Заразкошами називаються переважно великі кошики, маленькі кошики з бересту, лика також зовутькозубами, прямокутні коші відомі яккороби (кошики злубу чи дерева називалисякоробками)[2], берестяні — якберестя́нки[3]. Великісолом'яні коші для зберігання зерна називалисясоло́м'яники,кошелі[4][5]. У деяких діалектах, зокрема в північній Чернігівщині для кошика з двома ручками вживаються назвикошуля або кашуля[6] (не плутати з сорочкою) іверейка, на Волині —сапотка, на Запоріжжі —сапетка. Інші назви лозового кошика —корзина, плетінка, кошіль[7][5],діал.опа́лка[8], кобеля, кошівка[9].
Суцільні кошики іноді роблять зпаперу,тканини тощо, вони відрізняються відкоробки верхом, і бувають безкришок або з плоскими кришками, безобичайки. Зазвичай кошик — це народний виріб збересту абовербовоїлози, рідше з тонкоїдранки. Іноді трапляються металеві кошики.
У традиційному кошикарстві плетіння починають зі дна. Основу роблять з кількох складених зірчасто лозин, які обплітають тоншими прутиками, починаючи з центру. Для плетіння стінок у плетиво вставляють «снозики»[10] — прути основи стінок, які загинають догори. Навколо них плетуть стінки, верхні кінці снозиків загинають горизонтально і виплітають край. Снозики можуть бути й дротяними: їх кріплять до кільця з товстої лозини, що утворює край, а нижні кінці кріплять до нижнього кільця, що є основою дна, або з'єднують внизу, виплітаючи дно як продовження стінок.
У сучасному сільському побуті переважно використовують плетені з лози з металевим каркасом, або плетені з алюмінієвого дроту чи капронових ниток з металевим каркасом. Вони надійніші і часто легші за традиційні з лози.
Великі закриті кошики колись широко використовували як вулики для бджіл (вони називалисясапетками).
.png)
