Сторінка не перевірена
Карраміти (араб.الكرامية) —ісламськабогословська школа. Засновник —Абу Абдуллах Мухаммад ібн аль-Карр[en] (806—868 рр.).
Мухаммадібн аль-Карр народився вСістані. Він навчався вХорасані таМецці. Повертаючись з Мекки заснувавханаки вЄрусалимі, а потім ще вПалестині й Хорасані. У зв'язку з цим у каррамітів було багато послідовників, які згодом розділилися на кілька течій (абідія, хака'їкія,мухаджирія,ісхакія та ін.).
У X столітті карраміти були впливовими під час правління династіїГазневідів. Поступово їхня роль зменшувалася, а знавалою монголів вони перестали існувати.[1]
Карраміти вважали Богасубстанцією, а Йогоакциденцією предмети матеріального світу. Бога вони характеризували як тіло (джисм). Вони навчали, що Божественні атрибути знання, могутності, життя і волі (машиа) — одвічні, визнаючи також атрибут воління, бажання (ірада)[2]. У питанні свободи волі, карраміти оголошували Бога творцем всього, але одночасно надавали людині певну свободу у своїх діях. Карраміти висували ідеї, згідно з якими Бог дбає про світ і жодне з його творінь не буде приреченим.[3]
Як імутазиліти, карраміти вважали, що людськийрозум здатний самостійно розрізнятидобро відзла. Істинність пророчої місії визначається не чудесами (муджаза), а доказами, що узгоджуються з розумом. Подібномурджиїтам[ru], карраміти розрізняли віру (іман) і дії (амал). Вони стверджували, що віра — це тільки словесне визнання людиною Аллаха й воно не пов'язане з вчинками. З цієї причини правовірним мусульманином вважається всякий, хто виголосившагаду.[3]