Карпа́ти (пол.Karpaty,нім.Karpaten,словац.Karpaty,угор.Kárpátok,рум.Carpați,серб.Карпати) —гірська система в центральній частиніЄвропи. Гірські хребти Карпат простяглися велетенською підковоподібною дугою довжиною понад 1 500 км від пагорбів Гайнбурзьких Карпат (включно) на правобережжіДунаю в Австрії до містаНиш, що на річці Нишава уСербії. Це третя за довжиною простягання у Європі гірська система післяУральських (2 500 км) іСкандинавських гір (1 700 км). Загальна площа Карпатської гірської країни становить 211,6 тис. км2. Вона розташована на території восьми держав:Австрії,Чехії,Словаччини,Польщі,України,Угорщини,Румунії таСербії. Понад половину площі (53,4%) гірських масивів Карпат розташовані у межах Румунії, 16,6% — Словаччини, 10,2% — України, майже 9,3% — Польщі. Переважні висоти Карпат 800—1 200 м, найбільшависота — 2 655 м (гораГерлаховський штит уТатрах).
Назву «Карпати» вперше навівГеродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку «Κάρπις» (Карпій), що впадає вДунай. У 105 р. імператорТраян приєднав Південні Карпати (Дакію) доРиму. Римське панування в регіоні тривало до 271 р. Отож Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90—168)[1].
Походження назви «Карпати» однозначно не з'ясоване. Є низка інтерпретацій цієї назви — від доіндоєвропейських (С. Роспонд) до слов'янських. Назва «Карпати» (пол.Karpaty, угор.Kárpátok, рум.Carpați, серб. Карпати, чех. i словак.Karpaty, нім.Karpaten) дуже давня. Її корені простежуються в середземноморському доіндоєвропейському субстраті[1].
А. Попов (1965, 1973),А. Байцар (2016) доводять, щооронім виник із назви фракійського племенікарпи, що проживало на території Передкарпаття у III—IV століттях н. е. В. Георгієв (1956) вважає давньовірменську мову особливим фракійським діалектом і пояснює топонім Карпати від фракійського «(s)korpa-ta» — скеляста. С. Распонд (1957) переконаний, що назва Карпати походить із доіндоєвропейського «caro» —камінь. Такого ж погляду дотримуються І. Хубшмід (1967, 1969), виводячи топонім Карпати від доіндоєвропейського «kar» —камінь (кам'яні гори) і порівнюють його з такими топонімами, якКаринтія (південна областьАвстрії), острівКарпатос уКритському морі та Крас (вапнякове море уСловенії). Він зачисляє до цього ряду рум. «scarpa» — скеля; сербськохорв. «skrapa» — тріщина в каміннях і в діалекті — дрібні камені; словен. «ceren» — скелясте місце[1].
В. Чихарж (1960) вбачає базис «carra» — камінь у середземноморському доіндоєвропейському субстраті. Р. Козлова (1987) виводить назву Карпати з псл. *kъrpatъ(jь) «з вигинами, виступами, горбатий, нерівний» <*kъrpa «щось криве, вигнуте, вигин, виступ» <іє. (s) ker- гнути; крутити у ступені редукції з детермінативом -р-. Словацький та чеський мовознавець і етнограф П. Шафарик, а за ним Є. Поспелов (1967) виводять оронім Карпати — від слов'янського орографічного терміна «хрб», «харабат» — хребет[2]. У літературі цей термін трапляється ще у батька історії та географіїГеродота у назві однієї з лівих притокДунаю — Karpis. Вважається, що ця притока отримала назву від гір, в яких брала початок.
Значне накопиченняосадових порід у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю водних басейнів давнього океануТетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки:Гондвану іЛавразію[4].
Процес формування гірської споруди Карпат відбувався поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням у її межах осадових товщ. Їхнє формування відбувалося шляхом руйнування гірських споруд південно-західної частиниСхідноєвропейської платформи,Келецько-Сандомирського кряжу,Судет, Пракарпат, Добруджі,Мармароського масиву.
Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна з'ясувати географічні особливості басейну, його контури та морфологію морського дна. У вапнякових товщах трапляється велика кількість решток морських організмів: коралів, морських лілій, різних черепашок тощо. Вони відкладалися на дні теплих відкритих неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках поряд із викопною морською фауною трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.
Розпочавшись у кінцімезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення тривали і в кайнозойську еру. У кінціпалеогенового періоду почали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.
У той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасніЧивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час зазнавалиерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувалися двагірські пасма на місці теперішніхЗовнішніх Карпат.
З двох боків Зовнішніх Карпат було в той час море. Вісь гірського пасма проходила в межах сучаснихБескидів,Горганів і Буковинських Карпат.
На північний схід від Зовнішніх Карпат, на територіїПередкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладалися потужні товщі осадових порід внаслідок розмиву південно-західного крилаРуської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.
Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин із Вигорлат-Гутинським вулканічним пасмом. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.
Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.
По-різному проявляються інші покриви.Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річкиУж, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра іСтрия, в околицях селаРозлуч і південніше від містаТурки. Тут низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називаютьВерховиною.
У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські річки руйнували слабкостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що зумовило осідання солей. На Прикарпатті їх видобували два калійні комбінати:Стебницький іКалуський.
Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початкучетвертинного періоду (це близько 1,5—2 млн років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще зараз спостерігати в районіВиноградова,Вишкова,Тячева, де долинаТиси перетинаєВигорлат-Гутинський хребет. В околицях містаХуст височіє конус погаслоговулкана, на вершині якого збереглися руїнизамку-фортеці[4].
Ланцюг так званих похованих вулканів оголюється в районі сілДоброні,Дрисіни іШаланок[5]. Вулканічні породи в цьому ланцюзі представлені в основномуандезитами. Виходи їх відомі в районі сіл Дрисіни і Шаланок. Уздовж південної околиці Закарпатського внутрішнього прогину є потужні товщіліпаритів. На поверхні вони є на великій площі вБерегівському районі. Ці вулканічні виверження почалися в палеогені та закінчилися в кінці міоцену (близько 15 млн років тому), тому значна частина їх перекрита осадовими породамипліоцену[5].
Про активні процеси у верхніймантії Землі під Карпатами свідчатьземлетруси, які час до часу тут фіксують. Так, 4 березня 1977 року відбувся землетрус у горах Вранча на території Румунії[5].
У II тис. до н. е. на великій території від Карпат до Атлантики сформуваласьЄвропейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стали багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність «вибуху» гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов'яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва порівняно з III тис. до н. е. Серед скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тисяч різноманітних виробів загальною вагою 1100 кг, а також концентрація більше ніж 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (районМукачево —Ужгород), де виявлено понад 2 тис. бронзових знарядь.
22 травня 2003 року в Києві було ухваленоРамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат — міжнародний договір, учасниками якого є сім країн Центральної та Східної Європи (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна). Ця конвенція є другою субрегіональною угодою щодо захисту гірських районів по всьому світі.
З 2004 року тимчасовий секретаріат Карпатської конвенції перебуває у компетенціїПрограми ООН із захисту довкілля у Відні та приймається Австрійською Республікою.
Західними Карпатами називають частину Карпатських споруд, які займають простір від правобережжяДунаю вАвстрії до верхів’їв річкиПопрад, яка впадає на території Польщі уДунаєць — праву притокуВісли. Понад тридцять гірських вершин (у масиві Високі Татри) у їх межах підносяться більш як на 2500 м над рівнем моря. Здебільшого хребти Західних Карпат мають широтне простягання.
За Попрадом хребти Карпат змінюють напрям на південно-східний. Від долини Попраду на північному заході до верхів'їв річкиПрахова (ліва притока річкиЯломіци, що впадає у Дунай) на південному сході простяглисяСхідні Карпати. Переважна більшість гірських хребтів фізико-географічної провінції (за винятком масивівЧорногора,Родна таКеліманських гір) не досягає 2000м над рівнем моря.
У південній частині Карпат від долиниПрахової і перевалу Предял у західному напрямку простяглисяПівденні Карпати або Трансільванські Альпи. Їхні гірські хребти проходять майже в широтному напрямі. Ця велика гірська провінція Карпат об’єднує ряд гірських масивів, у чотирьох з яких є вершини із висотами понад 2500 м над рівнем моря.
Четвертою частиною Карпатської гірської країни є середньовисотніЗахідні Румунські гори (Апусені), які відділяються від Південних Карпат долиною річкиМуреш. При районуванні до них включають йБанатські гори, які знаходяться західніше Південних Карпат.
Між Західними Румунськими горами, Східними та Південними Карпатами розташована ще одна велика частина Карпатської гірської країни —Трансільванське плато з абсолютними висотами 300–1080 м. Сильно розчленовані його горби поступово підвищуються із наближенням до хребтів Східних та Південних Карпат.
Сербські Карпати (менше 3,5% від площі Карпат) займають простір між долинами Дунаю та річки Нишава уСербії.
↑абвБайцар Андрій. Історія походження та використання назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
↑Байцар Андрій. Історія походження та використанняназви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
↑стор. 99, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р.ISBN 5-7707-4049-3
Атлас світу. // Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України. ДНВП «Картографія». — 2002 р. — 192 с.
Байцар Андрій. Історія походження та використання назви «Карпати» / А. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016. — С. 22—33.
Волощук М. Д., Гілецький Й. Р. Водно-ерозійні процеси у природних комплексах Українських Карпат: монографія. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2022. 124 с.
Володимир Собашко (2003).Дорогами і стежками Карпат. Львів: «Центр Європи».ISBN966-7022-56-0.
Гілецький Йосип. Площа Карпатської фізико-географічної країни та Українських Карпат //Геотуризм: практика і досвід. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції (20-22 жовтня 2022, Львів). – Львів: Каменяр, 2022. — С.103- 105.
Гілецький Й.Р., Тимофійчук Н.М. Фізико-географічне районування Українських Карпат для цілей пізнавального туризму. / Й. Р. Гілецький, Н.М. Тимофійчук. //Географія та туризм: Науковий збірник, Випуск 53. – Київ, 2020. С. 103– 109.
Дикі звірі і птахи Карпат: облік та оберігання / Ю. В. Юркевич ; Івано-Франківське обласне управління лісового господарства України. — Надвірна: [б. в.], 1996. — 92 с.
Екосистеми лентичних водойм Чорногори (Українські Карпати): колективна монографія / Т. І. Микітчак, О. Решетило, А. Костюк, О. Попельницька, І. Данилик; Наук. ред. Т. І. Микітчак.– Львів: ЗУКЦ, 2014.– 287 с. : іл., табл.– 350 пр.– Містить бібліогр. —ISBN 978-617-655-104-1
Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4-х т. — Т. ІІ: Етнологія та мистецтвознавство / гол. ред. Степан Павлюк.- Львів, 2006. — 812 с.
Пам'ятки підгір'я Українських Карпат першої половини I тисячоліття н. е. / Л. В. Вакуленко. — К. : Наукова думка, 1977. — 139 с.
Стойко С., Ермоленко Ю. Карпати очима допитливих. — Львів : Каменяр, 1976. — 96 с.
Сучасна геодинаміка та геофізичні поля Карпат і суміжних територій: монографія / К. Р. Третяк, В. Ю. Максимчук, Р. І. Кутас та ін. ; за заг. ред. К. Р. Третяка, В. Ю. Максимчука, Р. І. Кутаса ; М-во освіти і науки України, НАН України, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Карпат. від-ня Ін-ту геофізики ім. С. І. Субботіна. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 420 с. : іл. — Режим доступу:. — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 390—418 (548 назв). —ISBN 978-617-607-763-3
Типологія лісів Українських Карпат: навч. посібник для лісогосп. спец. вузів / З. Ю. Герушинський ; Український держ. лісотехнічний ун-т. — Львів: Піраміда, 1996. — 208 с.
Українські Карпати. Природа. Економіка. Історія. Народознавство: Бібліогр. покажч. л-ри за 1998 р. / ред.: М. А. Голубець; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Л., 2003. — 302 с.
_-_Western_Summit.jpg)
.jpg)
