Респу́бліка Ка́бо-Ве́рде (Республіка Зеленого мису,порт.República de Cabo Verde[ˈkabuˈveɾdɨ],кабув.Repúblika di Kabu Verdi) — держава на 18 островах вАтлантичному океані за 620 км від західного узбережжяАфрики.
Навітряна група (північна) (порт.Ilhas de Barlavento) —Санту-Антан,Сан-Вісенте,Сан-Ніколау,Санта-Лузія — ненаселений,Сал,Боа-Вішта, а також малі ненаселені острови —Бранку таРазу між островами Сан-Ніколау та Санта-Лузія;Пассарус навпроти містаМінделу на острові Сан-Вісенті;Рабо-ді-Жунку біля узбережжя острова Сал;Сал-Рей таБалуарті біля узбережжя острова Боавішта;
Підвітряна група (південна) (порт.Ilhas de Sotavento) —Маю,Сантьягу,Фогу,Брава, а також малі ненаселені острови —Санта-Марія навпроти міста Прая на острові Сантьягу;Гранді,Сіма,Рей,Луїш Карнейру,Сападу приблизно за 8 км від острова Брава таАрійа вздовж узбережжя цього острова.
Острови Кабо-Верде утворилися внаслідоквулканічної активності на тектонічній плиті Африки в межах гарячої точки Кабо-Верде. Відповідно до геотектонічної концепції, ця гаряча точка розташована в мантії і не зміщується, тоді якАфриканська плита повільно рухається над нею. Це призводить до утворення серії вулканічних островів із заходу на схід. Архіпелаг не є частиноюСерединно-Атлантичного хребта, проте розташований на великому океанічному піднятті, яке називається Підняттям Кабо-Верде. Воно підноситься на 2—3 км над дном океану і тягнеться на сотні кілометрів.
Геологічна історія Кабо-Верде охоплює декілька основних етапів: 1 — пізнійміоцен (близько 15—7 млн. років тому; утворення найстаріших островів, таких як Сал, Боа-Вішта, Маю); 2 —пліоцен—плейстоцен (5 млн. — 100 тис. років тому; активізація вулканізму на західних островах Сантьягу, Фогу, Брава); 3 —голоцен (менше ніж 10 тис. років тому; сучасна вулканічна активність, зокрема на острові Фогу).
Геологічний склад архіпелагу включає переважно базальти та іншімафічні лави,пірокластичні відклади (туфи, вулканічний попіл), вулканічнібрекчії,інтрузивні породи, що формуються в підземних магматичних каналах. На деяких островах також зустрічаються відкладивапняку та еоловогопіску, які утворювались в умовах аридного клімату та при дії морських течій.
Рельєф Кабо-Верде дуже різноманітний — від високогірних вулканічних масивів до плоских рівнин та прибережних терас.Геоморфологічно острови поділяють на: 1 — гірські й круті острови (західна частина: Санту-Антау, Сан-Ніколау, Сантьягу, Фогу, Брава); 2 — низькі рівнинні острови (східна частина: Сал, Боа-Вішта, Маю). Це зумовлено різницею в геологічному віці: молодші острови ще зберігають рельєф, сформований нещодавніми вулканічними виверженнями, тоді як старші поступово вирівнюються внаслідок ерозії та осадонакопичення.
Характерні особливості рельєфу основних островів:
Фогу (має найактивніший вулкан країни Піку-ду-Фогу (2829 м), останнє виверження якого сталося в 2014—2015 роках; домінує класичний конусний рельєф з кратером, лавовими потоками, лавовими трубками; є кальдера Ша-дас-Калдайраш, всередині якої відбуваються нові виверження;
Санту-Антан (має гірський рельєф з хребтами, глибокими ущелинами та терасами; висоти сягають понад 1900 м; характеризується активною ерозією, зсувами та глибокими каньйонами);
Сан-Ніколау (має центральний гірський хребет з вершинами понад 1300 м; схили розсічені глибокими долинами; часто зустрічаються тераси, створені для сільського господарства);
Сантьягу (найбільший острів архіпелагу, з високими вулканічними хребтами на півночі та більш згладженим півднем; найвища точка острова — гора Антунія (1394 м); річкові долини прорізають плато, створюючи мережу ерозійних форм);
Брава (найменший з гірських островів, з характерним вулканічним рельєфом; Висота до 976 м; вулкани вимерлі, рельєф еродований, багато лавових плато);
Сал,Боа-Вішта,Маю (низькорельєфні, переважно плоскі острови з дюнами, прибережними лагунами, солончаками; найнижча середня висота серед островів архіпелагу; геоморфологічно нагадують пустельний або напівпустельний тип ландшафту).
Географічне положення архіпелагу в тропічній зоні визначає особливості його клімату, який суттєво відрізняється від материковоїЗахідної Африки. Клімат Кабо-Верде переважнотропічнийпустельний або напівпустельний, із сезонним впливомпасатів, обмеженими опадами і великою кількістю сонячних днів протягом року, який суттєво пом'якшується впливом океану та пасатів.
Основні кліматичні риси включають температурну сталість (середньорічнатемпература коливається від +22 °C до +30 °C), низьку річну кількістьопадів (у середньому 100–300 мм на рік), високу кількість сонячних днів (понад 300 днів на рік),сезонність опадів (короткий дощовий сезон з серпня по жовтень), помірну вологість та часті пасатні вітри.
Завдяки острівному розташуванню, Кабо-Верде має відносно стабільнітемператури протягом усього року. Середня температура влітку (серпень—вересень) становить від +27 °C до +30 °C, а взимку (січень—березень) — від +22 °C до +25 °C. Значних добових коливань температури немає, що характерно для океанічного тропічного клімату. У високогірних районах температура може опускатися до +10 °C уночі. Проте на узбережжі навіть у зимові місяці клімат залишається м'яким.
Кабо-Верде — одна з найбільш посушливих країн Західної Африки. Середня кількістьопадів сильно варіює залежно від острова і висоти місцевості. Найсухіші острови (Сал, Боа-Вішта, Майу) отримують лише 50—100 мм опадів на рік, тоді як більш гористі острови (Санту-Антан, Фогу) можуть мати 300—400 мм (до 600 мм).Дощовий сезон короткий і триває переважно з серпня по жовтень, коли підвищується температура поверхні океану і виникають хмарні конвекційні маси. Проте дощі бувають епізодичними, іноді з великими інтервалами у кілька тижнів. В інші місяці року опади практично відсутні. Іноді трапляються роки, коли дощів немає взагалі.
Сталий північно-східнийпасат, що дме з бокуСахари, грає головну роль у формуванні клімату архіпелагу. Він приносить сухе повітря, зменшуєхмарність і посилюєвипаровування. У зимовий період, зазвичай у січні—лютому, пасати можуть приносити пилові маси із Сахари, відомі як гарматан або просто «сахарський пил».
До прибуття перших європейців острови залишались безлюдними.
Острови були відкриті всередині XV ст. португальськими морськими експедиціями, що здійснювали свої подорожі за дорученням і за рахунок португальського принцаЕнріке Мореплавця. Претендентами на відкриття островів є експедиція 1456 року під керівництвом італійських капітанівАльвізе Кадамосто іАнтоніотто Узодімаре та експедиція 1460 року, яку очолювали португалецьДіогу Гоміш і італієцьАнтоніо да Нолі. Колонізація розпочалась з 1462 року. Економіка островів трималася на рибних промислах і експорті продуктів тропічної рослинності. 1581 року потрапили підіспанську корону. З 1640 року — знову володінняПортугалії.
У XIX ст. гавань Мінделу на острові Сан-Вісенте була важливим торговим центром, як головний склад для зберігання британцями вугілля для кораблів, що вирушали до Нового Світу. Зусиллями британців область, у якій була бухта, отримала розвиток, на острові було створено вугільну та телеграфну станції.
У 1930 році урядом Португалії був прийнятий «Колоніальний акт». Метиси-кабовердівці до середини XX ст. становили більше ніж третину основного населення, що суттєво відрізнялося від становища в інших португальських колоніях. Серед них значну роль відігравали асиміладуші, які мали можливість отримати освіту та роботу в португальській адміністрації. Кабо-Верде стало першою колонією, у якій з'явилася вища освіта (станом на 1975 рік 25 % населення Кабо-Верде мало освіту, тоді як у Гвінеї-Бісау лише 5 %).
У 1951 році колонія Кабо-Верде отримала статус заморської провінції (порт.provincia ultramarina). 1953 року з португальської Гвінеї, після отримання вищої освіти, повернулися сини кабовердинців-плантаторів та підприємців, які створили на чолі з Амілкаром Кабралом підпільний рух за незалежність Гвінеї, членами якого стала революційно налаштована інтелігенція та місцеві робітники. Невдовзі А. Кабрал змушений був втікати до Анголи, де разом з Агостиньо Нето взяв участь у створенні народного руху за звільнення Анголи.
У 1972 році провінція набула статусу автономії. У квітні 1974 року, після зміни правого режиму в Португалії, новий португальський уряд визнав Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (PAIGC) як законного представника населення Кабо-Верде і організувало переговори, на яких партія висунула вимоги щодо незалежності країни. Португальська сторона відхилила вимоги, посилаючись на те, що в Кабо-Верде не було визвольної війни і що мешканці островів залишаються громадянами Португалії та запропонувавши території залишатися в статусі автономії. Проте, в листопаді 1974 року в Лісабоні було підписано угоду про проголошення незалежності і було сформовано перехідний уряд автономної Республіки Кабо-Верде. 30 червня 1975 року відбулися вибори в Національну Асамблею Республіки і 5 червня 1975 року було оголошено про незалежність. Після проголошення незалежності був обраний шлях подальшого розвитку на основі марксизму, який спрямовувався на побудову соціалістичної держави в короткочасному союзі з іншою колишньою африканською колонією Португалії,Гвінеєю-Бісау до 1981 року. До 1986 року назва країни — Республіка Островів Зеленого Мису (порт.República das Ilhas de Cabo Verde). Після приходу до влади демократичних сил з назви було прибрано слово «Ilhas», республіку почали іменувати як Кабо-Верде.
Перші вибори на багатопартійній основі проведені в 1991 році; переміг «Рух за демократію». Республіка спрямувала свій курс на демократичний устрій.
Уряд Кабо-Верде офіційно визнавнезалежність України 16 січня 1992 року, адипломатичні відносини з Україною встановлено 25 березня 1992 року[1]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Кабо-Верде, що відає справами щодо України, розташоване уМоскві (Росія)[1]. Справами України в Кабо-Верде відаєукраїнське посольство в Португалії.
Державний прапор країни затверджено 22 вересня 1992 року. Прапор складається із двох білих і однієї червоної смуги на синьому тлі, що символізує Атлантичний океан, у лівій половині коло із 10 (за кількістю великих островів) золотих п'ятипроменевих зірок.
Державний герб було затверджено у 1992 році. Рівносторонній трикутник блакитного кольору — символ єдності, рівності громадянських прав, з білимсмолоскипом усередині, символом свободи. 10 золотих зірок символізують населені острови країни, а золотий ланцюг — згуртованість народу під час посухи.
Кабо-Верде — одна з найменш розвинених держав.Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 3,1 млрд доларів США (166-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 6 тис. доларів (93-е місце в світі)[1]. Промисловість разом із будівництвом становить 22 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 12 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік)[1].
Надходження вдержавний бюджет Кабо-Верде за 2006 рік склали 325 млн доларів США, а витрати — 370 млн; дефіцит становив 14 %[1].
Міжнародні морські порти: Міндело, Прая, Палмейра і Сал Рей. Міндело на острові Сан-Вісенте — головний порт для круїзних лайнерів і термінал для поромного сполучення з Санто-Антан. Прая на Сантьяго є основним центром для місцевих поромних перевезень на інші острови.
Морський торговий флот — 13 кораблів (2009). Здійснюються перевезення всередині архіпелагу, а також у Західну Африку, Європу і Америку. Вантажообіг портів (2000) — 450 тис. т. Між сусідніми островами ходять пороми і катери.
У 2014 році в країні було 7 аеропортів, у тому числі 4 міжнародних і 3 внутрішніх. (Ще два аеропорти було закрито з міркувань безпеки).
Міжнародні аеропорт ім. Амілкар Кабрала на о. Сал (міжнародні рейси з 1973 року) і в м. Прая (1999), що забезпечують повітряне сполучення з країнами Африки, Європи, Північної і Південної Америки. 2000 року перевезено 140 тис. пасажирів і 20 млн ткм вантажів. Авіалінії місцевих компаній Таква (Transportes Aéreos de Cabo Verde) і Halcyonair (англ. Halcyonair) з'єднують між собою майже всі острови архіпелагу (крім Брава).
Протяжність автодоріг — 1350 км, в тому числі 932 км асфальтованих (2013).
Регулярне автобусне сполучення на островах відсутнє. Найдешевший спосіб пересування на островах — маршрутні таксі (порт. Aluguer) (звані в народі «Carrinhos»), плата за проїзд в них трохи більше 1 $. У маршрутних таксі є пункти відправлення та прибуття, по дорозі вони зупиняються всюди, але не мають чіткого розкладу і вирушають, як тільки заповняться всі вільні місця. Інший вид транспорту, іноді єдиний — таксі.
У 1996 році Кабо-Верде відвідало 36 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 11 млн доларів США[1]. 2013 року в країні було 552 тис. туристів (серед яких 9 % місцевих), більшість із них прилетіло з Європи.
Торгівля з Кабо-Верде у 2009—2013 роках практично не велася (1 тис. доларів США на рік за позицією «конденсатори електричні»). 2014 року зареєстровано експорт українських харчових продуктів вартістю у 26,5 тис. доларів США[2].
Офіційна мова Кабо-Верде —португальська. Це мова навчання та управління. Вона також використовується у ЗМІ.
Кабувердьяну,креольська мова на основі португальської, використовується в побуті і є рідною мовою практично всіх мешканців Кабо-Верде. Національна конституція вимагає заходів, щоб надати їй паритету з португальською мовою. Нею видана значна кількість літератури. З моменту незалежності від Португалії креольська поступово набуває авторитету всередині країни.
Очікуванасередня тривалість життя в 2006 році становила 70,7 року: для чоловіків — 67,4 року, для жінок — 74,2 року[1]. Смертність немовлят до 1 року становила 46,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 550 жителів; лікарями — 1 лікар на 5130 жителів (станом на 1996 рік)[1].
Африка : Энциклопедический справочник. В 2-х т. Т. 1. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 672 с.
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів: Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — Ч. 1. Світовий океан, Африка, Австралія, Океанія, Південна Америка. — 306 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с.
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. —ISBN 966-603-307-0
Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
Григорович А. А., Грибанов В. В. Кабо-Верде. — М. : Мысль, 1988. — 108 с.(рос.)
Данилов П. П. Республика Зеленого Мыса. — М. : Мысль, 1984. — 141 с.(рос.)
Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.
Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003 — 287 с.
Маринич О. М., Шищенко П. Г., Пащенко В. І. Фізична географія світу : Підручник. — К. : Вища школа, 2002. — 463 с. —ISBN 966-642-018-4
Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. —ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. —ISBN 978-966-439-744-6
Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3. Предметно-тематична частина: К—О / Відп. ред.М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2012. — 315 с.
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. —ISBN 978-966-439-989-8
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. —ISBN 966-06-0092-5
Энциклопедия стран мира: Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. —ISBN 5-282-02318-0
Кабо-Верде, Республіка Кабо-Верде / Д. П. Урсу // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-11982
