Елліністичний період, абоЕллінізм — етап в історії країн СхідногоСередземномор'я який тривав з часу смертіАлександра Македонського (323 до н. е.) до завоювання цих країнРимом, що завершився в30 році до н. е. підпорядкуваннямПтолемейського Єгипту.[1] Термін «еллінізм» введений вісторіографію в1830-х німецьким історикомЙ. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початкуСередньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.
Пердікка намагався зміцнити своє єдиновладдя за допомогою армії. Його виступи проти Антигона і Птолемея поклали початок тривалому періоду боротьбидіадохів. Похід Пердікки в Єгипет (321 до н. е.) виявився малоуспішним і викликав невдоволення армії, в результаті чого він був убитий своїми командирами. Після загибелі Кратера у зіткненні ізсатрапомПафлагонії іКаппадокіїЄвменом у Тріпарадисі (Сирія) відбувся новий розподіл посад і сатрапій (321).Регентом став Антипатр, до нього незабаром була перевезена царська родина. Антигон отримав повноваженнястратега-автократораАзії, в його ведення перейшли царські війська, що знаходилися там. Селевк отримав сатрапіюВавилонію, війна з Євменом була доручена Антигону.
Впродовж двох років Антигон майже повністю витіснив Євмена з Малої Азії. У319 до н. е. помер Антипатр, передавши свої повноваженняПолісперхону — одному зі старих і відданих македонській династії полководців. Проти нього виступивКассандр, який користувався підтримкою Антигона. Війна діадохів поновилася з новою силою. Найважливішим театром військових дій стали Греція і Македонія, де в боротьбу між Полісперхоном і Кассандром були втягнуті і царська династія (родина Александра Великого), і македонська знать, і грецькіполіси. В результаті царська династія остаточно втратила своє значення. Філіп III, його дружинаЕврідіка і мати Александра МакедонськогоОлімпіада Епірська загинули, Роксана з сином опинилися в руках Кассандра, якому вдалося підкорити своїй владі Македонію, і більшу частину Греції.
Боротьба між Євменом і Антигоном перемістилася у Перейду та Сузіану. На початку316 до н. е. Євмен був розбитий, і Антигон став наймогутнішим з діадохів. Це змусило Птолемея, Селевка і Кассандра укласти союз проти Антигона, до них доєднався йЛісімах. Запеклі бої проходили на морі і на суші в межахСирії,Фінікії,Вавилону, Малої Азії і особливо в Греції. Війна йшла зі змінним успіхом і завершилася311 до н. е. укладанням миру, за яким діадохи виступали як самостійні, незалежні правителі.
Нові війни діадохів почалися307 до н. е. До того часу зник останній формальний зв'язок між частинами колишньої держави Александра: Роксана і Александр IV були вбиті за розпорядженнямКассандра. Військові дії в Греції почав Антигон, очевидно, з метою заволодіти Македонією і македонським престолом. Його синовіДеметрію Поліоркету вдалося вигнати македонські гарнізони зМегар таАфін і змістити намісника Кассандра. У306 до н. е. Деметрій розбив флот Птолемея поблизуСаламіна. Після цієї перемоги Антигон присвоїв собі і Деметрію царські титули. Інші діадохи також проголосили себецарями. У вирішальнійбитві при Іпсі в301 до н. е. Лісімах, Селевк і Кассандр завдали нищівної поразки війську Антигона I, який загинув у цьому бою. Деметрій із залишками війська відступив доЕфеса, в його розпорядженні залишався ще сильний флот і деякі міста Малої Азії, Греції іФінікії. Володіння Антигона були поділені, головним чином, між Селевком та Лісімахом. До того часу визначилися основні кордони елліністичних держав:Птолемеїв,Селевкідів,Віфінії іПонтійського царства.
Подальша боротьба діадохів розгорталась в основному на території Греції та Македонії. Після смертіКассандра в298 до н. е. розгорілася боротьба за македонський престол між Деметріем Поліоркетом таПірром — царемЕпіру, синами Кассандра таЛісімахом. Переможцем вийшов Деметрій Поліоркет, але вже у 287-286 рр. Лісімах у союзі з Пірром витіснив його з Македонії і підпорядкував її. 283 до н. е. помер Деметрій, узятий в полон Селевком. У281 до н. е. загинув Лісімах, також розбитий Селевком, його держава розпалась. 281 (або 280) до н. е. був убитий сам Селевк. Царем Македонії283 до н. е. став син Деметрія —Антигон II Гонат, який поклав початок нової династії, що об'єднувала під своєю владою Фракію та Македонію.
Військові зіткнення впродовж трьох століть не припинялися, але мали локальніший характер. Послідовники Птолемея І і Селевка Нікатора продовжували змагатися уСирії,Фінікії і Малій Азії (так звані,Сирійські війни).Птолемеї, які володіли найпотужнішим флотом, змагались за панування у Македонії,Егейському морі і Греції. Спроби Македонії розширити свої володіння у Греції натрапляли на стійкий опір грецькихполісів. Від царстваСелевкідів283 до н. е. відпавПергам, а в260 до н. е. незалежною сталаКаппадокія. Близько середини 3 століття відпали північно-східнісатрапії та утворилися незалежніПарфянське царство таГреко-Бактрійське царство.
Найхарактернішою рисою економічного розвитку елліністичного суспільства було зростання торгівлі. Виникли нові великі торгові та ремісничі центри —Александрія у Єгипті,Антіохія наОронті,Селевкія наТигрі, ремісниче виробництво яких значною мірою було орієнтовано на зовнішній ринок. У приморських районах Малої Азії та Сирії створювалися нові поліси, які були і стратегічними пунктами, і адміністративними та економічними центрами. Встановилися регулярні морські зв'язки між Єгиптом, Сирією, Малою Азією, Грецією та Македонією. Були налагоджені торгові шляхи доЧервоного моря,Перської затоки і далі доІндії. Встановилися торгові зв'язки Єгипту ізПричорномор'ям,Карфагеном іРимом. Розширилися грошовий обіг та грошові операції, чому сприяло перекарбування у монету дорогоцінних металів, що зберігалися в скарбницях перських царів та храмів.
Півстолітній період боротьби між діадохами був по суті періодом становлення нового елліністичного суспільства зі складною структурою і новим типом держави. Нові елліністичні монархії поєднували в собі елементисхідної деспотії з елементами полісного ладу. Характерні для полісів земельні відносини —приватна власність громадян і власність міста — ускладнювалися тим, що до міст приписувалися сільські території. Населення цих територій не ставало громадянами міста, але продовжувало володіти своїми ділянками, сплачуючи податки містам або приватним особам, які отримали ці землі від царя, а потім приписали їх до міста. На територіях, не приписаних до міст, вся земля вважалася царською. За даними єгипетських папірусів, вона ділилася на дві категорії: власне царську і «поступлені землі», тобто передані царем у дар своїм наближеним, а також невеликі ділянки, надані воїнам царя, клерухам, —клерухії. На цих землях могли знаходитися також місцеві села, жителі яких продовжували володіти своїми спадковими наділами, сплачуючи податки.
Складність земельних відносин зумовила багатошаровість соціальної структури елліністичних держав. Царський двір з його придворними, вища військова та цивільна адміністрація, найзаможніші городяни та вищі жерці складали верхні шари. Численнішим був середній шар торговці та ремісники, персонал царської адміністрації, відкупники, клерухи та катеки, місцеві жерці, вчителі, лікарі та ін. До нижчих верств належало незаможне місцеве населення (лаой): залежні або напівзалежні хлібороби, що обробляли землю царя, знаті, міст, працівники царських майстерень. Вони вважалися особисто вільними, але були прикріплені до місця свого проживання, до тієї чи іншої майстерні або професії. Нижче за їх на соціальній сходах стоялираби.
Інший тип соціального розвитку мав місце у Греції та Македонії. Приєднання до Македонії не давало грецьким полісам істотних економічних переваг. У той же час вікові традиції незалежності у грецьких полісах були особливо сильні. Томуекспансія Македонії зустрічала стійкий опір насамперед демократичних шарів, оскільки введення македонських гарнізонів супроводжувалося звичайно встановленнямолігархічних режимів і погіршенням становищадемосу. Оскільки дрібним полісам окремо було важко відстоювати свою незалежність, відбувався процес об'єднання полісів уфедерації (Етолійський союз, у який до кінці 3 століття входять майже вся центральна Греція,Еліда таМессенія, а також деякі острови Егейського моря;Ахейський союз, який виник у284 до н. е. та до230 до н. е. союз нараховував близько 60 полісів і охоплював значну частинуПелопоннесу).
Олігархічне керівництвоАхейського союзу, налякане зростанням соціального руху вСпарті (реформиАгіса IV іКлеомена III), звернулося за допомогою до царя МакедоніїАнтигону III Досона. У битві при Селласії (222 до н. е.) об'єднані сили македонян іахейців знищили армію Клеомена III, в Спарту був введений македонський гарнізон. Загострення соціальної боротьби змусило знать грецьких полісів шукати допомоги у Македонії.
Останні роки 3 століття були періодом найбільшого політичного та економічного посилення Македонії. Скориставшись внутрішніми ускладненнями в Єгипті, македонський царФіліпп V Македонський в союзі із селевкідським царемАнтіохом III розділили володінняПтолемеїв поза Єгиптом: до Македонії відійшли всі поліси на узбережжіГеллеспонта, в Малій Азії і по узбережжю Егейського моря; Антіох III після перемоги при Паніоні у200 до н. е. опанував Фінікією та Сирією. Використовуючи гасло свободи грецьких полісів,Рим, що спромігся до200 до н. е. підкорити все Західне Середземномор'я, залучив на свою сторонуЕтолійський (199 до н. е.) іАхейський (198 до н. е.) союзи та перш за все знать, яка бачила у римлян силу, здатну забезпечити їх інтереси. Війни Македонії з Римом завершилися укладенням миру197 до н. е., за яким Македонія позбулася всіх володінь у Малій Азії, Егейському морі та Греції.
Об'єднання Західного Середземномор'я під владою Риму внесло суттєві зміни у традиційні торговельні зв'язки Греції ізСицилією та іншими грецькими колоніями на заході і у зміцнені в 3 столітті зв'язків Єгипту та Сирії зПівнічною Африкою таІталією. Розпочався процес переміщення торговельних шляхів та економічних центрів. Військова та економічнаекспансія римлян супроводжувалася інтенсивним розвитком рабовласницьких відносин в Італії та завойованих областях: масове поневолення населення, розширення торгівлі рабами і сфери застосування рабської праці.
Ці явища знаходили відображення у внутрішньому житті елліністичних держав. Загострюється боротьба у верхах: між шарами переважно міської знаті (зацікавленої у тісніших зв'язках з римським світом) і знаттю, пов'язаною з царським адміністративним апаратом та храмами, що жила в основному за рахунок традиційних форм експлуатації сільського господарства. Ця боротьба проявляється через низку палацових переворотів, династичні чвари, міські повстання. Посилився рух демосу проти податкового гніту, зловживань державного апарату,лихварства і поневолення, який інколи переростав у свого родугромадянські війни, виснажуючи економіку і військові сили держав, знижуючи їх опір римській агресії. Чималу роль відігравала римськадипломатія, всіляко заохочуючи загострення протиріч між елліністичними державами та династичну боротьбу.
Незважаючи на спроби македонського царяПерсея залучити на свою сторону грецькі поліси для спільної боротьби проти Риму, до нього приєдналися тількиЕпір таІллірія. Внаслідок цього македонська армія була розбита римлянами168 до н. е., після чого Македонія була розділена на 4 ізольованих округи. У Епірі римляни зруйнували більшу частину міст і продали в рабство понад 150 тис. мешканців, у Греції переглянули кордони полісів. Повстання, що спалахнули у Македонії 149-148 та в Ахейському союзі 146 до н. е., були жорстоко пригнічені римлянами, після чого Македонія була перетворена на римську провінцію, союзи грецьких полісів розпущені, усюди встановлені олігархічні режими.
Підкоривши Грецію та Македонію, Рим почав наступ на держави Малої Азії. Римські торговці і лихварі, проникаючи в економіку держав Малої Азії, дедалі більш підкоряли їх зовнішню і внутрішню політику інтересам Риму. У133 до н. е.Пергам (згідно із заповітомАттала ІІІ) перейшов під владу Риму, але тільки після придушення масового повстання під керівництвомАристоніка (132-129) римлянам вдалося перетворити його на римську провінцію. Осередком опору римській агресії в Малій Азії сталоПонтійське царство, що на початку 1 століття заМітридата VI Евпатора стало великою державою, підкорило майже все узбережжяЧорного моря.Війни Мітрідата VI з Римом завершилися64 до н. е. поразкою Понтійського царства.
Поки Рим був зайнятий підкоренням Македонії, царство Селевкідів оправилося від шкоди, заподіяної війною з Римом.Антіох IV Епіфан170 до н. е., а потім 168 року здійснив успішні походи вЄгипет, та взяв в облогуАлександрію, але втручання Риму змусило його відмовитися від своїх завоювань. Політика еллінізації, що проводилася Антіохом IV, викликала повстання вЮдеї (171 і 167-160), які переросли у війну проти панування Селевкідів. Сепаратистські тенденції проявилися і в східних сатрапіях, які орієнтувалися наПарфію. СпробиАнтіоха VII Сидета (139/138-129) відновити єдність держави скінчилися повною поразкою і його загибеллю. Від Селевкідів відпалиВавилон,Персія іМідія. На початку 1 століття самостійними стали областіКоммагена (в Малій Азії) та Юдея. Територія держави Селевкідів скоротилася до межі власне Сирії, Фінікії,Келесирії та частиниКілікії. У64 до н. е. царство Селевкідів приєднано до Риму як провінціяСирія. У63 до н. е. Юдея також була приєднана до Риму.
У Єгипті після походів Антіоха IV знову спалахнув народний рух і одночасно гостра династична боротьба, які перейшли у справжню внутрішню війну, спустошуючи країну. Тим часом римляни всіляко сприяли зовнішньополітичному ослабленню Єгипту. У96 до н. е. до Риму була приєднанаКиренаїка, в 58 —Кіпр. Римляни впритул підійшли до кордонів Єгипту, лише громадянська війна в самому Римі відстрочила його підкорення. У30 до н. е. була завойована ця остання елліністична держава. Елліністичний світ як політична система був поглинений Римською імперією, але елементи соціально-економічної структури та культурні традиції, що склалися в елліністичну епоху, зробили величезний вплив на подальший розвиток Східного Середземномор'я і значною мірою визначили його специфіку (див.елліністична культура).
