

[ред. |ред. код]
Докладніше:Українсько-лаоські відносини

Уряд Лаосу офіційно визнавнезалежність України2 січня1992 року,дипломатичні відносини з Україною встановлено 17 вересня 1992 року[6][11]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Лаосу, що відає справами щодо України, знаходиться вМоскві (Росія)[11]. Справами України в Лаосі відаєукраїнське посольство в Таїланді.

Державна символіка

[ред. |ред. код]

Адміністративно-територіальній поділ

[ред. |ред. код]
Провінції Лаосу
Докладніше:Адміністративний поділ Лаосу

В адміністративно-територіальному відношенні Лаос поділяється на 16кхуенгів (провінцій), що, в свою чергу, поділяються намуонги (округи), які, в свою чергу, поділяються на 140тасенгів (районів). Найменшою територіально-адміністративною одиницею слугує комуна (приблизно 11 тис. на весь Лаос). Окремо виділені 1кампхенг након (муніципалітет) і 1кхетпхисет (спеціальна зона)[6]. Губернатор кхуенгу,чаокуенг, призначається урядом держави, при ньому діє дорадчий консультативний орган, який обирає населення провінції[5].

ПровінціяЦентрПлоща (км²)Населення (2004)
1АттапиАттапи10 320114 300
2БорикханХуайсай6 196149 700
3БолікхамсайПаксан14 863214 900
4ТямпасакПаксе15 415575 600
5ХуапханСамниа16 500322 200
6КхаммуанТхакхек16 315358 800
7ЛуангнамтхаЛуангнамтха9 325150 100
8ЛуангпхабангЛуангпхабанг16 875408 800
9УдомсайСай15 370275 300
10ПхонгсаліПхонгсалі16 270199 900
11СайнябуліСайнябулі16 389382 200
12СалаванСалаван10 691336 600
13СаваннакхетСаваннакхет21 774824 662
14СеконгЛамам7 66583 600
15В'єнтьян (префектура)В'єнтьян3 920692 900
16В'єнтьян (провінція)Пхонхонг15 927373 700
17СіангкхуангПхонсаван15 880262 200

На момент отримання незалежності країна поділялася на 12 провінцій (кхуенгів)[4].

Збройні сили

[ред. |ред. код]
Докладніше:Збройні сили Лаосу

Чисельність збройних сил 2000 року складала 29 тис. військовослужбовців[11]. Загальні витрати на армію склали 15 млн доларів США[11].

Економіка

[ред. |ред. код]
Докладніше:Економіка Лаосу

Лаос — відстала аграрна держава з низьким рівнем життя, зайнятість усільському господарстві становить близько 80 %[11].Валовий внутрішній продукт (ВВП) 2006 року склав 13,4 млрд доларів США (153-тє місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 2,1 тис. доларів (144-те місце у світі)[11]. Промисловість разом із будівництвом становить 23 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 51 %; сфера обслуговування — 26 % (станом на 2006 рік)[11]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється так: 10 % — промисловість і будівництво; 80 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 10 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[11]. Станом на 2002 рік, близько 40 % населення проживали за межею бідності. Рівень безробіття наприкінці 1990-х оцінювався в 20 %. Інфляція в 2001 році була на рівні 7,8 %.

Надходження додержавного бюджету Лаосу за 2006 рік склали 0,4 млрд доларів США, а витрати — 0,54 млрд; дефіцит становив 27 %[11].

На середину XX століття Лаос був відсталою аграрною країною, розвиток якої ускладнювався відсутністю виходу до моря. Багаторічне панування колонізаторів, громадянська війна і поділ країни на зони, бомбардування окремих районів американською авіацією призвели до значного занепаду економіки[4]. Після перемоги національно-демократичної революції всі землі, лісові, мінеральні й водні ресурси, фінансові установи, зовнішньо-торговельні фірми перейшли у власність держави, також було націоналізовано ряд промислових підприємств, майно великих феодалів-землевласників. У аграрному питанні було прийнято рішення про кооперування на основі створення державних виробничих кооперативів і господарств взаємодопомоги. Систему оренди землі на кабальних умовах було зруйновано. ЛНДР розвивала зв'язки з країнами соціалістичного табору. Планом економічного розвитку 1978—1980 років першочерговим завданням було поставлено розширення сільськогосподарського виробництва, розвиток лісового господарства та створення державного сектора в промисловості[4]. З 1986 року уряд заохочує приватну підприємницьку діяльність. У 1988—2001 роках спостерігалися значні темпи економічного розвитку (близько 7 % на рік), що значною мірою були викликані початковими низькими показниками. Держава отримує значну економічну допомогу (243 млндоларів США 2001 року), хоча спостерігається нестача інвестицій.

Валюта

[ред. |ред. код]
Докладніше:Валюта Лаосу

Національною валютою країни слугуєкіп. 2006 року за 1долар США (USD) давали 10,24 тис. лаоських кіпів.

Промисловість

[ред. |ред. код]
Докладніше:Промисловість Лаосу

Головні галузі промисловості:гірнича,харчова (цукрова, олійна, рисоочисна, тютюнова),деревообробна ітекстильна (шовкоткацькі, швейні й трикотажні підприємства).

Обробна промисловість представлена невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції (рис), металообробки, ремонтними майстернями, деревообробними й текстильними підприємствами. Розвинуті кустарні промисли, переважно ткацтво, також гончарне, шкіряне, шовкове виробництва, різьблення по слоновій кістці, огранка коштовного каміння, ювелірна справа[4]. В останні роки влада вкладає зовнішній капітал ухарчову та гірничодобувну промисловість.

У промисловості Лаосу виділяють чотири сектори власності: державний, кооперативний, державно-приватний і приватний. На момент створення ЛНДР в країні налічувалось близько півтисячі промислових об'єктів різного масштабу[4]. За допомоги спеціалістів СРСР було збудовано другу чергу ГЕС, споруджено міст через річкуНен, шпиталь[4].

Гірнича промисловість

[ред. |ред. код]
Докладніше:Гірнича промисловість Лаосу

Мінеральні багатства країни досліджені недостатньо. На базі значних ресурсів мінеральної сировини (олов'яна руда) розвивається гірничодобувна галузь.

Промисловий видобуток олова розпочато французькими компаніями 1923 року в районіНам-Патена. У середині XX століття американські компанії Америкен метал компані (англ.American metall company) та Нью Маркет Мейконг компані (англ.New Market Makhong company) отримують в концесію родовища олова в середній течії Меконгу[5]. 1956 року було виготовлено 600 тонн концентрату, а 1970 — 1,5 тис. тонн[4]. Олов'яний концентрат вивозиться до металургійних підприємств Таїланду, Сінгапуру, Малайзії.

Див. також:Історія освоєння мінеральних ресурсів Лаосу

Енергетика

[ред. |ред. код]
Докладніше:Енергетика Лаосу

За 2004 рік було вироблено 3,9 млрд кВт·годелектроенергії (експортовано 600 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 3,3 млрд кВт·год (імпортовано 200 млн кВт·год)[11]. Електропостачання стабільне лише в деяких міських районах.

У 2004 році споживаннянафти становило 3 тис. барелів на добу,природний газ не використовується для господарських потреб[11].

На річціНгум, за допомоги спеціалістів СРСР було збудовано другу чергу ГЕС[4].

Агровиробництво

[ред. |ред. код]
Докладніше:Аграрне виробництво Лаосу

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 7,5 % площі держави (1,8 млн га)[11]. Головнісільськогосподарські культури:рис (станом на 1979 рік займав 75 % посівних площ, 900 тис. га, валовий збір 900 тис. тонн),кукурудза (40 тис. га, 15—20 тис. тонн),соя,банани,ананаси,цитрусові,картопля,батат,овочі,цукрова тростина,бавовник,тютюн,манго,папая[4].

Сільське господарство — основа економіки Лаосу, ще на середину XX століття в ньому було зайнято близько 90 % економічно активного населення. Іноземним компаніям до проголошення ЛНДР належали усі плантації експортних культур[3]. Експортне значення має вирощуваннякави йпрянощів на півдні,опійного маку на півночі[3]. Головний аграрний район — долина Меконгу[4]. Важливим напрямком розвитку землеробства є виведення посухостійких сортів рису, інтенсифікація іригації. 1970 року зрошувалось лише 17 тис. га сільгоспугідь[5].

Розвинуте тваринництво. Головні сільськогосподарські тварини:велика рогата худоба (станом на 2000 рік 1 млн голів, 1979 року — 0,5 млн голів),свині (станом на 2000 рік 2 млн голів, 1979 року — 1,64 млн голів),буйволи (станом на 2000 рік 1 млн голів, 1979 року — 1,37 млн голів), кури (12 млн голів)[4][11]. Головний пасовищний район — нагір'я Траннінь і плато Боловен. У провінції Лаунг-Прабанг традиційно використовуютьслонів у господарстві.

Щорічний вилов риби у річках країни 1997 року склав 30 тис. тонн, в 1970-х роках становив лише близько 5,5 тис. тонн[4][11].

У лісах заготовлюють деревину цінних порід:сандалового,чорного,трояндового,палісандрового,тикового (пересічно 50—112 тис. м³ щорічно)[4]. На лісозаготівлях на середину XX століття використовувалось до 9 сотень слонів, деревину традиційно сплавляють Меконгом. Збираютьбензойну смолу (традиційний лідер світового експорту) для парфумерної промисловості,гумілак,корицю,абразін,кардамон,бетель[3][4].

Транспорт

[ред. |ред. код]
Докладніше:Транспорт Лаосу

Транспортна мережа нерозвинена.Залізниці в країні відсутні.

Загальна довжинаавтошляхів на середину XX століття дорівнювала 7841 км, з яких 1320 км були з твердим покриттям[4]. Під час дощового сезону ґрунтові шляхи стають непроїзними. На 1970 рік в країні було 11 тис. легкових і 2 тис. вантажних автомобілів[5].

Основною транспортною артерією слугує річкаМеконг. Головні річкові пристані: В'єнтьян, Саваннакхет, Паксе, Луангпрабанг. УТхадиа, поблизу столиці, існуєпоромна переправа до Таїланду. Для зовнішніх торговельних операцій традиційно використовують в'єтнамські морські портиХайфон іДананг.

Головнийаеропорт країни: В'янтьян.

Туризм

[ред. |ред. код]
Докладніше:Туризм Лаосу

1996 року Лаос відвідало 255 тис. іноземнихтуристів, що дало прибуток у 50 млн доларів США[11]. Головним туристичним центром залишається столиця, В'єнтьян і історичний центр Луангпрабанг. Туристів приваблюють тропічна екзотична природа (водоспадГуанг-Ші), історична спадщина середньовічних держав (резиденція королів у Луангпрабанзі).

Зовнішня торгівля

[ред. |ред. код]
Докладніше:Зовнішня торгівля Лаосу

Основні торговельні партнери Лаосу:Таїланд,Китай,В'єтнам.

Державаекспортує: лісоматеріали,кава,електроенергія,олово,золото,мідь. Основні покупці: Таїланд (35,4 %), В'єтнам (15,5 %), Китай (8,5 %). У 2008 році вартість експорту склала 1,4 млрд доларів США[11].

Державаімпортує: промислова продукція, паливо, товари споживання. Основні імпортери: Таїланд (68,3 %), Китай (10,4 %), В'єтнам (5,8 %). У 2008 році вартість імпорту склала 2,3 млрд доларів США[11].

У XX столітті близько 80 % лаоського експорту припадало на ліс і продукти лісових промислів, експортувався також концентрат олова і кава. Структура експорту 1956 року (в грошовому вираженні): олово (концентрат) — 34 %, бензойна смола — 9 %, тикова деревина — 12 %, кардамон — 12 %, бавовна — 8 %, кава — 8 %, текстиль[4]. Довозились промислове устаткування й транспортні засоби, метали, нафтопродукти, цемент, рис. Основними торговими партнерами ЛНДР були соціалістичні країни (СРСР, В'єтнам), країни Індокитаю, Японія, Франція, США.

Населення

[ред. |ред. код]
Докладніше:Населення Лаосу

Населення держави 2006 року становило 6,4 млн осіб (99-те місце у світі). Історично населення країни змінювалось так: 1921 рік — 0,8 млн осіб, 1951 рік — 1,9 млн осіб, 1970 рік — 3 млн осіб.Густота населення: 23,8 осіб/км² (145-те місце у світі). На середину XX століття пересічна густота населення становила 12 осіб/км²[4]. Населення країни переважно зосереджене вздовж повноводних річок. Значна частина населення веде кочовий спосіб життя[3].

Згідно зі статистичними даними за 2006 рік,народжуваність 35,5 ‰;смертність 11,6 ‰;природний приріст 23,9 ‰[11].

Віково-статева піраміда населення має такий вигляд (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 41,4 % (1,3 млн чоловіків, 1,3 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 55,4 % (1,7 млн чоловіків, 1,8 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,1 % (0,089 млн чоловіків, 0,111 млн жінок).

Урбанізація

[ред. |ред. код]
Докладніше:Міста Лаосу

Рівеньурбанізованості 2000 року склав 23 %[11]. На середину XX століття міське населення становило лише 10 %[4]. Головніміста держави:В'єнтьян (535 тис. осіб),Саваннакхет (97 тис. осіб),Луангпрабанг (69 тис. осіб),Паксе (47 тис. осіб).

Етнічний склад

[ред. |ред. код]
Дівчина народності хмон у національному вбранні
Докладніше:Етнічний склад Лаосу

Лаос відрізняється національним, лінгвістичним і культурним розмаїттям. Країна налічує понад 130 етнічних груп і підгруп, що поділяються на три категорії з урахуванням типу розселення, культури та мови. Головніетноси, що складають лаоську націю:лао — 50 %,таї — 20 %,путенги — 15 %,мяо (переселились з південного Китаю у XIX сторіччі), мон-кхмерці[3]. Корінне населення держави — лао, та близькі до них таї,лу,футаї, що розмовляють на мовах сино-тибетської родини. У країні проживає загалом 68 народностей, що складають 3 етнічні групи:

  • Лаолум (низовинні лао; Lao Loum) — це власне лао, гірські тхай (тхай ниа,тхай білі,червоні йчорні,пхутхай,юан), які складають приблизно 68 % населення країни і проживають у річкових долинах та на нижніх ділянках гірських схилів.
  • Лаотхенг (верхні лао; Lao Theung) — це гірські мони (кхму,ламет,путенг) і гірські кхмери (лавен,алак,катанг,таой) і становлять приблизно 22 % населення країни, що розмовляють мовами мон-кхмерської родини і традиційно займаються полюванням і землеробством, мешкають у невеликих селах на гірських лісових схилах на висотах від 700 до 1000 м. Найбільша група — кхму. Початково вони були корінним населенням північного Лаосу. Серед цієї групи траплялись меншинив'єтнамців,китайців татайців, які після проголошення незалежності в 1940-х роках переселилися доВ'єтнаму,Гонконгу,Франції[13].
  • Лаосунг (верховинні лао; Lao Soung) — це народностіман імео (приблизно 9 % населення країни), що розмовляють мовами родини мяо-яо тибето-бірманської групи і живуть переважно на півночі, в горах на висоті більше 1000 м[5][14].

Лао мають власну оригінальну писемність, подібну до сіамської, і заселяють здебільшого долину річки Меконг та його приток[5]. У державі проживають такожкитайці (на півдні),в'єтнамці (на півдні),індійці,бірманці та інші народи[14].

Мови

[ред. |ред. код]
Докладніше:Мови Лаосу

Державна мова:лаоська, це мова більшості населення країни, тональна моватайської групи. Верхні та верховинні лао використовують племінні мови.Французька мова, поширена в уряді та сфері торгівлі, широко вивчається в державі, а рівень поширенняанглійської, мови АСЕАН, в навчальних закладах різко зріс останніми роками[15].

Релігії

[ред. |ред. код]
Докладніше:Релігія в Лаосі

Головнірелігії держави: буддизм — 58 % населення, анімізм — 34 %, християнство — 1,8 %. Загалом буддистська релігійна верхівка має значний вплив на політичне й культурне життя лаоського суспільства[5]. Загалом більшість молодих хлопців декілька років свого життя проводить при буддистських храмах займаючись, окрім релігійного виховання, господарством, або збиранням милостині на вулицях у заможних лаосців і роздачею вареного рису для незаможних. Батьки цих хлопців у вигляді «подяки» отримують від храмів декілька оклунків рису.

У народності кха, ще на середину XX століття зберігались традиціїбрахманізму.

Охорона здоров'я

[ред. |ред. код]
Докладніше:Охорона здоров'я в Лаосі

Очікуванасередня тривалість життя 2006 року становила 55,7 року: для чоловіків — 53,5 року, для жінок — 57,6 року[11]. Смертність немовлят до 1 року становила 83,3 ‰ (станом на 2006 рік).

Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 400 жителів; лікарями — 1 лікар на 4,5 тис. жителів (станом на 1997 рік)[11]. 1956 року в Лаосі діяло 15 медичних закладів на 735 ліжок, тобто 0,05 ліжка на 10 тис. мешканців; 1976 року — 3232 лікарняні ліжка, тобто 9,8 ліжка на 10 тис. мешканців, більшість з яких у державних медичних закладах[4]. Медичну допомогу 1956 року подавали 46 лікарів, тобто 1 лікар на 31,5 тис. мешканців, 2 стоматологи, 254 акушерки, 564 медичні сестри[4].

Витрати на охорону здоров'я 1990 року склали 2,25 % від ВВП країни[11].

На середину XX століття найпоширенішими хворобами Лаосу були:малярія,проказа,туберкульоз (6 % смертей),трахома (уражений кожний десятий мешканець), венеричні захворювання,амебіаз (6 тисяч випадків зараження на рік),гарячка денге,бері-бері,філяріїдози,фрамбезія[5].

Лікарів готують умедичному інституті В'єнтьяну й за кордоном.

1993 року 28 % населення було забезпечено чистоюпитною водою[11].

Освіта

[ред. |ред. код]
Початкова школа у селі на півночі
Докладніше:Освіта в Лаосі

Рівеньписьменності 2005 року становив 67 %: 77 % серед чоловіків, 57 % серед жінок[11]. До 1975 року понад 70 % дорослого населення країни було неписьменне, завдяки програмі ліквідації неписьменності, вже 1978 року частка неписьменних знизилась до 40 %[4].

Витрати на освіту 1996 року склали 1,1 % від ВВП[11].

1976 року країні створено нову державну систему безкоштовної освіти, проголошено обов'язкове початкове навчання (яке не розпочалось відразу через брак коштів й кадрів)[4]. Строк навчання в початковій школі 5, у середній — 6 років. Майже всі діти охоплені початковою школою. На середину XX століття в країні налічувалось лише 1,3 тис. початкових і 7 середніх шкіл[4]. У 1958/1959 навчальному році в загальноосвітніх школах навчалось 101 тис. учнів; у 1978/1979 — 585 тис. учнів[4].

На середину XX століття в країні діяли 1 технічний і 1 педагогічний коледжі, де навчалось 60 і 179 студентів відповідно[4]. Після 1975 року створено ряд нових вищих навчальних закладів. 1958 року у В'єнтьяні було засновано навчальний заклад для підготовки кадрів державного управління, пізніше реорганізований вуніверситет, створено медичний і педагогічний інститути[4]. Багато лаосців здобували вищу освіту вСРСР та інших соціалістичних країнах[4].

Поблизу міста Луангпрабанг створено державну селекційну сільськогосподарську станцію для акліматизації та виведення нових сортів сільськогосподарських культур[4].

У столиці країни, В'єнтьяні працюєНаціональна бібліотека, іншими важливими бібліотеками країни виступаютьміська й бібліотека університету[4].

Інтернет

[ред. |ред. код]
Докладніше:Інтернет Лаосу

2001 року всесвітньою мережеюІнтернет у Лаосі користувались лише 2 тис. осіб[11].

Культура

[ред. |ред. код]
Докладніше:Культура Лаосу

У Лаосі нарівні згригоріанським календарем для релігійних обрядів і далі діє національний місячно-сонячний календар[5].

Архітектура

[ред. |ред. код]
Докладніше:Архітектура Лаосу

Традиційні дерев'яні й кам'яні архітектурні пам'ятки періоду розквіту середньовічної держави Лан-Санг поділяються на два типи:

  • ват — храм з багатоярусним двосхилим дахом;
  • тат — баштоподібне святилище, різновид пагоди[4].

Значна частина архітектурних пам'яток була зруйнована під час воєн XIX—XX століть[5]. На території Лаосу збереглися середньовічне святилищеІнг-Ранг поблизу Саваннакхета, численні монастирські комплекси — вати, в які входили різні за розмірами й формами храми-вати, бібліотеки, житла монахів та святилища-тати:

  • Тат-Луанг у В'єнтьяні — національний символ Лаосу
    Тат-Луанг у В'єнтьяні — національний символ Лаосу

Після проголошення незалежності в архітектурі використовують як сучасні так і традиційні національні форми. Помітними перлинами лаоської архітектури другої половини XX століття стали:

  • готель«Лансанг», архітектораКхамфета, зведений1963 року;
  • будинок Міністерства внутрішніх справ, архітектораСерга, побудований у 1960-х роках[4].

Образотворче мистецтво

[ред. |ред. код]
Статуя Будди в Ват Агамі в Луангпрабанзі
Докладніше:Мистецтво Лаосу

Найдавніші пам'ятки мистецтва — величезні глечики зграніту просто неба на нагір'їТраннінь, їх вік становить не менше 2 тис. років[4]. У середині першого тисячоліття н. е. на територію сучасного Лаосу свій культурний вплив пошириликхмери. Образотворче мистецтво в країні склалось уX-XII століттях на основі традиційних мотивів із залученням культурних традиційкитайців,тайців, кхмерів,індійців[4]. Починаючи зXIV століття помітний впливбуддизму, серед пам'яток тих часів — кам'яні та бронзові статуї Будди (статуетка Будди Сак'я-Муні в паризькому музеї Гіме), пластика малих форм (статуетки танцівниць), орнаментальне різьблення з позолотою[4].

Інтер'єри народних жител з давніх часів прикрашалися розписами.

У сучасному Лаосі розвивається станковий живопис (Нуараонг,Вілівонг), графіка (Самнан), скульптура. Поширені різні види декоративно-ужиткового мистецтва: декоративний живопис, ткацтво, різьблення, металообробка (курильниці,підноси)[4].

У державі дієМузей національного мистецтва.

Література

[ред. |ред. код]
Докладніше:Література Лаосу

Зародження лаоської літератури припадає на кінецьXIV століття. Розвиток її проходив під впливом буддистської літератури йусної народної творчості, що визначила національний зміст літератури. Класична література мала етично-релігійний і повчальний характер. Вершиною лаоської літератури XVII сторіччя стала героїчна поемаПанкхама«Сінсай». Починаючи від XVIII століття й до з середини XX сторіччя література Лаосу переживала період застою[4].

Твори сучасної лаоської літератури присвячені головним чином історії боротьби за незалежність країни. Найвідоміші поети:Сомсі (Со Деса),Сісана Сісан,Кхамма Пхомконг[4]. Найвідоміші лаоські прозаїки:Тьянтхі Диансаван,Сувантхон,Кхамліанг Фолсена,КхампхайПхілавоні[4].

Театр

[ред. |ред. код]
Докладніше:Театр Лаосу

Лаоський театр об'єднує танець, музику,пантоміму йдраму. Джерела національного театру лежать в трудових і ритуальних видовища, що збереглися до наших днів. На формування театру вплинули релігійні практики буддизму. Історично основою драматургії вистав були сцени з індійських епосів«Рамаяна» і«Махабхарата», а також драматизація казок, легенд, релігійних історій національного, а також кхмерського, сіамського й м'янманського походження[4]. Пересувні акторські трупи традиційно виступали просто неба. Здавна популярнітіньовий іляльковий театри[4].

Музика й танці

[ред. |ред. код]
Докладніше:Музика Лаосу

Лаоська музикаімпровізаційна,нотації відсутні. Убаладах мандрівних співаків, ліричних дуетах закоханих розкривається культура народноговокального тахорового співу[4].

Національнімузичні інструменти:хен — кількабамбукових тростин,флейта, 2-струннаскрипка,барабан,гонг,ксилофон,кон вон (16 гонгів, змонтованих на підковоподібній рамі)[4].

З кінця 1960-х років до національного оркестру включають скрипки,акордеони,кларнети, великі барабани. У Лаосі створеномалий лаоський таНаціональний оркестри[4].

У Лаосі вже кілька століть існує і розвивається мистецтво балету.

Кінематограф

[ред. |ред. код]
Докладніше:Кінематограф Лаосу

Кухня

[ред. |ред. код]
Докладніше:Лаоська кухня

У лаоській національній кухні переважають страви зрису і м'яса буйволів. Національна страва —Ларб. Найпопулярніші страви:

З напоїв лаосці полюбляютькаву, яку вживають в спекотні дні з льодом, а такожчорний чай змолоком, різноманітні фруктовісоки. Особливою популярністю користуютьсяпиво «біалао» і рисовийсамогон[16].

Свята

[ред. |ред. код]
Докладніше:Свята Лаосу

Державне свято:2 грудня,1975 року відбулося проголошення Лаоської Народної Демократичної Республіки.

Наука

[ред. |ред. код]
Докладніше:Наука в Лаосі

Засоби масової інформації

[ред. |ред. код]
Докладніше:ЗМІ Лаосу

Одними з перших і довгий час єдиними щоденними газетами були:

У Лаосі створеноінформаційне агентствоКаосан Патет-Лао, як орган міністерства інформації.

1951 року засновано урядовурадіостанціюРадіодіффюзьйон насьйональ Лао, передачі ведуться мовами лао, французькою, англійською, тайською, кхмерською та в'єтнамською[4].

Спорт

[ред. |ред. код]
Докладніше:Спорт у Лаосі

Див. також

[ред. |ред. код]

Примітки

[ред. |ред. код]
  1. абLaos. International Monetary Fund.Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 30 квітня 2011.
  2. Human Development Report 2009. Human development index trends: Table G(PDF). Організація Об'єднаних Націй.Архів(PDF) оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 5 жовтня 2009.
  3. абвгдежиклмнпр(рос.)Лаос[Архівовано 26 грудня 2016 уWayback Machine.] //Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред.А. А. Григорьев и др. —М. :Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.
  4. абвгдежиклмнпрстуфхцшщюяааабавагадаеажаиакаламанапарасатауафахацашащаюаябабббвбгбдбебжбибкблбмбнбпбрбсбтбубфбхбцбшбщбюбявавбвввгЛаос[Архівовано 24 листопада 2016 уWayback Machine.] //Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред.М. П. Бажан ; редкол.:О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. —К. :Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  5. абвгдежиклмнпрстуфхцшщюяааабавагадаеажаиакаламанапарасатауафахацашЛаос //Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред.А. М. Прохоров. — 3-е изд. —М. :«Советская энциклопедия», 1969—1978.(рос.).
  6. абвгдежиклмнпрЛаос[Архівовано 26 грудня 2016 уWayback Machine.] //Юридична енциклопедія :[у 6 т.] / ред. кол.:Ю. С. Шемшученко (відп. ред.)[та ін.]. —К. :Українська енциклопедія ім.М. П. Бажана, 1998—2004. —ISBN 966-749-200-1.
  7. Лао-Іссара. Архіворигіналу за 2 вересня 2018. Процитовано 25 липня 2018.
  8. Громадянська війна в Лаосі
  9. Иоанесян С. И. Лаосский вариант перехода к рынку //«Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2006. — № 1. — С. 18(рос.)
  10. Иоанесян С. И. Лаосский вариант перехода к рынку // Азия и Африка сегодня. — 2006. — № 1. — С. 20(рос.)
  11. абвгдежиклмнпрстуфхцшщюяааабавагДубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. —К. :Знання, 2008. — 839 с.
  12. IPU PARLINE database: LAO PEOPLE'S DEMOCRATIC REPUBLIC (Sapha Heng Xat), Last elections (англ.) . Архіворигіналу за 1 липня 2016. Процитовано 6 жовтня 2020.
  13. (англ.)Khmu people of Laos. OMF International. Omf.org.Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  14. аб(англ.)Encyclopedia Brittanica: Laos - Ethnic groups and languages. Britannica.com.Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  15. Languages of Laos. Ethnologue.com.Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  16. аб(рос.)Лаос[Архівовано 24 листопада 2020 уWayback Machine.] —Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия.

Література

[ред. |ред. код]
  • Бреттшнайдер Е. В джунглях Лаосу // Всесвіт, 1961, № 4.
  • А. М. Кобзаренко. Лаоська проблема //Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с.ISBN 966-316-039-X
  • (англ.)Halpern J. М. Economy and society of Laos, New Haven, 1964.
  • (рос.)Бэрчетт У. Вверх по Меконгу. Репортаж о Камбодже и Лаосе. —М., 1958.
  • (рос.)Бэрчетт У. Вьетнам и Лаос в дни войны и мира. —М., 1963.
  • (рос.)Добби Э. Юго-Восточная Азия. —М., 1952.
  • (рос.)Иоанесян С. И. Проблемы социально-экономического развития Лаосской Народно-Демократической Республики // Народы Азии и Африки, 1978, № 2.
  • (рос.)Иоанесян С. И. Лаос. Социально-экономическое развитие (конец XIX — 60-е годы XX в.). —М., 1972.
  • (рос.) Зарубежная Азия. —М., 1956.
  • (рос.)Кобелев Е. В., Коваленко И. И. Торжество правого дела народов Индокитая. —М., 1975.
  • (рос.)Кобелев Е. В. Лаосская Народно-Демократическая Республика. —М., 1978.
  • (рос.)Кожевников В. А. Лаос. —М., 1962.
  • (рос.)Кожевников В. А., Седов Л. А. Лаос. —М., 1962.
  • (рос.)Кожевников В. А., Поповкина Р. А. Современный Лаос. —М., 1966.
  • (рос.)Кожевников В. А. Очерки новейшей истории Лаоса. —М., 1979.
  • (рос.) Лаос: Справочник. —М., 1994.
  • (рос.)Михеев Ю. Я. Американцы в Индокитае. —М., 1972.
  • (рос.)Михеев Ю. Я. Лаос на пути строительства социализма. —М., 1978.
  • (рос.)Мхитарян С. А. Борьба народов Вьетнама, Лаоса и Камбоджи за национальную независимость, демократию и мир. —М., 1954.
  • (рос.)Павловский В. Лаос в борьбе за свободу. —М., 1963.
  • (рос.)Попов Г. П. За независимый и нейтральный Лаос. —М., 1961.
  • (рос.) Страны Азии. Географические справки. Вьетнам, Камбоджа, Лаос. —М., 1957.
  • (фр.)Dannaud J. P. Indochine proforide,P., 1954.
  • (фр.)Fanaux М. R. Le Laos, «Bulletin Commercial Beige», Brux., 1957, № 6.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:Лаос


Посилання

[ред. |ред. код]
Лаос Лаос у темах
Державний лад
Природа
Історія
Населення
Економіка
Культура
Інше
Незалежні
Азербайджан ·Афганістан ·Бангладеш ·Бахрейн ·Бруней ·Бутан ·В'єтнам ·Вірменія ·Грузія ·Єгипет¹ ·Ємен ·Йорданія ·Ізраїль ·Індія ·Індонезія ·Ірак ·Іран ·Казахстан¹ ·Камбоджа ·Катар ·Киргизстан ·Кіпр ·КНР ·Кувейт ·Лаос ·Ліван ·Малайзія ·Мальдіви ·Монголія ·М'янма ·Непал ·ОАЕ ·Оман ·Пакистан ·Південна Корея ·Північна Корея ·Росія¹ ·Саудівська Аравія ·Сирія ·Сінгапур ·Східний Тимор ·Таджикистан ·Таїланд ·Туреччина¹ ·Туркменістан ·Узбекистан ·Філіппіни ·Шрі-Ланка ·Японія
Невизнані
¹ Частково розташована в іншій частині світу чи на іншому материку | ² Визнана деякими країнами
Суверенні держави
Залежні території
Спірні території
Історія і політика
Вільна торгівля:
Символіка
Країни-учасниці
Спостерігачі та кандидати
Події
Саміти
Спорт
Країни-учасниці
Карта
Карта
Саміти
Члени
Асоційовані члени
Держави-​​спостерігачі
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Географія та географічні карти
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Большая российская энциклопедия ·Велика данська енциклопедія ·Велика норвезька енциклопедія ·Енциклопедія сучасної України ·Історичний словник Швейцарії ·Православная энциклопедия ·Энциклопедия Кругосвет ·BabelNet ·Britannica (11-th) ·Brockhaus Enzyklopädie ·De Agostini ·Encyclopedia Treccani ·Encyclopædia Britannica ·Encyclopædia Britannica ·Encyclopædia Universalis ·Grove Art Online ·Internetowa encyklopedia PWN ·Klexikon ·NicoNicoPedia ·Treccanis Dizionario di Storia ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано зhttps://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лаос&oldid=45706676
Категорії:
Приховані категорії:

[8]ページ先頭

©2009-2025 Movatter.jp