За деякими джерелами, Кременецька твердиня була збудована за дохристиянських часів у VIII—IX століттях; існує гіпотеза, що після утворення в IX столітті Київської держави, поселення увійшло до її складу. У деяких польських енциклопедичних словниках перша згадка про Кременець датована1064 роком[12], проте ця дата має пізнє легендарне походження.2007 року в центрі міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям. Із Кременецьким замком пов'язаналегенда про дівчину Ірву, згідно з якоюавари штурмували фортецю, яку оборонялидуліби[13].
На початку1241 року Кременець вистояв перед ордами ханаБатия (безпосередньо військо очолював ханҐуюк). У1254 році місто витримало облогу беклярибекаКуремси. У1259 (або 1261) році на вимогутемникаБурундая оборонні споруди Кременця розібрали.
У 2-й половині XIV ст. замість дерев'яно-земляних укріплень збудовано кам'яний замок.
На початку XV ст. у місті деякий час разом зі своїм двором перебував великий князь литовськийВітовт, сидів у в'язниці його суперник — великий князь литовськийСвидригайло, який у1438 р. надав Кременцюмагдебурзьке право. У цей час тут почали облаштовуватися євреї. Чисельність єврейського населення Кременця: 240 осіб (48 дворів) у 1552 році, 500 осіб у 1578 році, 854 (15 % загального населення) у 1629 році.
Наприкінці XV ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у 2-й третині XVI ст., під час перебування у власності віленського біскупаЯнуша[pl] (позашлюбного сина короля Сигізмунда І Старого, 1529—1535 рр.[джерело?]) такоролеви Бони (1536—1556 рр.) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський івеликий князь литовськийСигізмунд I Старий передає4 квітня1536 року Кременецький замок із селами своїй дружиніБоні Сфорці, яка володіє замком у 1536—1556 роках. На її честь, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво зміцнила замок, який на той час мав 3 вежі і досить високі стіни з гарматами. У середині замку були розташовані казарми длягарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо. За 20 років «Сфорцової доби», місто Кременець і всі його околиці помітно розквітли.[16]
29 серпня 1598 видав у місті грамоту Кременецькому земському писарю Макару ГнівошовичуЛідихівському.[17]
у1615 році затвердив створення у місті третього органумагістрату — колегії 24 мужів (її аналоги —колегія 40-ка мужів у Львові,[18] колегія 30-ти — вОлиці[19]), яка, однак, не почала діяти.
У 1-й половині XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя ПівденноїВолині.
Восени1648 р. козаки під проводом козацького полковникаМаксима Кривоноса підійшли до Кременецького замку, взявши його у облогу. У жовтні після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків.[20] Із того часу Кременецька твердиня не була відбудована.
ЗаВічним миром1686 р. Кременець залишився в Речі Посполитій.1692 р. в усіх установах впровадилипольську мову, а на початку XVIII ст. православні храми стали греко-католицькими.
У 1734 роціВерлан став очільником повстанців-гайдамаків, пізніше вони захопили місто.[21]
Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву«Волинські Афіни». у 1830-ті рр. внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею,францисканського йвасиліянського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. На базі закритого ліцею у1834 р. створенийКиївський університет. У той час, коли Шевченко відвідав Кременець, це було одне з найбільших повітових міст Волинської губернії.[22]
У 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення).
Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті міста. Найбільше підприємство1899 р. — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладівбурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали державним коштом Російської імперії колію-відгалуження Радивилівської гілки залізниці Кам'яниця — Кременець[23] (введена в експлуатацію у1896 р.).
Із освітніх закладів на початку XX ст. діялиВолинська духовна семінарія (1838—1902 рр.), жіноче єпархіальне (1836—1921 рр.), чоловіче духовне (1885—1921 рр.), комерційне (1904—1921 рр.), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл.
Від жовтня1920 р. до вересня1939 р. Кременець належав до Польщі і входив уВолинське воєводство. Керівні кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921 р.
Під час Другої світової війни з 11 по 14 вересня 1939 р. Кременець був осідком польського міністерства закордонних справ та послів інших держав.
Восени1939 р. місто зайнялаЧервона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою місто було розділено з історичноюВолинню, отримало статус міста обласного підпорядкування й відійшло до Тернопільської області. Радянська влада відкрила кілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням. Також встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.
Головна Кременецькасинагога, спалена нацистами. До війниєврейське населення становило 7256 осіб. У 1942 році було організованоєврейське гето, жителі якого булирозстріляні 18-19 серпня[26].
3 липня1941 р. Кременець зайняли гітлерівські війська, які масово розстрілювали мирне населення.
7 липня 1941 розстріляна група викладачів Кременецького ліцею, зокрема,Гелена Паліводзянка — діячка руху харцерів.[27]
1 березня 1942 в Кременці було організоване єврейське гетто, куди зібрали біля 9340 євреїв із Кременця та навколишніх міст.
22 липня 1942 євреї Кременецького гетто вчинили збройний опір проти німців, які намагалися їх винищити. Кременецьке гетто протрималось два тижні, 9000 євреїв загинуло.
10 серпня 1942 німці ініціювали двотижневу акцію зі знищення євреїв, підпаливши гетто, щоб вигнати тих, хто переховувався. Пожежа, що тривала кілька днів, знищила історичний центр міста. П'ятнадцять тисяч працездатних євреїв були відправлені невільниками в Білокриницю, де вони пізніше зустріли свою смерть. Лише 14 євреїв із Кременецької громади пережили Голокост.
В ніч з 19 на 20 лютого 1943 на місто напала боївка ОУН під проводом Івана Климишина (Крука), націоналісти здійснили наліт на місцеву в'язницю звільнили всіх ув'язнених і без втрат покинули місто[28].
В ніч з 21 на 22 березня дезертирувала вся українська допоміжна поліція в Кременці. Втікачі забрали зі складів зброю і боєприпаси і зникли в лісі. Частина міліціонерів розійшлася по домівках, інші приєдналися до мельниківського загону «Хрону» (Миколи Недзведського) і бандерівського відділу «Крука» (Івана Климишина)[29].
Кременчани активно включалися врух опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня1944 в місто увійшли війська1-го Українського фронту, а саме 24 стрілецький корпус 13 загальновійськової армії (117 стрілецька дивізія під керівництвом генерал-майора П. М. Бежка, яка йшла в авангарді наступу, яким командував генерал Кірюхін, 287 стрілецька дивізія, 1645 винищувальний протитанковий артилерійський, 802 зенітний, і 35 штурмовий інженерно—саперний батальйон, і 350 стрілецька дивізія під керівництвом генерала Г. І. Вєхіна). Перемога «пришвидшувалась». Про здобуття міста був оперативно проінформований Сталін. Це свідчить про стратегічне значення Кременця, за яким найкоротші підступи до Бродів і Львова. Людські втрати під час боїв становили близько шестисот осіб. У наступні десятиліття після оволодіння містом пошуковці з'ясували, що шістнадцять осіб, чиї імена викарбувані на пам'ятній плиті, живі. При переслідувані ворога за межами Кременця у найближчих двох селах Бережці і Крижі загинуло ще близько вісімдесяти осіб. Військові з'єднання і частини, які брали участь у захопленні Кременця, отримали найменування Кременецьких і були нагороджені орденами. На їхню честь 19 березня о 12-й годині Москва салютувала дванадцятьма артилерійськими залпами із 124-х гармат. Після захоплення понад 2 тисяч кременчан мобілізовано до лав ЧА.
За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них булицукровий завод (1965) і фабрика ватину (1980), споруджено масиви багатоповерхових будинків. Учительський інститут 1950 р. реорганізовано у педагогічний і перенесено у м.Тернопіль (1969). 1 грудня 1973 року зТернополя в приміщення колишнього сільськогосподарського технікуму переведенийТернопільський навчально-курсовий комбінат.
У межах міста розташована визначна археологічна пам'ятка (від пізнього палеоліту до залізної доби) — гораКуличівка. Знахідки розкопок містяться вТернопільському краєзнавчому музеї.
Замок у Кременці побудовано у XII столітті. У XIII столітті колишні дерев'яні укріплення було замінено на кам'яні. Узимку 1240 року орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею наЗамковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі — польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року замок взято козацькими загонами під орудою Максима Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували. До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури.
Будинок по вул. Ю. Словацького, 16 побудований наприкінці XIX століття у стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому — батькові видатного польського поета Юліуша Словацького.Юліуш Словацький жив тут у 1810—1811 рр. У 1969 році на подвір'ї встановлено мармурове погруддя поета (скульпторВ. З. Бородай). У 2002 році закінчена реставрація будівлі і з 2004 року тут дієлітературно-меморіальний музей Юліуша Словацького.[30]
Із 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціювала друкарня, де була надрукована«Кременецька граматика».
Миколаївський собор із келіями, спорудження якого тривало протягом XVI—XVII століть. Храм побудовано для католицького францисканського монастиря вготично-ренесансному стилі, у середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповненобароковим декором (кошти надав, зокрема,Станіслав Потоцький; тут було поховано його серце[31]). У формах Миколаївського собору поєднані тип тридільної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження. На початку XX століття зведено величну монастирську дзвіницю.
Коштом родини Вишневецьких у місті розпочато будівлюколегіуму ордену єзуїтів. Проект створивархітекторПаоло Фонтана. Будівництво тривало у1731—1743 роках. Комплекс поєднав костел і келії в єдиному ансамблі. Єзуїти присвятили костел засновнику орденаІгнацію Лойолі та святомуСтаніславу Костці. Наприкінці XX століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури України.Костел — тринавовий із трансептом, у перехресті — висока гранчаста баня, укрита бароковим куполом із ліхтариком. Вівтарна частина і крилатрансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі. Від підлоги до вищої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені підкаплиці.
Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимову пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наріжні башти та утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами та кам'яними ліхтарями в стилірококо. Обриси балюстрад і ліхтарів не мають аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини-«дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси та вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.
У1803—1805 рр. полякТадеуш Чацький разом з уславленим діячем Речі ПосполитоїГуго Коллонтаєм на базі колегіуму заснувалиВищу Волинську гімназію (з 1819 року ліцей) на зразок університету. Фундацією Т. Чацького для ліцею придбано бібліотеку екскороля ПольщіСтаніслава-Августа Понятовського та колекцію наукових приладів. За участь студентів колегіуму у визвольному повстанні в1831 р. Колегіум ліквідовано царем, а бібліотека і наукові прилади конфісковані і передані новоствореному університету Святого Володимира в місті Києві.
Костел було продано Православній Церкві й 1840 року освячено як Преображенський собор.
За часів СРСР храм було закрито й переобладнано на спортивне приміщення Кременецького педучилища.
1992 р. храм передано громаді Української Автокефальної Церкви, яка у 2004 році приєдналася до Української Православної Церкви Київського патріархату.
Після об'єднавчого собору 15 грудня 2018 р. — це собор Преображення Господнього Православної Церкви України.
Палац збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером розбито чудовий парк.
У Кременці є кілька некрополів, зокрема, П'ятницький (Козацький) цвинтар із могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648—51 рр.), Монастирське кладовище, старовинний польський цвинтар, військове кладовище.
Військове кладовище розташоване у сквері перед педінститутом. 19 березня1944 р. в Кременець увійшли підрозділи Червоної армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (200 осіб), похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педучилище) в 10 індивідуальних могилах та одній братській. Імена воїнів відомі. 10 могил із надгробними плитами, на яких викарбувано імена полеглих. На братській могилі пам'ятник — скульптурна фігура воїна на постаменті.
На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. під час боїв за Кременець. На могилі встановлений пам'ятник у вигляді стели, що закінчується вгорі п'ятикутною зіркою[35].У Кременці під час Другої світової війни було єврейськегето. Нацисти розстріляли 15000 євреїв і закопали на місці колишнього тиру 42-го Якутського полку. Сьогодні на цьому місці розташований пам'ятник жертвам нацизму, але через недбалість місцевої влади і нехтування місцевих жителів пам'ятник постійно паплюжать.[36]
Дерев'яна церква Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього у місті Кременець
Кременецькі гречані вареники з сиром — самобутня і цікава місцева страва яку зазвичай готують «на Андрія» і як святкову під час різдвяно-новорічного святкування. У Кременці налагоджене виготовлення і продаж для мешканців та гостей міста напівфабрикатів гречаних вареників. Крім того, відвідуючи туристичні об'єкти Кременеччини, можна придбати на згадку свистунці у формі вареників. Автентичні гречані вареники роблять лише з гречаного борошна. Але тоді тісто не розкачують, а вареницю виліплюють на руці з невеликого шматка тіста. Якщо гречане борошно вимішати наполовину з пшеничним, їх легше ліпити і менше варити.[37]
Говорить Кременець — районна комунальна радіостанція. Засновник — Кременецька районна рада. В ефірі — інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей. Веде мовлення на 1-му каналі проводової мережі за наступним графіком: понеділок, середа, четвер, п'ятниця — 06:30-06:44; вівторок — 10:30-10:59 (час мовлення не використовується під час трансляції пленарних засідань Верховної Ради України); п'ятниця — 11:40-11:59. Блог радіостанції в Інтернеті —kremenetsradio.blogspot.com[Архівовано 25 лютого 2022 уWayback Machine.] (не оновлюється).
газета «Будівничий церкви Божої» — євангельсько-християнськиймісячник. Виходив 1935—1936 за редакцією Д. Гарасевича у співпраці з американською місією Церкви Божої. Друкував богословські статті, історико-статистичні матеріали про євангельський рух в Україні, поезії, біблійні оповідання для дітей, афоризми тощо. Політичні проблеми журнал принципово не висвітлював[39]
християнський щомісячник«Євангельський голос» — виходить від 1936 р. Видавці — М. Вербицький і Г. Федишин[40].
газета«Крем'янецький вісник» — виходила 2-3 рази на тиждень у м. Крем'янець від 20 липня 1941 до 3 лютого 1944 р. Редактор — А. Трачук[41]
літературний журнал «Хвиля» — виходив від 12 лютого 1923 р. Друкувався налітографі. Вийшло два числа. Видавець — Ф. Півниченко, редакторУлас Самчук (під псевдонімом А. Офіренко), В. Данильченко й А. Гайовий[42].
Роман Кравченко-Бережний — радянський та російський учений-фізик українського походження, чий підлітковий щоденник часів окупації Кременця гітлерівською Німеччиною було використано серед доказів наНюрнберзькому процесі;
Олександр Хотовицький — православний священик, місіонер. Жертва сталінських репресій. Канонізований РПЦ як священномученик;
Гаврило Чернихівський — український історик, волинський краєзнавець, громадський діяч;
Микола Чорний — український волонтер загиблий в зоні АТО на сході України;
Василь Жданкін — український бард, кобзар, бандурист. Лауреат гран-прі І-го фестивалю«Червона Рута»(1989). Артист театру-студії«Не журись!» (1988—1990, м. Львів);
Антоніо Кастеллі[50] — італійський архітектор, придворний архітекторСобеських. Автор проекту монастиря реформатів у Кременці (нині Богоявленський монастир)[51]
Григорій Пірамович — римо-католицький церковний діяч, польський поет та перекладач вірменського походження.Єзуїт;
Деніс Макклер (анг.Denis McClair) або Діонісій Міклер — ірландський ботанік та садівник, майстер садово-паркового мистецтва;
Тимон Заборовський — польський поет, драматург, перекладач і літературний критик;
Арсен Річинський — український лікар, громадський та церковний діяч, композитор, публіцист, фотограф, волинський краєзнавець. КанонізованийПЦУ як святий сповідник;
Ян Весоловський — польський фізик;
Віталій Маслюк — український вчений-філолог та перекладач, знавець давньогрецької та латинської мов;
Тарас Шевченко — відвідав Кременеччину восени 1846 року. На основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання XVIII ст. написав повість «Варнак» та однойменну поему.
Станіслав Фальчевський[56][57] (продав маєток Ісерни (частина спадку збіднілого роду Ісернських) у 1543 році князю Івану Федоровичу Масальському «Мунчі», дружиною якого була Богдана Боговитинівна[58]
Із 1873 року тут була резиденціявікарногоєпископа православної Волинськоїєпархія, до 1902 року з титулом єпископа Острозького, а від 1902 року — єпископа Кременецького.
Паїсій(Виноградов) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
Димитрій (Сперовський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
Амвросій(Гудко) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
Никон(Безсонов) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії. Автор проекту дзвіниці Кременецького Богоявленського монастиря;
Діонісій (Велединський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії. Згодомправлячий архієпископ Волинський і Кременецький із резиденцією у Кременці;
Амвросій (Казанський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
Симон (Івановський) — єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії;
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 30 січня 2022. Процитовано 11 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 5 січня 2012. Процитовано 11 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 9 серпня 2011. Процитовано 21 серпня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Аркас М. Історія України-Русі. — К. : Вища школа, 1990. — іл. — С. 86.
↑Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 52. —ISBN 978-617-655-000-6.
↑Maria Trojanowska.Paliwodzianka Helena (1894—1941) /Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/1, zeszyt 104. — S. 92.(пол.)
↑H.Dymnicka-Wołoszyńska. Stanisław Potocki h. Pilawa (1698—1760) //Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 158.(пол.)
↑Chwalczewski Jerzy, h. Trąby (†1549) //Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV, zeszyt 14. — S. 1.(пол.)
↑Поліщук В. Городенська гілка князів Масальських на Волині у XVI ст. (руська титулована знать Великого князівства Литовського у структурі шляхетського землеволодіння) //Український історичний журнал, № 2 (479) за 2008. — С. 7—8.
Крем'янець // УМЕ: у 4 т. / Євген Онацький; упоряд., наук. ред. С. І. Білокінь. — К. : унів. в-во «Пульсари», 2018. — Т. 2 : Ї — На. — С. 207. —ISBN 978-617-615-060-2,ISBN 978-617-615-084-8 (том 2).
Собчук В. (упорядник та автор тексту). — Кременець : Путівник. — Львів: Манускрипт, 2003.
_summer_2017_061.JPG)
.jpg)
.jpg)
Україна
Тернопільська область
Констанцин-Єзьорна[2]
Кілгор[4]
Арцвіллер
Ільзенбург,Німеччина.svg)
Саммерсайд,острів Принца Едварда,Канада[44]
Аньйоне,Італія[45]
