Українське словокартопля походить віднім.Kartoffel (раніша формаTurtuffel). Німецьке слово походить відітал.tartufolo, tartufo, що сходить донар.-лат.*terrae tufer («земляна бульба») і далі долат.terrae tuber. Закріплення назви за привезеною в XVI ст. з Америки рослиною сталося в італійській мові[6].
Німецьке слово«Kartoffel» (картопля) походить відіталійського«Tartufo» (трюфель) через зовнішню схожість[7], а в основу слова«трюфель», очевидно, ліглатинський термін«tuber» (бульба), що означає «пухлина» або «шматок», який став«tufer-» й породив різні європейські терміни:французький«truffe»,іспанський«trufa»,данський«Trøffel», німецький«Trüffel»,шведський«tryffel»,нідерландський«Trüffel»,польський«trufel»/«trufla» іхорватський«tartuf». Упортугальській мові слова«trufa» і«túbera» означають «горби» і єсинонімами, останній термін є ближчим до латинського терміна.
В Україні картопля також відома піддіалектними назвами«бу́льба», «бараболя», рідше«крумплі» (хорв.krumpir),«ґрул'і», «барабу́рка», «бори́шка», «бу́рка», «гадабу́рка», «мандибу́рка»,«рі́па», «кумпітéра». Унаддністрянських говірках на позначення цієї рослини використовують значну кількість назв:барабóля, бандýрка, банц, барабíй, барабíль, барабíн, барабóлє, барбóлька, барабóна, барабýля, біб, бóбик, бóблюх, бóльба, бýльба, бульбáк, бульбáни, бульбáх, ґрýля, ґрýшка, карто́па, картóх, картóха, картóхлі, мадибýрка, мандибýрка[8]. Унадсянських говірках, за «Слівником» засвідчено двілексеми, що позначають картоплю —б׀ул'ва[9] таз'імн’׀акі,[9] а в «Зразках мови» ще й номенр׀іпа[9].
Рослина походить зПівденної Америки; там і нині вона росте у дикому стані.[3] За оцінками, вік старих відомих слідів дикої картоплі — до 13000 років. (Стародавнііндіанці почали культивувати картоплю близько 14 тисяч років тому.[3]) Картопля вперше була одомашнена в регіоні сучасного південногоПеру і крайнього північно-західного регіонуБолівії[10] між 8000 і 5000 до нашої ери.[11] У справді великих обсягах картоплю почали вирощувати в Андах, біля озера Тітікака не пізніше IV століття до нашої ери. Зібрані бульби кілька разів виморожували, потім розминали ногами і таким чином отримували сушену картоплю, яка мала назвучуньо. Чуньо можна було переносити з собою на далекі відстані, а за потреби перемелювати і пекти коржі. Поступово картопля поширилася усім південноамериканським континентом, ставши основою щоденного меню індіанців.
Після того, як у XVI сторіччі іспанці завоювали Південну Америку, культура картоплі не зникла. Навпаки, колонізатори охоче купували звичну для тубільців їжу, скажімо, для робітників срібних копаленьПотосі. Поступово і самі іспанці привчилися до картоплі і навіть почали брати її з собою, коли вирушали до Європи. Так картопля потрапила наКанарські острови, а звідти — доІспанії[12]
У 1553 році в іспанському містіСевільї вийшла книгаПедро де Сьєса де Леона — «Хроніка Перу», де знаходиться перше згадування про картоплю[13]:
Перша сторінка «Хроніки Перу» Педро Сьєса де Леона.
«Паппа - це особливий рід земляних горіхів; будучи зварені, вони стають м'якими, як печений каштан; при цьому вони покриті шкіркою не товстішою шкіркитрюфеля»[13]
«З місцевих продуктів, за виняткоммаїсу, є ще два, що вважаються індіанцями основними продовольчими продуктами. Один вони називаютьПапас [картопля], що нагадує трюфелі, які після варення стають такими ж м'якими зсередини, як зварені каштани; у нього немає ні шкарлупи, ні кісточки, а тільки те, що є і в трюфелів, бо він утворюється під землею, як і вони. Створює цей плід трава, така самісінька, як польовий мак»[14]
«…і вони його висушують на сонці та зберігають від одного збору врожаю до іншого. Після висушування вони називають ці папас — чуньо («chuño»)[15] та він дуже ними цінується, та багато коштує, бо у них немає зрошувальних каналів, як у багатьох інших місцях цього королівства, для зрошування своїх полів, їм навіть не вистачає природної води для посівів, вони звідують злигоднів та бідувань, якщо у них немає цієї сушеної картоплі"[16]
У книзі автор також повідомляє, що зустрічав картоплю вКіто (Еквадор),Попаян таПасто (Колумбія). Він же навів її перший опис, правильний спосіб приготування та зберігання.
Перший відомийфакт про врожайність картоплі наведено у повідомленні іспанськогочиновника Гарсі Дієса де Сан-Мігеля (1567), який у Перу та Болівії опитував місцевих мешканців (поселенняХулі). Так, згідно з повідомленням, врожайність картоплі становила приблизно 55,5-83,5 кг з одноготупу землі (~ 0,1643га), що дорівнювало 340—506 кг/га[17], при цьому врожай часто з одної ділянки збирали не щорічно, а раз на 2-3 роки, оскільки насадження картоплі вимерзали.
В середині XVI століття картоплю вирощували вже в самій Іспанії — щонайменше на корм для худоби. Індіанська назва рослини і страв із неї — «папа» звучала для католиків незручно, тому її частіше називали «пататою», подібно до батата. Як провіант у далекі подорожі картоплю брали з собоюбаскські рибалки. Оскільки їхні маршрути проходили вздовж узбережжяІрландії, мешканці цього острова також познайомилися із картоплею одними з перших (1585 року, або навіть раніше. Звідти картопля потрапила і до Англії. Легенду, що з картоплею англійців познайомивФренсіс Дрейк, джерела не підтверджують.
1558 роком датована перша згадка про картоплю в Нідерландах. Відомо, що в1565 році іспанський володарФіліпп II відправив її як подарунок папі римськомуПію IV. До Північної Італії картоплю привезли ченці і моряки, що служили на іспанських кораблях. За схожість з трюфелями італійці іменували бульби «тартуфолі». Ця назва в німецькій мові перетворилася на «картофель», а в українській — на «картоплю».
Картопля. Зображення в ботанічному атласі Клузія (1588)
Швидке поширення картоплі у Північній Італії спонукало звернути на неї увагу ботаніків. Зокрема,Шарль де Леклюз (Клузіус), відзначив, що запозичення американської рослини відбувалося майже без участі вчених, тож у першій половині XVII сторіччя науковці присвятили картоплі докладні описи, а її зображення з'являються в ботанічних атласах.
Освічена шляхта і прогресивно налаштовані монархи з ентузіазмом взялися поширювати картоплю в тих європейських країнах, де її раніше не знали. Проте несподівано для себе зіштовхнулися із труднощами. Адже селяни, які до того були не знайомі з розрекламованою рослиною і не бачили, як з нею поратися, масово труїлися. Іноді вони й не здогадувалися, скажімо, що плоди картоплі, за всієї їхньої схожості з помідорами, насправді отруйні. Так само, як і зелень, якою пробували годувати худобу. Дехто намагався експериментувати з бульбами, перемелював їх на борошно і пік з нього хліб — але той виходив сірим і неїстівним, та й смак картоплі здавався надто гірким. Не дивно, що багато сільських господарів швидко розчарувалися в картоплі і до закликів її вирощувати надалі ставилися як до дивних «панських витребеньок». Володарі дратувалися, намагалися діяти силою, бранденбурзький курфюрстФрідріх Вільгельм в1651 році навіть наказав відрубати носи і вуха тим, хто відмовиться саджати бульби, — але марно[12].
На кілька десятиліть картопля перетворилася на «шляхетну рослину», яку використовували лише з декоративною метою усадахаристократії. УФранції ще наприкінці XVIII століття своєрідно використовували картоплю: квітками картоплі прикрашаливолосся, робили з нихбукети. На картопляні квіти встановилася такамода, що довелося робити штучні, оскільки живих не стало вистачати[13]. УНімеччині обробляли картоплю наклумбах передпалацами[13]
Згадати про їжу з картоплі змусив голод. Війни в Європі в ті часи спалахували одна за одною, і кожна супроводжувалася грабунком мирного населення, мародерством, плюндруванням ланів і знищенням хлібних запасів. Не дивно, що мешканці країн, якими прокочувалася війна, залишалися не лише без засобів існування, а й без їжі. Врятувати від голоду могла саме картопля — ситна, невибаглива і водночас майже непомітна — військо могло отаборитися просто на картопляному полі, але при цьому залишити врожай недоторканим. Дослідники звернули увагу, що поширення цієї культури в деяких краях відбувалося саме під час військових конфліктів, або одразу ж після них. Так сталося вЕльзасі,Лотарингії, а наприкінці XVII століття — вПівденних Нідерландах. Після жВійни за іспанську спадщину таПівнічної війни, які відбувалися одночасно на заході та на сході Європи, настала черга Північних Нідерландів, Швеції і Німеччини.
Фрідріх II на картопляному полі
Поширення картоплі відбувалося переважно за приватною ініціативою, а якщо за справу бралися володарі — вони вже не стільки погрожували підданим, скільки заохочували їх. Прусський корольФрідріх II за власний кошт купив найкращої ірландської картоплі і запропонував її селянам безкоштовно. Він також влаштовував ярмарки, на яких пригощав усіх охочих стравами з картоплі. Згодом з'явилася легенда, що король наказав засадити картоплею свої власні землі, заборонив викопувати на них бульби і для переконливості виставив охорону. Мовляв, після цього заздрісні місцеві селяни почали викрадати картоплю таємно, вночі, коли вартових (за королівським розпорядженням, зрозуміло) відправляли спати.
Картопля досить швидко увійшла до повсякденного життя німців.Війна за баварську спадщину в історії залишилася вже під назвою «картопляної» — бо солдати під час неї не стільки воювали, скільки споживали провіант, який тепер асоціювався саме з картоплею. Саме завдяки німцям нова культура поширилася й у країнах Східної Європи[12].
В Польщі поширеною є легенда, за якоюЯн III Собеський після переможноїбитви 1683 вперше спробував страву з картоплі, яка йому сподобалась. Він прислав зВідня до дружиниМарисеньки мішок картоплі і наказав її посадити. Королівський садівник Вєнчарик виконав наказ короля і посадив картоплю в овочевому саді при палаці уВільянові. Згодом її почали саджати при інших резиденціях. Імовірно, наприкінці XVII ст. картопля могла з'явитись у садах при українських резиденціях Собеського уЖовкві,Золочеві,Олеську,Янові,Поморянах, які король відвідував. При дворах магнатів господарське вирощування картоплі на овочевих городах резиденцій розпочалось приблизно в середині XVIII ст.Коли картопля вперше потрапила до Європи, її довгий час забороняли вирощувати. Та згодом квіти картоплі ввійшли в моду. За одну гілочку цих квітів платили по 10 золотих монет. Тож спочатку селяни вирощували картоплю саме як квіти, а вже згодом — як їжу. В Україні вперше картоплю посадили на Харківщині майже дві сотні років тому.
У XVIII столітті вУкраїні дедалі частіше сіють картоплю, яка швидко впроваджується в харчування населення. Її починають широко використовувати для приготування перших і других страв та для гарнирів до м'ясних і рибних страв. Майже всіперші страви —борщі,юшки та інші готують з цього часу з картоплею[18]. Згадка про картоплю наЗапорожжі трапляється у XVIII столітті, яку тут ще називали «земляними яблуками»[19].
У Росії картопля поширювалася принаймні з 30-х років XVIII сторіччя. Поширена легенда приписує її розповсюдженняПетру І[3], але джерела її не підтверджують.
У 1765 році Імператорське вільне економічне товариство розіслало анкету, в якій, поряд з іншими запитаннями, було питання, чи вирощують «земляні яблука, потетоси або тартофелі». Із українських земель відповіли: у 1768 році Слобідсько-Українська губернія — у чотирьох провінціях не чули про картоплю, у Сумській — у деяких місцях є, але дуже мало, і особливо нею не переймаються; у 1795 році Катеринославське намісництво — розводять у великій кількості поміщик Михайлівки Вейланд (який і завіз її) та німецькі колоністи.
Згідно з іншою версією, картопля в 1764 році вперше потрапила в Україну, а у XIX ст. її вирощують тут уже на польових ділянках підплуг,букер ізаступ.[20]
У Франції картоплю до кінця XVIII століття майже не вирощували. Паризький парламент в1748 році взагалі її заборонив, посилаючись на те, що «за загальним визнанням» вона може викликати божевілля і проказу.Дені Дідро вважав, що від картоплі немає жодної помітної користі, а ті, хто її вживають, схильні дометеоризму.
Антуан Огюст Пармантьє (1737—1813)
Кинути виклик стереотипам наважився військовий лікарАнтуан Огюст Пармантьє. Під час Семирічної війни він потрапив до прусського полону, де переконався у користі картоплі. Після повернення до Франції Пармантьє виступав із доповідями, проводив експерименти, сам саджав бульби, пригощав стравами з картоплі тих, хто не вірив в неї. Врешті-решт наполегливий ентузіаст справив таке враження на королевуМарію Антуанетту, що та розпорядилася включити варені бульби до палацового меню. АЛюдовик XVI запевнив Пармантьє, що Франція «ніколи не забуде людини, що знайшла харч для бідних»[12]. Медичний факультет Паризького університету у 1772 році офіційно визнав картоплю їстівною. У 1785 р. картопля допомогла впоратися із голодом на півдні Франції, і ставлення до неї змінилося остаточно.
Серед незліченної кількості рослин, які покривають поверхню суші та водну поверхню земної кулі, немає, можливо, жодної, яка з великим правом заслуговувала б на увагу добрих громадян, ніж картопля.
Велику французьку революцію іноді називають «великою перемогою картоплі над житом», адже вона змінила харчові звички французів. Крохмалисті бульби перетворилися на їжу сотень тисяч робітників, ремісників і селян — «харч революціонерів». У скрутні часи їх висаджували просто всаду Тюїльрі, вони рятували життя солдатів під час наполеонівських війн — одним з таких солдатів був майбутній французький письменникСтендаль, який, за його власними спогадами, став на коліна, коли після довгих днів голоду побачив картоплини.
Картопля дозволила простолюду вижити під часпромислової революції і викликаного неюдемографічного буму, коли населення почало зростати швидше, аніж виробництво продовольства. ЕкономістТомас Мальтус вважав це пасткою для людства, вибратися з якої неможливо. Але картопля з її здатністю «прогодувати двох замість одного» спростувала ці прогнози. Навіть коли хліб ставав недосяжним за ціною, в робітників залишалися клаптикові городи, які годували їх та їхні родини. До того ж приготування картоплі вимагало набагато менше часу. Деякі дослідники доводять, що завдяки їй збільшилася народжуваність, скоротився рівень дитячої смертності, а європейські держави змогли накопичити людські і промислові ресурси, завдяки яким кілька століть панували над світом[12].
Наприкінці XVIII століття картоплю завезли до Нової Зеландії. Завдяки невибагливості як культури, вирощувати її почали на архіпелазі повсюдно. Картопля була набагато врожайнішою за звичний для тубільців коренеплідкумару. З картоплею маорі не лише забули про голод, а й змогли створювати чималі запаси їжі в своїх поселеннях і забезпечувати провіантом своїх вояків під час далеких походів. До того ж за звичаями тубільців кумару могли вирощувати лише чоловіки, а щодо картоплі жодних обмежень не існувало. Тому з нею могли поратися і жінки, а чоловіки в цей час могли воювати.
Зрештою, поширення картоплі сприяло військовій мобілізації та мілітаризації суспільства маорі, перетворенню міжплемінних сутичок на «мушкетні війни», внаслідок яких загальна кількість населення Нової Зеландії скоротилася вдвічі[21].
Великий голод в Ірландії також часто іменують «картопляним». Адже з XVIII століття картопля стала мало не головним продуктом харчування для більшості мешканців острова, особливо взимку[22]. Велика залежність від цієї однієї культури і відсутністьгенетичної мінливості серед рослин картоплі в Ірландії були одними з причин того, що поширенняPhytophthora infestans наприкінці 40-х років XIX століття призвело до справжнього дефіциту їжі та масового голоду. Населення острова за кілька років скоротилося на півтора мільйона людей. І досі, коли кажуть про «Великий голод», в англомовному світі всі, навіть без уточнень, розуміють, що йдеться саме про Ірландію.
В 60-х роках XIX сторіччя в картоплі з'явився новий небезпечний ворог —колорадський жук. Він розмножувався шаленими темпами, поки проти нього не навчилися використовуватимідний купорос. Лише напередодні Першої світової війни з'ясувалося, що жук до нього пристосувався. Після чого розпочалася справжня «гонка озброєнь», головним завданням якої було знаходити нові засоби боротьби з колорадським жуком до того часу, поки переставали діяти старі. Це сприяло неабиякому розвитку хімічної науки та промисловості, але оброблені черговою отрутою картопляні поля самі по собі почали перетворюватися на загрозу для людей — споживачів картоплі[12].
Використання генних ресурсів диких форм, особливо генів стійких до різних стресових факторів, дозволилозмінити генний їїпотенціал відповідно до ґрунтово-кліматичних умов і цілей використання. В цьому тривалому процесі утворились існуючі культурні форми, які за врожайністю, розмірами і формою бульб, здатністю утворювати бульби при довгому світловому дні, довжиноюстолонів, стійкістю і якістю значно відрізняються від диких форм.[24]
Укультурі картоплю вирощують, якоднорічну багатостеблову рослину — щороку висаджуютьбульби, з яких протягом одноговегетаційного періоду одержуютьурожай нових стиглих бульб. Свіжозібрані молоді бульби цього ж літа не можуть бути використані для отримання другого урожаю — вони перебувають уперіоді спокою і, будучи висадженими, не проростають.[25] Проте, молоді бульби деяких сортів картоплі можуть бути пробудженими до росту хімічними стимуляторами.Розмножується рослинавегетативно — бульбами, а такожнасінням. Вирощування з насіння застосовується переважно уселекційній практиці при створенні новихгенотипів. Розмноження гетерозиготних рослин картоплі насінням веде до розщеплення генетично зафіксованихсортотипних властивостей.
Види, що належать до роду Solanum, утворюютьполіплоїдний ряд з основною кількістюхромосом — 2n-12, 2n-24, 3n-36, 4n-48, 5n-60, 6n-72.
Коренева система у картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову — у вигляді зародкового стрижневого кореня з бічними корінцями. Потім в основістебельця, у його вузлах, які знаходяться уґрунті, формується вторинна коренева система, яка разом із зародковою утворюють мичкувате коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система.
Близько 70 % коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а окремі корені досягають глибини 1,5 м.
Рослина має надземне трав'янистестебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Наземних стебел кілька, вони прямостоячі або висхідні, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих сортів стебла гілкуються в основному у нижній частині, скоростиглих — у середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими або червоно-коричневими. Причомуантоціановапігментація залежно від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними.
З однієї бульби виростає у середньому 4-8 стебел, з яких утворюєтьсякущ. Кожне стебло картопляного куща виростає з вічка бульби. Збільшення кількості вічок у бульб картоплі може відбуватись лише при її рості у довжину.[25] За виглядом і будовою кущі бувають прямостоячі, розлогі та напіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними або ярусними стеблами.
У листкових пазухах підземної частини стебел утворюються бічні пагони —столони завдовжки 5-20 см, іноді до 35-40 см. Ростуть вони у ґрунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби.
Листки складні — переривчасто-непарнопірчасторозсічені. Складаються з центральногочерешка (стрижня), кількохпар листків або часток, верхівкової непарноїчастки, між якими розташовані невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними.
У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи трилопатеву верхівку. Називають таке явищеплющелистістю.
За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють три ступені його розсіченості: незначний — листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середній — листок має до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильний — листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками.
Залежно від щільності розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки. З нижнього боку часток помітна сітка жилок, які бувають пігментованими.
Листки розміщені на стеблах спірально. У своїй основі мають два серпоподібні або листкоподібніприлистки.
Квіти картопліКвітка картоплі великим планом. Східний Сибір
Квітки двостатеві, правильні, у верхівкових завійках; п'ятичленні: чашечка складається з п'яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок — з п'яти зрослих пелюсток. У квітці розміщуються п'ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну колонку, та маточка з верхньою зав'яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки і видається над пиляками або рівний з ними, а іноді нижчий за них.
Віночок зрослопелюстковий, білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий.Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках утворюються оранжеві або жовті пиляки,пилок яких здатний до нормального запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки зі стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.
Плід — багатонасінна двогніздоваягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена.Насіння дрібне, яйцеподібно сплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин — 0,5-0,6 г.
Бульби одночасно є вмістилище запасних поживних речовин і вегетативний орган.
Бульба — вегетативний орган, який утворюється на кінці підземного стеблового пагона —столона. Підтвердити це можна закривши нижню частину стебла картоплі, що виросло над землею на 15-20 сантиметрів, шматком темноготекстилю чи щільного світлонепроникногопаперу, обережно прив'язавши папір чи текстиль під листками, закривши нижню половину стебла. Частина ізолятора весь час має лежати на землі й у міру росту стебла весь час закривати його від світла. До осені назатіненій частині стебла утворяться надземні бульби.[25]
Якщо верхівку молодого стебла картоплі помістити у чорний ящик — в темряві на ній розпочнеться утворення бульб, а у нижніх частинах рослини, які сховані у ґрунт, бульбоутворення затримається.[25]
Про вегетативне походження бульби свідчить і наявність на молодій бульбі недорозвинених листочків у вигляді лусочок. Після їхнього відмирання на поверхні бульби залишаються дугоподібні рубці — брівки, у пазухах яких розміщуються трибруньки. Брівки разом з бруньками називають «вічками». Вони бувають глибокими — при заляганні бруньок у заглибленнях бульби, неглибокими — з розміщенням бруньок майже на рівні з поверхнею бульби та поверхневими, коли бруньки виступають над поверхнею бульби, утворюючи горбик.
Вічка розміщуються на бульбах спірально. Кількість їх на бульбах середнього розміру — 6-12, на великих — до 15-20. Найменше вічок у нижній частині бульби, найбільше — у верхній. Життєздатність бруньок у вічку неоднакова, найвища — у середньої бруньки. При садінні бульб або, коли їх пророщують передсадінням, проростають не всібруньки, а лише третина-чверть, переважно на верхівці бульби.
Насіннєва бульба з паростками
Паростки, які утворюються з бруньок бульб, бувають світловими, напіветіольованими та етіольованими. Світлові паростки з'являються на бульбах, які проростають на денному світлі. Залежно від сорту вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими, синьо-фіолетовими або синіми. Етіольовані паростки утворюють бульби, які проростають у темряві. Забарвлення їхнє біле або жовто-біле. Напіветіольовані паростки бувають у бульб, які проростають при недостатньому денному освітленні. Вони бувають синьо-фіолетовими або червоно-фіолетовими.
На поверхні бульби є багато сочевичок — невеликих світлихотворів, через які здійснюютьсядихання ітранспірація води.
Нижня частина бульби, яка ще називається пуповиною, основою, столонним заглибленням, або впадиною, та якою бульба з'єднується зі столоном; протилежна від неї — верхня частина, або верхівка бульби з верхівковою брунькою.
За формою бульби бувають округлими, овальними або видовженими. В округлих бульб в усіх напрямах розміри майже однакові, в овальних — один з напрямів перевищує інші у 1,5 рази, у видовжених — удвічі і більше. Є сорти з проміжною формою бульб — яйцеподібною, плоскоовальною, бочкоподібною та ін.
Вкриті бульби гладенькою, лускуватою або сітчастою шкіркою.
Забарвлення м'якуша бульб різне — біле, жовте, світло-рожеве, іноді червоне, синє. Поверхня бульб також має різне забарвлення — біле, жовте, рожеве, червоне, синьо-фіолетове тощо.
Доведено, що розмір бульб можна збільшити, продовжуючи фазу їхнього росту,[26][27] але і в цьому випадку спадковість сорту відіграє важливу роль.
Природа процесу бульбоутворення і їхнього росту ще недостатньо вивчена. Проте існують думки щодо впливу на нього генетичних особливостей рослин до бульбоутворення і внутрішніх фізіологічних умов, у межах яких відбувається реалізація спадкової природи сортів.[28]
Товарними бульбами вважають ті, середня маса яких перевищує 40 г.[29]
На поздовжньому розрізі стиглої бульби підмікроскопом виразно видно такі елементи: шкірку (у молодої бульбиепідерміс),кору,камбій, судинні пучки, серцевину.
Шкірка — зовнішній захисний шар бульби, складається з кількох рядів опробковілихклітин вторинної покривної тканини —перидерми. Під шкіркою розміщуєтьсякора, яка складається з паренхімних клітин, заповненихкрохмальними зернами, та провідних елементівлубу — ситоподібних трубокфлоеми. За корою розташований шар клітинкамбію, з якого до центру бульби утворюються елементиксилеми. Центральна частина бульби заповнена паренхімними клітинами серцевини, яка радіальними променями розходиться до вічок у місцях їхнього розміщення.
Упаренхімних клітинах бульб містяться крохмальні зерна. Найбільша кількість їх знаходиться у внутрішніх клітинах кори і зовнішніх — серцевини, найменша — у складі водянистих клітин центральної серцевини.
Картопля містить 15-25 %[30]крохмалю (бульби картоплі, залежно від місця вирощування ісорту, містять близько 25 %[23] сухої речовини, основними складовими якої єкрохмаль 80-85 %[23][31]), близько 2 —білка (1,5-2,1 %[30]; до 3 %[23]), 0,3 % —жиру (0,3-0,6 %[30]).
Білок картоплі (туберин; до 2 %)[4] найбільш повноцінний із усіх рослинних. Білок картоплі містить 14 із 20незамінних амінокислот, а коефіцієнт його поживної цінності порівняно з білком курячого м'яса, який вважається найповноціннішим для харчування людини, становить 0,85[23].
Кількість поживних речовин у бульбах картоплі при зберіганні постійно змінюється.
У бульбах (м'якуші) міститься від 3 до 7[30]-10[32] мг %соланіну, тому їх не використовують у сирому вигляді — це може викликатиотруєння. На сонці (на світлі частина крохмалю перетворюється в соланін[25]) вміст соланіну може досягнути до 20–40 мг% і бульби набувають гіркий присмак. При вмісті соланіну вище 20 мг%, а також позеленілі бульби без чищення — вїжу вживати не можна.[30] У шкірці вміст соланіну становить 30-60 мг %, у проростках картоплі міститься 400—800 мг% соланіну.[32] У великій кількості соланін знижує активністьферментухолінестерази, важливого длянервової системи.[4] Ознака цього —головний біль,нудота, а також уповільнення реакцій на зовнішні подразники.[4]
Середній вміст важливих поживних речовин в 100 г їстівної маси бульб столової картоплі при зборі[33]
Картопля — цінний продукт харчування. Картоплю культивують на полях і на присадибних ділянках. Вона має важливе значення ураціоні харчування усіх груп населення.[2] НагородахУкраїни під неї відводять до 70 %площ.
Бульби картоплі широко використовують у різноманітних галузях промисловості для виробництва крохмалю, спирту,молочної кислоти,ацетону.[3] Крохмаль картоплі використовують для виробництва понад 500 найменувань продукції харчової, паперової, текстильної, деревообробної, будівельної, керамічної, хімічної і фармацевтичної індустрії. З одиниці посівної площі картоплі можна отримати утричі більше крохмалю, ніж із зернових культур, а отже, більше спирту. Культура придатна для виробництвабіоетанолу. Бульби — сировина для виробництва медичних, фармакологічних і харчових продуктів.
З картоплі можна приготувати майже 1000страв.[3] Її використовують увареному,смаженому,тушкованому, печеному вигляді, а також заморожують і використовують упереробній промисловості. Завдяки підвищеному вмістукалію картопля сприяє виведенню з організму людиниводи та хлористогонатрію, тим самим покращує обмін речовин. Картопля — основне джерело калію, який відіграє велику роль у нормалізації водного обміну та підтриманні нормальної роботи серця.[3] Близько 40 % потреби населення увітаміні С задовольняється за рахунок картоплі[34]. Тому картопля є основним джерелом вітаміну С і вітамінів групи В. Зважаючи на велику роль цьогоовочу в харчуванні людства,Генеральна Асамблея ООН проголосила2008 рікМіжнародним роком картоплі (англ.The International Year of the Potato).
Бульби картоплі широко застосовують як високодієтичний продукт при лікуванні хвороб нирок, печінки та ін[2]. Картопля є сировиною для одержаннякрохмалю,глюкози,спирту імолочної кислоти, які широко використовують у лікувальній практиці.
Сік із бульб картоплі має антиацидні, протизапальні, ранозагоювальні, спазмолітичні й сечогінні властивості; він сприяє зниженнюартеріального тиску (дія ацетилхоліну), нормалізує функцію кишечника[23]. Застосування картопляного соку показане і дає добрий терапевтичний ефект пригастритах, івиразці шлунка, які супроводяться підвищеною секрецією шлункового соку, при спастичнихзапорах ідиспепсії та при стійких головних болях[23]. Побічних явищ при лікуванні сирим картопляним соком не відмічено[23]. Вживання соку картоплі — один зі способів нормалізації кислотності шлункового соку при лікуванні виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки[2].
Для одержання соку добре помиті й витерті насухо бульби, без паростків і позеленілих ділянок, які містять підвищену кількість соланіну, разом з лушпайками труть на тертці або пропускають через м'ясорубку, а одержану мезгу відтискають через 2 шаримарлі[23].
У народній медицині використовують сік червоних бульб картоплі для лікування виразкової хвороби з підвищеною секрецією шлунка[2]. Сік вживають по 70-100 мл за 30 хв до їди протягом 2-3 тижнів[2]. Такі курси повторюють навесні і пізньої осені.
Фітонциди картоплі здавна використовують для лікування неспецифічних захворювань верхніх дихальних шляхів[2] (використовують дляінгаляціїносоглотки тагорла). Беруть дрібну картоплю, добре миють і варять до повної готовності у щільно закритому посуді. Потім зливають гарячу воду не знімаючи кришки, на варену картоплю кладуть кілька ложокм'яти перцевої,чебрецю звичайного та листківевкаліпта, кришку залишають ледь відхиленою[2]. Посуд з картоплею добре вкривають ковдрою і через залишений отвір вдихають гарячу пару ротом. Такі інгаляції рекомендують один раз на день, перед сном, протягом 5-7 діб[2]. При катарах верхніх дихальних шляхів вдихають пару гарячої подавленоїкартоплі, звареної «в мундирі»[23].
Укосметичній практиці перетерту сиру абозварену «в мундирі» картоплю вводять до складу живильних масок (при сухій шкірі, сонячних опіках тощо)[23]. Наприклад, з вареної бульби, змішаної змолоком та яєчним жовтком, можна зробити поживну маску на обличчя.[3]
Перетерту сиру картоплю широко використовують удерматології й косметиці: лікують гноячковуекзему,піодермію,дерматити,опіки,гнійні рани, виразку гомілки та інші виразкові хвороби шкіри.[23]У випадку виразки гомілки на всю уражену поверхню кладуть шар тертої сирої картоплі завтовшки 0,5–1 см, накривають серветкою з 6–8 шарів марлі й залишають у такому стані на 4–5 годин, періодично зволожуючи пов'язку свіжим соком картоплі.[23] За умови щоденного проведення процедури виразки епітелізуються приблизно за З тижні.
Крохмаль, зокрема, приймають всередину і вклізмах як обволікаючий засіб при отруєннях для захисту слизової оболонки шлунка.[23] Застосовують його у вигляді киселю після звільнення шлунка.
Останнім часом увагу дослідників привертає і надземна частина рослини як джерело для одержанняалкалоїдусоланіну, який за хімічною будовою близький до кортикостероїдів ісерцевих глікозидів[23]. У великих дозах соланін спричиняє тяжкі отруєння, а в малих зумовлює стійке й тривале зниження артеріального тиску, збільшує амплітуду і зменшує частоту серцевих скорочень, виявляє протизапальну, болетамувальну і протиалергічну дію[23]. Це підтверджує використаннянастою квіток картоплі у народній медицині як засіб, що має гіпотензивні властивості і збуджує дихання.
Картоплю використовують накорм переважно при відгодівлісвиней. УСША 1 % вирощеної картоплі використовують на корм, а вЄС — 9 %, що пов'язано з переводом кормової бази спеціалізованих свиновідгодівельних господарств назерно.[36] Це зумовлено тим, щоурожайність зернових культур, порівняно з картоплею, має більший ріст і менші затрати на вирощування. Тому доля оброблюваних під картоплю земель знизилась на рахунок підвищення долі зернових. У інших країнах картопля має велике значення яккормова культура. Зазвичай, картоплю згодовують тваринам у маленьких і підсобних господарствах.
Перетравлюваність картоплі у всіх видів тварин висока. Свині можуть використовуватикартопляний крохмаль лише після руйнування клітинних оболонок і структури крохмальних зеренпарою, інакше у тварин з однокамерним шлункомензиматична діяамілази втонкій кишці не відбувається, і картопля погано перетравлюється. Для запобігання цьому картоплю обробляють при температурі 90-100 °С протягом 40-45 хвилин, а втрати сухої речовини картоплі при цьому складають 5-6 %. Для руйнування зерен крохмалю достатньо обробки картоплі парою при 62-70 °С, що дозволяє зберегти 30 % затрат на енергію і втратити лише до 1-1,5 % сухої речовини, але перетравність азотистих речовин в тонкомукишечнику знизиться при цьому з 60 до 30 %, алізину — з 71 до 45 %; добовий приріст живої ваги зменшиться на 30-35 %.
Картопля має низьку щільність енергії і мало структурних елементів. Поживність 1 кг картоплі — 0,3кормові одиниці. В агробізнесі картопля займає незначне місце, хоча є предметом міжнародної торгівлі для харчових цілей.[36]
Важливе місце в агробізнесі займає насіннєва картопля. Найбільшими виробниками єНідерланди,Німеччина,Велика Британія іФранція, які володіють, приблизно, 83 % всієї площі розмножування посадкового матеріалу в ЄС.
У кімнатних умовах картоплю та коренеплоди виростити не вдасться, оскільки вони потребують глибоко обробленого ґрунту.[37] При вирощуванні в кімнатних умовах, при її пишній, потужно розвинутійтраві — утворюватимуться лише зачаткові, величиною згорошину бульбинки.[37]
Картопля досить вимоглива доклімату, проте розмаїтість сортів дає змогу вирощувати її майже на всій території України. Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10 °С. Картопля не витримує низької температури і при −1 −2 °C гине. Найкращерослини ростуть при температурі 20 °C, а бульби — при 15-18 °С. Якщо тривалий час стоїть спекотна погода (температура понад 30 °C), то бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випаданнядощів з їхніх вічок починають ростистолони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною є температура ґрунту близько 20 °C, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура ґрунту 15-18 °С. Ці особливості використовують для боротьби з виродженням картоплі за допомогою літнього садіння.
Картопля досить вимоглива довологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85 % найменшої вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у періодбутонізації,цвітіння ібульбоутворення. Але надмірна кількістьопадів (вологи) саме у період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення на нихнаростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300—600 г води на 1 г сухої речовини.
За своїми біологічними особливостями вона потребує гарноїаерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багатокисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2 % і нижче, а вміствуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації — провести глибоке розпушування.
Картопля — культура «пухких» ґрунтів. Найпридатніші для неї легкі та супіщані,суглинкові ґрунти, в які легко проникає волога та повітря і які містять достатню кількістьпоживних речовин.Щільність ґрунтів для гарного росту і розвитку рослин має бути в межах 1-1,2 г/см³. На щільних, важких ґрунтах поява сходів затримується на 5-6 днів, рослини відстають у рості, мають меншу асиміляційну поверхню, знижуєтьсяврожайність, а бульби деформуються, коренева система поверхнева і погано розвивається. Картопля найкраще росте при слабокислій і нейтральній реакції ґрунтовогорозчину (рН 5,2-7). Важкі карбонатні ґрунти мало придатні для картоплі.
Найкращими попередниками для картоплі є озимі зернові, оборот пласта багаторічних трав,зернобобові суміші,соя,люпин,кукурудза тачорний пар. При сильному ураженні бульб паршею картоплю бажано висаджувати після озимого жита, бобових, зернобобових культур, а також після люпину,озимого жита.
За наявності стеблової нематоди найкращими попередниками є віко-вівсяна суміш, озимі зернові, чорний пар.
Такі культури якгречка,кукурудза тачервона конюшина сприяють нагромадженню у ґрунті стеблової нематоди. В районах, де поширене фузаріозне в'янення, картоплю висаджують післялюцерни тагороху.
При сильному зараженні ґрунтів дротяниками, несправжніми дротяниками та личинками травневих хрущів краще попередньо висіватипросо,льон,горох,вику,гірчицю, що мало пошкоджуються цими шкідниками.
Повертати картоплю на одне і те ж поле слід не раніше, ніж через 4 роки.[38] Це необхідний прийом для очищення ґрунту від збудників хвороб і запобігання нагромадженню шкідників.
В Україні на городах, дачних ділянках, фермерських і колективних господарствах вирощують понад 100 сортів картоплі, з яких 60 % сорти вітчизняної селекції.[38]
Існує кілька класифікацій сортів: за типом вирощування і урожайністю, за строками достигання і за господарським призначенням.
Сорти екстенсивного типу мають врожайність 150—200 ц/га. Потенційна врожайність сортів інтенсивного типу — 500—800 ц/га. Проте ці сорти надзвичайно вимогливі до агрофону та культури землеробства.
За строками дозрівання сорти поділяють на 5 груп: ранньостиглі (80-100 днів), середньоранні (100—115 днів), середньостиглі (115—125 днів), середньопізні (125—140 днів) та пізньостиглі (понад 140 днів).[38]
За господарським призначенням сорти поділяють на столові, технічні, столово-технічні, кормові, універсальні, придатні до виготовленнянапівфабрикатів.
Найпоширеніші в культурістолові сорти, бульби яких відзначаються найвищими смаковими якостями — мають ніжнум'якоть, не темніють, містять 12–16 % крохмалю, багаті вітаміном С. Їхні бульби здебільшого округлі або овальні, з поверхневим розміщенням вічок. В Україні вирощують такі столові сорти: — Астерікс, Берегиня, Бородянська рожева, Водограй, Гарт, Віра, Карлена, Коруна, Кобза, Либідь, Поран, Молодіжна, Посвіт, Пролісок, Обелікс, Ольвія, Санте, Синтез, Слов'янка та ін.
Бульбитехнічних сортів характеризуються високим вмістомкрохмалю — понад 18 %.
В Україні вирощують такістолово-технічні сорти — Темп, Щедрик, Княгиня, Зарево, Ласунак, Ікар та ін.
Кормова картопля переважає інші підвищеним вмістом білків (до 2-3 %) та сухих речовин.
Універсальні сорти за вмістом крохмалю і білків, смаковими якостями бульб посідають проміжне місце між столовими й технічними сортами. Універсальні сорти — переважно ранні та середньоранні сорти — Повінь, Левада, Серпанок, Дніпрянка, Обрій. Їхнє створення і впровадження частково вирішує проблеми зміни клімату.
Серед сортів, що набули найбільшого поширення — Серпанок, Слов'янка, Тирас, Фантазія, Скарбниця, Тетерів.
Сьогодні поряд з урожайністю, стійкістю до хвороб і шкідників, високими смаковими якостями, придатністю до переробки не менш важливого значення набуває зовнішній вигляд бульб, забарвлення м'якоті.
Двоурожайні сорти для півдня України: Слаута, Фотинія, Кіммерія(Світанок київський х Словянка), Мелодія, Загадка, Зов — перші успішні сорти, що добре виконують поставлені завдання.Працюють на полях Росії Лугівська, Водограй, Слов'янка і хоча займають 5 % картопляних площ, — зарекомендували себе добре (50 % насаджень становлять російські сорти).
Існують також так звані«місцеві сорти картоплі», що посідають особливу нішу серед інших генетичних ресурсів і є важливим та цільовим складником генофонду картоплі для практичного селекційного використання.[39]
Для посадки використовуюся бульби насіннєвої картоплі, які за посівними якостями мають відповідати державним стандартам (ДСТУ 4013-2001. Сортові та посівні якості картоплі насіннєвої).
Бульби насіннєвого матеріалу мають бути одного сорту, однієї категорії, сухими, з затверділою шкіркою, мати типову для даного сорту форму та забарвлення.
Посадковий матеріал не повинен бути уражений стебловою нематодою, кільцевою, бурою бактеріальною, мокрою гнилями,паршею порошистою. Бульби, що були підморожені, з задухою, виродливі, роздавлені, порізані, з обідраною шкіркою, з виразками парші і склероціями ризоктонії не допускаються.
Картоплю, призначену для отримання ранньої продукції (ранні сорти) пророщують протягом 20-25 днів при температурі 16-20 °С, що дозволяє додатково відбракувати бульби з проявами хвороб та ниткоподібними ростками. Порізані бульби необхіднопродезінфікувати в розчині одного зфунгіцидів для запобігання захворюванням.
Сортову чистоту та наявність хвороб у посадках насіннєвої картоплі визначають апробацією посадок за чиннимиінструкціями.
Мінеральні добрива. У 60-х роках минулого століття вважалось, що при посадці під кожну бульбу можна внестимінеральні добрива в кількості 4 грамиаміачної селітри, 5 грамівсуперфосфату, 2 грами калійної солі.[25]
Дослідженнями останніх років доведено, що при зберіганніовочів упродовж 7 місяців умістнітратів, порівняно із його вмістом під час закладання на зберігання, знижується, в картоплі — на 36,5 %.[40]
При внесенні мінеральних добрив важливо дотримуватись їхнього оптимального співвідношення (NPK = 1:0,8:1,2) і пам'ятати, що переважанняазотних добрив знижує стійкість рослин проти хвороб.[38] Підвищенню стійкості сприяють фосфорнокалійні добрива, причому калію потрібно більше, ніж азоту і фосфору. Свіжийгній вноситься лише під попередник, щоб запобігти ураженню бульб паршею. Для запобігання парші доцільно частину азотних добрив замінити кислими формами (сульфатом амонію, суперфосфатом). Внесення аміачної води при оранці на зяб зменшує нагромадженнядротяників.[38]
Догляд за посадками, зрошення, боротьба з бур'янами
Агротехнічні заходи складаються з: рихлення міжрядь, підгортання кущів, внесення добрив, знищення бадилля перед збором урожаю тощо.
Для картоплі характерний тривалий період від посадки до появи сходів. За цей час встигають зійти і вкоренитися безлічбур'янів, тому боротьбі з бур'янами в посівах картоплі в досходовий період приділяють серйозну увагу. Ефективність досходового обробітку зростає при своєчасному виконанні робіт, коли бур'яни ще не встигли вкорінитися.
До появи сходів здійснюють 2-3 міжрядні обробки і одну в період повної появи сходів.
В період вегетації картоплі здійснюють дві міжрядні обробки — підгортання. Їх можна здійснювати з одночасним внесенням для підживлення мінеральних добрив.
Залежно від засміченості поля бур'янами, погодних умов, фізичного стану ґрунту, його вологості, міжрядові обробки під час вегетації можна виконувати різним обладнанням.
Для зменшення кількості міжрядових обробок і більш ефективної боротьби з бур'янами застосовують такожгербіциди.
Картоплю пошкоджують різні види шкідників, серед яких виділяють багатоїдних або поліфагів — капустянка,ковалики,травневі хрущі, луговий метелик, та спеціалізованих — колорадський жук, картопляна міль (карантинний об'єкт),картопляний комарик.[38]
У системах захисту картоплі значне місце належить хімічному методу з використаннямпестицидів, який має бути раціональним, екологічно безпечним і економічно обґрунтованим. Метою цього має бути не цілковите знищення шкідливих організмів, а обмеження їхньої чисельності до економічно невідчутного рівня.[38]
Фітофтороз картоплі (бура гниль) — найбільш поширена хвороба картоплі, яка здатна скоротити врожай бульб, їхню якість. В Україні втрати врожаю від цього захворювання становлять 16-22 %, а в рокиепіфітотій можуть сягати 50 %.[41]
На бульбах картоплі переважають суха гниль, парша звичайна, фітофтороз, фомоз, мокра бактеріальна гниль, кільцева гниль.
Середвірусних хвороб картоплі найбільш небезпечними є смугаста мозаїка (стрик), скручування листя, кучерявість листя, крапчаста мозаїка. Циркуляція збудників відбувається за системою бульба-стебло-бульба, де бульби є основним джерелом інфекції.
Темно-коричневі вдавлені плями різного розміру, під ними в м'якоті чорно-коричневінекрози
Конідії змиваються у ґрунт від зараженої наземної частини рослини. Зустрічається рідше, ніж інші гнилі. Конідії утворюються при високих температурах (+20 °С)
Здоровий посадковий матеріал. Обробка поля фунгіцидами.
Уражені стебла ослаблені або відмирають; рослини в'януть, інколи верхнє листя має антоціанове забарвлення і скручуються вздовж головної жилки. В пазухах листків можуть утворюватись дрібні повітряні бульби. Бульби дрібні, деформовані. На шкірці бульб тверді, чорні утворення (склероції) неправильних форм і різної величини. На паростках і коренях вдавлені бурі плями довжиною до 1 см.
Паростки заражаються від заражених бульб або склероциній у ґрунті.
Неглибокі виразки неправильної округлої форми, діаметром від кількох міліметрів до 1 см і більше. Зливаючись, виразки часто утворюють суцільну кірку. За вираженістю виразок розрізняють чотири форми: опукла парша — має вигляд випуклих струпів або бородавок; плоска парша — на бульбах утворюються іржаво-коричневі струпоподібні виразки (на молодих бульбах); глибока парша — утворюються вдавлені в м'якоть (до 0,5 см) коричневі виразки різної форми, краї яких можуть бути припідняті, оточені розірваною шкіркою (на зрілих бульбах); сітчаста парша — у бульб утворюється суцільна шорстка поверхня у вигляді неглибоких борозенок, що перетинаються у різних напрямках.
Бульби інфікуються наявними у ґрунтіактиноміцетами, особливо на легких ґрунтах. Збудник проникає у картоплини, які ростуть, крізь шкірку, потім крізь чечевички і пошкодження.
Стійкі сорти, застосування фізіологічно кислих добрив, вапнування у інших ланках сівооборотів. Заорювання у ґрунт сидератів (гірчиця, люпин, вика). Достатнє забезпечення бором, марганцем і магнієм. Ранній початок зрошування.
На всіх підземних частинах рослини (бульби, столони, стебла) утворюються нарости зі складчастою або хвилястою поверхнею різної величини. Розміри можуть досягати 7-15 см і нагадувати за виглядом суцвіття квітної капусти. Молоді нарости білі, згодом стають світло-коричневими, а після цього темно-бурими. Коріння не уражуються.
Джерелом інфекції є ґрунт і бульби. Збудник зберігається у ґрунті у вигляді зимових спорангій до 15 років. Спорангії утворюються восени у наростах. Зооспори інфікують молоді бульби.
Зморщені плями на поверхні бульб з білою або червонувато-фіолетовоюгрибницею. Забарвлення відмерлої тканини від світло-коричневої до темно-бурої.
Наявні у ґрунті гриби заражають бульби через пошкодження тканин.
Бережні прибирання, сортування і транспортування. Зберігання при високій відносній вологості і в прохолодних умовах. Протруювання під час збору або в приміщенні у сховищі.
Ґудзикова гниль (Phoma exiqua var. foveata; Phoma exiqua var. exiqua)
На поверхні бульб блюдцеподібні вдавлення діаметром 0,5-2,5 см, які можуть з'єднуватись. Некрози всередині мякоті, порожнини, тріщини. Мертва тканина різко відділена від здорової. При вологих умовах на поверхні бульб — повітрянийміцелій від білого до сірого кольору.
Спорангії, які вимиваються у ґрунт, інфікують бульби. Інфекція через пошкодження тканин під час збору, при сортуванні і транспортуванні.
Типовісимптоми часто зустрічаються лише під час зберігання. При зборі бульб вони або непомітні, або у формі бурих злегка вдавлених плям. Під час зберігання на поверхні бульб з'являються типові срібні плями різної величини і форми. Гриб заселяєперидерму бульб. При високійвідносній вологості повітря або мокрій поверхні бульби утворюються конідієносці з типовимиконідіями.
Інфекція дочірніх бульб після утворення перидерми із контамінованого ґрунту або великої маточної бульби. Поширюється при великій ґрунтовій вологості конідіями від рослини до рослини у ґрунті, після збору бульб — при зберіганні. Інфекція бульб можлива при температурах від 3-27 °C (оптимальні температури від 9-21 °C) і відносній вологості повітря понад 90 % або мокрою поверхнею бульб.
Здоровий посадковий матеріал, протруювання бульб, швидка сушка бульб при зберіганні.
Гниль бульб починається на кінці бульби, де знаходиться пуповина. М'якуш перетворюється у кашоподібну масу від білого до рожевого забарвлення. На повітрі він темніє і має смердючий запах. Бульби розкладаються. Стебла і основи — чорні, зі зруйнованими тканинами. Листки жовтіють, листкові долі скручуються догори. Загальна депресія росту.
Бактерії поширюються повітрям і ґрунтом різними шляхами, але на картопляному полі головним джерелом інфекції є гнилі,латентно заражені або поверхнево контаміновані маточні бульби. Збудник передається також при зборі бульб, сортуванні і зберіганні. Інфекція — через механічні пошкодження тканин.
Здоровий посадковий матеріал. Бракування заражених рослин. Збалансоване внесення добрив. Бережні збір бульб, сортування, транспортування, післязбиральна переробка і зберігання. Триматись оптимального режиму вологи і температури при зберіганні.
Зовнішніх симптомів на бульбах немає. Судинне кільце, починаючи від столонного кінця, від склоподібного до жовтуватого забарвлення, згодом утворюється м'яка гнилява маса. Листки жовтіють, листкові долі скручуються догори, рано відмирають.
Поширення почасти від латентно-заражених бульб. Інфекція — через механічні пошкодження тканин.
Здоровий посадковий матеріал. Вибракування пошкоджених рослин. Бережні збір, сортування, транспортування та післязбірна обробка.
Проти комплексу шкідників картоплі застосовують біологічні і хімічні засоби захисту.
Одним із цілеспрямованих, екологічно та економічно виправданим при захисті рослин від хвороб, що передаються через ґрунт і насіння, та кількох шкідників, є протруєння бульб.
Вважається, що серед засобів захисту картоплі від хвороб і шкідників найбільш економічно вигідним є створення і швидке впровадження у виробництво стійких сортів.[42][43] Водночас на шляху застосуванняселекційного методу захисту картоплі відфітофторозу існує проблема, пов'язана з відсутністю у виду S.tuberosum L. ефективних генів резистентності проти хвороби.[44] Споріднена еволюція диких, а іноді й культурних видів картоплі та збудникафітофторозу зумовила наявність серед них високої стійкості проти патогену.[45] Залучення таких видів у практичну селекцію дає змогу отримувати вихідні форми з високим проявом ознаки.
Суть модифікації полягає в тому, що вДНК картоплі трансплантують (вживляють різними методами)ген ґрунтової бактеріїбацилюс тюрингієнзіс (Bacillus thuringiensis).[46] Цей ген продукує токсичний для жуків та метеликів, але безпечний для людини білок, який накопичується в надземній частині рослини.[46]
Внаслідок вегетативного розмноження сорти картоплі схильні до виродження.[47] В одних сортів цей процес відбувається швидко, і їх можна вирощувати нетривалий період часу, у інших — повільно, і їх можна вирощувати декілька десятків років.[47] Головною причиною виродження картоплі є ураження рослинвірусами. Ураження здорових рослин від інфікованих відбувається при механічних пошкодженнях у процесі садіння, догляду за рослинами, збиранні врожаю та передається сисними комахами під час вегетації (попелицями, цикадками тощо). Уражується картопля понад 20 вірусами. Нагромадження вірусів у бульбах викликає їхнє здрібнення, здерев'яніння, зниження продуктивності. Ззовні на рослинах інфекція проявляється у вигляді крапчатості, міжжилкової мозаїки, кучерявості та скручування листків, букетоподібного куща, жовтої карликовості, бронзової плямистості тощо. Найбільшої шкоди явище виродженості завдає у південних районах України з високими літніми температурами. Так, у степових районах України від виродження насіннєвого матеріалу втрачається майже 50 %, а у північних — 25-30 % врожаю.
Боротьба з виродженням сортів картоплі необхідна для підтримки високого потенціалу продуктивності рослин.[47] Для оздоровлення насіннєвого матеріалу картоплі використовують методмеристеми, вирощують насіннєву картоплю у степових районах при літніх строках садіння свіжозібраними бульбами, використовуючи розчин стимуляторів (тіосечовину,гіберелін,роданистий калій,бурштинову кислоту), пересовуючи процеси формування бульб на періоди з помірними температурами. Ефективним заходом є недопущення заселення насаджень шкідниками — переносниками інфекції, вирощування безвірусного насіннєвого матеріалу втеплицях, фітопатологічні прочистки, видалення бульб із ниткоподібними паростками після весняного передсадивного прогрівання тощо.
Омолодження насіннєвого матеріалу можна досягти, якщо прибирати картоплю весняної посадки відразу після цвітіння. Молоді бульби наступного року дають врожай значно вищий, ніж повністю дозрілі.[25] Такий спосіб збирання станом на 1960 рік сприяв підтримці в невиродженому стані ранніх сортів у спекотних умовахОдеської області (понад 40 років), де вони за звичайних весняних посадках повністю вироджуються за два-три роки.[25]
Механізований збір виконують у два етапи. Для полегшення роботи, скорочення втрат і пришвидшення достигання бульб завчасно скошуютьтраву картоплі. Час скошування встановлюють залежно від біологічних особливостей сорту і цілей його вирощування. У товарних посадках картоплі траву скошують за 5-7 днів до викопування бульб, а на насіннезаводних посівах траву картоплі рекомендується знищувати за допомогоюхлорату магнію.
Викопані із землі бульби картоплідихають, в них відбуваються різні хімічні перетворення. Крохмаль переходить вцукор, який потім перетворюється увуглекислий газ і воду.[25] Якщо бульби тривало залишаються при температурі плюс 1 градус, то дихання сповільнюється; перетворення крохмалю у цукор продовжується, але використання цукру на дихання значно зменшується, він поступово накопичується.[25] Однак, якщо перенести бульби картоплі в кімнату, — вони знову почнуть посилено дихати, стануть витрачати на дихання накопичений цукор і через декілька днів картопля придбає свій нормальнийсмак (зникнесолодкість бульб).
Бульби обов'язково потрібно зберігати у темному місці. Через місяць, згодом два, три визначають вміст крохмалю в бульбах і роблять висновок при якій температурі дихання картоплі відбувається швидше.
Кількість поживних речовин, які містяться в бульбах картоплі, постійно змінюється. Найбагатші ними свіжовикопані бульби.[25] Під час зберігання, бульби підсихають на повітрі, втрачають вологу, а також витрачають на дихання свої запаси крохмалю. Їх вага знижується.[25]
Перед закладанням на зберігання картоплю обсушують на повітрі або вентилюють повітрям високої плюсової температури з вологістю 85-95 %, що сприяє загоєнню пошкоджень.[48]
Післязбиральні періоди зберігання. При зберіганні продовольчої картоплі виділяють наступні періоди: післязбиральний (лікувальний — дозрівання), основний (період глибокого спокою) і весняний (після початку проростання бульб).[48]
У лікувальний період, який триває 2-3 тижні, потрібна висока температура для визрівання бульб і заліковування механічних пошкоджень. Найсприятливіша температура 15-20 °C, відносна вологість повітря 55-95 %[30]. До кінця цього періоду температуру слід знизити до 10 °C, а потім поступово (за 40-60 днів) довести до 2-5 °C (залежно від сорту) і підтримувати на цьому рівні протягом усього основного періоду зберігання[30].
Достиглі бульби охолоджують до температури: насінні до 2-3 °C, продовольчі 4-5 °C, бульби для технічної переробки 6-7 °C. Картопля містить понад 80 % води, тому зберігати її слід за високої вологості (80 %-90 %), яка має бути сталою, щоб підтримувався тургор її клітин.[48] Ця продукція може самозігріватись, підмерзати, що призводить до втрат поживних речовин та розвитку мікрофлори.[48] Тому навіть короткочасне зберігання плодоовочевої продукції потрібно раціонально організовувати.
Способи зберігання.Картоплю, як і плодоовочеву продукцію зберігають навалом або у тарі (контейнери, ящики, піддони). Навалом зберігають картоплю у сховищах різного типу (наземних, напівзаглиблених, заглиблених) убуртах, траншеях абопідвалах, обладнанихзасіками. При зберіганні у засіках верхній шар бульб часто відпотіває і починається псування. Щоб захистити бульби від зволоження, іноді на них укладають шарбуряка або обпилюютькрейдою[30]. Найрадикальніший спосіб запобігти запотіванню картоплі — зберігання її у дрібних ящиках, складених штабелями, що продуваються[30]. При сортуванні, картоплю калібрують на калібрувальних (наприклад, вібраційних) машинах.[49]
Результат неправильного зберігання
Зберігання продукції убуртах,кагатах ітраншеях може бути неефективне, оскільки в них важко підтримувати оптимальний режим зберігання, є складності у механізації завантаження і вивантаження продукції та її реалізації взимку, значні затрати ручноїпраці.[50]
Стаціонарні сховища (спеціалізовані та універсальні) можуть вміщувати від 50 т до 20 тисяч т продукції. Як і тимчасові, вони бувають надземними (в теплій зоні), напівзаглибленими (у середній зоні) та заглибленими (в північній зоні). Головні вимоги до сховищ: належна тепло- й гідроізоляція, розрахована для певних господарських потреб місткість, наявність приміщень для сортування продукції, вентиляції.
За належної організації зберігання стандартної продукції втрати її незначні.[48] Добре зберігається картопля у буртах з перешаруванням вологимпіском, а також у складах з регульованими температурно-вологісним та газовим режимами.
У весняний період (починаючи з кінця лютого), щоб уповільнити проростання, температуру знижують на 1-3 °C порівняно з основним періодом[30].
Одним із заходів, що забезпечують кращу схоронність насіннєвих бульб картоплі є озеленення бульб.
Після прибирання бульби, відібрані на насіння, розстеляють тонким шаром, в один-два ряди, просто неба або краще під навісом. Раз на добу їх перевертають. Під впливом світла картопля починає зеленіти. Через 10–15 днів, коли розрізана навпіл бульба виявиться наскрізь зеленою, бульби зсипають у сховище.
На світлі частина крохмалю в бульбах перетворюється насоланін. Уїжу і накорм тваринам зелену картоплю використовувати не можна — соланін отруйний, але він добре охороняє бульби від різних бактеріальних і грибних захворювань. Тому озеленені бульби картоплі можна безбоязно зберігати протягом року без перебирання. Навесні при посадці бульби добре сходять, і влітку рослини нічим не хворіють.
Селекція сортів картоплі на стійкість до найбільш небезпечних шкідників і патогенів — важливий резерв підвищення продуктивності картоплярства, що повністю відповідає вимогам екологічної безпеки. На сучасному етапі селекції картоплі залишається актуальним завданням створення високоякісних сортів із цінними ознаками.[51] Селекціонери також працюють над підвищенням крохмалистості сортів.
Основою селекційної роботи є правильний добір батьківських форм, створеннягібридних комбінацій з інтенсивним формоутворенням і отримання гібридного потомства з бажаним комплексом господарчо цінних ознак. Тому поєднання в одному сорті комплексу ознак є складним селекційно-генетичним завданням.[52]
Регіони вирощування картоплі у світіВиробництво картоплі у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2005 році порівняно з лідеромКитаєм (100 % = 73 461 500 тонн)
Картопля — четверта за обсягом вирощування у світі продовольча культура, післярису,пшениці ікукурудзи.[54] Вона залишається важливою сільськогосподарською культурою в Європі (особливо у Східній та Центральній Європі), де виробництво на душу населення як і раніше найвище в світі, але найшвидше зростання за останні кілька десятиліть відбулося у південній та східній Азії.
У світі вирощують понад 300 млн т картоплі. У країнах із розвинутим картоплярством середня врожайність її становить 300—400 ц/га (при світовій 140—150 ц/га), в Україні — лише 90-120 ц/га.[55] Лідерами за урожайністю єСША,Нова Зеландія,Німеччина, європейські країни, які збирають у середньому по 400 ц/га. У Новій Зеландії урожайність становить 50,2 т/га, у США — 44,6, у Білорусі — 21,2, в Україні не перевищує 14,0 т/га.[56]Китай є найбільшою країною-виробником в світі, і майже третину картоплі в світі збирають у Китаї таІндії.[57]
Провідними країнами-виробниками картоплі є (млн тонн)[58]:
Зниження виробництва картоплі спостерігається в останні роки у 10 європейських країнах, які вступили до ЄС у 2004 році.[36]
Уміжнародній торгівлі картопля для харчових цілей посідає незначне місце, на відміну від насіннєвої картоплі, найбільшими виробниками єНідерланди,Німеччина,Велика Британія іФранція, які володіють, приблизно, 83 % всієї площі розмножування посадкового матеріалу в ЄС.[36]
Україна є одним зі світових лідерів валового виробництва картоплі і концентрує понад 6 % світового (15 % європейського) врожаю картоплі, посідаючи четверте місце у світі[59].
Картопля — єдина культура в Україні, що вирощується переважнодомогосподарствами населення (городами, присадибами). На городи домогосподарств населення припадає 98 % усієї посадки цієї культури.[56][60][61][62][63] Оскільки основне виробництво зосереджено в домогосподарствах населення, у 2010 частка виробленої картоплі в сільськогосподарських підприємствах тафермерських господарствах сягала лише 2,6 % від загального обсягу продукції.
Домогосподарства населення стали основними виробниками картоплі через низький рівень життя основної частини жителів країни, які змушені займатися самозабезпеченням і пошуком додаткових джерел надходження коштів.[64] Тому фермерські господарства та сільськогосподарські підприємства суттєво не впливають на загальні обсяги виробництва картоплі.[64] В умовах існуючого рівня технічної оснащеності домогосподарства населення мають змогу займатися виробництвом картоплі лише на обмежених земельних площах, що не забезпечує високого рівняефективності.[64]
Картопля майже неекспортується (7 тисяч т в 2010 році), навіть навпаки, внаслідок неналагодженоїлогістики, просування продукції від дрібнотоварного виробника до різного рівня споживачів на ринку, Україна попри високі урожаї, в попередні роки навітьімпортувала картоплю.
Основну кількість картоплі українці реалізують у вересні — жовтні. Це спричинено тим, що реалізуючи картоплю в цей час, виробник економить на витратах на її зберігання, на збитках від псування продукції, а також на транспортно-реалізаційних витратах; реалізація продукції вирішує проблему її зберігання.
Структура використання картоплі у 2010 році:[джерело?]
Виробництво картоплі в Україні стабільне протягом кількох останніх років і коливається в межах 18-20 мільйонів тонн. Втрати при збиранні та зберіганні становлять 10-20 %.
Сприятливі природно-кліматичні умови України дозволяють вирощувати картоплю практично на всій території України. Найвища питома вага площ під картоплею — наПоліссі.
Найвищоїврожайності вдається досягти на низинних ділянкахПолісся на півночі та заході країни.
Урожайність картоплі в Україні у2008 склала лише 139 центнерів картоплі з гектара, тоді як у лідерів рейтингу США, Німеччини, Нової Зеландії вона досягає 350—400 центнерів.
Найбільші врожаї в Україні у 2010 році отримані у Вінницькій, Київській та Львівській областях. Урожайність картоплі в 2010 році в Україні становила 12,8 тонн з га.[56]
Станом на1 листопада 2011 року усіма категоріями господарств було зібрано 24,05 млн т[65], що на 22 % більше за відповідний період минулого року. Середня урожайність становить 152 ц/га.
2011 Україна отримуваларекордний урожай картоплі. Запрогнозами урожай мав становити близько 25 млн т. Попри це зростання виробництва вплинуло на збільшення пропозиції внутрішнього ринку та зниження цін на продукцію. Очікувалось зменшення посівних площ2012.
В Україні протягом тривалого часу наукові дослідження з картоплярства проводилися роздрібнено і як другорядні входили до землеробських програм.[56] У створеному в 70-х рокахІнституті картоплярства, головного в Україні, координація та виконання наукових досліджень систематизовані на плановій організаційно-методичній основі, здійснюються за єдиними науково-технічними програмами у 20 науково-дослідних установах. На галузь працюють Інститут картоплярства НААН України, дослідна станція, майже 20 установ виконавців, 19 опорних пунктів та 5 дослідних господарств.
Картопля і хліб є товаром нижчої споживчої цінності, і в економічній теорії значне споживання хліба та картоплі свідчить, що у людей немає грошей купувати якісніші продукти харчування.[56][66]
Україна перебуває на третьому місці у світі за масштабом споживання картоплі на душу населення, поступаючись у цьому лишеБілорусі (181 кг) таКиргизстану (143 кг).[67] В Україні цей показник становить 136 кг.[67]
Цікаво зазначити, що такий рівень споживання картоплі вважався потрібним у 1942 році в умовах воєнного часу. За підрахунками агрономів 1942 року випливало, що для однієї дорослої «міської людини» потрібно виростити 120 кг картоплі (враховуючи, що картоплю потрібно запасти на 8 місяців і що в день одна особа споживає 0,5 кг картоплі), а під цю культуру з цією метою мало бути відведено не менше 80 квадратних метрів земельної площі.[5]
Споживання картоплі в регіонах України значно відрізняється. За даними Держкомстату України, високе споживання картоплі на одного жителя в рік спостерігалося уСумській області.
У 2010 році середньостатистичний житель Сумщини споживав понад 191 кг картоплі. Картопля також є важливою частиною щоденної дієти в Івано-Франківській, Рівненській, Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях.
Менше за інших споживають картоплі жителі Запорізької, Миколаївської, Дніпропетровської областей та Автономної республіки Крим. У цих регіонах щорічно на кожного жителя припадає від 91 до 96 кг спожитої бульби.
В Україні науково обґрунтована норма споживання картоплі становить 124 кг на особу в рік, коли в ЄС — 81.[68]
Різні етнічні групи мають різне уявлення про їжу, а тому культура споживання їжі відіграє важливу роль у міжетнічній взаємодії. Картопля є мотиваційною ознакою етнофобізмів на позначенняірландців і слов'ян — Potato Breath (картопляне дихання).[69]
Споживання картоплі на душу населення, кг (по FAO, Data base.)
↑Office of International Affairs, Lost Crops of the Incas: Little-Known Plants of the Andes with Promise for Worldwide Cultivation (1989)online[Архівовано 2 грудня 2012 уWayback Machine.]
↑Гарсі Дієс де Сан-Мігель. (22 листопада 2009).Уривки з його «Повідомлення» (1567). www.bloknot.info (А.Скромницький). Архіворигіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 22 листопада 2009.
↑З історії розвитку української кухні // Українські страви / Ред. Л. П. Денисенко; І. С. Хименко, М. І. Георгієвський та ін.; Український науково-дослідний інст. торгівлі та громад. харчування Міністерства торгівлі УРСР. — Третє видання. — Київ: Державне вид. техн. літератури УРСР, 1960. — С. 6. — 456 с.
↑абвгдежиклмнпрстуфхцЛікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А. М. Гродзінський.—К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. —ISBN 5-88500-055-7.
↑Schick R., Klinkowski M. Die Kartofel. VEB Deutscher Landwirtschaftsverlag Berlin. 1961. Bd.1. 1007 S.; Registerband 92 S.
↑абвгдежиклмнВ. Пыльнев / Знай и умей: Удивительные половинки. — М.: Детгиз, 1960. 96с.
↑Van der Wal A. F., Bouma W. F., Huijsman C. A., Maris B., van Suchtelen N. J.,WiersemaH. T. breeding to maximize the physiological potential of potatoes for yield // 7th Triennial conf. eur. Ass. pot. res., Warsaw.— 1978.— Р. 23-33.
↑Van derZaag D. E.,BurtonW. G. potential yield of the potato crop and its limitations // 7th Triennial conf. eur. Ass. pot. res.— Warsaw, 1978.— Р. 7-22.
↑Гупало П. И., Гончарик Н. М. Рост и развитие кар- тофельного растения в святи с условиями среды // Физиология сельскохозяйственных растений (в 12 томах)/ [отв. ред. Н. Г. Потапов].— М.: Изд-во МГУ, 1971.— Т. 12.— С. 31-51.
↑Методика исследований по культуре картофеля.— М.: ВАСХНИЛ, 1967.— 263 с
↑абвгдежиклСоветы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985. — с.664, ил.
↑Artikel Starch und Starch, Composition. In: Hans Zoebelein (Hrsg.): Dictionary of Renewable Ressources. 2. Auflage, Wiley-VCH, Weinheim und New York 1996; Seiten 265—266, 267.ISBN 3-527-30114-3.
↑абПрактикум з годівлі сільськогосподарських тварин / І. І. Ібатуллін, Ю. О. Панасенко, В. К. Кононенко та ін. — К.; Вища освіта, 2003—432с.
↑Putz. B. Kartoffeln. Züchtung, Anbau, Verwertung. Behr's Verlag Hamburg, 1990, 280 S.
↑Шалімов С. А., Шадура О. А./ Сучасна українська кухня.— 4-те вид., стереотип.— К. : Техніка, 1981. — іл. — С. . — Тираж 200 000 прим.
↑Воловик А. С, Зайрик В. Н., Глез В. М. Фитофтороз картофеля // Защита растений. — 1993. — № 7. — С. 12.
↑Богданов О. І. Важливий резерв підвищення врожайності картоплі / О. І. Богданов, А. А. Осипчук, О. Ф. Кравець // Вісник сільськогосподарської науки. — 1986. — № 6. — С. 21-23.
↑Подгаецкий А. А. Экологически оправданный метод борьбы с фитофторозом / А. А. Подгаецкий // Натуралиум. — 1994. — № 3-4. — С. 9- 10
↑Пушкарев И. И. Селекция картофеля на устойчивость к фитофторозу / И. И. Пушкарев. — К. : ГоссельхозиСШАт УССР, 1962. — 115 с.
↑Жуковский П. М. Культурные растения и их сородичи / П. М. Жуковский. — Л. : Колос, 1971. — 751 с
↑абвИнтенсивные технологии возделывания сельскохозяйственных культур / Г. В. Коренев, Г. Г. Гатаулина, А. И. Зинченко и др.; Под ред. Г. В. Коренева. — М.: АгропромиСШАт, 1988. — 301 с.: ил. — (Учебники и учеб. пособия для студентов высш. учеб. заведений)ISBN 5-10-000426-6
↑абвгдПодпрятов Г. І., Скалецька Л. Ф., Сеньков А. М. Технологія зберігання і переробки продукції рослинництва. Практикум: Навч. посібник. — К.: Вища освіта, 2004. 272 с.ISBN 966-8081-28-5
↑Старовойт Л. Я., Косовенко М. С., Смирнова Ж. М. // Кулінарія. — К.: Вища школа, 1992. — 269 с.
↑Механізація переробки і зберігання плодоовочевої продукції: Навч. посібник / О. В. Дацишин, О. В. Гвоздєв, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П. Рогач; За ред. О. В. Дацишина — К.: Мета, 2003. — 288 с.ISBN 966-7947-07-6
↑Осипчук А. А. Селекція в умовах Полісся України: дис. на здобуття ступеня доктора с.-г. наук / А. А. Осипчук. — Х., 1993. — 50 с.
↑Ханс Р. Селекция картофеля. Проблемы и перспективы / Росс Ханс. — М. : ВО Агропромиздат, 1989. — 183 с.
Атлас хвороб картоплі: [навч. посіб.] / О. Є. Недвига, І. І. Мостов'як, О. О. Фоменко ; за ред. проф. О. Є. Недвиги. — Вінниця ; Умань: Едельвейс і К, 2014. — 335 с. : кольор. іл. — Бібліогр.: с. 322—330. — 300 прим. —ISBN 978-966-2462-48-7
Календар картопляра / П. С. Теслюк [та ін.] ; упоряд. та заг. ред. П. С. Теслюк. — К. : Кий, 1996. —ISBN 5-7707-8521-7
Картопля: годує, лікує: про поживні якості та лікувальні властивості картоплі / П. С. Теслюк [та ін.]. — К. : Кий, 1999. — Бібліогр.: с. 249—251. —ISBN 966-7161-24-2
Картопля — другий хліб: Наук.-популярн. альманах для селян: У 3 вип. / упоряд. П. С. Теслюк. — К. : Довіра, 1995 . —ISBN 5-85154-114-8.
Картопля: практична енциклопедія / П. С. Теслюк [та ін.] ; ред. П. С. Теслюк [та ін.] ; ТзОВ «Інститут насінництва картоплі». — Луцьк: Надстир'я, 2003. —ISBN 966-517-913-4
Каталог сортів картоплі / [авт. та упоряд.: Теслюк П. С. та ін.] ; за ред. Теслюка П. С. , Сидорчука В. І. — Луцьк: Надстир'я, 2011. —ISBN 978-966-517-715-9
Практичний порадник картопляра / П. С. Теслюк, М. Я. Молоцький. — К. : Кий, 1999. —ISBN 966-7161-27-7.
Сорти картоплі: коротка характеристика сортів картоплі занесених до Реєстру сортів рослин України / П. Теслюк [та ін.]. — Київ, 2001.
Становлення і розвиток українського картоплярства / П. С. Теслюк, О. В. Щербенко. — К. : Кий, 1997. —ISBN 966-7161-11-0
Хвороби і шкідники картоплі та заходи боротьби з ними: каталог / Л. А. Ільчук, Р. В. Ільчук; Ін-т земл-ва і тваринництва Зах. регіону УААН. — Л. : Арал, 2007. — 112 c. — Бібліогр.: с. 105—107.
Хвороби картоплі: навч. посіб. / О. Є. Недвига. — Умань: Уман. комун. вид.-полігр. п-во, 2009. — 338 c. — Бібліогр.: с. 329—336.
.svg)
