Народився вКолофоні вІонії (нині західнаТуреччина). Син Дексія, або (за версієюАполадора) син Орфомена[5][6]. Час життя Ксенофана, безумовно, припадає між Піфагором (на якого посилається Ксенофан) та Гераклітом (який критикує самого Ксенофана). Ксенофан вкладає автобіографічні відомості у вуста одного зі своїх героїв[7](7, 3 Gent.- Pr.) повідомляючи, що коли прийшлимідійці (перси) йому було приблизно 25 років. Ця подія позначена перськими завоюваннямиЛідії у545 до н. е. В тому ж уривку[7] вказано, що мандрує він вже 67 років, тобто можна стверджувати, що Ксенофан помер у віці понад 92 років.
Діоген Лаертський[8] (IX, 18) повідомляє, що він жив у Занклі та Катанії, на Сицилії, але не каже про Елею, проте він же наводить відомості про те, що Ксенофан є автором 2000 логій про «Заснування Колонфа» та «Виселення в Елею Італійську» — двох ключових міст в його біографії. Момент зв'язку з колонією Елея важливий з точки зору зв'язку Ксенофона з Елегейською школою, який частина сучасних дослідників заперечує[4].
Провів життя як професійнийрапсод. Відомий як один із перших критиківГомера таГесіода.
Творчість Ксенофана широко диференційована, але таке різномаїття жанрів і тематики пояснюється тим, що як рапсод Ксенофан складав композиції для приватних заходів чи на громадське замовлення. Саме за це Ксенофан став об'єктом критики Геракліта:
«його купа знань не приносить йому розуму»[9][10][11] (40 Gent.-Pr.)
Головною діяльністю рапсодів була професійна декламація епічних поем на аренах, як, наприклад у Афінах під час Панафінеїв, або на приватних симпосіях та при дворах тиранів. Платон у «Державі» повідомляє, що у рапсодів було також прийнято «говорити про Гомера» чи «захищати його поезію»[12] (II, 378d). Тобто, крім декламації рапсоди займалися ще і критикою. Діоген Лаертський повідомляє:
«він писав епічні вірші, елегії та ямби проти Гесіода та Гомера, засуджуючи те, що вони говорили про богів; проте вони теж рецитувалися Ксенофаном під власний акомпанемент»[5][8]
Він є також автором та, імовірно, винахідником нового жанру, силлів (дав-гр. σίλλος — косоокий) або глузувань — гекзаметричних сатиричних поем із застосуванням ямбічного тристопного віршу; саме в них він підкреслює окремі недоліки Гомера та Гесіода. Даний жанр в майбутньому викликав захопленняТімона Фліунтського, який обирає Ксенофана героєм своїх силл і через нього вступає в диспути з філософами різних шкіл.
Згідно зЮлієм Полідевком (VI, 46, 590) таІоанном Стобеєм (І, 10) наприкінці життя Ксенофан пише твір «Peri Physeos» («Про природу») у якій він викладає власні роздуми над фізичними і теологічними проблемами[7](фрагменти 23-46 Gent.-Pr.)
Є автором двох епічних поем «Заснування Колофону» та «Виселення в Елею Італійську» від яких збереглися близько 20 уривків.
Серед елігійних творів автора фундаментальним є фрагмент 1 Gent.-Pr[7], елегія без заголовку яка присвячена устрою симпозію та симпозійному етикету. Серед іншого Ксенофан пропонує виключення із епічних читаннь сюжету боротьби Титанів та Гігантів, описаної Гесіодом в Теогонії, а також кентавромахії — однієї з головних симпозіальних тем того часу. Крім того Ксенофан радить уникати співів про громадські заворушення. Різними науковцями висловлювались різні теорії: збурення автора проти традиційного прочитання міфу, прецедент цензури міфу або гіпотеза Даніеля Бабю про те, що дані теми мають бути вилучені як такі, що не відповідають тематиці заходу або порушують спокійну атмосферу симпозію[13]. Разом з Ксенофонтом тут починається тривала традиція вилучення епічних сюжетів на користь елегії та лірики. Крім того автор трактує описані події та заворушення як «вигадку древніх», чим вступає у відкрите зіткнення з великими традиційними поетами та відстоює правдивість, або новизну власного твору. При цьому варто зважити, що Гомер та Гесіод також проголошували, що говорять істину, але за посередництвоммуз.
У фрагменті 2, ще одній елегії, ми бачимо критику атлетизму в ім'я «мудрості», поетичних здібностей та інтелекту. Ксенофан критикує підхід за якого спортсмени осипані золотом і почестями за рахунок держави, в той час як «добра мудрість» це єдине що приведе місто до процвітання.
Він критикує піфагорійськийметемпсихоз (теорію про переселення душ) у фрагменті 6.
Напрочуд цікавими є фрагменти, що простежуються як «Глузування»: перш за все поєднанням дактилічного та ямбічного ритмів, що характерно для пародій. Саме в цьому розділі присутня критика антропоморфізму та безсмертя богів, а саме в уривках 14-20[7], наприклад в фрагменті 15 Ксенофан зазначає, що тварини, якби були богами, то уявляли би їх за своїм образом і подобою. У фрагменті 16 він нагадує, що божества ефіопів мають чорні обличчя та кирпаті носи, а у богів фракійців очі блакитні, а волосся руде. Окрім критики політеїзму та антропоморфізму, Ксенофан пропонує власну теологію. Попри те, що фрагменти погано збереглися, ми знаємо, що Ксенофан говорить
про єдиного бога, найвищого у світі божественному та людському, не схожого на людину ні за формою, ні за мисленням" про бога, котрий "одним чистим мисленням розхитує все, що було абсолютно нерухомим[7] (фрагменти 26-29)[14].
Слава Ксенофана як натхненника скептиків походить із єдиного фрагменту 35, який твердить, що людина «не є такою, що знала» та ніколи не стане «такою, що знає» правду про «певні речі», які розмежовують божествене та природниче, про що мовить автор. Загалом Ксенофан висловлює свої космологічні припущення, стосовно того, що корінь всього живого — земля і вода.
Також займався метеорологічними спостереженнями. У фрагменті 33 описано райдугу, що зветьсяЕрида — явний перехід від міфу до опису. Науковці, а саме Джонатан Барнс, вказують на використання Ксенофаном дієсловаidesthai, що з грецької означає не просто «бачити», а саме спостерігати. Тобто автор свого роду заохочує читачів спостерігати навколишній світ, і висновки робити саме зі спостережень.
↑Lesher, James (2021). Zalta, Edward N. (ред.).Xenophanes. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Summer 2021). Metaphysics Research Lab, Stanford University. Архіворигіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021.
↑абLesher, James (2021). Zalta, Edward N. (ред.).Xenophanes. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Summer 2021). Metaphysics Research Lab, Stanford University. Архіворигіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 10 жовтня 2021.
