У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:Книжка (значення).
Кни́га — неперіодичневидання у виглядізброшурованихаркушів друкованого матеріалу, набір письмових, друкованих, ілюстрованих або порожніхаркушів, виготовлених зпаперу,пергаменту або іншого матеріалу, як правило, скріплених з одного боку. Сторониаркуша називаються сторінками.
Книга виготовлена в цифровому вигляді називаєтьсяелектронною книгою. Озвучену й записану на матеріальний носій книгу називаютьаудіокнигою (звуковою книгою, книгою вголос).
Книжкова крамниця абокнигарня — крамниця, де продаються книги. Також книги можна позичати убібліотеках на певний час.
Емблема просвіти, знання, освіти. Зображується завжди в розгорнутому вигляді, симетрично розміщеною, із бездоганно чистими білими аркушами (що символізує, чистий розум). Зображення книги на деяких старих гербах — пряме зображення священного писання — Біблії, Корану, Талмуду, Тори та ін. (емблема святої книги).[джерело?]
Видатний український мовознавець ХХ ст.Борис Антоненко-Давидович закликав розрізняти в український мові використання слів «книжка» і «книга». Під останнім, на його думку, треба розуміти або грубийфоліант, гросбух (у сенсі бухгалтерської книги), абоСвяте Письмо.
Усна передача — найдревніший спосіб передачізнань вісторіїлюдства. Після винаходу стародавнімицивілізаціями систем запису люди почали використовувати для письма майже все, на чому можна писати —глиняні таблички, кору дерева, листи металу тощо.Перші книги писали на листях,корі,полотні,шовку,глиняних табличках,шкірі іпапірусі. Приблизно в 100 — 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв.
УСтародавньому Єгипті для запису, з часів Першої Династії, використовувалипапірус (видпаперу, зроблений із стебел однойменної рослини). Окремі листипапірусу, для зручності зберігання, склеювали в сувої. Ця традиція набула широкого поширення вСтародавній Греції таСтародавньому Римі, хоча є свідчення, що використовували так само деревну кору[1] інші матеріали. Згідно зГеродотом у (Історія 5:58),фінікійці принесли писемність і папірус вСтародавню Грецію близько X або IX століття до н. е. Грецьким словом дляпапірусу як матеріалу для записів стало «Бібліон», а для книги — «Біблос». Від слова «Біблос» утворилося словобібліотека, яке походить від назви фінікійського портового містаБібл, через якийпапірус експортувався доСтародавньої Греції.
Ушколах, бухгалтерії і для нотаток зазвичай використовуваливоскові таблички. Вони мали перевагу багаторазового використання: віск можна було розплавити і наносити новийтекст. Зв'язування таких табличок — можливий попередник сучасних книг.
Сувої папірусу були ще поширені, коли в I столітті н. е. з'явилися старовинні рукописи, як свідчать розкопки вПомпеях. Поступово їх стали використовувати все частіше і частіше; перша письмова згадка про рукописи, як різновид книг сягає кінця I століття, колиМарціал у своїй Apophoreta CLXXXIV хвалить їх компактність. У язичницькому світі рукописи не знайшли визнання і тільки зхристиянством були популяризовані і отримали широке розповсюдження.
Спершу старовинні рукописи використовували для ведення бухгалтерії, але, з розвиткомпергаменту в III столітті н. е., він поступово почав витіснятипапірус. Це відбувалося вже в християнському світі. Причин прийняття рукопису як основного виду книг декілька: він економічний, оскільки можна використовувати обидві сторони аркуша; його легко сховати, він був зручний і доступний. Можливо, християнські автори використовували рукописи навмисне, щоб вони не були схожі на поганські тексти, які зазвичай писалися у формі сувоїв.
ПадінняРимської імперії в V столітті зменшило її культурний вплив на решту світу. У Західній Римській імперії традиції письмалатинню зберігали в монастирях, оскільки спочаткуКассіодор в монастирівіварію, а пізнішеСвятий Бенедикт в VI столітті підкреслили важливість переписуваннятекстів. Це дуже вплинуло на значущість книг в періодСередньовіччя, хоча тоді книги, переважно, читало духовенство.
Перед винаходом і впровадженням друкарської машини майже всі книги переписувалися вручну, що робило книги дорогими і рідкісними. Існувало чотири типи переписувачів:
«копірувальники», вони мали справу з масовим виробництвом і з кореспонденцією;
«каліграфи», які мали справу з виробництвом важливих книг;
«коректори», зіставляти і порівнювати закінчену книгу з рукописом, з якої її копіювали;
«художники», які малювали червоні літери; і «ілюмінатори», які малювали ілюстрації.
У VII століттіірландські ченці ввели пропуски між словами. Це полегшило їм читання, позаяк вони не дуже добре зналилатину. Але до XII століття пропуски так і не набули широкого поширення.
У перших книгах для сторінок використовувалипергамент або веленевий папір (шкіру теляти). Обкладинки були зроблені з деревини і покриті шкірою. Оскільки висушенийпергамент погано формується, книги були оснащені затискачами або обв'язкою. За часів пізньогоСередньовіччя, коли з'явилися перші громадськібібліотеки, книжки часто приковувалися до книжкової полиці або столу, щоб запобігти крадіжкам. Цей спосіб використовували до XVIII століття, а книги, закріплені таким чином, називалилат.libri catenati.
Перші книги переписувалися переважно вмонастирях, по одній за раз. З розвитком в XIII ст.університетів, попит на книги зріс і з'явився новий спосіб копіювання. Книги поділялися на окремі листи («пеціа»), які видавалися копірувальникам. Таким чином, значно збільшувалася швидкість виробництва книг. Спосіб сподобався гільдіям купців, які виробляли як релігійний, так і не релігійний матеріал.
На початкуXIV століття в Західній Європі з'явилася ксилографія (вона була розроблена задовго до цього на Сході). Уксилографіїматриця з зображенням сторінки вирізувалася зі шматка деревини. Її можна було занурити в чорнило і використовувати, щоб зробити кілька копій сторінки. Книги, так само, як гральні карти та релігійні зображення, почали виробляти методом ксилографії. Але створення книги було клопітким процесом, тому що для кожної сторінки потрібно було робити своє різьблення. Крім того, дерево було недовговічне — воно легко стиралася і тріскалося.
Китайський винахідник Пі Шенг розробив набірну керамічнуматрицю імовірно в1040-их роках, але прикладів його печатки не збереглося. Він викладавсимволи в дрібний піддон, покритий розплавленимвоском. Потім прикладав дошку і натискав на неї, поки всісимволи не вирівнювалися до одного рівня. Коливіск охолоджувався, він використовував цей піддон для друку.
30 вересня1452 року в друкарніЙоганна Гутенберга вийшла в світ перша в Європі справжня солідна книга —Біблія. До того майстер друкував лише пробні маленькі книжечки типупідручників, а раніше перші невеликі книжечки друкував голландець Лауренс Костер і деякі інші майстри, та самеГутенберг поставивдрукарство на промислову базу. За першим разом було надруковано 180 примірниківБіблії, з яких дотепер залишилося тільки 48. Два з них знаходиться уБританській бібліотеці, електронні копії яких можна переглядати і порівнювати онлайн.[2]
Друковані книги, окремі листи та ілюстрації, створені в Європі до 1501 року, знані якінкунабули (лат.incunabula — «колиска»).
Львівські видання17 століття дуже красиві, багато декоровані, з великою кількістю гравюр, віньєток, заставок. Цим українськістародруки відрізняються від російських, у яких строгий стиль — лише текст, і все. Тут давалася взнаки відкритість українських земель до західних впливів.
Хоча виготовленняпаперу у Європі почалося близькоXI століття, аж до початкуXVI століття і папір і велень вироблялися майже в однакових обсягах, але веленевий папір був дорожчий і міцніший. Друкарі та видавці часто випускали ту ж саму публікацію на двох матеріалах, щоб догодити всім споживачам. Як і багато інших середньовічних винаходів, перший папір був виготовлений у Китаї, в 200 р. до н. е. і досяг Європи черезмусульманські території. Спочатку його робили з тканини, алепромислова революція дозволила почати робити папір з дешевшого матеріалу —целюлози.
Незважаючи на зростання масштабів книгодрукування у XV столітті, книги ще видавалися обмежениминакладами та були досить дорогі. Необхідність дбайливого ставлення до них була очевидна.
Одна з найранніших згадок про використаннязакладок сягає1584 р., коли королівський друкар Крістофер Баркер подарував королевіЄлизаветі Iшовкову закладку з каймою. Вузькі шовкові стрічки стали поширеною закладкою вXVIII іXIX століттях, їх закріплювали на обкладинці і робили більшими, ніж висота сторінки. Перші знімні закладки почали з'являтися в1850-х, їх виконували, як правило, з шовку або оздоблювали вишивкою.
Тільки у1880-хпапір отримав широке розповсюдження. На початку 1800-х стали популярні парові друкарські машини. Вони могли друкувати до 1100 аркушів на годину, однак робітники могли встановити за той же час не більше 2000 знаків.
У кінці XIX століття були впровадженімонотипні талінотипні преси. На них можна було встановлювати до 6000 знаків і навіть цілі рядки відразу.
Значення термінабукіністи́чна кни́жка, не уточнюючи років видання, тобто в тому, що це саме ужи́вана раніше книжка (та, яка була у користуванні, яку вже читали) в цілому збігається зангломовним поняттямused book. Варто додати, що у поняттябукіністики якбукіністичної продукції в сучасній розмовній мові (попри чітке фіксування в мові оригіналуфр.Bouquin «стара книга») входять не лише книжки, а йперіодика, при чому у своєму широкому значенні, тобто як усівидання книжкового іжурнального формату (бюлетні, наукові записки, щорічники, зведення тощо), що постійно виходять, з науковими, інформатично-статистичними цілями тощо, так і всі часописи і навітьгазети, що обіймають сучасне поняттядрукованіЗМІ; також добукіністики відносять іншу друковану продукцію (листівки,поштівки,календарі), а подеколи навіть ще ширше — усю продукцію — носії інформації, наприклад, грамплатівки.
Крім цихелементів, книга може матиілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від тексту і вкладаються у відповідних місцях книжки (без урахування спільної нумерації сторінок).
Кожна старанно оформлена книга має в собі апаратвидання. Це своєрідні тексти, що доповнюютьвидання, для допомоги читачеві у користуванні ним (довідково-допоміжний апарат видання) і краще зрозуміти його зміст (науково-довідковий апарат видання).
До науково-довідкового апарату входять: вступна стаття (розповідає про життя та творчістьавтора або характеризує твір та допомагає читачеві розібратися у деяких незрозумілих йому фактах), передмоваавтора,редактора чивидавництва (розповідає про джерела чи інші особливості створення цього твору),післямова (коментарі чи примітки),бібліографічні посилання (опис творів друку, джерелацитат), книжковібібліографічні списки тапокажчики (допомагають читачеві звернутися до літератури, що розширить та поглибить знання в предметі, якому присвяченевидання).
Завдання апарату видання: — спростити і скоротити шлях книги до читача; — полегшити читачеві роботу з книгою; — допомогти читачеві точно зрозуміти твір в цілому та детально; — ознайомити з літературними джерелами та з літературою за потрібною темою.
За змістом книги можна поділити на художні та нехудожні. У жодному разі не варто обмежуватися цією класифікацією, але це поділ, який можна знайти в більшості колекцій, бібліотек та книгарень. Серед розмаїття:книги-іграшки, книжки-малятка, книжки-розкладанки, книжки-пазли, книжки — саморобки, книжки з рухомими малюнками, великоформатні книги, електронна розмовляюча абетка.
Багато книг, опублікованих сьогодні містять вигадані історії. Вони частково або повністю не відповідають дійсності та є фантазійними. Історично виробництво паперу вважалося дуже дорогим, щоб бути використаним для розваг. Але підвищення глобальної грамотності і удосконалення технології друку призвели до збільшення видання книг з метою розваг. Більшість художніх книг можна додатково класифікувати зажанром:
Роман — літературнийжанр, великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьохперсонажів;
Оповідання — невеликийпрозовий твір,сюжет якого оснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа;
Есе — невеликий за обсягом прозовийтвір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; цежанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популярної)літератури;
Комікс — послідовність малюнків, зазвичай з короткими текстами, які створюють певну зв'язну розповідь.
Словник — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова, їхетимологію, значення та іншу інформацію;
Монографія — це наукова праця у вигляді книги з поглибленим вивчанням однієї або декількох (тісно пов'язаних між собою) тем;
Підручник — книга, у якій системно викладеноінформацію з певної галузізнань і яку використовують в системіосвіти на різних рівнях, а також для самостійного навчання;
Посібник — навчальне видання, яке доповнює або частково замінюєпідручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу,дисципліни або окремого його розділу.
На даний час використовують багато стандартних системкласифікації книг. Однак у цілому,бібліотечні системи класифікації, можна розділити на три типи залежно від того, як їх використовують:
Спеціальні схеми класифікації за певними темами або типами матеріалів. Наприклад, Iconclass — система класифікації іконографічних сюжетів, British Catalogue of Music Classification — длямузичних матеріалів, класифікація NLM длямедицини;
Національні схеми спеціально створені для певних країн. Прикладом може служитишведська система класифікації бібліотеки SAB.
ISBN — міжнародний стандартний номер книги, універсальний ідентифікаційний номер, що присвоюється книзі абоброшурі з метою їх класифікації.ISBN призначений для ідентифікації окремих книг або різних видань та є унікальним для кожного видання книги крімрепринтного.
Міжнародний стандартний номер книги складається забревіатуриISBN, яка записується латинськими літерами незалежно від мови видання книги та номера завдовжки 10 або 13 цифр.
Десятизначний номер поділяється на чотири частини (відповідно 13-значний поділяється на п'ять) змінної довжини, котрі відокремлюються одна від іншої дефісом. Кожна частина має такі значення:
Ідентифікатор мовної групи або країни. Встановлюється Міжнародним агентствомISBN. Кількість цифр залежить від річного обсягу книжкової продукції відповідної групи. Наприклад, для англомовних країн ідентифікатор групи дорівнює 0 або 1, дляСРСР та країнСНД присвоєно ідентифікатор 5. Україна, крім ідентифікатора групи СНД, також має свій окремий ідентифікатор 966.
Ідентифікатор видавництва. Цей ідентифікатор призначається національним агентствомISBN країни для кожноговидавництва. Офіційним представництвом міжнародного агентстваISBN вУкраїні, що може розподіляти номериISBN та призначати ідентифікатори для українських видавництв, єКнижкова палата України іменіІвана Федорова.
Ідентифікатор книги. Це порядковий номер, якийвидавництво призначає для своїх книг. Кількість цифр цього ідентифікатора залежить від кількості цифр ідентифікаторавидавництва: чим більший останній, тим меншій кількості книг видавництво може призначити номерISBN.
Контрольна цифра. Остання цифра (або літера Х, що позначає число 10) в номеріISBN, що дозволяє перевірити його правильність. НомерISBN вважається правильним, якщо сума добутків дев'яти цифр номера з ваговими коефіцієнтами від 10 до 2 та контрольної цифри поділяється на 11 без остачі.
Для присвоєння книзі номераISBN видавництво звертається до національного агентства країни, котре уповноважене розподіляти блокиISBN. Процедура отримання блоківISBN платна. Після того як національне агентство призначить цьомувидавництву окремий ідентифікатор та видасть заявлений блок номерів, видавництво може кодувати свою книжкову продукцію, але не може перепродавати та використовувати їх разом з іншимвидавництвом. КількістьISBN, що видаються окремому видавництву залежить від його річного випуску продукції.
Книголікування або бібліотерапія (з грецьк. «книголікування») — психологічна допомога, зняття душевного стресу і лікування людей в основі якого лежить читання ними книжок певного змісту і тематики. Як окремий видтерапії з'явився на початку XX ст., хоч цілком очевидним є те, що книголікування як явище існувало вже в середньовіччі, в усякому разі з тих часів залишилися згадки окремих людей (переважномонахів), які описують зцілюючу силу, яку дає читаннясвятих книг (Біблії,творівсвятих отців) і навпаки руйнівну силу недобрих книжок ітекстів, які несуть стрес і можуть нервово виснажувати людину (чорнокнижжя).[джерело не вказане 2379 днів]
↑Books of the world.Google. 5 серпня 2010. Архіворигіналу за 15 серпня 2010. Процитовано 15 серпня 2010.After we exclude serials, we can finally count all the books in the world. There are 129,864,880 of them. At least until Sunday.
Історія книги : Еволюція книжкової структури : Навч. посіб. для студ., які навчаються за спец. «Образотворче мистецтво» / В. С. Овчінніков. — Львів : Світ, 2005. — 419 с. : іл. —ISBN 966-603-169-8.
Історія книги : навч. посіб. / О. О. Каракоз. — Київ : Ліра-К, 2018. — 360 с. —ISBN 617-7605-00-2.
.jpg)
