Дізна́ння — це формапопереднього розслідуваннязлочинів, що включає невідкладніслідчі дії зі встановлення і закріплення слідів злочину. Воно здійснюєтьсяоперативно-розшуковими і процесуальними методами з метою виявлення, запобігання, припинення і розкриття злочинів[1].
У ході дізнання процесуальні дії проводяться за «гарячими слідами» або у невідкладних справах. Усідокази і матеріали, що були зібрані в результаті дізнання, повинні насамперед дати відповідь на питання: мала місце подія, чи ні. Якщо відомості про злочин не знаходять підтвердження на цій стадіїкримінального процесу, то подальше провадження припиняється і справа досуду не передається[2].
Дізнання як форма досудового слідства передбачене в більшостідержав пострадянського простору, країнСхідної Європи,Індокитаю таБлизького Сходу. Незважаючи на окремі відмінності, існують деякі загальні вимоги до цього інституту.
М. С. Строгович зазначав, що дізнання є формою розслідування, допоміжною стосовно попереднього слідства. Воно полягає в закріпленні слідів злочину і зді́йсненні першочергових і невідкладних дій для того, щоб повне і всебічне розслідуваннясправи було проведене на попередньому слідстві.
Посадова особаправоохоронного органу, що проводить дізнання, називаєтьсядізнавачем.
У дореволюційній Росії функції органу дізнання виконувалаполіція.
У листопаді 1917 року постановоюНаркомату внутрішніх справ «Про робітничу міліцію» замість ліквідованої поліції при місцевих Радах створюваласяміліція, на яку покладалися функції охорони існуючого ладу таборотьби зі злочинністю. Згідно з Інструкцією Наркомату юстиції, виданою у липні 1918, розслідування злочинів проводилося у формі дізнання, яке здійснювалося міліцією, та попереднього слідства, яке покладалося на народних суддів та слідчі комісії. При цьому зазначалося, що дізнання полягає у проведенні невідкладних дій у зв'язку з виявленням злочину.
20 жовтня 1918 року Наркомат внутрішніх справ та Наркомат юстиції видали спільну Інструкцію про організацію Радянської робітничо-селянської міліції. Поряд з іншими функціями на міліцію покладалося дізнання у кримінальних справах, вона виконувала доручення суду та слідчої комісії з дізнання, проводила розшук тазатримання осіб, які підозрювалися у вчиненні злочину,обшуки, огляди,виїмки, доставку обвинувачених до суду та слідчої комісії.
Кримінально-процесуальний кодекс РРФСР, прийнятий 15 лютого 1920 року, регламентував систему, завдання і повноваження органів дізнання, до яких належали:
У справах, де попереднє слідство було обов'язковим, органи дізнання проводили при виявленні злочину невідкладні слідчі дії, а також виконували дорученняслідчого; у справах же, де матеріали дізнання могли служити підставою для віддання обвинуваченого до суду, — повністю розслідували кримінальну справу.
Подальше вдосконалення законодавчої регламентації діяльності органів дізнання було здійснено з прийняттям Основ кримінального судочинства СРСР 1958 року та на їх підставі —Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 року[3].
Згідно з його положеннями, на органи дізнання покладалося вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили (ст. 103).
Станом на 1992 рік органами дізнання були:
Отже, міліція і капітани морських суден були найбільш універсальними органами дізнання, тоді як інші органи проводили цю діяльність в обмеженій компетенції.
Істотних змін процедура дізнання зазнала у 1993 році, коли попереднє (згодомдосудове) слідство стало обов'язковим у всіх справах.
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, чітко розділяє «дізнання» і«слідство» (п. 14 ст. 92; п. 3 ст. 121). Тому при розробці нового Кримінального процесуального кодексу не відійшли під поняття «дізнання», наповнивши його новим змістом.
Станом на 2012 рік органами дізнання в Україні були:
Згідно зновим КПК 2012 року дізнання є формоюдосудового розслідування (поряд здосудовим слідством), в якій здійснюється розслідуваннякримінальних проступків (ст. 3). Передбачено, що під час дізнання не допускається застосуваннязапобіжних заходів у виглядідомашнього арешту,застави аботримання під вартою (ст.ст. 299–301). Закон, що запроваджує кримінальні проступки та дізнання, застосовується в Україні з1 липня2020 року[6].
Дізнання вРосійській Федерації — одна з форм попереднього (досудового) розслідування злочинів (поряд з попереднім слідством, провадженням невідкладних слідчих дій і дізнанням у скороченій формі).
Як правило, злочини, за якими проводиться дізнання, — цезлочини невеликої та середньої тяжкості. За Кримінально-процесуальним кодексом РФ, це злочини, за якими максимальне покарання не перевищує 5-ти років позбавлення волі (ст. 150 КПК РФ).
Дізнання в Росії здійснюється в трьох формах: 1) повна, 2) скорочена, 3) у вигляді провадження невідкладних слідчих дій.
До органів, які мають право проводити дізнання, належать:
УВеликій Британії таСША дізнання (англ.inquest) є формою юридичного розслідування, яке проводиться, щоб визначити причину смерті людини[7]. Загалом, дізнання проводиться тільки у випадках раптових або непоясненихсмертей. Розслідування може бути розпочате на вимогукоронера,судді,прокурора, або — в деяких юрисдикціях — на офіційний запит з боку громадськості[8].
Під час дізнання використовуються показаннясвідків, проте допідозрюваних не допускаєтьсязахисник. Наслідком дізнання може бути, наприклад, висновок про природну смерть, смерть віднещасного випадку,самогубство,вбивство. Якщо дізнання висвітлює підстави для кримінального переслідування, то воно розпочинається, і на цій стадії підозрюваний може отримувати захист.
Об'ємні дізнання можуть проводитися за наслідкамикатастроф, або вкорупційних справах (крімАнглії таУельсу)[9].
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |