Збро́йні си́ли (лат.vires armatae) — військова озброєна організаціядержави, що включає регулярні й нерегулярнівійськові формування держави. Як часто вживаний синонім використовується поняттяВійсько[1] абоАрмія[2]. У більшостікраїн є збройні сили, які утримуються за рахунокподатків.
Збройні сили використовуються для захисту суверенітету своєї держави у разі нападу та рідше — для зміцненняполітики силою позадержавою натериторії іншої держави. Поповнюється або за рахунокпризову громадян призовного віку (військовозобов'язаний), або за рахунок контрактників (оплачуваних професіоналів).
Збройні сили обов'язково містять елементиієрархії. Більшість рішень приймаються одноосібно. Функції кожногосолдата армії визначає керівництво підрозділу, підпорядковане вищому командуванню. На кожну посаду особа призначається, а не вибирається шляхом голосування. Головним командним органом збройних сил єГенеральний штаб, а забезпечення військ здійснюєМіністерство оборони. Начальник генерального штабу є головнокомандувачем збройних сил і підпорядкований голові держави (президенту, монарху чи іншому).
У широкому вжитку терміни «збройні сили» та «військовий» часто є синонімами, хоча в технічному вжитку іноді робиться розрізнення, згідно з яким збройні сили країни можуть включати іншівоєнізовані формування, такі як озброєна поліція.
Склад Збройних сил не постійний, він залежить від характеру війни та способів її ведення, оперативного призначення і виду Збройних сил, особливостейтеатру воєнних дій тощо.
Збройні сили складаються звидів збройних сил — частин, призначених для ведення військових дій або виконування бойових завдань в певній сфері: на морі, на суші, в повітряному просторі. Відповідно, збройні сили зазвичай підрозділяються на Військово-морський флот (ВМФ), Військово-повітряні сили (ВПС) або Авіацію, Сухопутні війська.
Військова потужність держави як сукупність військового, економічного, науково-технічного і морально-політичного потенціалів держави або коаліції держав, безпосередньо втілюється в збройних силах і їхній здатності виконати поставлені перед ними завдання.
Армії різних держав розрізняються чисельністю, принципами формування, організаційною структурою, виконуваними функціями. Ці особливості визначаються масштабом країни, її географічним положенням, історичними, соціальними та культурними традиціями, належністю до військових та/або політичних блоків.
Можливе випадання деяких ланок: наприклад, у Збройних силах країн членів НАТО відсутня ланка між батальйоном та бригадою. Так само, лише найбільші військові держави світу можуть мати організаційні структури на верхніх щаблях.
В різних країнах можуть використовуватися традиційні назви, що може привести до деякої плутанини. Наприклад, Британський або Канадський бронетанковий батальйон (armored regiment) складається з рот (squadrons), тоді як американськийрозвідувальний батальйон (cavalry squadron) складається з рот (troops) та взводів.
Український середній танкТ-84Американський літак F-15E
Комплектування збройних сил — це забезпечення потреби збройних сил в особовому складі, матеріальних і технічних засобах відповідно до штатів і табелів мирного і воєнного часу. До основних елементів системи комплектування збройних сил відносяться:
підстави для зарахування громадян на військову службу,
терміни військової служби і порядок відбору контингентів для служби в армії,
вік громадян, що закликаються в армію і
способи комплектування армії командним складом.
У історії збройних сил відомі різні способи їхнього комплектування:найманство,добровільництво, феодальне і народнеополчення,вербування,рекрутська повинність,конскрипція,військова повинність,військовий обов'язок. Військова повинність, як основний спосіб комплектування збройних сил, існує майже у всіх сучасних державах, разом з цим в багатьох країнах армія комплектується шляхом наймання (вербування) добровольців, така армія часто називаєтьсяпрофесійною. Так, уВеликій Британії збройні сили після 1967 комплектуються тільки вербуванням.
Принципи комплектування визначаються місцем проживання громадян, що закликаються в армію, і дислокацією військ. Розрізняють три принципи комплектування: територіальний, коли війська комплектуються людськими контингентами з населення тієї місцевості, де розташовані комплектовані частини; екстериторіальний, коли війська комплектуються особовим складом з-поміж громадян різних районів; змішаний — що поєднує перший і другий принципи.
Терміни військової служби визначаються законами держав, виходячи з чисельності збройних сил і призовних контингентів, рівня розвитку військової техніки, фізичного стану і загальноосвітньої підготовки призовників тощо. У арміях, що комплектуються шляхом рекрутського набору, терміни військової служби були спочатку, як правило, довічними (наприклад, вРосійській імперії з початку 18 ст. до1793), надалі вони поступово скорочувалися. З введенням загальної військової повинності загальні терміни військової служби були різко зменшені й стали ділитися на термін дійсної військової служби безпосередньо у військах і термін знаходження в запасі. Тривалість термінів дійсноївійськової служби в сучасних арміях встановлена в межах 1—2 років, а на флоті — до 3 років.
Відбір контингентів для служби в армії проводиться на основі фізичного стану і морально-політичних якостей громадян, що призиваються, при цьому враховуються пільги, що надаються законами в деяких державах певної частини громадян за сімейним станом, для завершення освіти та по роботі в промисловості. Вік громадян, що призиваються в армію, встановлюється, виходячи із завдань оборони держави, його матеріальних можливостей і термінів служби в армії. Більшість сучасних армій комплектуються громадянами, що досягли 18—19 років. Комплектування особовим складом вмирний час здійснюється шляхом призову на дійсну військову службу громадян чергових віків; увоєнний час —мобілізацією особового складу запасу. Командні кадри для збройних сил готуються в спеціальнихвійськових навчальних закладах — військових училищах (школах) і вищих військових навчальних закладах.
Схема стратегічного управлінняЗС СРСР початку 1989 року
Збройні сили мають централізоване управління, встановлене законодавством держави. Для більшості держав центральним виконавчим органом управління збройних сил є Міністерство оборони, через яке держава проводить у збройних силах свою політику, здійснює контроль над процесом військового будівництва, здійснює управління в галузі оборони, а також координує діяльність інших органів виконавчої влади у питаннях оборони.
Генеральний штаб є головним органом військового управління збройними силами як у мирний, так і у воєнний час, який займається щоденною роботою з підтримання військ у бойовій готовності. У підпорядкуванні Генерального штабу знаходяться командування (управління) видів збройних сил, командування (управління) окремих родів військ та управління служб, які відповідають за всебічне забезпечення збройних сил.[7]
В історії збройних сил деяких держав вже у XX столітті існували винятки, коли збройні сили були розділені на окремі види, які керувалися окремими міністерствами. До таких, наприклад, відноситьсяБразилія, в якій у 1970-ті роки існувалиМіністерство ВПС,Міністерство ВМС таМіністерство армії.[8] ВІмператорській ЯпоніїМіністерство ВМС існувало до 1942[9], аМіністерство армії аж до самої капітуляції в 1945 році.[10]
Для раціонального управління збройними силами в більшості держав існує поділ збройних сил за адміністративно-територіальною ознакою, що виражається у створеннівійськових округів (регіональних командувань).
Розміщення збройних сил може бути не тільки в межах території держави, а й за деяких обставин, що склалися за їх межами.
У мирний час склад збройних сил держав є скороченим. При запровадженні воєнного стану або перед початком військових дій державою проводиться розгортання збройних сил, у процесі якого чисельність збройних сил може істотно зрости. При цьому можуть створюватися специфічні великі формування, властиві воєнному часу (фронти,військові округи воєнного часу та інші).[11]
Явною перевагою утримання Збройних Сил у країні є забезпечення захисту від зовнішніх загроз та від внутрішніх конфліктів. Також військовослужбовці залучаються як підтримка цивільних служб за надзвичайних обставин — під час стихійного лиха після нього. В деяких країнах (Туреччина, Пакистан) Збройні сили є запорукою світського суспільства і діють як противага клерикальним політикам. В багатьох країнах армія була рушійною силоюдержавних переворотів. З іншого боку в багатьох країнах ЗС також часто критикують за схильність до перебільшення зовнішніх загроз, спроби вирішувати всі політичні суперечки шляхом сили та надмірне фінансове навантаження на бюджет. Науково-Дослідні та Дослідно-Конструкторські Розробки військової тематики можуть вважатися однією з рушійних сил розвитку власного наукового потенціалу країни.
Оборонна економіка — це фінансові та грошово-кредитні заходи, що вживаються для забезпечення ресурсів та підтримки збройних сил, а також на фінансуваннявійськових операцій, включаючи війну.
Процес розподілу ресурсів здійснюється шляхом визначеннявійськового бюджету, який управляється військовою фінансовою організацією в рамках збройних сил. Потім військові закупівлі отримують дозвіл на покупку або укладення контрактів на постачання товарів і послуг для збройних сил, як у мирний час на постійній базі або в зоні бойових дій у місцевого населення.
Всі аспекти існування збройних сил прописані в різних нормативно-правових актах (офіційних документах).
Головним джерелом, що стверджує роль і призначення збройних сил держави, євійськова доктрина. Військова доктрина є офіційним документом, затвердженим в державі, положення якої відображають систему поглядів на застосування військової сили для досягнення політичних цілей, на характер військових завдань і способів їх здійснення, на основні напрямки військового будівництва. Військова доктрина уточнює концепцію національної безпеки щодо військової сфери, позначає напрямок військової політики держави у сформованих поточних історичних умовах.
Створення військової доктрини проводиться військовим і політичним керівництвом держави. Положення військової доктрини мають нормативну силу і знаходять відображення у всіх нормативно-правових актах, пов'язаних з військовою сферою та життєдіяльністю збройних сил, до яких входять: військово-політичні декларації; законодавчі та урядові юридичні документи за аспектами національної безпеки, оборони та військового будівництва; документи, що регламентують бойову діяльність збройних сил (бойові статути) і повсякденне функціонування збройних сил (військові статути, настанови, керівництва) як в мирний, так і у воєнний час.
Законодавством держави також визначається встановлений порядок проходження служби рядовим, сержантським і офіцерським складом.
Протягом значної частинивійськової історії збройні сили вважалися інструментом у руках керівників суспільства, а до недавнього часу —коронованих глав держав. у руках керівників суспільства, а до недавнього часу — коронованих глав держав. У демократичній або іншій політичній системі, що діє в інтересах суспільства, збройні сили єпублічною силою.
Відносини між військовими тасуспільством, якому вони служать, є складними та постійно змінюються. Багато що залежить від характеру самого суспільства та від того, чи вважає воно збройні сили важливими, наприклад, у період загрози або війни, чи обтяжливими витратами, про що свідчать скорочення витрат на оборону в мирний час.
Одним зі складних питань у взаєминах між військовими та суспільством є контроль та прозорість. У деяких країнах громадськість має обмежений доступ до інформації про військові операції та бюджетування. Однак прозорість у військовому секторі має вирішальне значення для боротьбиз корупцією. Про це свідчить Індекс прозорості уряду в боротьбі з корупцією, опублікованийTransparency International UK у 2013 році.[13]
Збройні сили часто функціонують яксуспільства всередині суспільства, маючи власні військові спільноти,економіку,освіту,медицину та інші аспекти функціонуючогогромадянського суспільства. ВВійськові сили не обмежуються лише національними арміями, оскільки багатоприватних військових компаній (або ПВК) можуть бути використані або найняті організаціями та особами для забезпечення безпеки, супроводу або інших засобів захисту в тих випадках, коли поліція, агентства або військові сили відсутні або не викликають довіри.
↑Edgerton, Robert B. «Warriors of the Rising Sun: A History of the Japanese Military». — Westview Press, 1999. — 848 с. — 5000 прим. —ISBN 0-8133-3600-7.
Требін М. П. Армія та суспільство: соціально-філософський аналіз взаємодії в умовах трансформації: [Монографія] / М. П. Требін. — Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. — 404 с.
_(cropped).jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
