Дифто́нг (відгрец.δίφθογγος — «двоголосний»),[1] або дво́зву́к,[2][3] — уфонетиці складнийголосний звук неоднорідної артикуляції, що складається з двох елементів, які утворюють одинсклад, надаючи йому фонетичної цілісності. Зазвичай дифтонги мають більшу довготу, ніжмонофтонги. Властивістю дифтонга є його нероздільність на двіфонеми.
Дифтонги існують условацькій, чеській,німецькій,англійській,італійській,іспанській,китайській та багатьох інших мовах, а також уПівнічному наріччі здебільшого усхіднополіському говорі, але трапляється і в інших говорах цього наріччя.
Найчастіше в дифтонгах один елемент є вершиною складу, а інший (так званийґлайд абонапівголосний) лише його супроводжує. У залежності від положення вершини складу, розрізняють дифтонгиспадні (низхідні), у яких склад утворюється першим елементом (напр. нім.Leid [laet], англ.house [haʊs]), тависхідні, в яких склад утворюється другим елементом (напр. ісп.fuego [fuego], словац.riad [riat]).
Вяпонській мові сполучення /ai/, /au/, /ae/, /ui/, /oi/ зазвичай вимовляються як дифтонги:
- [ai̯] (ай), [au] (ау), [ae] (ае), [ui̯] (уй), [oi̯] (ой).
Під час чіткої дикції та повільної вимови ці сполучення вимовляються як два окремі звуки:
- [a.i] (аї), [a.u] (ау), [a.e] (ае), [u.i] (уї), [o.i] (ої).
Дифтонги в німецькій мові:
- [aɪ̯] як у словіreich (багатий)
- [aʊ̯] як у слові Maus (миша)
- [ɔʏ̯] як у слові neu (новий)
- [ʊɪ̯] як у словіpfui (пф)
Присутній у німецькій мовіненапружений голосний середнього ряду низького підняття хоча і не повністю відповідає поняттю «дифтонг», але з огляду на його артикуляцію може таким вважатись.
- [iˑɐ̯]wir (ми)
- [yˑɐ̯]für (для)
- [uˑɐ̯]nur (тільки)
- [eˑɐ̯]Meer (море)
- [ɛˑɐ̯]Bär (ведмідь)
- [aːɐ̯]Haar (волосся)
- [øˑɐ̯]Frisör (перукар)
- [oˑɐ̯]Ohr (вухо)
Деякі дифтонги бернського діалекту швейцарської німецької:
- /iə/ як у слові Bier 'пиво'
- /yə/ як у слові Füess 'ступні'
- /uə/ як у слові Schue 'взуття'
- /ow/ як у слові Stou 'підтримка'
- /aw/ як у слові Stau 'конюшня'
- /aːw/ як у слові Staau 'сталь'
- /æw/ як у слові Wäut 'мир'
- /æːw/ як у слові wääut 'вибирає'
- /ʊw/ як у слові tschúud 'вина'
Дифтонги — одне з характерних ознак вокалізму діалектівпівнічного наріччя української мови, передусім йогосхіднополіського говору, де в наголошених позиціях вживають два дифтонги — передньорядний /iе/ і задньорядний /uо/. Дифтонг /iе/ єрефлексом давніх голосних*ē та*ě (ѣ) ([piet͡ʃ] — «піч», [dʲied] — «дід», [paˈpʲier] — «папір»). Дифтонг /uо/ є рефлексом давніх голосних*ō, *ē ([kuon̪ʲ] — «кінь», [wuoɫ] — «віл», ['puoznɔ] — «пізно», ['tʲuotka] — «тітка»). Згідно з експериментально-фонетичними дослідженнями[4], дифтонги /iе/, /uо/ є переважно спадними двозвуками (перші елементи фонетично виразніші за другі), висхідна ж артикуляція цих дифтонгів трапляється значно рідше.
Рефлексацію давніх голосних*ō, *ē у вигляді дифтонгів подекуди фіксують також і впівденно-східному[5], і впівденно-західному[6][7] наріччях української мови.
- ↑Дифтонг //Словник української мови : у 20 т. /НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. —К. :Наукова думка, 2010—2022.
- ↑Пономарів, Олександр (2011).Культура слова: мовностилістичні поради. Київ: Либідь
- ↑Двозвук //Російсько-українські словники на R2U.
- ↑Іщенко О. С. Дифтонги в північноукраїнських діалектах (за даними інтонографування) // Волинь-Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир, 2010. — Вип. 22. — Т. 2. — С. 97. Архіворигіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 13 вересня 2018.
- ↑Комісарова Л. П. До питання про рефлекси давніхо,е в говорах української мови (За матеріалами сіл Єндовища та Воскресенівки, Семилуцького району, Воронезької області) // Праці ХІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1965. — С. 177—179.
- ↑Іщенко О. Інвентар звуків у діалектах: до проблеми витоків української мови[Архівовано 13 вересня 2018 уWayback Machine.] // Український глотогенез: Матеріали міжнародної наукової конференції / Відп. ред. В. Мойсієнко. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 100.
- ↑Павлюк М., Робчук І. Рефлекси давніхо,е в нових закритих складах в українських говірках Румунії // Праці ХІІІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1970. — С. 113—121.
