Згідно злегендами, назва Києва походить від іменіКия — найстаршого з трьох братів, яких вважають засновниками міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописіXII ст.«Повість временних літ»[3].
Згадка про Київ є усагах (під назвоюKoenugarðr)[11].[12][13]. Є версія, що походження назвиKænugarður пов'язане з давньоісландським словом «kæna», що мало значення «човен». Це дозволяє трактувати назву Києва як «місто човнів».[14] З 27 квітня 2022 року уРейк'явіку з'явилась невеличка площаKænugarður / Kyiv-torg[15][16].
За арабськими і перськими джереламиIX—X століття головний державний центрів східнослов'янських утворень звавсяКуявія (Куябія, Куяба). Найбільш логічно обґрунтованим є ототожнення міста Куйаби з Києвом[19][20].
У давньоруських пам'ятках назва міста записувалася якКыѥвъ, деы передавалапраслов'янський звук*y, аѥ — йотований звук [e] («є»). Подібне написання тривалий час залишалося у літописах. Надалі, після припинення дії законудругої палаталізації та злиття звука[ɨ] з[і] в новий голосний передньо-середнього ряду[ɪ] з'являються написанняКиєвъ,Кіевъ, а після утворення«нового ятя»[21] — і «Кыѣвъ»[22], «Киѣвъ»[23], «Кіѣвъ»[24]. З упорядкуваннямукраїнського правописуXIX ст., коли за [ɪ] закріплюється літераи, а за [ji] з йотованого «нового ятя» —ї, написання набуває сучасної форми — Київ.
2 жовтня 2018 рокуМЗС України спільно із Центром стратегічних комунікацій «StratCom Ukraine» розпочало онлайн-кампанію «#CorrectUA», у рамках якої звертатиметься до іноземних ЗМІ з метою коригування правопису міста Київ (#KyivNotKiev)[25].
16 вересня 2020 рокуанглійська Вікіпедія перейменувала статтю про Київ із «Kiev» на «Kyiv»[33], при цьому окремі статті з відповіднимойконімом лишаються без змін, зокрема проКиївську Русь («Kievan Rus'»).
Географія
Розташування
Місто розташоване на півночі України, на межіПолісся ілісостепу по обидва берегиДніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км.
Київ здавна розташовувався на перетині важливих шляхів. Ще заКиївської Русі таким шляхом був легендарний«Шлях із варягів у греки». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи.Рельєф Києва сформувався на межіПридніпровської височини, а такожПоліської таПридніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 м над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткоюярів на окремі височини:Печерські пагорби, гориЩекавицю,Хоревицю,Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.
Основною рисою Києва є наявність великої гідрографічної «осі» — річкиДніпро, яка поділяє територію міста на дві частини — правобережну і лівобережну. Дніпро — найбільша в Києві, третя за довжиною і площею басейну річка Європи післяВолги таДунаю. Після будівництва каскаду дніпровських водосховищгідрологічний режим Дніпра (зокрема і в межах Києва) змінився. Так, підпірКанівського водосховища сягає течії Дніпра в районімоста Метро на території Києва. Поблизу Києва (на північ) розташованоКиївське водосховище на Дніпрі.
Територія Києва також дренується численними постійними та тимчасовими водотоками, які утворюють гідрографічну мережу з близько 70 малих річок, що зрештою впадають у Дніпро. Структура гідрографічної мережі малих річок Києва визначається басейновими угрупованнями водних об'єктів.
Гідрографія правого берега: центральна частина — басейн річкиЛибідь з її притоками, а також басейн річкиПочайна (див.Опечень) з головними притокамиГлибочиця таСирець; північна та західна частини міста розташовані в басейні річкиІрпінь, а точніше її приток — річокНивка таГоренка; південна частина міста — у басейні річкиВіта.
Гідрографія лівого берега: басейн річкиДарниця з її притоками.
Ліси, парки та сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000гектарів[34]. На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м²зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва опікується Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолюєПрогнімак Олександр Володимирович.
Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняноїміграції навпротижитлового масиву Оболонь 1994 року спостерігали скупченнягоголів до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому[коли?] зимувало до двох десятківорланів-білохвостів (в Україні їх зимує близько 300 особин).
Кліматпомірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,2 °C, липня +21.3 °C. Абсолютний мінімум — −32,2 °C (7, 9 лютого 1929 року)[35], абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898 року) (за іншими даними: +39,4 °C, 30 липня 1936 року)[35]. Середньорічна кількість опадів — 616 мм, максимум опадів припадає на червень (72 мм), мінімум — на січень (37 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20 см, максимальна — 440 см.
Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бала, максимум припадає на грудень (8,1), мінімум — на серпень (4,9). Середня вологість повітря — від 64 % (травень) до 85 % (листопад).
За легендою«Повісті временних літ», Київ заснував легендарнийполянський князьКий разом із братамиЩеком іХоривом і сестроюЛибіддю[3]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основіязичницького поселення[3] й початок його безперервого розвитку датується 2-ю половиноюV — 1-ю половиноюVI століття[2]. Згідно інформації, приведеній в книзі Толочко «Нове в археології Києва», місто засноване в кінціV, початкуVI століття[36]. Його центром булаСтарокиївська гора на правому березіДніпра[37]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[3]. Розташовування Києва наДніпровському шляху, у зоніетнічного порубіжжя, на межілісу ілісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру СередньогоПодніпров'я[3].
Попри спустошення та руйнування під час монгольської навали 1240 року, Київ продовжував грати помітну роль у політичному житті Східної Європи. Хоча чисельність його мешканців різко зменшилася, проте всі його головні історичні райони (Верхнє місто, Поділ, Замкова гора, Печерськ, Берестове, Клов,Видубичі тощо) були заселені. Головне ядро міста (Гора та Поділ) знаходилося в традиційних межах: Золоті таЛядські ворота на Горі та річка Почайна на Подолі. У 2-й половиніXIV століття Замкова Гора перетворилася на Дитинець міста[3][2].
Близько1362 року Київ входить до складу Великого князівства Литовського. Його князем ставВолодимир Ольгердович. Входження відбувалося мирним шляхом, за договорами, які лишали все «по старовині». Володимир провадив незалежну політику, карбував власну монету, що, однак, призвело до його заміни в 1394 році на князяСкиргайла Ольгердовича, а після смерті останнього — до встановлення намісництва. Наприкінці XIV — на початку XV століть Київ являє собою політичний центр, де ведуть переговоривеликі князі литовські,Вітовт, король польський і верховний князь литовськийВладислав II Ягайло, великий князь московськийВасилій Дмитрович, митрополитиКипріян,Фотій,Григорій (Цамблак), ханТохтамиш. Місто стало головною базою армії Вітовта[3].
З кінця XIV століття у списках паризькоїСорбонни та інших університетів з'являються імена студентів з Києва, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич[3].
У1440 році відновлено Київське князівство на чолі з княземОлельком Володимировичем. У 1455—1470 роках у Києві князювавСемен Олелькович. Обидва князі мали авторитет, мали династичні зв'язки з великими московськими та тверськими князями, молдовським господаремСтефаном III Великим. Час їхнього правління став для Києва періодом розвитку (базувався на традиціях матеріальної та духовної культури давньоруської доби): здійснено ремонтУспенського собору та інших церков, створено кам'яні барельєфи із зображеннямОранти, а також нові редакціїПатерика Києво-Печерського та інших писемних творів. Київ продовжував бути важливим центром внутрішньої та міжнародної торгівлі, мавправо складу. Через місто транзитом ішло багато товарів зі Сходу, Європи, Московії тощо[3].
Київ був потенційним центром об'єднання руських земель, що перебували в складі Великого князівства Литовського, тому після смерті київського князя Семена Олельковича литовська влада перетворила князівство навоєводство.1497 року великий князь литовський і руськийОлександр Ягеллончик надав КиєвуМагдебурзьке право. НаприкінціXV століття в місті існувавзамок, резиденціякиївських воєвод, таратуша, місце засідань київськогомагістрату.1569 року, на прохання київськоїшляхти та за рішеннямЛюблінської унії між Великим князівством Литовським іКоролівством Польським, що утворювала федеративну державуРіч Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони[2][3].
Кінець XV століття став початком занепаду Києва, що зумовлювалося загальною кризою Великого князівства Литовського — його нездатністю організувати захист підвладних йому земель від нападів кримських татар, найбільший з яких здійснено1482 року[2]. Після Люблінської унії, попри тиск з боку польських феодалів і Католицької Церкви, у цей час відбувалося економічне піднесення міста[2]. З 1625 року Київ був центром козацькогоКиївського полку, який1649 року в результатіХмельниччини увійшов до складу державиВійська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденціяправославнихкиївських митрополитів та православнийКиївський колегіум, який в 1659 році отримав статусакадемії.
Наступний період історії Києва розпочався встановлення московського військамгарнізону в місті післяПереяславського союзу1654 році, укладеного між Військом Запорозьким іМосковією. Київ був потрібен московському урядові як «опорний пункт колонізаторської політики на півдні»[40]. Київ став резиденцією московських воєвод.1667 року внаслідок підписанняАндрусівського миру, який розділив Козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично в місті діяла московська адміністрація, попри це місто продовжувало жити власним життям користуючись самоврядуванням. За«вічним миром» 1686 року Київ остаточно відійшов до протекторату Московської держави.
Розірвання зв'язків із західними областями України призвело у XVIII ст. до застою в економіці й торгівлі. Від 1782 року Київ став головним містом намісництва, територія якого охоплювала значну частину Гетьманщини. Після2-го поділу Польщі (1793) і приєднання до Московії західноукраїнських воєводств, 1797 року була утворена Київська губернія. Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок. Ці події поновили зв'язки Києва із західними областями й сприяли притоку поляків, головно шляхти, що посіла значне місце в житті Києва до польського повстання 1830—1831 років. У цей час московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва, шляхом русифікації й витіснення із нього польського та єврейського населення, «на чисто російське місто»[41].
Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початкуXVIII століття завершено будівництвоПечерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії доКозельця. 1708 року місто стало адміністративним центромКиївської губерніїРосійської імперії. З осені 1770 до літа 1771 року Київ страждав від епідемії чуми. Загинуло 2819 людей, переважно наПодолі. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лишемазепинські церкви.
У 1820-х роках XIX століття в Києві налічувалося близько 40 000 населення, з яких 18 000 було військових.
Післяповстання декабристів, 1827 року у Києві засновується генерал-губернаторство, що об'єднувало Київську, Подільську й Волинську губернії, задачею котрого було проведеннярусифікаторської політики царизму й боротьба проти революційного руху.
На відміну від попередніх століть кияни вперше дістали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста булаВолодимирська, а центром ділового життя —контрактові ярмарки наКонтрактовій площі.
6 серпня 1911 року мешканці Києва мали можливість спостерігати, як у небі над столицею пролітав перший український 35-метровий дирижабль «Київ», який надалі здійснював комерційні рейси до серпня 1912 року. Дирижабль сконструював український інженер-конструктор, видатний киянинФедір Андерс. Він курсував між Думською площею (нині —Майдан Незалежності) іТрухановим островом. Вартість квитка на той час становила 50 копійок, а для учнів була знижка[42].
У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема через підривні роботи комуністичних партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку1950-х. У 1948 року завершено будівництво газопроводуДашава — Київ, а в 1949 спорудженоДарницький залізничний міст таМіст Патона. У1950 створену першу вСРСРЕОМ —МЕСМ, а в1951 розпочав передачі перший вУкраїні телевізійний центр.
Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою 24 липня 1990 року
У1991 року Київ став столицею незалежноїУкраїни. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудованолінію метрополітену наЛук'янівку таХарківський масив, відкритоСпівоче поле.
Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 року Київ став центром політичної акції«Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікаціїпрезидентських виборів, які отримали назвуПомаранчева революція. З листопада 2013 по лютий 2014 року Київ став центромЄвромайдану, під час якої у зіткненнях зспецпідрозділами «Беркуту» в центрі міста загинули понадсотні протестувальників та кількасот зазнали тяжких поранень.
11 березня 2016 року в Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви в ході виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайтіКиївської міської державної адміністрації)[43].
11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»[44], якою на території України встановлено карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року та було заборонено:
відвідування закладів освіти її здобувачами;
проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
16 березня 2020 року Україна закрила кордони. Громадяни України, що подорожують власним транспортом, мають можливість перетинати пункти пропуску[45]. Пункти пропуску працюють для українців, що повертаються до України. Також до України можуть в'їхати іноземці, що мають місцеву посвідку на проживання. Пункти пропуску працюватимуть для вантажних перевезень, медичні вантажі будуть перевірятися митницею за одну добу[46].
16 березня 2020 року, пізно ввечері, в Києві виявлено 2 випадки захворювання на коронавірус. Один київський випадок бере початок з Радомишля[47]. Також 16 березня тимчасово були заборонені церковні служби та обряди[48].
Житловий будинок на просп. Валерія Лобановського, 6-А після ракетного удару.
Військова агресіяРосійської Федерації як частинаросійського вторгнення в Україну тривала на околицях та в самому місті з 24 лютого по 2 квітня 2022 року[49]. Супроводжувалася масованими ракетними, авіаційними та артилерійськими обстрілами.
Символікою міста Києва єгерб Києва,прапор Києва тагімн Києва. Також місто має логотип у двох версіях: українською та англійською мовою.
Сучасним гербом Києва є зображення святого покровителя містаархангела Михаїла на синьому щиті. Цей герб був офіційно затверджений Київською міською радою 18 квітня 1995 року[50]. Він є подібним до гербаКиївського воєводства[51]. Прапор Києва є ідентичним до герба — архангел Михаїл на синьому полотнищі.
Найстарішим відомим гербом Києва є герб датований 1480 роком. На ньому зображені лук зі стрілою, який натягують дві висунуті з хмари руки. В XVII сторіччі почав використовуватись герб із зображенням арбалета замість лука, який тримає лише одна рука. Зараз цей герб використовується як сучаснийгерб Подільського району. Герб із зображенням архангела Михаїла до 1782 року використовувався як гербКиївського воєводства (на червоному фоні) таКиївського полку (на синьому фоні), а з 1782 року до моменту захоплення Києва більшовиками як герб міста Києва[52]. Від початку 1920-х до 1969 року місто не мало власного герба, поки не був затверджений радянський герб Києва, на якому були зображені лук та гілка каштану разом із зіркою міста-героя та серпом із молотом. Радянський герб Києва слугував офіційним до затвердження сучасного герба в 1995 році.
Варіант логотипа Києва англійською мовою («Все починається в Києві»).
Логотип Києва був створений у 2011 році дизайнером Андрієм Федоровим у рамках підготовки доЄвро-2012 і був затверджений 21 грудня 2012 року[57]. Логотип являє собою поєднання чотирьох фігур, які символізують певну рису міста: крапля, яка символізує річку Дніпро; каштан, який символізує Київ як місто-парк; купол, який символізує велику кількість церков та храмів; серце, яке символізує любов киян до свого міста[58].
Влада
Міська
Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена системадвовладдя — одночасне існування інститутів головиКиївської міської державної адміністрації (КМДА) таКиївського міського голови (мера Києва), що закріпили в законі «Про столицю України — місто-герой Київ»[59]. Голова КМДА призначаєтьсяпрезидентом України як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий органсамоврядування —Київську міську раду. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.
25 травня2014 року на виборах міського голови перемогу здобувВіталій Кличко, який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.
25 червня2014 року указом Президента України на посаду Голови КМДА призначено нинішнього міського головуВіталія Кличка.
Головний орган київського міського самоврядування — Київська міська рада — складається зі 120 депутатів, яких обирають мешканці міста терміном на 5 років. Новий склад обрано 25 травня 2014 року.
Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органувиконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади —Кабінету Міністрів України.
До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.
Загальнодержавна
У Києві як місті, наділеному Конституцією України столичними функціями, розміщуються всі центральні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.
На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 37 всеукраїнських радіостанцій, одна релігійна радіостанція веде мовлення в нижньому піддіапазоні УКХ ЧМ, ще 7 радіостанцій ведуть цифрове мовлення DAB+.
Київ єнайбільшим містом України ісьомим за чисельністю населення у Європі. Населення Києва станом на початок 2025 року становить приблизно 3,7 млн осіб[63]. Станом на 1 жовтня 2018 року наявне населення у Києві становило 2 944 408 особи[64], постійне дещо менше — 2 893 932[64]. За останні десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень 2010 року населення міста становило 2785,1 тис. осіб[65], а на січень 2011 року — 2799,2 тис. осіб[64]. Інститут демографії та соціальних дослідженьНАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб[66]. Разом із навколишніми передмістями Київ утворюєКиївську агломерацію із сукупним населенням за різними оцінками від 3,4 до 5 млн мешканців. Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочину, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких[67].
Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українською вдома розмовляли 30 % населення міста, російською — 33 %, українською та російською однаково — 36 %, українською та іншою мовою однаково — 1 %[74].
Згідно з опитуванням, проведенимМіжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2024 року,українською вдома розмовляли 73 % населення міста, російською — 54 % (на відміну від опитування попереднього року було дозволено вибір кількох варіантів)[77].
За данимиДержстату у 2023/24 навчальному році в Києві з 331 774 учнів закладів загальної середньої освіти 331 700 (99,98 %) навчалися вукраїнськомовних класах[78].
Мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту
13 липня2023 року рішеннямКиївської міської ради у Києві було запроваджено мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту[79].
Діаграма національного складу міста Києва, 2001 рік.
Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українці становили 91 % населення міста, росіяни — 7 %, інші народності — 2 %[74].
Національний склад Києва у 1874—2001 роках, тис. осіб
У X—XIII століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. У місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей[3]:гончарі,ковалі по чорних і кольорових металах,ливарники, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли технікамиемалі,черні,зерні,поливи. На XI століття в місті діяло вісім ринків, найбільшими з яких були«Бабин торжок» у княжому місті та«Торговище» на Подолі[3]. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). У місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи —Грецький, що сполучавСкандинавію ізВізантією;Київський, що сполучав Русь ізПольщею,Чехією таБаварією;Залозний, що вів на Кавказ, до азійських країн[3].
2005 рокуВРП становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи післяМоскви,Праги,Будапешта,Варшави іБухареста; ВРП на душу населення — 12 000 $; середня заробітна плата — 280 $, а вже в грудні 2010-го — 528 $.
Зростання ВРП 2006 року — 5,3 %. На 2004 рік сукупний обсягпрямих іноземних інвестицій становив 2,7 мільярда доларів США, експорт — 4,13 мільярда доларів США.
На Київ припадає 5,6 %населення України, 20 %ВВП, 30 % прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75 % вищий за середній по країні ($6800).
2004 року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65,6 %) — на великих та середніх підприємствах. 79 % працюють у сфері послуг, із них 23 % — у сфері торгівлі, 15 % — у сфері нерухомості. Лише 21 % зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82 % ВРП міста та понад 30 % обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5 %.
Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва, — транспорт та комунікації, дрібна та гуртова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси[88].
Київ — один із найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8 млн ₴[90] (близько 4 % від загальноукраїнського обсягу[91]). У структурі реалізованої продукції за січень-жовтень 2016 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (47,9 %) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та опалення (19,3 %)[92]. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.
У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості:
Станом на 2022 рік середня заробітна плата в Києві становила 21 347 гривень на місяць. Найбільш високо оплачувалися професії в сфері добувної промисловості та розроблення кар'єрів (44 346 грн/місяць), інформації та телекомунікації (35 337 грн/місяць) і фінансової та страхової діяльності (30 234 грн/місяць). Найменше оплачувалися професії в сфері тимчасового розміщення і організації харчування (10 837 грн/місяць), будівництва (11 573 грн/місяць) та сільського/лісового/рибного господарства (12 456 грн/місяць).
Туризм
Частина інформації в цій статтізастаріла. Ви можете допомогти,оновивши її. Можливо,сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(жовтень 2015)
Істотну роль в економіці міста відіграє туристичний бізнес, пов'язаний із прийманням гостей з України і зарубіжних країн, а також пов'язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. Місто володіє значною історико-культурною спадщиною, розвинутим сучасним мистецтвом та оздоровчою базою для формування туристичного продукту, для перетворення туризму у важливу галузь міської економіки. За попередніми розрахунками у 2011 році Київ відвідали понад 1,2 млн туристів, що на 20 % більше, ніж у 2010 році. За 2011 рік від діяльності туристичних підприємств і готелів у міську казну надійшло 540 млн ₴, зокрема близько 6 млн ₴ від впровадження туристичного збору[93].
Станом на 22 грудня 2010 року в Києві зареєстровано 2212 туристичних підприємств, 1051 — турагенти і 1161 — туроператорів. У місті діє понад 150 закладів розміщення різної форми власності та підпорядкування більш ніж на 9,6 тис. номерів, з яких 90 — готелів, потужністю понад 8 тис. номерів, решта — інші засоби тимчасового розміщення (проживання) на 1,6 тис. номерів. За категорією комфортності в місті є такі готелі:
Протягом 2004—2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14 %[95].
31 серпня 2018 року Київ посів високе 15-е місце у рейтингу найулюбленіших міст світу для фототуристів[96].
На початку 2020 року Київ названо найвигіднішим містом Європи для бюджетного відпочинку. Українська столиця зайняла перший рядок у рейтингу туристичних міст Європи для бюджетної подорожі — вікенд на двох у Києві обійдеться до 250 євро[97].
Інфраструктура
Стратегію просторового розвитку столиці України на довгострокову перспективу визначаєГенеральний план міста Києва.
У Києві працюють державні заклади охорони здоров'я, також тут найбільша в Україні кількість приватних клінік.
Органи правопорядку та з надзвичайних ситуацій
У столиці України створеноФонд захисних споруд цивільного захисту міста Києва, який складається з розгалуженої системи споруд-укриттів для надійного захисту населення під час різноманітнихнадзвичайних ситуацій, а також у періодвоєнного стану[98]. У місті працює Головне управління національної поліції України в Києві, Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України в Києві, Північне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України, Головне управління Державної міграційної служби України в Києві, Регіональний сервісний центр МВС України в Києві.[99]
Київ є найбільшим транспортним вузломУкраїни. До транспортних магістралей міста Києва належать автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні відіграють мости через річкуДніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер. У міжнародному сполучені найважливішу роль відіграють міжнародні аеропорти«Бориспіль» та«Жуляни».
Київ — потужний авіавузол. Тут діють: два пасажирські аеропорти, один вантажний, один військовий, шість злітно-посадкових смуг (ЗПС) та п'ять пасажирських терміналів:
Міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва. В аеропорту є двіЗПС та 5 пасажирських терміналів — A, B, C, F та D. Аеропорт є найбільшим у країні, обслуживши в2016 році 8650 тис. пасажирів. Аеропорт є базою для авіакомпаніїМАУ.
Київ —залізничний вузол. У Києві розташоване головне управлінняПівденно-Західної залізниці, діє мережа вокзалів та станцій. Головна станція —Київ-Пасажирський, до складу якої входять вокзали: Центральний, Південний та Приміський, що обслуговують усі поїзди внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких пролягають через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу триває будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких у далекій перспективі передбачено прокластиСирецько-Печерську лініюКиївського метрополітену, з відкриттям майбутньої станції «Дарницький вокзал».
Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції й зупинні пункти, на яких здійснюється пересадка на станції метрополітену, а саме:
Саме вони у майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадкових вузлів.
Залізничні маршрути прокладені від Києва у п'яти магістральних напрямках:фастівському (південний захід),коростенському (північний захід),ніжинському (північний схід),гребінківському (південний схід) тамиронівському (південь, одноколійна). Києвом проляшає так зване північне півкільце (від станційКиїв-Волинський,Святошин черезПочайну таМикільську Слобідку до станціїДарниця). Усі магістральні залізниці електрифіковані. Крім магістральних, існує відомча неелектрифікована лінія від станціїПочайна доВишгорода та місцеві залізничні колії промислового призначення. ПлатформаВишгород розташована в однойменному місті, яке є популярним місцем відпочинку для киян, має великі перспективи розвитку. Передбачено електрифікувати лінію, на якій розташована платформа та відновити рух приміських поїздів, проте ці плани досі не здійснено. У майбутньому платформа Вишгород може стати одним з найважливіших транспортних вузлів Київського залізничного вузла.
5 жовтня 2011 року відкритаміська електричка — кільце завдожки 54,4 км поєднує 20 станцій, усі лінії метрополітену й дає змогу об'їхати місто за 2 години[101]. Запуск електрички обійшовся міському бюджету у 223 млн ₴[102].
Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані достанції метро «Дніпро». За радянських часівДніпром регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси Дніпром вважаються нерентабельними — виконуються переважно прогулянкові й туристичні.Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.
У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року[103]. Проте депутати міської Управи відхилили цей проєкт. Так само сталося і вМоскві, де провалилися проєкти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проєкт будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьманаУкраїнської ДержавиПавла Скоропадського мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районіЗвіринця. Цим проєктам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до ДиректоріїСимона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.
Після закінчення німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 року ПостановоюРади народних комісарів СРСР відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проєкт та генеральний кошторис із тим, щоб уже в IV кварталі того ж року внести на затвердження уряду проєктне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року відкрили першу ділянкуСвятошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км із п'ятьма станціями —«Вокзальна»,«Університет»,«Хрещатик»,«Арсенальна» та«Дніпро». З 1960 року побудовано три лінії загальною завдовжки 69,65 км, що налічують52 станції, які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4 млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.
1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадало, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6 млн[108]. Після реконструкціїмосту Патона 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну. 2010 року завершено реконструкціюБорщагівської лінії швидкісного трамвая, а 2012 року відкрито реконструйовану та подовжену до станції міської електричкиТроєщинську лінію, яка була споруджена 2000 року, але згодом закрита через малий пасажиропотік[109].
Проблема зв'язку міжВерхнім містом та низиннимПодолом існувала стільки, скільки існує Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім —Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А. А. Абрагамсон; проєкт розробили інженери М. К. П'ятницький та М. І. Баришников.Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товаристваКиївської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 1902—1905 років.Фунікулер відкрито7 травня1905 року. Колії підйому простяглися на 200 метрів.
1958 року проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили сучасніше устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху. А наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення: лінія подовжилася на 38 метрів.
Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 млн пасажирів, серед яких чимало туристів.
Оскільки найбільш схожим на фунікулер видом транспорту є трамвай, проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить 3 гривні. До листопада 2008 року існували єдині квитки, котрі діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, так і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.
Роботи з організаціїтролейбусного руху в Києві розпочато1934 року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині —Велика Васильківська) вулиця. Уповоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.
Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24 % — замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.
Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито1925 року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині —Європейська площа) — вулиця П'ятакова (тепервулиця Саксаганського). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок«Мерседес-Даймлер» і«Фіат». Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932-го — 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року — 24-місними автобусамиЗІС-16. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (пізніше вулиця Івана Кудрі, тепервулиця Джона Маккейна). У ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року — близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста впіслявоєнні роки. Кількість перевезень пасажирів 1967 року у порівнянні з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647 км, кількість перевезень становила близько 1 млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.
Перший капітальний міст черезДніпро споруджено1853 року — так званийЛанцюговий міст. 1870 року під керівництвом військового інженераА. Є. Струве побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст —Петрівський — споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішньогомоста Патона існувавНаводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицямСтаронаводницькій іНовонаводницькій. 1914 року на його місці збудували стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро зруйнували. Після визволення Києва (6 листопада1943 року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.
Національний уряд делегував відповідальність за послуги водопостачання та санітарії місцевим органам влади.[120]ПрАТ «АК „Київводоканал“» надає ці послуги Києву. Протяжність водопровідних мереж становить 4231 км, з яких 1798 ветхі. Протяжність каналізаційних мереж становить 2662 км, з яких 830 ветхі.
Найдавніші будови Києва належать до XI—XII століть. Збереглися також будинки XVII—XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX — початку XX століття, виконані у стилімодерну таконструктивізму. Загалом у місті збереглося близько 3000 споруд XI — початку XX століття, зокрема понад 70 храмів тих часів. До найвизначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують:
У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.
Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані на всій території міста і на околицях.
У 2012 році завершено будівництво 48-поверховогожитлового комплексу на Кловському узвозі, який має висоту 168 метрів. На проспекті Перемоги, поруч із центральним загсом, триває спорудження хмарочосуSky Towers. По завершенню він буде найвищим хмарочосом України (заввишки 210 метрів) і матиме 47 поверхів.
У проєкті залишається спорудженнябізнес-центру «Київ-сіті» на Рибальському острові, де височітимуть хмарочоси висотою у 200—300 метрів.
Станом на 2023 рік у Києві зведено понад 1250 будівель заввишки понад 35 метрів — це найбільша кількість хмарочосів серед європейських міст, про це стало відомо з рейтингуSkyscraperPage[122][123].
Нині в Києві 114 площ і майданів. З них 56 мають назви, а 58 — досі безіменні. Для порівняння: уМоскві лише 27 площ, уВаршаві — 62[126]. Найбільшою площею Києва є Майдан Незалежності (центральний), а найменшою — Святошинська площа. Найвіддаленіша від центру (по прямій від майдану Незалежності) — Гостомельська (на 12,6 км), потім ідуть Харківська — на 12,5 км, Святошинська — на 11,4 км, Одеська — на 10,1 км, Шевченка — на 9,5 км. Найвищі будинки (від 16 до 25 поверхів) — на Святошинській площі, а найнижчі (приватні одноповерхівки) на Гостомельській. Найзеленішою традиційно вважається Ботанічна площа.
Культура
Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Департамент культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.
Концерти розважальної музики відбуваються в Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeDom та інших залах[127]. У теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проводять також наСпівочому полі.
Невіддільною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів —пам'яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільнийконкурс імені М. Лисенка.
У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрями європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк,Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтваІвана Гончара (Віктор Зарецький,Георгій Якутович).
У Києві жили та працювали багато українських та російських письменників.
Навулиці Б. Хмельницького, 68 розташований будинокРоліт, у якому в різні роки жили близько 130 літераторів. Цей будинок є абсолютним рекордсменом в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді.
Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:
Найпопулярнішимкомандним видом спорту в Києві єфутбол. Футбольний клуб«Динамо» загалом 29 разів[131] ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї і є справжнім символом міста[132]. В українській Прем'єр-лізі місто також представляли клуби«Оболонь»,«Арсенал»,ЦСКА та«Лівий берег», а у Другій лізі — найстаріший київський футбольний клуб«Локомотив», заснований ще у 1919 році, який вирішила відродити Укрзалізниця. Найкращим українським чоловічимбаскетбольним клубом часів СРСР був київський«Будівельник», який нині разом ізБК «Київ» виступає в об'єднанійУкраїнській Суперлізі. У вітчизняному жіночому баскетболі провідні позиції посідає київська командаТІМ-СКУФ. В Українській хокейній лізі виступаєхокейний клуб«Сокіл» та«Київ». У радянські часи жіночийгандбольний клуб«Спартак» неодноразово вигравав чемпіонат країни та європейські клубні трофеї.
У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часівВолодимира Святославича тут діялишколи грамоти[3]. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірнякиївської Софії —бібліотека Ярослава Мудрого нараховувала близько 950 томів[3]. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі[3]. Дослідженняграфіті на стінах міських храмів і посуді доводять, що багато киян була письменними[3].
Післямонгольської навали освіта в Києві занепала. З кінця XIV століття у списках паризькоїСорбонни та інших західноєвропейських університетів з'являються імена студентів із Києва. Так, під 1436 роком зазначений перший доктор«рутенської нації з Києва» —Іван Тинкевич[133].
1834 року відкрито перший в історії Києва університет —Київський університет Св. Володимира, що відтоді став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром. І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр.
Каравайчук Олег Миколайович (1927—2016) — радянський і російський піаніст, музикант-імпровізатор, композитор, автор музики до багатьох кінофільмів і спектаклів.
У 1995 році Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом 200 000 карбованців «Мі́сто-геро́й Ки́їв», присвячену місту-герою Києву.
У 2019 році Укрпошта випустила блок із 5 марок «Краса і велич України. Київ»: «Андріївська церква, XVIII ст. Київ»; «Пам'ятник Богдану Хмельницькому, 1888. Київ»; «Краєвид Києва»; «Будинок Городецького, 1901—1903. Київ»; «Андріївський узвіз. Київ».
↑А. І. Шушківський Г. Ю. Івакін Я. В. Верменич.Київ[Архівовано 22 жовтня 2021 уWayback Machine.] //Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012
↑Хведчення, Сергій (2011).«Шлях із варягів у греки»: історико-географічний аспект // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Збірка наукових праць (вид. Число 19). Київ: Інститут історії України. с. 153.
↑Куявія // Довідник з історії України (А-Я) / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — 2-ге вид. доопр. і доповн. Інститут історичних досліджень Львівського держ. ун-ту ім. Івана Франка. — К.:Генеза, 2002. — 1136 с. —ISBN 966-504-179-7.
↑Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук — Классон // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Г. И. Крумин, Ф. Н. Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 259.
↑Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук — Классон // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Г. И. Крумин, Ф. Н. Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 260.
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 22 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 21 травня 2012. Процитовано 22 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 30 грудня 2011. Процитовано 22 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Наталина Сидоренко 45 років тому в Києві почали будувати першу в СРСР лінію швидкісного трамвая(рос.)// газета«Факти та коментарі», № 3(4462) від 12 січня 2016. — С. 14.
↑Веклич В. П.Поїзд із тролейбусів МТБ-82 з керуванням за системою «багатьох одиниць» // Міське господарство України. — 1967. — № 2. — С. 37-38. — ISSN 0130-1284
↑Фонова М. «Ракета» Веклича // газета«Вечірній Київ», 2 листопада 1970. — С. 2.
↑Брамський К. А. Тролейбусний потягВолодимира Веклича // газета «Всеукраїнська технічна газета», 11 грудня 2003 р.
↑Веклич В. П. Автореферат докторської дисертації: Підвищення ефективності експлуатації безрейкового електричного транспорту застосуванням засобів діагностування і управління за системою багатьох одиниць — Москва: Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту, 1990 С. 6(рос.)
1. Бочарово — село біля витоку ріки. 2. Комарин розташований нижче Любеча: від Лоєва до гирла р.Прип'ять Дніпро тече по кордону. 3. Очаків — порт наДніпровському лимані.
.jpg)
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
