Ефіо́пія (або, заправописом 2019 року «Етіо́пія»;амх.የኢትዮጵያ), офіційно —Федерати́вна Демократи́чна Респу́бліка Ефіо́пія (амх.የኢትዮጵያ ፌዴራላዊ ዲሞክራሲያዊ ሪፐብሊክ) —держава на сходіАфрики. Площа країни становить 1 133 882 км² (26-те місце у світі). Населення: 112 269 301 особа (на 2020 рік)[1]. Столиця: містоАддис-Абеба. Межує на північному сході ізДжибуті, на півночі й північному сході — зЕритреєю, на сході й південному сході — ізСомалі, на півдні — зКенією, на заході — зПівденним Суданом і на північному заході — ізСуданом. Офіційна мова —амхарська. НаступницяЕфіопської імперії,Дергу таНародно-Демократичної Республіки Ефіопія. З 1991 по 2018 роки перебувала в перманентному конфлікті з Еритреєю. Серед всіх африканських країн лише Ефіопія ніколи не перебувала під чиїмось пануванням, не рахуючі короткого періоду анексії Ефіопії Італією протягом 1936—1941 років.
Українська назва «Ефіопія» походить віддавньогрецького «Айтіопія» / «Ефіопія» (Αἰθιοπία), іменника утвореного від прикметника «Айтіопс» / «Ефіопс» (Αἰθίοψ) — «смагляволи́ций»[2]. Назва «Ефіопія» двічі зустрічається в«Іліаді» та тричі в«Одісеї»[3].Геродот вживав цю назву для позначення земель на південь від Єгипту — сучасної Ефіопії та Судану[4].Пліній Старший вважав, що «Ефіопія» походить від імені Ефіопа, сина бога-коваляГефеста[5].
Середньовічна латинська назва Ефіопії — «Абіссинія» (Abyssinia). Вона походить відарабського слова «Хабеш» (Habesh), що, своєю чергою, бере початок відефіосемітського «Хабашат» (геез:Ḥabaśāt, ḤBŚT) — назви не-аксумських підданих аксумского короля. Яксинонім назви країни (у вигляді перекладу цього терміна на мову геез) вперше було вжито в одному з надписіваксумського царяЕзани (IV століття)[6]. Араби позначали словом «Хабеш»Ефіопську імперію (сучасні Ефіопія та Еритрея), її семітське населення, еліту країни. З арабської ця назва перейшла в інші мови, зокрема восманську (Хабеш),іврит (Хабаш), а у європейських мовах трансформувалася в «Абіссинію». Після 1945 року термін «Абіссинія» перестав використовуватися наЗаході, проте форма «Хабеш» досі використовується втурецькій (Habeşistan,Хабешістан) і арабській мовах (араб.إثيوبيا,Al-Ḥabashah,Аль-Хабашах).
Держава розташована вСхідній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 1290 км, а із заходу на схід — на 1670 км. На півночі межує зЕритреєю (спільний кордон — 912 км); на північному сході — ізДжибуті (337 км); на сході — ізСомалі (1627 км); на півдні — зКенією (820 км); на південному заході — зПівденним Суданом (883 км); на заході — зСуданом (769 км). Виходу до моря країна не має. До відділення Еритреї (де-факто в 1991 році,де-юре — у 1993-му) Ефіопія мала вихід доЧервоного моряІндійського океану).
Ефіопія розташована в зоні взаємодії Африканської та Аравійської літосферних плит, у межахСхідноафриканського рифту — одного з найактивнішихрозломів земної кори. Саме тут відбувається активне тектонічне розтягування, формуються нові океанічні басейни та виникають процеси, які можна розглядати як модель розколу континентів. Геологічна структура включаєдокембрійські кристалічні породи, осадові формації та потужні покривибазальтів, утворених під час вулканічної активності внеогені тачетвертинному періоді.
Ефіопія — найбільш високогірна країнаАфриканського материка. Високеплато з центральними горами розділяється рифтовою долиною, на сході — рівнина. Більшу частину країни займаєЕфіопське нагір'я, яке іноді розглядається як північно-східна частинаСхідноафриканського плоскогір'я. Найвища точка нагір'я й країни — вулканРас-Дашен, 4623 м. Глибокийґрабен на південному сході від нагір'я відділяє від ньогоЕфіопсько-Сомалійське плато (висота до 1500 м). На північному сході країни розташована западинаАфар (з озеромАссаль, що на 116 м нижче за рівень моря) з невеликими вулканами по краях.
Західна частинаЕфіопського нагір'я має пологіший рельєф і опускається до суданського кордону невеликими сходами. Рівнини також займають значну частину території Ефіопії. Найбільша знаходиться на сході країни. Місцями вона переходить у плато заввишки понад 1000 м. Це одна з найбільш посушливих частин Ефіопії. Також невеликі рівнини, затиснуті між гірськими хребтами, розташовані на півночі і заході країни.
В Ефіопії переважає субекваторіальний типклімату. Відмінності втемпературах протягом року не перевищують 6 °C, а добова амплітуда температур досягає 15 °C. У гористих районах Ефіопії, які займають велику частину території країни, клімат залежить від висоти місцевості. Найвищі температури відзначаються в період з березня по травень. У ці місяці на висотах від 1500 до 2500 м у денні години повітря прогрівається до +25…+30 °C, а в нічні охолоджується до +12…+17 °C. На висотах понад 2500 м у період з березня по травень денні температури не підіймаються вище +25 °C, а нічні температури не перевищують +10 °C. На Ефіопське нагір'я найнижчі середньодобові температури відзначаються в липні-вересні, у цей час на висотах 1500—2500 м денні температури повітря коливаються від +20 до +25 °C, а нічні — від +10 до +15 °C. На висотах понад 2500 м у липні-вересні денні температури повітря не перевищують +20 °C, а нічні становлять близько 6…8 °C тепла. Варто зауважити, що нічні температури, які фіксуються в цей період, на відміну від денних температур, не є найнижчими в році. Найнижчі нічні температури відзначаються в період з листопада по лютий. У цей час по ночах на висотах від 1500 до 2500 м відзначається близько +6…+11 °C, а на висотах понад 2500 м нерідко температура повітря опускається нижче 0 °C.
Клімат на північному сходітропічний, на інший територіїсубекваторіальний. Той факт, що більша частина країни розташована наЕфіопському нагір'ї, пояснює більш м'який і вологий клімат Ефіопії. Температура тут цілий рік +25…+30 °C і випадає достатня кількість опадів.
Повну протилежність представляють східні регіони Ефіопії — тут жаркий і сухий пустельний клімат.
Взагалі, для Ефіопії не характерні перепади температур протягом року. Єдиною відмінністю є нічні та денні температури: тут різниця становить близько 15 °C.
Велика частина річок заходу Ефіопії належить добасейнуНілу. Найбільша серед них — Аббай, абоБлакитний Ніл. Тут же розташоване найбільше озеро Ефіопії —Тана.
На сході річки менш повноводні, що пов'язано з більш посушливим кліматом. Найбільша річка —Джубба. Для Ефіопії характерна наявність невеликих озер уВеликій рифтовій зоні.
Ґрунтовий покрив Ефіопії надзвичайно різноманітний, що обумовлено складною топографією, вулканізмом і кліматичною зональністю. Основні типи ґрунтів: 1 — червоно-коричневі ґрунти (панують у високогір'ях, родючі, використовуються для вирощування злакових культур); 2 —латеритні ґрунти (поширені в тропічних районах, характеризуються зниженою родючістю через вимивання); 3 —чорноземи та вулканічні ґрунти (високопродуктивні, особливо на вулканічних плато); 4 —сіроземи та пустельні ґрунти (поширені в низинах та посушливих зонах, зокрема вАфарській западині та Сомалійській низовині).
На південному заході, у вологому і теплому кліматі, розташований найбільший масиввологих екваторіальних лісів Ефіопії з величезною різноманітністю тваринного і рослинного світу. На півдні і південному сході країни поширенісавани.
У XVIII столітті близько половини території країни займали ліси. Зі збільшенням чисельності населення і розвитком господарської діяльності площа лісів значно скоротилася. Зі зменшенням площі лісів, зменшувалися і популяції тварин.
Микола Вавилов, що здійснив у грудні1926 — квітні1927 років подорож в Абіссинію таЕритрею, на підставі вивчення безліч зібраних зразків культурних видів місцевої флори виділив Ефіопію в окремийАбіссинський центр походження культурних рослин. У своїй книзі «П'ять континентів»Вавилов зазначає, що з цього центру походятьтеф (лат.Eragrostis tef),нуг (ґвізотія) (лат.Guizotia abyssinica),енсета (лат.Ensete superbum[en]). Ним відзначена також виняткова своєрідність деяких видів пшениць Ефіопії, наприклад, пшениця з фіолетовими зернами, тверда пшениця безоста, своєрідність абіссинського ячменю, витривалого та стійкого до багатьох захворювань, типових для видів Європи[7].
Ландшафти Єфіопії належать до саванного північноафриканського типу ландшафтів (підтипи: опустелені, типові, вологі). Найпоширенішими в країні є нагірні гірські ландшафти (лавові плато, скелі, глибокі ущелини та високогірні луки) з яскраво вираженою висотною поясністю. Для східної та південної частин країни характерні савани і напівпустелі. У межах рифтової долини поширені оазисно-озерні природні комплекси, у Данакільській низовині — пустельні ландшафти.
Ефіопська нагірна область — домінуючий природний регіон, що охоплює центральну та північну частини країни. Висоти тут сягають 3000—4000 м над рівнем моря, а окремі вершини перевищують навіть 4500 м. Цей регіон є ядром історичної Ефіопії, має достатньо вологий клімат і родючі ґрунти (вулканічного походження). Край поділено глибокоюрифтовою долиною на 2фізико-географічні райони: 1 —Західне Ефіопське нагір'я (високогірний район із родючими ґрунтами, багатою рослинністю і розвиненою висотною поясністю); 2 —Східне Ефіопське нагір'я (більш посушливий район з мозаїкою гір, плато, долин і розломів);
Рифтова долинна область — зона глибокогорозлому, яка простягається з південного заходу на північний схід. Тут активно проявляються тектонічні процеси, спостерігаються численні гейзери, термальні джерела та вулкани. Клімат тут значно посушливіший, а ґрунти менш родючі. У долині розташовано кілька великих озер (Аваса, Абая, Звай).
Східна низовинна область — рівнинний, сухий і напівпустельний регіон на сході Ефіопії, біля кордону ізСомалі. Тут переважають аридні та напіваридні ландшафти з характерною саванною та степовоюксерофітною рослинністю.
Західна низовинна область простяається вздовж кордону зПівденним Суданом. Це території з вологим субекваторіальним кліматом та великою кількістю річок. Природні ландшафти представлені саванами і тропічними дощовими лісами. Тут переважаютьчервоноземи, вкриті густою рослинністю із значнимбіорізноманіттям.
Афарська улоговинна область (Афарська улоговина) — один із найнижчих та найспекотніших регіонів світу. Вона лежить нижче рівня моря і є частиною рифтової зони. Тут розташованісолончаки, активний вулкан Ерте-Але, сірчані поля й геотермальні утворення. Клімат надзвичайно посушливий, а природні умови екстремальні.
У межах гірських районів Ефіопії чітко простежуєтьсявисотна поясність, зумовлена значними перепадами абсолютних висот — від рівня моря до понад 3500 м:
нижній пояс (місцева назва «кола»; до 1500 м; пустельні, напівпустельні та саванні ландшафти);
середній пояс («война-дега»; 1500—2500 м; переважають савани, чагарники та ліси);
верхній пояс («дега»; 2500—3500 м; гірські ліси, чагарники, луки);
високогірний пояс («вурч»; понад 3500 м; альпійські луки, скельні пустки).
УVI—V століттях до н. е. на платоТигре оселилися вихідці з різних областейПівденної Аравії, у тому числі зСабейського царства. Вони принесли з собою писемність, семітську мову, техніку кам'яного будівництва методом сухої кладки та інші досягнення цивілізації. Змішавшись із місцевим населенням, вони утворили давньоефіопський етнос.
У перших століттях н. е. на півночі сучасної Ефіопії виникло ранньофеодальнецарство Аксум. Його головний портАдуліс став найважливішим торговим центром на шляху зЄгипту доІндії, а також до берегівСхідної Африки.
ЗIX століття на північних околицяхЕфіопського нагір'я починає поширюватисяіслам. Мусульманські князівства, що виникли там, монополізували зовнішню торгівлю.
У першій половиніXI століттяАксумське царство розпалося. На території нинішньої Ефіопії виникло безліч князівств — мусульманських, християнських, іудаїстських, язичницьких.
У XII столітті християнські князівства об'єдналися під владоюЛасти. Це царство встановило зв'язки зЄгиптом іЄменом, почався підйом економіки і культури. У1268 (або1270) роки до влади прийшла Соломонова династія, що претендувала на походження від біблійного царяСтародавнього ІзраїлюСоломона. Її засновником був Йїкуно-Амлак (1268—1285). Імператор Амде-Цийон (1314—1344) підпорядкував собі християнські, юдейські, язичницькі і мусульманські князівстваЕфіопського нагір'я і створив велику державу.
Імператор Йїсхак (1414—1429) обклав даниною не тільки мусульманські держави, але і язичницькі царства на півдніЕфіопського нагір'я. Імператор Зера-Яикоб (1434—1468) все своє правління вів боротьбу за зміцнення центральної влади, він змістив всіх васальних князів і замість них поставив імператорськими намісниками своїх дочок і синів, а потім замінив їх своїми чиновниками. У1445 році Зера-Яикоб розгромив султанат Йїфат, ще кілька мусульманських князівств, і встановивгегемонію в цій частині Північно-Східної Африки. Були укріплені зв'язки зЄгиптом,Єменом, налагоджені контакти ізЗахідною Європою.
На початкуXVI століття східний сусід і старий супротивник,султанат Адал, почав проти Ефіопської імперії запеклу війну. Імам Ахмед ібн Ібрагім (Ахмед Лівша) проголосив джихад і між 1529—1540 роками завоював майже всю територію Ефіопської імперії. Імператор Гелаудеуос (1540—1559) зумів вигнати мусульман із допомогою португальців. У1557 році османи захопилиМассауа та інші порти на узбережжіЧервоного моря. У той же період почався наступ на ослаблену Ефіопію негритянських племеноромо.
У цей же період в Ефіопії з'явилисяєзуїти, їхнє проникнення разом із бажанням імператорів створити абсолютну монархію за європейським зразком призвело до кількох війн на релігійному ґрунті, особливо коли імператор Суснийос (1607—1632) прийняв католицизм. Ці війни припинилися з приходом імператора Фасіледеса (1632—1667), який вигнав з Ефіопії єзуїтів і припинив відносини зпортугальцями.
Імператор Іясу I Великий (1682—1706) знову підкорив бунтівних васальних князів, спробував провести реформу управління, для розвитку торгівлі упорядкував систему митниць і мит.
Проте з кінцяXVIII століття в Ефіопії знову посилилася феодальна роздробленість. Кожен великий і навіть середній феодал мав свою армію. Феодали брали податки з селян, що жили общинним устроєм. Ремісники вважалися нижчою кастою, а купці (в основному араби, турки, вірмени) були пов'язані з вищими феодальними верствами відносинамиклієнтели. У середні верстви входили військові поселенці, парафіяльне духовенство, заможні містяни. У знаті були раби-слуги, у громадах кочівників також було поширене рабство.
У середині XIX століття дрібний феодал Каса з Куари почав боротьбу за об'єднання Ефіопії в централізовану державу. Спираючись на дрібнопомісних феодалів, він завдав у1853 році поразки правителю центральних областей — расу Алі, потім після запеклих боїв розбив правителя області Тигре раса Уибе. У1855 році Каса проголосив себе імператором під ім'ямТеводрос II.
Теодрос повів рішучу боротьбу з феодальним сепаратизмом. Була створена регулярна армія, реорганізована податкова система, заборонена работоргівля, у церкви була відібрана частина земель, володіння що залишилися були обкладені податком. Було скорочено кількість внутрішніх митниць, почалося будівництво військово-стратегічних доріг, в Ефіопію запрошувалися європейські фахівці.
Однак введення податків на духовенство призвело до конфлікту з церквою, яка підняла феодалів на боротьбу проти імператора. До1867 року влада Теодроса поширювалася лише на незначну частину країни. У цьому ж році виник конфлікт ізВеликою Британією, спровокований арештом в Ефіопії кількох підданих британської корони. У жовтні 1867 в Ефіопії висадився корпус британських військ (чисельністю понад 30 тис. ос., включаючи допоміжний персонал із числа індійців). Армія імператора Теодроса налічувала до того часу не більше 15 тис. осіб.
Єдиний бій між ефіопами і англійцями у відкритому полі відбувся10 квітня 1868: 2 тис. британців перемогли 5 тис. ефіопів завдяки перевазі в дисципліні і озброєнні. Після цього Теодрос спробував укласти мир, звільнивши заарештованих та відіслав у подарунок англійцям безліч худоби. Проте британці відкинули мир і почали штурм фортеці Мекдела, де перебував імператор. Не бажаючи здаватися в полон, Теодрос наклав на себе руки. Британці взяли Мекделу, знищили всю ефіопську артилерію, забрали як трофей імператорську корону і в червні1868 року покинули територію Ефіопії.
Після загибелі Теодроса II почалася війна за престол. Спочатку імператором став Текле-Гійоргіс II (1868—1871), але потім він був переможенийЙоханнисом IV (1872—1889). У1875 в Ефіопію вторглися військаЄгипту. У листопаді 1875 ефіопам вдалося в битві біля Гундети розбити основні угруповання єгипетських військ. Проте в грудні 1875 Єгипет висадив уМассауа новий експедиційний корпус. У березні 1876 ефіопам вдалося розгромити його в битві при Гурі. Мир між Ефіопією і Єгиптом був укладений у червні 1884, і Ефіопія отримала право користування портом Массауа.
У 1885 році імператор Йоханнис IV сам почав війну протимагдістськогоСудану. У 1885—1886 роках ефіопські війська перемагали суданців, але в цей час почалася окупація північних районів ЕфіопіїІталією. Бойові дії між ефіопами та італійцями йшли зі змінним успіхом.
У1888 році імператор Йоханнис запропонував мир Судану. Однак халіф Судану Абдаллах висунув неприйнятну умову — прийняття Йоханнисом ісламу. На початку1889 року Йоханнис особисто повів 150-тисячну армію на Судан, і в березні 1889 був смертельно поранений у битві на кордоні.
Новий імператорМенелік II (1889—1913) придушив сепаратизм у Годжамі і Тигре, відтворив єдину ефіопську державу. У 1889 році між Італією та Ефіопією був укладений Уччіальський договір, за яким Менелік визнав перехід до італійців прибережних районів.
У 1890 році Італія об'єднала всі свої володіння наЧервоному морі в колоніюЕритрея і оголосила, що за договором 1889 року Ефіопія визнала протекторат Італії над собою. Це змусило Ефіопію до відновлення з 1894 року військових дій між Ефіопією й Італією.
Наприкінці 1894 року італійські війська зайняли містаАдді-Угрі,Адді-Грат іАдуа. До жовтня1895 року італійці окупували всю область Тигре. Імператор Менелік відправив проти італійців 112 000 армію, сформовану з загонів правителів областей Ефіопії. 7 грудня 1895 в битві при Амба-Алаге ефіопські війська під командуванням раса Меконнина (батька майбутнього імператора Ефіопії Хайле Селассіє) завдали великої поразки італійським військам. Імператор Менелік запропонував Італії мир. Італійці відмовилися і війна відновилася.1 березня1896 відбуласябитва при Адуа, у якій італійці були повністю розгромлені.
У 1893—1899 роках Менелік II встановив сучасні кордони Ефіопії завоювавши ряд областей на південь і південний захід відАддис-Абеби — Уоламо, Сидамо, Кафа, Гіміре тощо. Таким чином Ефіопські корпуси та армії практично зупинили просування Британської колоніальної імперії в Африці. Практично Ефіопія витримала шалений колоніальний тиск Великої Британії, що закінчилося вибором іншого об'єкта для Британського нападу на Півдні Африки і початку Другої Англо-бурської війни. Менелік II видав указ, що обмежив і скасував рабство, дозволяв обертати на рабів тільки військовополонених і на строк не більше 7 років. При Менеліку будувалися дороги, з'явилися телеграф і телефон, розвивалася торгівля. За правлінні Менеліка в Ефіопії відкрилася перша лікарня (російський військовий госпіталь для допомоги пораненим при Адуа), і з'явилася перша газета. У 1897 році Менелік II встановив дипломатичні відносини зРосійською імперією.
У1913 році Менелік II помер. Імператором став його 17-річний онук Лідж Іясу V. Ефіопія формально не брала участь уПершій світовій війні, проте імператор Іясу вів курс на зближення з Німеччиною, сподіваючись спертися на неї в боротьбі проти англійців, французів і італійців.
У вересні 1916 імператор Іясу був повалений. Імператрицею була оголошена 40-річна дочка Менеліка Заудіту (тітка поваленого імператора), а регентом, тобто фактичним правителем, 24-річний Тефері Меконнин. До цього він, один з молодших синів раса Меконнина, з 16-річного віку був губернатором області Сидамо, потім області Харера. Після перевороту1916 року Тефері Меконнин отримав титул рас (приблизно відповідає князю).
Після смерті в листопаді1930 року імператриці Заудіту рас Тефері був коронований як імператорХайле Селассіє (1930—1974).
У1931 році він оприлюднив першу ефіопську конституцію. Встановлювалася абсолютна влада імператора при дорадчому парламенті з палатою депутатів і сенатом. Планувалося повністю скасувати рабство протягом 15—20 років.
У 1934—1935 роках відбулися збройні зіткнення на кордоні з італійськими володіннями. У жовтні1935 війська фашистської Італії вторглися в Ефіопію. Кілька місяців ефіопські війська чинили запеклий опір, іноді досягаючи окремих успіхів. Однак31 березня1936 основні сили ефіопської армії були розбиті при Май-Чоу.5 травня1936 року італійські війська під командуванняммаршала Бадольйо увійшли до столиціАддис-Абебу, а1 червня1936 Італія включила Ефіопію до складу колоніїІталійська Східна Африка разом зЕритреєю таСомалі.
Італійська окупація країни продовжувалася до весни1941 року, коли британська армія за підтримки допоміжних сил, набраних в африканських колоніях, звільнила Ефіопію і зайняла інші італійські володіння наАфриканському розі.
Після війни імператор Хайле Селассіє продовжував самодержавне правління. У 1951 під тиском міжнародної громадськості було скасовано рабство. Багато привілеїв традиційної знаті зберігалися, друк перебував під жорстким контролем монарха, політичні партії були заборонені.
У1953 році Ефіопія уклала договір про дружбу і економічне співробітництво з США. Протягом наступних 20 років США надали Ефіопії фінансові субсидії в розмірі майже півмільярда доларів, позики, а також безкоштовно надали озброєння на суму 140 млн дол.
У1962 році ЕфіопіяанексувалаЕритрею. Це породило рух опору на анексованих територіях.
На початок 1970-х режим став абсолютно одіозним, імператор піддавався критиці з усіх сторін політичного простору. Каталізатором подальших подій стала масова загибель людей від голоду в 1972—1974.
У1974 році заходи з оздоровлення економіки вилилися в різке підвищення цін і спричинили масові демонстрації протесту. Ситуацією скористалася група офіцерів-марксистів, що виникла влітку того ж року, під назвою«Дерг». Пішов процес демонтажу монархії, відомий як «повзучий переворот». До середини осені«Дерг» підпорядкував собі всі адміністративні ресурси і проголосив курс на побудову соціалізму. Позбавлений влади імператорХайле Селассіє I помер27 серпня1975 року, нібито через нездоров'я. У 1974 році був створений військовий уряд, який очолив генералТефері Бенті. У 1976—1977 роках «Дерг» зміцнював свої позиції шляхом «червоного терору», як проти роялістів і сепаратистів, так і проти «лівих». Без суду та слідства знищувалися тисячі опонентів режиму. У1977 генералТефері Бенті був убитий, його місце зайняв полковникМенгісту Хайле Маріам, який продовжив «червоний терор».
У 1977—1978 роках на південному сході країни, в Огадені, сепаратистський рух етнічних сомалійців інтенсивно підтримала сомалійська армія, намагаючись відірвати і анексувати Огаден. Відтак, Ефіопія для збереження своєї території була змушена вести військові дії проти Сомалі. У цій, так званій, Огаденській війні, допомогу проти Сомалі надали Ефіопії Куба, СРСР і Південний Ємен.
Крім того, тривала розпочата ще 60-х роках війна Еритреї за незалежність.
У 1985 році була сильна посуха, гуманітарна допомога Заходу була блокована заколотниками; громадянські безладдя продовжувалися. В умовах важкої економічної кризи противники режиму активізували військові дії. Був створений Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН), і до1991 року урядові війська утримували лише Аддис-Абебу і її околиці. В 1975—1991 рр. всебічну допомогу режиму Менгісту надавалиСРСР і країни Східної Європи, тож, коли у 1991 році у СРСР почалася криза, Менгисту був скинутий, тоді ж був підписаний договір про припинення громадянської війни, іМелес Зенаві був обраний президентом до вільних виборів у1993 році.
У 1991 році вищим органом державної влади ставПерехідний уряд Ефіопії, який оголосив про повернення до принципів плюралістичної демократії. Розростання внутрішнього збройного конфлікту призвело до падіння режиму Менгісту Хайле Маріама в травні 1991 р.
За Конституцією 1994 року Ефіопія стала федеративною державою. Відповідно до статті 47 створюються дев'ять штатів (Тиграй, Афар, Амара, Оромо та ін), причому деякі з них мають різні народності, що проживають на певній території (наприклад, Південні нації, національності і народи, народ Хареру). Перераховані в Конституції народи усіх територій можуть у будь-який час створити свій штат за передбаченим основним законом Конституції (ст. 39). Інших суб'єктів федерації не передбачено. Аддис Абеба — столиця держави, адміністрація якої несе відповідальність перед федеральним урядом (ст. 49)[8].
ПравоЕритреї на незалежність було визнано в 1991 і отримано в 1993. Проте потім настав період охолодження відносин із політиками, які прийшли до влади в новій державі. У 1998—2000 роках у прикордонній зоні вибухнув Ефіопсько-Еритрейський конфлікт, що закінчився з незначною перевагою Ефіопії. Питання про кордон між країнами досі залишається невирішеним.
У 1997, 2000 та 2006 роках Ефіопія також брала активну участь у долі Сомалі. В останньому випадку ефіопська армія розбила формування місцевих ісламістів і привела до влади вМогадішо лояльний до Ефіопії перехідний уряд на чолі зАбдулою Юсуф Ахмедом.
ПрезидентЕритреїІсайяс Афеверкі і прем'єр-міністр ЕфіопіїАбій Ахмед знову відкрили кордон між двома африканськими державами для транспортного сполучення.
25 жовтня 2018 року президентом Ефіопії вперше стала жінкаСахле-Ворк Зевде. Можна говорити про продовження державного будівництва в Ефіопії[9].
У червні 2019 року уряд Ефіопії запобіг спробі державного перевороту в регіоні на північ від столиці Аддис-Абеби, при цьому був застрелений голова генерального штабу збройних сил країни. Про це повідомив у неділю прем'єр-міністр Ефіопії Абій Ахмед, передає Голос Америки. Голова уряду Ефіопії повідомив, що спробу перевороту в регіоні Амхара в суботу очолив високопоставлений офіцер та інші військові. Абій заявив про це, виступаючи по державному телебаченню в ніч на неділю, поставши перед глядачами у військовій формі. У зв'язку зі спробою перевороту був застрелений начальник генерального штабу Ефіопії. Це сталося в суботу в столиці, незабаром після атаки в Амхарі. У Амхарі солдати атакували будівлю, де проходило засідання регіональних чиновників, повідомив у неділю на прес-конференції прес-секретар прем'єр-міністра Нігуссу Тілахун. Внаслідок атаки загинули глава регіону і, щонайменше, двоє інших офіційних осіб. Напад у столиці Амхари, місті Бахр-Дар, пов'язують із подальшим вбивством начальника генерального штабу генерала Сеаре Меконнена, який був застрелений охоронцем у його резиденції в Аддис-Абебі. Генерал армії у відставці, якого в той момент не було в резиденції, також був убитий, повідомив прес-секретар. «Ці дві атаки взаємопов'язані», — заявив Нігуссу Тілахун. Нігуссу Тілахун / REUTERS Нігуссу Тілахун / REUTERS Атаку в Бахр-Дарі, імовірно, очолив військовий бригадир, який був посаджений у в'язницю за кілька правопорушень, але пізніше був помилуваний прем'єр-міністром Ефіопії. Більшість учасників нападу в Бахр-Дарі були затримані, інші розшукуються, повідомив прес-секретар[10].
В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 10 регіонів і 2 міста (Аддис-Абеба таДире-Дауа) з тотожним статусом, які, своєю чергою, поділяються на зони, які поділяються навореди (округи). Округи поділяються на кебели — найменші адміністративно-територіальні одиниці. Поділ організований за етнічним принципом.
Ефіопія — відстала аграрна держава.Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 71,6 млрд дол. США (68-ме місце у світі), що в перерахунку на одну особу становить 1 тис. дол. (176-те місце у світі)[12]. За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation за 2001 рік, темп падіння ВВП становив 1 %. Промисловість разом із будівництвом становить 12,9 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 46,7 %; сфера обслуговування — 40,4 % (станом на 2006 рік)[12]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 8 % — промисловість і будівництво; 80 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 12 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[12].
Надходження додержавного бюджету Ефіопії за 2006 рік склали 2,7 млрд дол. США, а витрати — 3,4 млрд; дефіцит становив 21 %[12].
Провідну роль в економіці Ефіопії відіграє споживче сільське господарство, у якому на початку 1990-х років створювалося понад 50 % ВВП. У цей же період у ВВП росла частка торгівлі і послуг. З 1989—1990 по 1994—1995 роки фінансові роки щорічне зростання частки сфери послуг у ВВП становило 2,4 %. У 1993—1994 роках фінансовому році на сферу послуг припадало 22 % ВВП. У 1960—1974 роках зростання виробництва не перевищувало 4 % річних. Революційні потрясіння знизили цей показник у 1974—1979 роках до 1,4 %. На початку 1990-х років намітилися ознаки оздоровлення економіки. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки середні темпи зростання ВВП становили 1,9 %. У 1996—1997 фінансовому році ВВП зріс на 7 %. Основним чинником поліпшення економічного становища стали іноземні позики і фінансова допомога. За данимиМВФ, Ефіопія була однією з найбільш швидкозростаючих економік у світі, демонструючи більш ніж 10 % економічного зростання з 2004 по 2009 рік. Це була найшвидше зростаюча економіка, не пов'язана з нафтою в Африці в 2007 та 2008 роках. У 2015 роціСвітовий банк повідомив про швидке економічне зростання з реальним зростанням реального внутрішнього продукту (ВВП) в середньому на 10,9 % в період між 2004 і 2014 роками. Зараз також Ефіопія є найбільшим експортером кави серед африканських країн.
Обробна промисловість в Ефіопії розвинена слабко, і в 1993—1994 роках фінансовому році частка її продукції у ВВП становила всього 7 %. Головні галузі промисловості:харчова (цукор, борошно, макарони, печиво, пиво, м'ясні консерви і томати),шкіряна (взуття),текстильна,гірнича ідеревна. Загалом функціюють підприємства з переробки сільськогосподарської продукції і легкої промисловості.
Ремісники виготовляють одяг, вироби з дерева, килими і ювелірні вироби. Підприємства обробної промисловості зосереджені поблизу міських центрів — Аддис-Абеби, Харера і Дауа. З 1989—1990 по 1994—1995 роки фінансові роки середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили 1,6 %. Розвиток промисловості стримується через недостачу енергогенеруючих потужностей.
Країна володіє великим гідроенергетичним потенціалом, який оцінюється приблизно в 60 млрд кВт·год.
За 2004 рік було вироблено 2,3 млрд кВт·годелектроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 2,1 млрд кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)[12].
У 2004 році споживаннянафти склало 29 тис. барелів на добу,природний газ не використовується для господарських потреб[12].
Транспорт головним чином автомобільний, морський, частково — залізничний. Морські порти —Асеб, Массауа. Літаки ефіопської державної авіакомпанії літають у всі штати країни, а також зв'язують Аддис-Абебу з країнами Європи, Азії і Африки.
У 1998 році Ефіопію відвідало 1,1 млн іноземних туристів, що дало прибуток у 46 млн доларів США[12].
Національний палац Менеліка II, побудований в Ефіопії наприкінці XIX століття, відкритий для туристів, повідомляє CNNTravel.
Палацовий комплекс площею 16,1 га має в собі «Парк Єдності», музей, троновий зал і зоопарк.
У зоопарку мешкають леви, мавпи, фламінго. В окремому корпусі збудовано вольєр для абіссинського лева з гривою чорного кольору.
Представники уряду хочуть залучити туристів до країни, а реконструкція і відкриття Національного палацу для відвідувачів є частиною програми реформ прем'єр-міністра Ефіопії Абія Ахмеда і розвитку туризму зокрема.
Державаекспортує: каву, шкіри. Основні покупці: Німеччина (15,5 %); Китай (10,5 %); Японія (8,5 %). У 2006 році вартість експорту склала 1,1 млрд доларів США[12].
Державаімпортує: промислові вироби, харчові продукти, паливо, мастильні матеріали. Основні імпортери: Саудівська Аравія (14,7 %); Китай (12,6 %); США (12 %). У 2006 році вартість імпорту склала 4,1 млрд доларів США[12].
Населення держави у 2009 році становило 85 млн осіб (14-те місце у світі). У 1939 році населення країни становило 5,5 млн осіб, у 1950 — 17,7 млн осіб, у 1980 році — 31,1 млн осіб.Густота населення: 58,1 осіб/км² (104-те місце у світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рікнароджуваність 38 %;смертність 15 %;природний приріст 23,1 %[12].
Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):
діти віком до 14 років — 43,7 % (16,4 млн чоловіків, 16,3 млн жінок);
дорослі (15—64 років) — 53,6 % (20 млн чоловіків, 20,1 млн жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,7 % (0,9 млн чоловіків, 1,1 млн жінок).
Згідно з Національним переписом населення 2007 року,християни складають 62,8 % населення країни (43,5 % Ефіопське Православ'я, 19,3 % інші),мусульмани — 33,9 %,традиційні вірування — 2,6 % та інші релігії — 0,6 %[14] Це узгоджується із Всесвітньою книгою фактів ЦРУ, де вказано, що християнство найпоширеніша релігія в Ефіопії.[15]
Ефіопія була хрещена дуже рано, у II столітті від н. е. І в Ефіопії з того часу дієЕфіопська Церква, яку самі ефіопи називають православною. Але католики і православні називають її дипломатично — дохалкидонською Церквою, бо вона не прийняладогматівIV Вселенського — Халкідонського собору.
Очікуванасередня тривалість життя в 2006 році становила 49 років: для чоловіків — 47,9 року, для жінок — 50,2 року[12]. Смертність немовлят до 1 року становила 93,6 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 3,9 тис. жителів; лікарями — 1 лікар на 36,5 тис. жителів (станом на 1995 рік)[12]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 3,8 % від ВВП країни[12].
Державна телерадіокомпанія EBC (Ethiopian Broadcast Corporation — Ефіопська радіомовна корпорація) включає телеканал ETV і Національне радіо, а також регіональні радіостанції.
Федеральний уряд видає газету«Аддіс-Земен» («Нова ера»).
Африка : Энциклопедический справочник. В 2-х т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с.(рос.)
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — Ч. 1. Світовий океан, Африка, Австралія, Океанія, Південна Америка. — 306 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. :Мапа, 2011. — 606 с. —ISBN 978-966-8804-23-6
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. :Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів :Світ, 2002. — 672. с.—ISBN 966-603-178-7
Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.(рос.)
Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. —ISBN 978-966-06-0504-4
Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 303 с.(рос.)
Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. —ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. —ISBN 978-966-439-744-6
Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. —ISBN 978-966-439-989-8
Шищенко П. Г., Голубцов В. М. Природні зони світу : Навч. посібник. — К. : Либідь, 2006. — 256 с. —ISBN 966-06-0405-4
Ефіопія, Федеративна Демократична Республіка Ефіопія / В. І. Ткаченко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-18085
