Кінно́та абокавале́рія (фр.cavalerie,італ.cavalleria, відлат.caballus — «кінь») — церід військ, у якому для ведення бойових дій та пересування використовували верховихконей[1].
Вперше кіннота з'явилась якнерегулярні війська в країнахСтародавнього Сходу. Маючи високурухливість таманевровість у поєднанні зі стрімким і потужним ударом, кіннота у багатьох битвах відіграла вирішальну роль. Здатність вести самостійні дії в значному відриві від своїхвійськ та можливість долати за короткий час великі відстані, раптово з'являтися нафлангах і втилусупротивника, швидко розгортатися длябою, переходити від одних дій до інших як у кінному, так і у пішомустрою забезпечувала кінноті можливість успішно вирішувати різноманітні тактичні та оперативно-стратегічні завдання.
Приручення коня почалось у3 тисячолітті до н. е., одразу після цього їх почали використовувати у військових цілях. Первісні коні не могли витримати вагу людини[джерело?][2], бо стародавній дикий кінь мав розміри великогопоні. Люди їх запрягали у колісниці. Перші колісниці в бою використовували у часибронзової тазалізної доби, пізніше, застарівши у військовому плані, вживались лише для подорожей, процесій, ігор. Ранні форми могли мати також чотири колеса. Критичним винаходом для створення легких бойовихколісниць було колесо зішпицями, яке широко використовували в арміяхЄгипту,Індії,Китаю та в інших країнах. Колісниці були ефективні у війні лише на доволі рівній, відкритій території[джерело?]. Оскільки з часом коней стали вирощувати більшими та сильнішими, колісниці поступилися кінноті[джерело?].
Саме вАссирії з'явилися зачатки абсолютно нового роду військ — кінноти. Уже в IX столітті до н. е. в ассирійському війську вершники становили значну кількість. У ранніх формах кінноти вершник сидів на неосідланому коні, пізніше було винайдено високе сідло без стремен. Вершники вели бій парами: один був озброєний луком, інший списом і щитом[джерело?]. На озброєнні вершників іноді були мечі та булави[джерело?]. Проте кіннота ассирійців була ще нерегулярною[джерело?] і не витісняла бойові колісниці.
Колісниці вУрарту були «аристократичними» бойовими одиницями. Оскільки утримувати їх було дорого, почав виникати «дешевший» рід військ [3]. Військові дії носили регулярний характер, військові походи проводилися практично щорічно. Саме тому в Урарту була досить велика армія. Військо царяІшпуїні складалося з 100 колісниць, 10 тисяч кінних воїнів і 3 тисяч піших солдатів.
Регулярна кіннота вперше була створена вДавній Греції[джерело?]. Через переважно землеробську культуру греків їхні кінні загони були нечисленними — близько 1 тисячі вершників у найбільшому місті,Афінах. Близько 600 вершників мало містоОлінф. Кінноту тримали і інші міста, але практичного значення в битвах вона не відігравала[джерело?], все вирішували фаланги пішихгоплітів.
Найбільшого розвитку давня кіннота досягла у4 ст. до н. е. у військуОлександра Македонського. Кіннота поділялася на важку, так званігетайри, союзні фессалійці, і легку допоміжну з варварських народів. Легка кіннота здійснюваларозвідку,охорону, переслідувала розбитого противника. Головного удару завдавала важка кіннота у взаємодії зпіхотою. Проміжне місце в армії Олександра займала союзна кіннота греків, але великої ролі вона не відігравала. Під командуванням Олександра Македонського кіннота вирішувала долю всіх основних битв вАзії (на річці Граник,при Іссі, Гавгамелах).
У стародавніхримлян кіннота була допоміжним родом військ[джерело?] (основним вважалася піхота). Організаційно вона входила до складулегіонів і поділялася на турми — по 30 вершників кожна. На озброєнні кавалеристи мали списи (ланцеї) і мечі (гладіуси, пізнішеспати); верховій їзді були навчені слабко; кінь служив їм головним чином засобом пересування[джерело?]. На кінноту покладалися переважно функціїрозвідки та вирішення різних забезпечувальних завдань. Високі бойові якості мала карфагенська та союзна нумідійська кіннота, яка відіграла важливу роль у розгромі римської армії вбитві при Каннах. Нумідійська кіннота була легкого типу та схожа на арабську[4].
Винайденнястремен дозволило вершникам мчати галопом на коні[джерело?], а коли потрібно було долати перешкоду, вони підводилися на стременах і перестрибували її. Оскільки можна було впевнено триматися в сідлі, середньовічний вершник отримав можливість користуватися зброєю. Легше було заплигувати на коня. Адже тепер потрібно було поставити ногу в стремено і легким рухом опиниться на коні. Таке нововведення дозволило зняти обмеження на зріст коней, яких використовували для кінноти[джерело?].Вперше стремена стали використовувати азіати, в 4 столітті нашої ери[джерело?]. До Європи винахід дійшов не відразу, лише у 6-му столітті нашої ери стремена побачили у Візантії, куди вони потрапило через Іран. У наступному столітті стремено почали використовувати франки, а вже в 10-11 столітті винахід потрапив до Скандинавії, Англії, а також почали використовувати на Русі[5].
УЗахідній Європі (VIII-IX століття) головне значення в боях, з причини відсутності сильної піхоти, набулалицарська кіннота. Озброєні важкими списами і мечами, закуті в броню лицарі (але ще без коней)[джерело?], атакували противника, шикуючись в лінію або клином. Улюбленою формою бойового порядку лицарського війська був усічений клин («свиня»)[джерело?], передні ряди якого становили добірні лицарі, що рухалася за головним клиномпіхота і прикривалася з флангів і тилу 2-3 шеренгами важкихвершників[джерело?]. Піхота довершувала розгром супротивника, подавленого ударом щільної маси лицарів[джерело?].
Лицарський турнір
З початкуXV століття для захисту лицарі почали використовувати суцільні пластинчастіобладунки[джерело?]. Їх вага разом зкольчугою сягала 32 кг[джерело?]. Зброєю захищалися також і коні[джерело?]. Важка, малорухлива лицарська кіннота була не здатна до ведення маневрових дій та переслідуванню легкоозброєного противника[джерело?]. Велика вага обладунків приводила до суттєвого обмеження рухливості воїна і в пішому бою, де легкоозброєний і більш маневровий противник отримував суттєву перевагу[джерело?]. Так само слід розуміти, що величезні, 2 метри у висоту (це при середньому тоді людському зростанні 150—160 см) і вагою близькотонидестріє[джерело?], в раннєсередньовіччя тягали не менш величезні вози з суцільними колесами[джерело?], не сильно обтяжувалися надягненою бронею і вагою вершника, а будь-кого хто стояв на шляху, навіть пронизаніпікою чи списом, просто розчавлювали[джерело?]. Тільки поява неймовірно глибокихпікінерських шикувань вкупі зі значною кількістюарбалетників іаркебузирів епохиРенесансу припинило повнугегемонію цих монстрів на полі бою[джерело?].
Варвари використовували легких, маленьких і швидкохідних коней. Вони могли без втоми переходити великі відстані, хоча багато вершників користалися під час переходів і боїв кількома конями, міняючи їх, щоб зберегти силу тварин. Основними бойовими кіньми варварів служили кобили, оскількимолоко їх забезпечувало харчування воїнів під час кампаній, а також і тому, що кобилами легше керувати, ніж жеребцями. Можливо, ці коні — предки сьогоднішніх коней монголів, кобили яких мають у холці 125 см і яких можна доїти чотири або п'ять разів на день, отримуючи близько 250 г молока при кожному доїнні. Зрідка зустрічалися важкоозброєні вершники[6].
Арабські армії воїнів-кочовиків пересувалися на конях або наверблюдах і були, настільки ж звичні до ведення кінного бою, як описаніАмміаном Марцелліном гуни. Однак не слід уявляти їх такими вже примітивними жителямипустелі, які не мали сучасного озброєння і не знали «цивілізованої» стратегії і тактики. Хоча багато з них боролися на конях і верблюдах як легківершники, відомо, що інші — заможніші воїни кінноти — билися в кольчугах ішоломах. Що ж до наявності у них ефективної стратегії і тактики, успіхарабів у перші століття їх військової історії говорить сам за себе. Як армія, в якій панівною силою служила кіннота, вони йшли від перемоги до перемоги проти не настільки сильно релігійно мотивованого ворога[7].
УXVI столітті на перший план стала висуватися легка кіннота, озброєна вогнепальною зброєю (кінні аркебузири). Це спричинило за собою зміну способів бойових дій кінноти: замість кінної атаки і удару холодною зброєю стала застосовуватися стрілянинашеренгами з коня (глибина строю доходила до 10 і більше шеренг), висунутими по черзі з глибини бойового порядку. У XVI столітті в кінноти з'явилисярейтари,драгуни, потімкірасири.
Велику реорганізацію у кінноти провів шведський корольГустав II Адольф (1611—1632). Кіннота шведів (драгуни і кірасири) в бою шикувалася в 3-4 шеренги, в бойовому порядку армії розташовувалася в 2 лінії. При такому шикуванні кіннота знову перетворилася на потужну ударну силу, здатну здійснювати рішучі атаки і маневрувати на полі бою. Організаційно шведська кіннота складалася з кіннихполків іескадронів.
УXVII-XVIII століттях значний розвиток кіннота отримала і в інших державах Західної Європи. Її чисельність різко зросла і становило в ряді країн 50 % складу армії, а поФранції кінноти було в 1,5 рази більше, ніж піхоти. Кіннота в цей період поділялась наважку (кірасири), середню (драгуни ,карабінери ,кінні гренадери або гренадери-вершники) ілегку (гусари,улани і легкокінні полки). У XVII столітті кіннота всіх західноєвропейських армій (за винятком шведської) продовжувала застосовувати стрілянину з коня і вести атаку в низькому темпі.
Козацьке військо складалося з піхоти, кінноти і артилерійських військ. Основою війська була козацька піхота. Елітної частиною війська була кіннота. За своїми бойовими якостями цей підрозділ являв найгрізнішу силу запорожців. Козацька кіннота являла собою легку кінноту. Кінноту запорозьких козаків було добре озброєно як вогнепальною —карабінами,бандолетами, так і холодною зброєю —шаблями,сокирами,кинджалами,келепами,баграми та ін.
З появою (XIX століття) масових армій кіннота у ряді країн стала поділятися настратегічну та військову. Стратегічна кіннота призначалася для виконання завдань як самостійно, так і у взаємодії з іншими родами військ. Організаційно вона складалася з кіннихбригад,дивізій такорпусів. Військова кіннота (відвзводу дополку) організаційно входила у піхотні з'єднання (частини) і призначалася головним чином для розвідки, охорони та зв'язку.
У війнах 2-ї половиниXIX століття кіннота європейських армій діяла невдало, її використовували без урахування зрослої міцності вогню, вона зазнавала великих втрат. Внаслідок цього, виникли сумніви у потребі її подальшого існування. Однак досвідГромадянської війни в США 1861-65 показав, що за належної бойової підготовки, кіннота, як і раніше, здатна успішно вести бойові дії і в умовах застосування нарізної вогнепальної зброї, особливо здійснювати глибокі рейди по тилах і комунікаціях противника. Американську кінноту було добре підготовлено для бою в кінному і пішому строю. При спішені, для заняття оборони, кавалеристи вдавалися до самообкопування, а після відбиття атаки противника, швидко переходили до дій в кінному строю.
До початкуПершої світової війни кіннота була єдиним рухомим родом військ[джерело?] і становила 8-10 % чисельності армій коаліцій, що воювали. Вона призначалася для вирішення тактичних (Франція та інші держави) і оперативних (Німеччина) завдань. УРосії передбачалося оперативне і тактичне використання кінноти. Дії кінноти під час війни, внаслідок насичення армійартилерією,кулеметами і застосування військовоїавіації, супроводжувалися великими втратами особового складу і коней і були малоефективними.
Одним з небагатьох прикладів застосування великих сил кінноти для розвитку успіху в оперативному масштабі єСвенцянський прорив1915, в ході якого німецьке командування використовувало кавалерійську групу у складі 6 кінних дивізій.
Численна кадрова російська кіннота (36 кінних дивізій, 200 тисяч осіб), незважаючи на високу підготовку солдатів-вершників, навіть у початковий, маневрений період війни, за деяких досягнутих успіхах, все ж таки не відіграла значну роль. З настанням позиційного періоду бойові дії кінноти як рухомого роду військ, по суті, припинилися. Особовий склад кінних з'єднань і частин було спішено і він вів бойові дії, як і піхота, з окопів. Російське військове командування не зуміло правильно використовувати численну кінноту в змінених умовах війни. Відмова від її накопичення на найважливіших напрямках, призвела до розпорошення кінноти по всьомуфронту, і в кінцевому рахунку, кіннота стала забезпечувати дії інших родів військ. Таке використання кінноти було значною мірою наслідком її неправильного навчання ще в мирний час: на навчаннях головна увага приділялася атаці в зімкнутих кінних строях без належної вогневої підтримки; наступальні дії в піших строях, по суті, не відпрацьовували.
Після 1-ї світової війни, через розвитокмеханізації і моторизації, в іноземних арміях чисельність кінноти скоротилася, а до кінця 30-х роківXX століття, а у низці великих держав її, як рід військ було, по суті, ліквідовано. Незначна кількість кінних з'єднань і частин, зберігалася аж до2-ї світової війни лише в деяких країнах (Франція,Велика Британія,Італія,Румунія ,Угорщина та інших). Винятком булаПольща, де до початку війни було 11 кінних бригад.
Ще до початку 2-ї світової відбулося скорочення числа кінних дивізій у Червоній Армії (з1938 до початку1941).УНімецько-радянській війні кіннота, показала свою ефективність у зіткненнях з не великою вогневою міццю противника. Кіннота брала участь у більшості великих операцій. Влітку і восени 1941 кінні з'єднання вели важкі оборонні бої, прикриваючи відхід загальновійськових з'єднань, здійснювали контрудари і контратаки по флангах і тилу проривався угруповань противника, дезорганізовували його управління, підвезення матеріальних засобів та евакуацію.
По наполегливих вимогахГ. К. Жукова, радянське командування літом 1941 приступило до формування нових кінних дивізій. До кінця 1941 було додатково розгорнуто 82 кінні дивізії легкого типу, які стали зводитися в кінні корпуси, які підпорядковувалися фронтовому командуванню. При веденні наступальних операцій кінні корпуси використовували для розвитку прориву, оточення великих угруповань противника, боротьби з його оперативними резервами, порушення комунікацій, захопленняплацдармів на водних перешкодах і важливих районів (рубежів) в тилу, переслідування. В оборонних операціях вони становили маневровий резерв фронту і їх використовувалися, як правило, для завдаванняконтрударів.
У1943 в ході реорганізації кінноти був призначений командувач кіннотою (С. М. Будьонний), утворенийштаб кінноти (начальник штабугенерал В. Т. Обухів, потім генерал П. С. Карпачов), скасовані легкі кінні дивізії, проведено укрупнення дивізій, збільшена їх вогнева міць, посилені протитанкові засоби кінних корпусів. З1943 стало широко практикуватися, що передбачалося ще у довоєнні роки використання деяких кінних корпусів у складі кінно-механізованих груп, які застосовувалися для розвитку успіху. Зростання в ході Німецько-радянської війни вогневої міцності військ змушувала кінноту нерідко вести бій у спішених бойових порядках. У наступі на противника, поспішно перейти до оборони, а при діях у його тилу застосовувалася також атака в кінному строю.
Досвід застосування кінноти в 2-й світовій і Німецько-радянській війнах показав її велику вразливість при високому ступені насичення армій артилерією,мінометами,автоматичною стрілецькою зброєю,танками іавіацією. Найефективнішими в цих умовах були дії танкових і механізованих військ, які отримали значний розвиток.
На думку сучасного історикаОлексія Ісаєва, застосування кінноти було двояким. По-перше, вона застосовувалася як «квазімотопехота» у складі рухомих з'єднань. Таке застосування кінноти було пов'язано з браком мотопіхоти. По-друге, через слабкість технічної бази того часу мотопіхота могла діяти лише на добре прохідній місцевості. У разі відсутності доріг або бездоріжжя мобільність мотопіхоти різко падала. У той же час мобільність кінноти значно менше залежала від стану місцевості. Співвідношення мобільності мотопіхоти і кінноти різна, і залежить від конкретних фізико-географічних умов.
Кіннота мала також одну важливу перевагу — менші вимоги до постачання. При відсутності пального мотопіхота змушена буде кидати техніку, а кіннота продовжить рух. Відповідно при деяких умовах (малопрохідна місцевість, невелика тривалість операції) застосування кінноти дозволяло збільшити глибину наступальної операції.
Недоліком кінноти є необхідність годувати коней весь час, тоді якавтотранспорт вимагає пального лише під час його експлуатації. Споживання корму сильно підвищується в холодну погоду, а у сильні морози в польових умовах можлива масова загибель коней.Загалом, можна сказати що кавалерія і мотопіхота добре доповнювали один одного.
Кіннота зазвичай поділялася на три групи, які йшли в бій одну за одною. Перша група прориваластрій ворога або завдавала йому великої шкоди, щоб друга чи третя хвиля могли все ж прорватися. Коли ворог відходив, починався остаточний розгром і захоплення полонених. Спочатку лицарі діяли на власний розсуд, нерідко порушуючи плани командування. Лицарів цікавила насамперед слава і шана, тому вони навіть сперечалися за право піти в першому загоні першої групи. Загальна перемога в бою була для них другорядною метою. Бій за боєм, лицарі кидалися вперед лише побачивши ворога, тим самим руйнуючи будь-які тактичні плани командира. Командири при нагоді спішувати лицарів, щоб хоч якось зберегти контроль над ними. Це широко практикувалося в маленьких арміях, які не сподівалися встояти проти кількох кінних набігів. Піші лицарі піднімали бойовий дух і значно посилювали піхоту. Піхота використовувала спеціальні військові укріплення чи особливості місцевості, щоб захистити себе від набігів кінноти. Прикладом недисциплінованої поведінки лицарів булабитва при Кресі1346 року. До кінцясередньовіччя важка кіннота мала не більше значення на полі бою, ніж лучники та піхота. До того часу військові керівники вже усвідомили марність набігів на добре організовану і укріплену піхоту. Правила змінилися. Для оборони від кінноти армії дедалі більше використовували вкопані загострені палиці, викопані рови і рухомі колоди. Кінні атаки проти правильно побудованих груп з списоносців і стрільців закінчувалися поразкою кінноти. Лицарі були змушені битися пішки або чекати відповідного моменту. Нищівні кінні атаки були можливі, але тільки коли ворог тікав, був дезорганізований або залишав свої укріплення для атаки[8].
Тактика, під назвою«караколь» в сучасному розумінні цього терміна, виникла в середині XVI століття як спроба внести використання вогнепальної зброї в тактику кінноти. Вершники, озброєні двома пістолетами зколісцевими замками, майжегалопом наближаються до цілі в строю з дванадцяти шерег. Щойно чергова шерега наближається на відстань пострілу, вершники цієї шереги зупиняються, злегка повертають своїх коней спочатку в один бік, стріляють з одного пістолета, потім в другий бік, стріляють з другого пістолета, потім розвертаються, проїздять крізь інші шереги і становляться в кінці строю. За час, що знадобиться іншим одинадцяти рядам для виконання того самого маневру, перший ряд перезаряджає свої пістолети, це дозволяє отряду вести безперервний вогонь шерегами, що постійно змінюють одна одну. Ця тактика розповсюджувалась з ростучою популярністю німецькихрейтарів у західних арміях в середині XVI століття.
Варто відзначити, що джерела відповідного періоду не завжди використовували термін «караколь» в сучасному сенсі. Наприклад, Джон Крузо, шанований військовий спеціаліст того часу, пояснював термін як маневр, коли загін кірасирів, яких атакує супротивник, поділяється на дві частини, дозволяючи ударній групі нападу пройти поміж цими двома частинами, а потім одночасно атакує з флангів.
Ядром турецької кінноти, починаючи зXV століття, булисипахи —феодальні ополченці імперії. Найдрібніше феодальне володіння-Тімар- споряджав одного важкоозброєного вершника. Власникзеаметів-більшого володіння — повинен був спорядитися сам і привести з собою кілька озброєних слуг. Спочатку кількість сипахи доходило до 40 тисяч вершників, але з часом скорочувалася. До початкуXVII століття зростає військове значеннякапикулу (у перекладі «раби султанського двору») — особистої гвардіїсултана, що складалася з військовополонених ірабів. Останніх ще в дитинстві забирали з дому і виховували у фанатичніймусульманську віру, давали їмосвіту і вчили військовій справі. Кіннота капикулу називалася Белюк халки, піхота відома, якяничари. Війська прикордонних земель являли собою загони легкої кінноти — акінсі. Вони займалися розвідкою і патрулюванням доріг, по яких рухалися основні сили. Єдиного стандарту озброєння не було. Зустрічалися як важкоозброєні воїни вкольчугах або пластинчастихброня, так і легкі вершники в шкіряних обладунках або взагалі без них, з одними лише калканів-круглими щитами, сплетеними з прутів і посиленими посередині металевим умбоном. Озброєння вершників складалося зі списів, шабель, бойових сокир, клевців, шестоперів і булав. Незважаючи на появу карабінів і пістолів, якими в XVII столітті почала активно озброюватися кіннотаосманів, складенілуки продовжували використовувати повною мірою. Формування регулярної кінноти почалося з1826 року за зразком наполеонівської. До1828 було сформовано 4 полки (булука) по 600 чоловік (642 з офіцерами), які поділялися наескадрони.1836 року в гвардійської кінноти значилося 2200 коней, в армійській — 1399.
У Російській державі у 2-й половиніXV століття була створена помісна кіннота. Помісна система комплектування давала можливість мати численнудворянську кінноту. ЗаІвана IV (Грозного) вона була провіднимродом військ; її чисельність сягала 50-80 тисяч чоловік. З XV століття з'явиласякозацька кіннота, значні загони якої брали участь вЛівонській війні 1558-83.
Починаючи з30-х роківXVII століття помісна кіннота стала замінюватися кіннотнимиполками «нового ладу». На початкуXVIII століттяПетро I, створюючи регулярну армію, сформував кіннотудрагунського типу (40 драгунськихполків — близько 42 тисяч вершників). Вперше в історії кожен кіннотний полк мав у своєму складіартилерію (2 трьохфунтові гармати). Під часПівнічної війни 1700-21 Петро I широко використовував кінноту для самостійних дій. УПолтавській битві 1709 року кінні полки під командуваннямА. Д. Меншикова вміло й рішуче діяли в кінному і пішому строю. Вирішальну роль у переслідуванні відступних шведів відіграланерегулярна кіннота, що складалася, переважно, зкалмиків.Однак навіть змучена голодом і відсутністю фуражу (конче необхідної для важкої кінноти, необхідної настільки, що коні не могли становити серйозної сили після декількох тижнів годівлі підніжним кормом) кіннота шведів змогла потіснити при полтавській битві погано навчені полки російських драгунів, які не вміли воювати строєм. Якби шведська і російська регулярна кіннота (створена фактично з нуля, і була швидше пересувною піхотою, ніж ударною силою) зустрілися на полі бою за інших обставин, остання була б приречена, як і вся решта армії[9][10].
У1755 році був введений новий Кавалерійський статут, який значною мірою допоміг відродити петрівські традиції бойового використання кінноти. У1756 кіннота російської армії складалася з 1гвардійського, 6кірасирських , 6кінногренадерських , 18драгунських штатних та 2 позаштатних полків, у складі яких було понад 31 тисяча осіб. Нерегулярну кінноту становиликозацькі війська ікалмики. УСемирічній війні 1756-63 російська кіннота за своєю навченістю не поступалася найкращій в Європі прусській кіннотіЗейдліца і відіграла велику роль у перемозі російського війська в цій війні.
Російська кіннота в1812 складалася з 65 кінних полків (5гвардійських, 8кірасирських, 36драгунських , 11гусарських, 5уланських). З більшої частини полків було сформовано 11 кінних дивізій, зведених у 5 кінних корпусів. Інша частина полків була об'єднана в окремі кінні дивізії. Вся російська кіннота, в тому числі і драгунська, вела бій тільки в кінному строю. Під часфранко-російської війни 1812 року російська кіннота була краще підготовлена, ніж французька, і відіграла значну роль у розгромі наполеонівської армії.
Великі зміни відбулися в російській кінноті в 2-й половині XVIII століття, коли особливу увагу було звернено на збільшення легкої кінноти.
Кіннота укомплектовувалася за призовом. Призовний вік — у 21 рік, термін служби становив: a) для службовців регулярної армії — 3 роки, 7 років в резерві армії, 2 роки в резерві ландверу, б) для службовців ландверу — 2 роки та 10 років у резерві ландверу.
Відмінною рисою австро-угорської кінноти був її міжнаціональний склад. Комплектування кінноти відбувалося по територіальній системі. Вся територія країни була розділена на 105 округів поповнення, з яких кожен поповнював один полк імперської армії. .Кіннота імперської армії складалася з: 42 кінних полків, з яких 24 австрійських та 18 угорських. З них 15 драгунських, 16 гусарських, 11 уланських. Кіннота австрійського ландверу: 6 уланських полків, 1 дивізіон тірольських кінних стрільців, 1 дивізіон далматинських кінних стрільців. Кіннота угорських гонведів: 10 гусарських полків.
Крилата гусарська кіннота стала одним з найвідоміших символів Речі Посполитої, який асоціюється з могутністю польської армії на полях битв в період, коли держава перебувала на піку своєї могутності[11].Гусари повинні задовольняти такі вимоги: щоб бути вершником у гусарському загоні, необхідно було бути дворянином, сильним і здатним носитикірасу в повному її складі,нарукавники,набедреники, оброблені залізом рукавиці, на голові каску, на обох ногах шпори по-німецьки (тобто їх можна легко зняти, тоді як шпори за польським зразком прибиваються до чобіт) і велику тигрову або леопардову шкуру, підбиту оксамитом або шовком темно-червоного кольору, якою гусар прикриває ліве плече.
Кінь його повинен бути високим, красивим, сильним, доброго ходу; оксамитове сідло знагрудним іпідхвостним ременями, для того щоб вершник мав тверду опору при ударі списом у ворога на повному скаку. Гусар повинен мати пістолет, в лівій руці тримати лук, довгу й гостру шпагу під правим стегном і, як зазвичай, шаблю збоку. Під час бою він витягує свою шпагу з-за стегна і навішує її собі на праву кисть, щоб мати руку вільною для списа, який є головною зброєю, його використовували гусари під час бою, для прориву ескадронів ворога.
Платня гусар становила п'ятдесятліврів на квартал, тобто за три місяці. Крім того, вони мали зимові квартири.
Також була легка кіннота, яку мовою цієї країни називали «козаки». Вони служили так само як і дворяни в гусарських загонах. Їх спорядження складалося з кільчастої куртки або кольчуги, яка закривала руки до половини. Крім того у них були ще залізні рукавиці, а голова була покритою кольчужноюмісюркою. Коні козаків повинні бути витривалі, швидкі і спритні. Їхня зброя — лук, стріли і пістолети. Призначення козаків — підтримувати гусар, коли вони йдуть у хід, закінчувати знищення розбитих гусарами ескадронів. Їх платня становила сорок ліврів на квартал[12].
Кіннота виникла одразу після створення військ УНР. В її військах служили не лише українців. До цих військ до того ж автоматично зараховувалися всі «українізовані» частини російської армії з усім своїм старим командним складом[13].
Один з найкращих її полків був Хортицький кінний полк Запорізької дивізії УНР — підрозділ армії Української народної республіки. Розташовувався у Запоріжжі. Полк відоміший, як«Полк Чорних запорожців», він увійшов у історію, як найбоєздатніша кінна частина української армії, яка впродовж всієї Громадянської війни жодного разу не зазнала поразки[14].
Радянська кіннота почала формуватися одночасно із створенням Червоної Армії в1918. З розформованої старої російської армії до складуРСЧА увійшли тільки 3 кіннихполки. У формуванні кінноти для Червоної Армії зустрівся ряд труднощів: основні райони, які постачали в армію вершників і верхових коней (Україна, Південь та Південний Схід Росії), були зайнятібілогвардійцями та окуповані арміями іноземних держав; бракувало досвідчених командирів, зброї і спорядження. Тому основними організаційними одиницями в кінноти спочатку були сотні,ескадрони,загони і полки. Від окремих кінних полків і кінних загонів незабаром почався перехід до формування бригад, а потім і дивізій. Так, з невеликого кінного партизанського загонуС. М. Будьонного, створеного в лютому 1918, восени цього ж року під час боїв за Царицин була сформована 1-ша Донська кінна бригада, а потім зведена кінна дивізія Царицинського фронту.
Особливо енергійні заходи по створенню кінноти були зроблені влітку1919 для протистояння арміїДенікіна. Щоб позбавити останню переваги у кінноті, потрібні були більші, ніж дивізія, кінні з'єднання. У червні-вересні1919 були створені 2 перших кінних корпуси; до кінця 1919 чисельність радянської і білогвардійської кінноти зрівнялася. Бойові дії в 1918—1919 показали, що з'єднання радянської кінноти були потужною ударною силою, здатною вирішувати важливі оперативні завдання як самостійно, так і у взаємодії зі стрілецькими з'єднаннями. Найважливішим етапом в будівництві радянської кінноти було створення у листопаді 1919Першої кінної армії, а в липні1920 рокуДругої Кінної армії. З'єднання та об'єднання кінноти відіграли важливу роль в операціях проти армій Денікіна іКолчака наприкінці 1919 — на початку 1920,Врангеля і армії Польщі в1920.
У рокиГромадянської воїни в окремих операціях радянська кіннота становила до 50 % чисельності піхоти. Основним способом дій підрозділів, частин і з'єднань кінноти було наступ у кінному строю (кінна атака), підтримується потужним вогнем кулеметів зтачанок. Коли умови місцевості і запеклий опір противника обмежували дії кінноти в кінному строю, вона вела бій у спішених бойових порядках. Радянське командування в роки Громадянської війни зуміло успішно вирішити питання використання великих мас кінноти для виконання оперативних завдань. Створення перших у світі рухомих об'єднань — кінних армій стало видатним досягненням військового мистецтва. Кінні армії були основним засобом стратегічного маневру і розвитку успіху, застосовувалися масовано на вирішальних напрямках проти тих сил противника, які на цьому етапі становили найбільшу небезпеку.
Успіху бойових дій радянської кінноти в роки Громадянської війни сприяли розлогість театрів військових дій, розтягнутість ворожих армій на широких фронтах, наявність слабко прикритих або зовсім не зайнятих військами проміжків, які використовували кінні з'єднання для виходу на фланги противника і здійснення глибоких рейдів у його тил. У цих умовах кіннота могла повністю реалізувати свої бойові властивості і можливості — рухливість, раптовість ударів, швидкість і рішучість дій.
Після Громадянської війни кіннота у Червоній Армії продовжувала залишатися досить численним родом військ. У1920-ті роки вона поділялася на стратегічну (кінні дивізії та корпуси) і військову (підрозділи і частини, що входили до складу стрілецьких з'єднань). У1930-ті роки до складу кінних дивізій були введені механізовані (пізніше танкові) і артилерійські полки,зенітні засоби (надалі цей досвід був визнаний невдалим); для кінноти були розроблені нові бойові статути.
Як рухливий рід військ стратегічну кінноту призначали для розвитку прориву і її могли використовувати за рішенням фронтового командування.
Коні служили варварам не тільки для бою, але і були символом приналежності вершника до певного класу. У більшостігерманських племен той, хто міг дозволити собі мати коня, і той, хто вмів володіти їм, належав до еліти — військової, соціальної та політичної. Саме такий погляд на речі лежав в основі процесів, що допомагали кінноті цілих 1200 років панувати на полях битв. Кіннота займала найважливіші ролі, стратегічні і тактичні позиції в середньовічних арміях, оскільки в її лавах перебували найбагатші і самі титуловані представники тодішнього суспільства. Їх соціальний статус і верховенство, у свою чергу, забезпечували їх засобами та часом, необхідними для підготовки гарного кіннотника[15].
У 19-20 століттях більшість монархій утримували кінноту як частину королівської чи імператорської гвардії. Ці підрозділи мали вигляд як однієї ескадри, для урочистого супроводу і палацової варти так і великих з'єднань призначених для активнішої роботи. Супровід іспанського королівського двору мав всього одну ескадру. А Імператорська прусська гвардія становила дванадцять кінних полків. У всіх випадках кавалеристи цих підрозділів, були з аристократії і відповідних товариств.
Нерегулярна кіннота не мала правильного військового устрою і не проходила курсу військового навчання і виховання. До сімдесятих років XVIII століття у Росії до нерегулярної кінноти належали козаки[16].
Нерегулярна кіннота, ефективно виконувала переважно такі функції: здійснення розвідки — своєчасне оповіщення командування про пересування супротивника, реалізація контролю над транспортними комунікаціями супротивника за допомогою несподіваних нападів на його обози і транспорти, організація засад, рейди по тилах ворога, його переслідування і знищення передових його розвідувальних підрозділів[17].
Важка кіннота — до неї входиликірасири,рейтари, а такожкавалергарди (у Російській імперії). Єдиний чіткий критерій відмінності від інших типів кінноти — вага коней, значно перевищувала вагу середньої кінноти, легкої і драгунської. Приміром вага європейського кірасирського коня коливався в районі 600—700 кг, а лицарський дестріе важив не менше 800 кг, а то й більше тонни[10]. Завдяки вазі своїх коней важка кіннота одним своїм наскоком могла зім'яти ворожу піхоту і легку кінноту. З цього приводу знаменитий прусський воєначальник Зейдліц сказав: «Кіннота здобуває верх не шаблями, а хлистом і шпорами»[18].
Кірасири — вид тяжкої кінноти, вершники якої були захищені кірасою (захисне озброєння з двох пластин, витягнутих по формі грудей і спини та з'єднаних пряжками на плечах і боках), і мали на озброєнніпалаш,пістолети ікарабін.
Драгуни — назва кінноти, яка здатна діяти як у кінному, так і впішому строю. Доти під цією ж назвою розуміласяпіхота, посаджена наконей. Вони виділялися касками з плюмажем з кінського волосу. Такий головний убір служив не стільки для прикраси, а більш для захисту від шабельних ударів.
Карабінери — назва кінноти, яка озброєна карабінами.Карабін вважається придатнішою вогнепальною зброєю для вершника, аніж мушкет, оскільки він був легшим і простішим у поводженні коли вершник на коні.
Кіннотники-гренадери — елітні частини європейської кінноти, які спочатку призначалися для штурму ворожих укріплень, переважно в облогових операціях. Кінні гренадери озброювалися ручними гранатами і вогнепальною зброєю.
Легка кіннота — до неї входилигусари,улани. Вона використовувала коней швидких і малих за масою порід (450—500 кг у гусарів), зазвичай високих, здатних здійснювати тривалі денні переходи на підніжній паші, без істотної втрати бойових якостей.
Гусари — легкоозброєні вершники XV—XX століть (поряд зуланами), що відрізняються характерним одягом: ківер (висока циліндрична шапка з козирком),ментик (хутряна накидка),доломан (короткий мундир), рейтузи, чоботи. Всі гусари голили бороди й носили вуса. У XV—XVII століттях носили легкі обладунки, включаючи і неповнілати.
Улани — поряд згусарами рід легкоозброєної (на противагукірасирам) новоєвропейської кінноти, озброєну списами, шаблями і пістолетами.
У перші повоєнні роки чисельність кінноти вРадянської Армії різко скоротилася, а до середини1950-х років, зважаючи на створення та впровадження взбройних силах ряду країн зброї масового ураження та повної моторизації армій, кіннота як рід військ була поступово скасована в усіх арміях світу.
Останньою і єдиною військовою частиною Радянської Армії, яка існувала до розпадуСРСР і включала в себе кінні підрозділи, що несли бойові функції, була68-ма окрема мотострілецька бригада гірська, яка дислокувалася вОші на півдніКиргизької РСР. До складу зазначеної бригади входили кінний ескадрон і гірсько-в'ючна рота[20][21].
Однак це не поклало край використанню коней у військових цілях. Наприклад, у Росії і досі повноцінно функціонують в'ючно-транспортні підрозділи у складі частин прикордонних і внутрішніх військ, дислокованих у гористій місцевості. Їх активно використовують для перевезення вантажів і боєприпасів за підтримки дій гірничо-штурмових підрозділів, для вивезення поранених, прискореного пересування особового складу по пересічній місцевості, на вузьких стежках, недоступних для техніки, і виконання інших завдань.
У цей час на територіїСНД існує єдиний підрозділ кінноти, який несе бойові функції —Кінний гірсько-єгерський батальйон у складіп'ятої мотострілецької бригадиЗбройних Сил Казахстану. Цей підрозділ було створено для підтримки прикордонних військ у гористій місцевості Південного Казахстану. У складі батальйону дві кінні гірсько-єгерські роти і кінна мінометна батарея.[22][23]
Тепер кінноту нерідко використовують для проведення парадів та інших подібних церемоній. У Радянській Армії в 1962 році для участі у кінозніманні був сформований11-й Окремий кінний полк. 2002 року на його базі був утворений Кінний почесний ескорт у складіПрезидентського полку.
↑У деяких країнах, наприклад, уСША іВеликій Британії, історично склалося так, що кавалерією називали деякібронетанкові з'єднання і повітряні (зазвичай вертолітні) тактичні або розвідувальні частини. Таке найменування у них перейняла і сучаснаПольща.
.jpg)
_Ernest_Meissonier.jpg)
_01.jpg)
