Ко́хтла-Я́рве (ест.Kohtla-Järve) (з1946 р.) — місто на північному сходіЕстонії. Розташоване насланцевих покладах, видобуток якого є основним видом діяльності в місті. Значний розвиток отримали в місті і галузі промисловості, не пов'язані з сланцем — виробництво будівельних матеріалів, швейне виробництво, металообробка.
Місто Кохтла-Ярве знаходиться на північному сході Естонії, у повітіІда-Вірумаа, поблизу Талліннсько-Нарвської залізниці. Площа — 46 квадратних кілометра. Складається з шести окремо розташованих частин міста:Агтме,Війвіконна,Кукрузе,Ору,Сомпа таЯрве. Район Агтме розташований на південь від центру повіту і складається зАгтме,Пуру,Ійдла іТамміку. Великі промислові підприємства (видобуток сланцю, електростанція, комбінат будматеріалів) знаходяться у південно-східному Старому Агтме. Між Агтме і Йихві розташований житловий район Ійдла.
Кохтла-Ярве отримав статус міста трохи більше ніж півстоліття тому. Однак поселення на його території існувало давно. Так, до1241 року відноситься перша згадка в Данській поземельній книзі про селоЯрве (там воно називаєтьсяJeruius). Нинішня частина містаКукрузе вперше згадується також в1241 (Kukarus), аСомпа — в1420 році (Soenpe). Найімовірніше, на місці нинішнього Кохтла-Ярве так і не виникло б міста, якби не горючий сланець, поклади якого в місцевих краях досить значні. Образно кажучи, горючий сланець — це «тверданафта». Про те, що цей камінь може горіти, місцеві жителі знали давно. Існують легенди, які розповідають про те, яким чином це було помічено. Згідно з однією з них, колись у давні часи пастухи, розпалюючи багаття, мали звичай викладати навколо них кільце з каменів. Зазвичай для цього використовуваливапняк, але одного разу скористалися жовтувато-коричневими камінням, яких виявилося чимало в тому місці. Пастухам важко було повірити своїм очам, коли вони побачили, як спекотно ці камені палають разом з дровами. За іншою легендою якийсь селянин збудував собілазню зі сланцю. Варто було розтопити її, як загорілися стіни — на превеликий подив селянина і всіх сусідів.
Однак довгий час сланець залишався в очах місцевого населення всього лиш дивним курйозом, який не мав практичного значення. Використовувати його як паливо не було потреби, адже навколо вистачало лісів. До того ж палаючий сланець виділяє занадто багато кіптяви.
