Кантіанство (нім.Kantianismus,англ.Kantianism) — ідеалістичний філософський напрям розробленийІммануїлом Кантом та його послідовниками[1], а також спільна назва філософських напрямів, течій та шкіл, що склались уXIX — на початкуXX століття під безпосереднім впливом його ідей. Кантіанство охоплює різноманітні філософські вчення, які поділяють прагнення Канта дослідити природу та межі людського пізнання у надії підняти філософію до рівня науки.
Поява «критичної» системи Канта викликало запеклу полеміку, в ході якої склалася група його прихильників, що популяризувала та захищала погляди Канта від звинувачень уіррелігійності й політичному радикалізмі. Кантіанство проникає в історію філософії та інші дисципліни: право, історію, протестантську теологію та філософію релігії.
Більш ґрунтовну переробку системи Канта здійснивКарл Леонгард Рейнгольд, його «Листи про кантівської філософії» (1786-1787) сприяли поширенню й посиленню впливу кантіанства.
У 1790-х роках в Німеччині з'явилися так звані напівкантіанці, які переглянули ті елементи кантівської системи, які вони вважали неадекватними, неясними або навіть помилковими. До напівкантіанців відносилисьФрідріх Шиллер, Фрідріх Бутервек та Якоб Фрідріх Фриз. Період з 1790 по 1835 роки був епохою посткантіанських ідеалістів (ідеалізм).
У середині 60-х рокахXIX століття кантіанство переростає унеокантіанство, що супроводжується посиленням критики Канта «справа», з позицій більш послідовного ідеалізму. Весь розвиток кантіанства підпорядкований завданню усунення внутрішніх суперечностей вчення Канта за рахунок вихолощення матеріалістичних й діалектичних його елементів.
Не представляючи єдиної школи, кантіанство існує нині у вигляді тенденції, що піддаються різними «новітніми» впливами. Організаційним центром кантіанства з 1904 року є «Кантівське товариство» та часопис «Kant-Studien» з 1896 року.
| Це незавершена стаття зфілософії. Ви можетедопомогти проєкту,виправивши або дописавши її. |