Діо́ніс (грец.Διώνυσος,Dionysos, Bakchos, Liber),Вакх,Ба́хус (грец.Βακχος,лат.Bacchus,епітетиЕлевтерій (грец.Eleutherius — визволитель);Галієй),Бромій — один із найпопулярнішихбогівДавньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровительвиноградарства йвиноробства. У переносному розумінні Діоніс, Бахус або Вакх —вино і пов'язані з ним веселощі.
ВЕвріпіда записано первісний грецький міф про народження Діоніса від фіванської царівниСемели йЗевса, який відвідав її в образі смертного чоловіка. Перед народженням Діоніса ревниваГера порадила Семелі попросити Зевса, щоб він постав перед нею в усій своїй величі та блиску. Зевс виконав її прохання, але при цьому спалив свою коханку блискавками. Проте він встиг урятувати недоношеного сина, якого зашив собі в стегно, а потім, коли дитині надійшов час з'явитися на світ, віддав його на вихованнянімфам долини Ніси. Там, у лісових нетрях молодий бог уперше знайшов виноградну лозу, тут же зав'язалася тісна дружба з лісовими божествами —силенами,сатирами,німфами йкентаврами[4].
У низці інших античних авторів згадується доповнений варіант міфу. За наказом ревнивої Гери новонародженого Діоніса схопилититани. Той, хоч умів перетворюватися на різних тварин, не зміг протистояти нападникам і ті розірвали Діоніса на шматки. З пролитої при цьому крові виниклогранатове дерево, що має криваво-червоні плоди. Останки юного бога вони зварили в казані, протеРея склала їх докупи й оживила Діоніса. Зевс доручив доглядати за нимПерсефоні, котра віддала хлопчика царевіАфаманту, що сховав його у жіночій половині палацу, перевдягнувши дівчинкою. Та Гера все ж відшукала Діоніса й помстилася Афаманту та його дружиніІно, наславши на них божевілля. Цар убив свого синаЛеарха, сприйнявши його за оленя[5].
За проханням Зевса Діоніса прихистилинімфи гори Ніса. Гермес тимчасово перетворив Діоніса на ягня (чи козеня), поки той не виріс. За догляд за сином Зевс винагородив німф, помістивши їх на небі як сім зірГіад. На схилах Ніси Діоніс винайшов виготовлення вина, чим найбільше відомий[6].
Сцена з міфу про Діоніса таАріадну. Процесію очолюють менади і сатири, що грають і танцюють, Діоніс і Аріадна ліворуч у колісниці, запряженій пантерами, мармур,Старий музей, Берлін (110-130)Діоніс у човні, пливе серед дельфінів. Античнийчорнофігурнийкилик,Ексекій (бл.530 до н.е.)
Гера визнала змужнілого Діоніса сином Зевса, але наслала на нього безумство. В супроводі Силена, сатирів і менад Діоніс став вештатися по всьому світу. За зброю їм слугували обвиті плющем жезли, змії та трещітки, що жахало зустрічних. Опинившись у Єгипті, Діоніс переконав місцевих царицьамазонок піти війною на титанів і повернути відібране нимицарство Аммона законному власнику. Похід вдався і це стало першою з перемог Діоніса, попри прокляття Гери[7].
Дорогою до Індії Діоніс опинився біля містаДамаск, де його не забажали прийняти. За це бог здер з дамаського царя шкіру, з плюща й виноградної лози створив міст і, перетнувши річкуЄвфрат, вирушив далі. Через наступну річку (Тигр) йому допоміг перебратися тигр, посланий Зевсом. До прибуття в Індію Діоніс покоряв місцеві народи, засновував міста і навчав людей виноградарству[8]. Також він переслідував орди амазонок, які врятувалися тільки в Ефесі, де відтоді жили їхні нащадки. Поле битви з амазонками, що не зуміли сховатися, отримало назву Пангема — «криваве». З Індії Діоніс привів слонів, але частина їх померла на шляху до Європи, а їхні кістки лишилися на місці як нагадування про подорож бога[9].
Коли Діоніс повернувся до Греції, у Фригії Рея (чиКібела за іншими варіантами) очистила його від всіх скоєних убивств і посвятила в свої містерії. Після цього Діоніс напав на Фракію, але отримав несподіваний опір царяЛікурга. Той полонив усе його військо, а сам Діоніс утік, кинувшись у море, та сховався в гроті Фетіди. Рея помстилася Лікургу, зробивши божевільним його самого. Той зарубав сокирою власного сина і розрубав тіло на шматки. Через цей злочин вся фракійська земля стала безплідною. Діоніс оголосив, що земля стане родити тільки після смерті царя. Піддані Лікурга відвели царя на гору Пангей, де його вбили дикі коні[10].
У Беотії Діоніса з його військом прихистив царПенфей, але обурився його поведінкою. Він наказав взяти бога в полон, але втративши глузд закував у ланцюги бика. Діоніс же з менадами вирішив далі. Коли Панфей кинувся наздоганяти їх, сп'янілі менади розірвали його надвоє. Матір ПенфеяАгава, збожеволівши, відірвала цареві голову[11].
У Орхомені запрошення Діоніса приєднатися до нього відкинули три доньки царяМінія. Почувши це, Діоніс перетворився на лева, потім бика і пантеру, а доньки Мінія збожеволіли, побачивши це. Одна з них,Левкіппа, вбила свого сина Гіппаса, після чого сестри з'їли його труп. Гермес перетворив їх на птахів, або, за іншими переказами, Діоніс обернув сестер на кажанів[12]. Для спокути злочину відтоді в Орхмені щороку святкувалиагріонії, коли обрані дівчата приходили до храму Діоніса, а жрець убивав першу з них, яку спіймає[13].
Після того як вся Беотія дізналася про Діоніса і визнала його божественість, бог вина вирушив подорожувати островами Егейського моря. В морі він потрапив до піратів, що замислили продати Діоніса в рабство, не знаючи хто він. Діоніс зробив так, щоб з палуби виросли виноградні лози, весла перетворив на змій, а сам став левом. Корабель наповнили привиди і зазвучали примарні флейти. Нажахані пірати викинулися за борт і стали дельфінами[14].
У Наксосі Діоніс зустрів покинутуТесеємАріадну і одружився з нею. Вона народила Діонісу Енопіона, Фоанта, Стафіла, Латроміду, Еванта і Тавропола. Пізніше Діоніс помістиввесільний вінець Аріадни на небо серед зірок[15].
Одного разу від його почту відбився сатирСілен, якого прийняв царМідас. У подяку за повернення сатира Діоніс пообіцяв виконати будь-яке бажання царя. Жадібний до золота, Мідас захотів, щоб все, чого він торкнеться, ставало золотом. Однак, на золото перетворювалися окрім іншого їжа і пиття, тож Мідасові стала загрожувати голодна смерть. Він випросив у Діоніса забрати дар. Бог порадив омитися в річці Пактол. Мідас втратив свою здатність, а пісок Пактола відтоді став золотоносним[16].
З Наксоса Діоніс вирушив до Аргосу, деПерсей напав на його прибічників. В покарання за це бог зробив жінок Аргосу божевільними і вони стали поїдати своїх дітей. Припинилося це лихо тільки тоді, коли Персей звів на честь Діоніса храм. Тепер весь світ знав про Діоніса і він піднявся на Олімп та посів своє місце серед інших богів.
Богиня-покровителька домашнього вогнищаГестія поступилася місцем Діонісу за столом богів. Той натомість постановив щоб її гостинно зустрічали в кожному грецькому місті, яке вона забажає відвідати. Після цього Діоніс спустився доТартару, де підкупив Персефону і вивів звідти свою доти померлу матір Семелу. Але щоб інші духи померлих не забажали так само ожити, Семела змінила ім'я на Тіону[17].
Найраніші свідчення культу Діоніса присутні наКриті. Це напислінійним письмом Б «Амфора меду для Діоніса» (XV—XII ст. до н. е.)[18]. У грецькому пантеоні Діоніс (разом із Зевсом) поглинув роль фригійського божестваСабазія. У римському пантеоні Сабазій став альтернативним ім'ям Вакха[19].
Міфи про переслідування Діоніса в деяких місцевостях Еллади свідчать про те, що оргіастичний культ, який прийшов ізФракії, зустрів значний опір, перш ніж був прийнятий греками. До кінця VII — початку VI ст. до н. е. Періандр (тиран Коринфа), Клісфен (тиран Сікіона) та Пісістрат (тиран Афін) вирішили визнати культ Діоніса та встановити офіційні свята на його честь[20].
Орфіки вірили, що Діоніс народився двічі. Перший Діоніс (також відомий якЗагрей) був сином Зевса таПерсефони. Його вбили та розчленувалититани, але потім він народився вдруге від Семели.Есхіл називав Загрея сином Аїда чи самим Аїдом[21][22][23].
Геродот зазначав, що багато греків вважали єгипетськогоОсіріса тим самим божеством, що й Діоніс[24]. Діоніс-Осіріс був особливо популярний у Птолемеєвому Єгипті, оскільки династіяПтолемеїв стверджувала, що походить від Діоніса, а якфараони вони претендували на родовід від Осіріса[25].
Британський теолог Едвард Кесслер стверджував, що діонісійський культ розвинувся в сувориймонотеїзм до IV ст. н. е. Разом змітраїзмом та іншими течіями культ утворив «язичницький монотеїзм», який прямо конкурував із раннімхристиянством пізньої античності[26]. Джон Моулс вважав, що культ Діоніса вплинув на раннє християнство та його центральну постать божества-рятівника. Зокрема, Моулс стверджує, що біблійна книга проДіяння Апостолів було під сильним впливом «Вакханок» Евріпіда[27]. Іспанський класицист Давид Ернандес де ла Фуенте пояснює паралелі в культах Діоніса та Ісуса Христа тим, що обидва розвивалися одночасно в однакових умовахРимської імперії. Обидві постаті реалізують сюжет про смерть і воскресіння чудотворця, що народився від смертної матері та безсмертного божества. Проте образ Діоніса ввібрав елементи біографіїАлександра Македонського з його походом на Індію[28]. Смерть Діоніса в орфізмі протилежна за наслідком смерті Христа. Тоді як Христова смерть і воскресіння рятують людство, Діоніс/Загрей зумовлює зіпсутність людської природи, від якої потрібно очищуватися[29].
Британські дослідники Тімоті Фрек і Пітер Ганд висловили припущення, що християнство походить від діонісійських містерій, які практикувалигностики (класично вважається, що християнство виникло перед гностицизмом). В їхньому трактуванні образ Ісуса Христа походить від Діоніса-Осіріса[30]. Їхнє дослідження, втім, було широко критиковане як псевдонаукове[31][32][33].
Через три століття після правлінняФеодосія I, коли язичницьке поклоніння було заборонено по всій Римській імперії, 692-й собор у Константинополі визнав за необхідне застерегти християн від участі в постійному сільському поклонінні Діонісу. Рада засудила вакхічні обряди святабрумалій, «публічні жіночі танці», ритуальне переодягання, носіння діонісійських масок і закликання до імені Вакха, коли «вичавлюють вино в чавилах» або «розливають вино в глеки»[34].
Сучаснінеоязичники часто включають поклоніння Діонісу у свої традиції та практики, зокрема Вища рада етнічних еллінів[35]. На додаток до виноробства, сучасні шанувальники Діоніса підносять богу виноградні лози, плющ і різні форми пахощів, зокремастиракс[36].
Культ Діоніса вАттиці пов'язаний з циклом народних свят. Найголовніші з них такі:
1) малі, або сільські,діонісії, що влаштовувалися по селах у грудні (при першій пробі молодого вина). Тоді проходили веселі процесії з піснями, грубуватими жартами, танцями й імпровізованими виставами мандрівних акторів. Оскільки різні міста Аттики проводили свої фестивалі в різні дні, глядачі могли відвідати кілька фестивалів. Це також була можливість для громадян Афін виїхати за межі міста, якщо вони не мали можливості зробити це протягом решти року;[37]
2)ленеї (свято винних чанів) — відзначалися вАфінах, в останні дні січня, із забавами, процесіями і театральними виставами;
3)антестерії, що відбувались 11 — 13 антестеріона (першого місяця весни). У перший день відкривали бочки, куштували свіже вино і робили символічні заручини дружини архонта з Діонісом. На другий день, у так зване «свято джбанів» змагалися, хто більше вип'є вина; переможець одержував кубок з вином, день закінчувався веселою процесією. Третій день відзначали постом і жертвами, залишаючи застелені столи для померлих;
4) великі, або міські, діонісії — свято весни, що тривало 6 днів від28 березня до2 квітня. Великі діонісії, також звані міськими діонісіями, проводилися в Афінах. З них походить театралізованатрагедія, ймовірно запроваджена тираномПісістратом у 534—531 роках до н. е. як хорове співання лірики. У святах брали участь усі громадяни Афін (як жінки, так і чоловіки) та гості з усієї Греції. На діонісії проводилися змагання трьох поетів-трагіків, яких судили судді, обрані за жеребом. У 486 р. до н. е. за приз змагалися також п'ять поетів-комедіографів[38].
У Римі відбувалися святавакханалії на честь Вакха, греко-римського бога вина, розгнузданості, сп'яніння та екстазу. Вони засновувалися на грецьких діонісіях і Діонісійських містеріях. Ймовірно, близько 200 року до н. е. діонісії були занесені в Італію через грецькі колонії та зЕтрурії, північного сусіда Риму. Поклоніння Діонісу могли принести до Риму полонені з колишнього грецького містаТарент у південній Італії, захопленого в 209 році до н. е.[39]
Тіт Лівій називав Пакуллу Анію,кампанську жрицю Вакха, засновницею неофіційних вакханалій в Римі, що відбувалися в гаю Стимула, де західний схилАвентинського пагорба спускається доТибру. Вакханалії були популярні вплебеїв. Адже місцевий бог вина та родючостіЛібер, божественний покровитель плебеїв, мав давній офіційний культ у сусідньому храмі, який він ділив ізКерерою таЛіберою[40].
Античністатуї Діоніса можна поділити на два типи. Це — задрапований у пишні зборки східного царського одягу величний чоловік з довгим волоссям та густою бородою (індійський Діоніс) або вродливий оголений юнак з м'якими, майже жіночими рисами й вінком з виноградного листя на голові. Іноді зображувавсь навіть хлоп'ятком на руках уГермеса (статуя Праксітеля). У численних статуях,барельєфах і картинах ми бачимо Діоніса молодим, гарним, свіжим, з надзвичайно делікатними, ніби випещеними рисами, у вінку з плюща або з виноградного листя, з тирсом у руках, з гроном винограду чи келихом з двома вушками (кантаром). Він відпочиває в затінку виноградної лози чи їде на колісниці, запряженій левами або тиграми. Як правило, його супроводжують пантера, леопард, тигр, і він часом схиляється до них, щоб дати їм випити вина із джбана. У жертву Діонісові приносили цапа або зайця, вино, змішане зводою.
У «Народженні трагедії» (1872) німецький філософФрідріх Ніцше припустив, що в основі розвитку грецької трагедії лежить суперечність між естетичними принципами Аполлона та Діоніса. Діоніс постає уособленням нестримно хаотичного та ірраціонального, тоді як Аполлон — впорядкованого та раціонального. Така ідея відсутня в класичних джерелах, проте здобула таку популярність, що вплинула на подальші трактування античних текстів[41]. У праці Ніцше «По той бік добра і зла» (1886), а пізніше «Сутінки ідолів», «Антихрист» і «Ecce Homo» Діоніс розглядався як втілення нестримної волі до влади. Російський філолог і філософ В'ячеслав Іванов у книгах «Еллінська релігія Бога-страдника» (1904) і «Діоніс і раннє діонісіанство» (1921) розробляв теорію діонісіанства, простежуючи витоки літератури, і зокрема трагедії, до стародавніх діонісійських містерій[42].
Роберт Ґрейвс вважав, що культ Діоніса як бога вина поширився зКриту, де винайшли виноградне вино. Вживання вина поширилося по берегах Середземного моря та в Індію, витісняючи місцеві алкогольні напої, зокрема ті, що використовувалися в обрядах. У Греції його культ поширився через Фригію. Спершу Діоніс міг бути богом пиваСабазієм. Убивство Діоніса менадами може відображати звичай щорічного принесення в жертву хлопчика, коли його вбивали жриці в масках коней[20]. Міфи про Діоніса багато в чому подібні до міфів проЗагрея, що іноді постає попереднім утілення бога вина[43].
↑Steinberg, Mark D.; Coleman, Heather J. (2007).Sacred stories: religion and spirituality in modern Russia. Indiana-Michigan series in Russian and East European studies. Bloomington (Ind.): Indiana University Press. с. 344.ISBN978-0-253-34747-3.
_(10482935065).jpg)
