Доокупації більшовиками місто мало назву Кадіївка. З 1937 по 1943 роки місто мало назвуСерго, на честьСерго Орджонікідзе. У 1943—1978 роках місто мало історичну назвуКадіївка.
З 1978 по 2016 роках місто називалосяСтаханов, на честьОлексія Стаханова.
12 травня 2016 року місту відновили історичну назву —Кадіївка[2][3].
Місто утворено в ході об'єднання декількох сіл, старе з яких належить до 1780 року. Назва Кадіївка з'явилася у 1894 році, з появою ще одного, нового населеного пункту, утвореного переселенцями із села Кадіївка Подільської губернії[4].
У 1931 році на сесії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету ухвалила рішення про будівництво нового упорядкованого міста.Став у центрі був засипаний, а на його місці утворений сквер, який проіснував до початку 1970-х років. Проти ночі з 30 на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральне Ірміно» змінаОлексія Стаханова встановила світовий рекорд продуктивності праці на відбійні молотки, здобувши за 5 годин 45 хвилин 102 тонни вугілля, перевиконавши норму у 14 разів — так зародивсястахановський рух.
У 1937 році місто перейменоване на Серго на честь більшовикаСерго Орджонікідзе, що боровся з українськими військами. З 1943—1944 по 1978 роки місто мало історичну назву — Кадіївка.
У листопаді 1944 року утворено три райони (міські районні ради): Іллічівський, Брянський та Голубівський[7].
У 1950-х роках місто охоплювало селища, які пізніше виділилися в окремі міста —Брянка,Первомайськ,Кіровськ (нині — Голубівка). Восени 1954 року в Кадіївці відкрито технічне училище, де розпочали навчання 280 випускників середніх шкіл.
15 лютого 1978 року, з нагоди увічнення пам'ятіОлексія Стаханова, Указом Президії Верховної Ради УРСР Кадіївка була перейменована в Стаханов.
17 квітня 2014 року у місті були зафіксовані перші виступи сепаратистів, коли проросійські терористи намагалися захопити управління міліції[8]. У ніч на 27 квітня, у переддень проголошення самопроголошеноїЛНР, до міста прибула озброєна група бойовиків[9]. 1 травня міська рада Стаханова планувала розглянути питання щодо статусу регіону, проте засідання не відбулося через відсутність кворуму[10]. 2 травня було захоплено міську раду[11].
11 травня мешканці Стаханова брали участь упсевдореферендумі, забезпечивши заповнення 98 % бюлетенів в підтримку терористичної організації[12].
28 вересня 2014 року з'явилася інформація, що в окупованому Стаханові бойовики проводять обшуки в місцевих школах, — повідомив керівник групи«Інформаційний спротив»Дмитро Тимчук: «Знищується вся українська символіка. Керівництво терористів обіцяє, що буде вилучена вся українська навчальна література, а замість неї будуть завезені російські підручники»[16].
30 вересня 2014 року «Інформаційний спротив» повідомив, що зафіксовано перекидання до міста підрозділів76-ї десантно-штурмової дивізії ПС РФ та діяльність російської станції РЕБ, що глушила мобільний зв'язок[17]. 5 листопада журналістРоман Бочкала з посиланням на власні джерела повідомив, що в Стаханові підірвані з усім боєкомплектом 2 чи 3 системи залпового вогню окупантів[18].
14 листопада Стаханов було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада[19].
Наприкінці 2014 року конфлікт між Стаханівськими козаками і керівництвом ЛНР поглибився. Так, Павло Дрьомов публічно звинуватив ватажка ЛНРІгоря Плотницького у крадіжці вугілля, фальсифікації виборів та співпраці з членамиПартії регіонів[20]. Натомість на боці ЛНР виступили російські спецслужби, які викрали Козіцина, а деяких його поплічників розстріляли[21].
У 2016 році місту відновлена історична назва —Кадіївка.
Станом на 23 січня 2017 року, в ході спецоперації «Сухумі», українська армія спромоглась просунутися вглиб на 500 метрів у бік міста Кадіївка та зайняла позиції, на яких раніше перебували терористи ЛНР. Операція була проведена спільними зусиллями трьох батальйонів[22].
Сергій Братчук, спікер Одеської ОВА, повідомив про знищення російського військового складу у місті Кадіївка 9 липня 2022 року[23]. Знов про вибухи на складі повідомили 15 липня[24].
17 липня 2022 року ЗСУ вчергове знищили склад окупантів з боєприпасами у Кадіївці[25].
19 вересня 2022 року, вночі, ЗСУ знищили базу російських військ, яку вони розмістили у Палаці Культури.[26]
Під час та післяіндустріалізації в місто та сусідні селища направляли людей з різних частинСРСР. Так вже у 1940 році кількість населення становила 95 тис. осіб.
За переписом 2001 року кількість населення становила близько 90 152 осіб, разом зАлмазною таІрміном — бл. 100 000.
У 2010 році середня кількість населення становила 94,3 тис. осіб.
Станом на 1 січня 2011 року чисельність мешканців міста становила 93,7 тис. осіб[28].
З початкуросійсько-української війни з міста виїхала велика кількість людей, тому наразі точна оцінка кількості мешканців неможлива.
Етнічний склад населення міста на 2006 рік був представлений так:
У 2008 році тролейбусне сполучення тимчасово було припинено. 15 липня 2010 року відновлена робота тролейбусів за маршрутом № 101 «Фестивальна — Південний».
31 серпня 2011 року тролейбусне сполучення в місті остаточно закрито.
Дронов Олексій Іванович (нар. 1959) — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009).
↑абСправочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985, с. 598
↑Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004
М. А. Алфьоров. Урбанізаційні процеси в Україні у 1945—1991 роках: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.