Післяпроголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали просто в заліВерховної Ради. Офіційна музична редакція гімну ухвалена 15 січня 1992 року, а текст затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. День Державного Гімну України відзначається щорічно10 березня.
Історія
Попередні національні гімни (до XIX ст.)
Державний гімн — це урочистий музичний чи музично-поетичний твір, що виконується під час громадських заходів; більшість народів має власний гімн, що виражає їхню самобутність. Термін походить від грецького «гімнос» (грец.ύμνος) та означає урочисті хорові звернення до богів, які існували вантичній Греції та інших стародавніх країнах. Вхристиянстві також існували релігійні гімни, що набували формупсалмів абокантів[1].
Пісенна творчість українського народу на російських й австро-угорських землях розвивалася по-різному. Царський уряд Російської імперії жорстко забороняв вживати українську мову під час публічних заходів, виконувати пісні, друкувати книги та ноти, тому українськомовні патріотичні твори, що виникали на території Росії, друкувалися лише за кордоном, часто під псевдонімами. Наавстрійських територіях — Закарпатті, Буковині та Галичині — державне ставлення до української було менш жорстким[5][6][7], тому саме тут на початку XIX століття з'являлися патріотичні пісні гімничного звучання, наприклад «Дай же, Боже, добрий час»Юліяна Добриловського[8].
Павло Чубинський — український поет, автор гімну «Ще не вмерла Україна»
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на вечірці в етнографа, фольклориста та поетаПавла Чубинського сербські студенти, що навчалися вКиївському університеті, співали патріотичну пісню процаря Душана, в приспіві якої були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (укр.серце б'ється і кров тече за його свободу). Чубинському композиція настільки сподобалася, що за пів години він написав власний текст «Ще не вмерла Україна», який тут же проспівали хором на сербську мелодію[11][12]. Вірш дуже швидко поширився середукраїнофільських гуртків, щойно об'єднаних уКиївську громаду. 20 жовтня шеф жандармівкнязь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського на проживання вАрхангельську губернію «за шкідливий вплив на розум простолюду»[13]. Автограф вірша не зберігся, але перша публікація його тексту відбулась 1863 року у львівському журналі«Мета»[14].
Репринтне видання львівського журналу «Мета» 1863 р., перша публікація вірша
Структура вірша, його побудова, розподілення на куплети та приспів і лексичні елементи вказують на те, що Чубинський одразу вбачав у своєму творі пісню. Припускають, що створюючи ритмічний малюнок вірша, він орієнтувався на польський гімн,«Мазурку Домбровського».Леся Українка таЛеонід Білецький згадували, як пісню співали на мотив сербського гімну, аМихайло Драгоманов — на мотив чеської пісні. Серед інших композиторів, які поклали вірш на музику — близький друг ЧубинськогоМикола Лисенко та його сподвижникКирило Стеценко (ноти його хорового аранжування було надруковано 1917 року в Києві). Але найбільш відомою стала версія пісні на музикугреко-католицького священника отцяМихайла (Вербицького), відомого своїми симфоніями, вокальними композиціями та світськими хорами[15][16]. Він створив декілька версій твору, зокрема для голосу у супроводі гітари (автограф зберігається уЛьвівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника) та хоровий варіант, який став найбільш популярним[17].
Перші виконання
Михайло Вербицький — український композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна»
Перші згадки про виконання пісні на музику Вербицького датовані 1863 роком[18]. Вперше він сам виконав її на сходинах організації «Громада» перемиськихсемінаристів у музейній залідуховної гімназії. Ректор семінарії отецьГригорій Гинилевич, захоплений почутим, наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан, а його перепис — серед інших «громад» Галичини[19]. Вербицького він же попросив зробити зі солоспіву хоровий варіант, авторську версію якого той оприлюднив уже незабаром. Уперше хор урочисто виконав твір у Перемишлі в день свята Св. Івана Хрестителя 1 липня 1864 року[20][21].
Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гейнца іКароля Гейнча «Запорожці» розпочалось із виконання твору «Ще не вмерла Україна» із трохи переробленим текстом: перший рядок твору було змінено на «Ще не вмерло Запорожжя». Вставний номер сподобався глядачам так, що хор виконував його двічі, а у пресі його назвали «прекрасною піснею»[22][23].
10 березня 1865 року «Ще не вмерла Україна», тепер вже з «правильним» текстом, прозвучала в перемишльській залі «Під Провидінням»[24] як завершальний номер концерту, присвяченого роковинам смертіТараса Шевченка (через що її авторство спочатку приписували Кобзарю)[23]. Набагато пізніше, за часів незалежної України, саме цю подію стали вважати першим публічним виконанням пісні, а 10 березня святкувати як День Державного Гімну України[25][26][27].
Поширення пісні
«Ще не вмерла Україна». Первісний текст вірша П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.
Перші нотатки пісні з'явилися в рукописних зошитах хорових ентузіастів, таких як Еміль Менцинський, ще 1863 року. Ноти для чотириголосого чоловічого хору без супроводу вперше опублікували у збірці «Кобзар», що вийшла 1885 року у Львові; його упорядники —Анатоль Вахнянин (керував хором під час виконання пісні на шевченківському концерті 1865 року) таПорфірій Бажанський — розмістили їх у першому розділі, поряд з іншими популярними на Галичині піснями-гімнами, такими як«Мир вам, браття», «Щасть нам, Боже» та «Я щасний, руську матір маю». 1888 року «Ще не вмерла Україна» потрапила до «Руського співанику»Костя Панківського, випущеного видавництвом «Просвіта» з метою освіти молоді[18][28].
Протягом наступних десятиріч пісня стала частиноюукраїнського фольклору. Основа тексту та музики залишалася незмінною, але з'явилися нові нюанси слів і мелодії. Перший рядок «Ще не вмерла України і слава, і воля» змінився на «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля». Форма слова «вороги» змінилася на здрібнілу «вороженьки», що було типовим для народних текстів[23]. Текст суттєво скоротився: зникли згадки прокозацьких ігайдамацьких героїв (Наливайко,Залізняк,Тарас Трясило); зникло звернення доБогдана Хмельницького; став неактуальним четвертий куплет пробратні слов'янські народи, які «вже за зброю взялися»; пізніше з приспіву прибрали строфу «Гей-гей, браття миле, нумо братися за діло!». Разом із тим, щоб підкреслити незалежність українських земель під час національно-визвольної боротьби, з'явився новий куплет, що починався зі слів «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону»[18][29].
Протягом кінця XIX — початку XX століть було опубліковано багато перекладів та аранжувань «Ще не вмерла Україна». Частина з них друкувалася у масових виданнях, призначених для широкого вжитку, інші призначалися для офіційних подій і концертних виконань. Серед вокальних версій композиції — твори для мішаного хору (композиториОстап Нижанівський,Філарет Колесса,Василь Барвінський), для жіночого хору із фортепіано (Денис Січинський), для дитячого триголосого хору (Михайло Гайворонський). Композитор і диригентЯрослав Ярославенко натомість створив інструментальне аранжування пісні. В народі «Ще не вмерла Україна» найчастіше виконувалася у скороченому варіанті, що складався з перших восьми строф і приспіву, на мелодію, що трохи відрізнялася від оригіналу Вербицького[18][29]. Пісня потрапила до репертуару оперного співакаМодеста Менцинського і у жовтні 1910 року вКельні була вперше записана на звукову доріжку у супроводі оркестру.Грамофонна платівка із першим записом «Ще не вмерла Україна» вийшла на німецькому лейбліDeutsche Grammophon[30][9][31].
Перетворення на національний гімн
Пісню Вербицького та Шептицького співали не лише у народі, але й під час офіційних концертів. Серед відомих виконань — 1867 року на новорічному прийомі австрійських урядовців, влаштованомумитрополитом Спиридоном (поруч завстрійським гімном) або 1891 року на відкритті чеської крайової виставки уПразі[23].
Кольорова листівка-плакат Богуша Шіппіха «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, запануєм і ми браття у своїй сторонці!..», виконана в кінці 1917 р. після проголошення 3-го Універсалу та опублікована видавництвом «Вернигора».
Після проголошенняУкраїнської Центральної Ради 20 березня 1917 року політично активні українці стали виходити на численні мітинги та маніфестації, на яких серед інших патріотичних пісень нерідко лунала й «Ще не вмерла Україна»[18]. 22 січня 1918 року було проголошено незалежністьУкраїнської Народної Республіки, чий уряд ухвалив «Ще не вмерла Україна» державним гімном. Пісня лунала під час прийняття важливих державних рішень, таких якТретій іЧетвертий Універсал, та на офіційних зустрічах й урочистих подіях, наприклад відкриттіУкраїнської Академії Наук[18][31]. Під часАкту Злуки, коли 21 січня 1919 року УНР таЗУНР об'єдналися у соборну державу, оркестр виконував національний гімн «Ще не вмерла Україна», а хорКирила Стеценка — пісні «Вічний революціонер» і «Молитва за Україну»[33].
Визвольна боротьба українського народу привернула увагу до пісні й за межами країни. 1916 року в Канаді вийшла збірка Флоренс Рендал ЛайвсейSongs of Ukraina, with Ruthenian poems (укр.Пісні України, з русинськими віршами); вона містила партитуру з англійським перекладом під назвою «Ukrainian National Anthem» (укр.Український національний гімн)[34][35], який починається зі слів «She lives on, our Ukraina!»[18]. 17 червня 1918 року американське видання«Нью-Йорк таймс» опублікувало замітку із перекладом затвердженого національного гімну України, що починався зі строфи «Nay, thou art not dead, Ukraine»[36]. 1918 року вийшла збіркаDie Lieder der Ukraine (укр.Пісні України), яка містила німецький текст пісні, перекладенийОстапом Грицаєм[18]. Ще один переклад гімну німецькою належав поетесі Анні-Шарлотті Вуцькі, яка здійснила його для збіркиBandura-Klänge. 12 ukrainische Volkslieder und die Nationalhymne (укр.Звуки бандури. 12 українських народних пісень і національний гімн), що вийшла 1919 року вЛейпцигу[37][18]. Розповсюдженню твору за межами країни сприяло його виконанняУкраїнською республіканською капелою під керівництвом диригентаОлександра Кошиця в Європі, Північній Америці, Південній Америці[38].
Радянський період (1921—1991)
«Інтернаціонал»
Ще за часівросійської громадянської війни патріотична «Ще не вмерла Україна», яка уособлювала національно-визвольні настрої народу, підтримувалася не усім українським населенням: значна частина віддавала перевагу«Інтернаціоналу», який натомість відображав ідеї рівності та соціальної справедливості. Коли 1919 року за зразкомРСФРР було проголошеноУкраїнську РСР, то її репрезентував саме «Інтернаціонал», символічно заперечуючи існування України як самостійної держави[39]. Після поразкиПерших визвольних змагань 1917—1921 року та створення УРСР у складіРадянського Союзу пісню «Ще не вмерла Україна» оголосилибуржуазно-націоналістичною, а її виконання остаточно заборонили. Офіційна пропаганда прищеплювала суспільству новікомуністичні цінності, а колишній «петлюрівсько-бандерівський» гімн згадувала, лише коли йшлося прокласових ворогів або бандитів[2].
Текст кубанської народної пісні «Ще й не вмэрла Украина» надруковано в радянському виданні «Песни казаков Кубани» за редакцієюІвана Варрави
Пам'ять про пісню як символ української держави підтримували емігранти, які мешкали в США та Канаді.Уряд УНР в екзилі також продовжував використовувати її як національний гімн. Текст і ноти «Ще не вмерла Україна» обов'язково включалися до збірок пісень, що виходили за кордоном, наприклад до виданої Союзом українців у Великобританії «Української пісні»[40]. 15 березня 1939 року пісню затвердили гімномКарпатської України, автономної республіки у складіЧехословаччини, що існувала протягом трьох місяців. Під часДругої світової війни, коли 30 червня 1941 року у Львові проголосилиАкт відновлення Української Держави, «Ще не вмерла Україна» також визнали державним гімном[18][41].
Гімни СРСР та УРСР
З моменту створення СРСР і до початку Другої світової війни Радянський Союз та його республіки не мали офіційного гімну; фактично, цю роль весь час відігравав «Інтернаціонал». Після початку війни інтернаціоналістське гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» змінили на «Смерть німецьким окупантам!» та розпочали закритий конкурс на створення Державного Гімну СРСР, в якому взяли участь провідні російські композитори. РішеннямЙосипа Сталіна новим гімном держави обрали«Союз нерушимый республик свободных». 1 січня 1944 року він вперше прозвучав на державному радіо, а указомПрезидії Верховної Ради від 15 березня 1944 року його затвердили для виконання у всій державі. «Інтернаціонал» водночас зберіг статус партійного гімну[39].
3 лютого 1944 року було видано указ, згідно з яким для кожної республіки мали створити окремі гімни. Комісію з підготовки проєкту гімну УРСР створили навесні 1944 року в Києві; її очолив заступник завідувача відділу пропаганди й агітації ЦК КП(б) УкраїниКостянтин Литвин[39].«Ще не вмерла Україна» не розглядалася як кандидат у гімни через побоювання щодосепаратистських настроїв серед українців. Натомість радянській владі був потрібен текст, де описувалася бкомуністична партія, а Україна розглядалася б як одна з багатьох республік союзу, «між рівними рівна, між вільними вільна». Це завдання виконавПавло Тичина, чий варіант«Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику групою композиторів під керуваннямАнтона Лебединця, був затверджений державним гімном УРСР 1949 року[42].
Збереження та відродження забороненого гімну
За радянських часів «Ще не вмерла Україна» хоча й була заборонена, але продовжувала існування в народі як частина національної культури, як на території України, так і за її межами. Так,Кубанський козачий хор виконував її як давню козацьку пісню, а кубанський поет і краєзнавецьІван Варавва включив текст пісні до виданої в 1966 році в СРСР збірки «Пісні козаків Кубані»[25][43]. Український письменник та поетДмитро Чередниченко згадував[44]:
Пригадую, в шістдесятих роках облетіла Київ дивна звістка: вийшла книжка «Песни казаков Кубани» (1966) і там є український гімн. Не вірилося, коли тут ось хапають за кожне необережне слово, чіпляються за кожен порух, а то щоб гімн. Але довірені люди показали: справді. «Записано в селищі Рассвет Ленінградського району від козака Андрія Євменовича Приходька, 1895 р. нар.» — вказано. Виходить, там співають, там друкують.
— Дмитро Чередниченко, 2005 рік
Василь Жданкін, автор першого публічного виконання «Ще не вмерла Україна» після довгої перерви на фестивалі«Червона рута» 1989 року
Попри запроваджене повсюдне виконання гімну, виявилося, що на практиці існували різні версії пісні, суттєво відмінні одна від одної. Було створено комісію під керівництвом директора видавництва«Музична Україна»Миколи Линника, якій доручили підготувати музичну редакцію державного гімну. Комісія вивчилаавторський рукопис пісні Вербицького, прослухала оркестрові аранжування духового оркеструМіністерства оборони України таДержавного духового оркестру України та 20 травня 1992 року вирішила зупинитися на варіанті мелодії, який зустрічався в «Шкільному співанку»Кирила Стеценка, обравши оркестровкувійськового диригента Олександра Морозова. Авторами остаточної редакції стали Народні артисти УкраїниМирослав Скорик іЄвген Станкович[50].
28 червня 1996 року ухвалилиКонституцію України, згідно з якою — на підтвердження рішення Верховної Ради — державним гімном країни визнали твір на музику Вербицького. Разом із тим, текст Чубинського так і не затвердили офіційно. Його вірш вважався застарілим і невідповідним тогочасним політичним реаліям, тому в листопаді 1996 року створили Державну комісію з підготовки та проведення конкурсу на найкращий текст Державного Гімну України. Протягом наступних років охочі подали 784 проєкти текстів одного з головних символів країни; склад комісії також змінювався неодноразово[52]. Однією з пропозицій був вірш «Встала мати-Україна»Дмитра Павличка. Разом із тим, багато хто, зокрема письменник і поетДмитро Чередниченко, наполягав на збереженні тексту Чубинського, що виконував роль гімну протягом багатьох десятиріч[18]. Врешті-решт, наприкінці 1990-х, переглянувши сотні варіантів, комісія дійшла висновку, що«Молитва за Україну» Кониського та Лисенка має бути «духовним гімном», яким відкриваються урочистості, але державним гімном, яким закінчуються офіційні заходи — було рекомендовано залишити історичний «Ще не вмерла Україна». Урядова комісія ухвалила висновок робочої комісії майже одноголосно, а її головаВасиль Дурдинець оголосив про це на Українському радіо[53].
Попри принципове рішення, ухвала остаточного тексту гімну тривала ще декілька років. Одним зі спірних питань була виправданість першого рядка з оригінального тексту Чубинського: «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля»; більшість депутатів відмовилися підтримати цей варіант, бо він нібито вказував на можливу сумну долю держави[54]. Окрім цього, другий куплет містив згадку про «бій кривавий відСяну доДону», яка могла сприйматися як територіальні претензії України доПольщі, тож його вирішили викреслити[55]. 6 березня 2003 року Верховна Рада нарешті ухвалила Закон «Про Державний Гімн України»[56], згідно з яким текстом гімну на музику Михайла Вербицького затвердили перший куплет і приспів пісні Павла Чубинського, з першим рядком в редакції «Ще не вмерла України і слава, і воля». Того ж року у видавництві «Музична Україна» вийшла оновлена партитура із текстом Чубинського для мішаного хору із фортепіано[18][57].
Спроби заміни гімну
Конституція України встановила, що слова державного гімну затверджуються законом, який приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України[58]. Спроби змінити текст і музику гімну здійснювалися неодноразово[54]. Висувалися проєкти законів та постанов про зміну тексту, який вважався занадтопесимістичним, або повернення оригінального куплету Чубинського, що починався зі строфи «Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону…», але жодна зі змін не була підтримана[54].
Окрім законодавчих ініціатив, на сайтіПрезидента України час від часу з'являютьсяелектронні петиції щодо зміни державного гімну. Деякі з них передбачають незначні зміни тексту, наприклад, зміну часу змайбутнього натеперішній («береже нас доля», «гинуть наші воріженьки», «пануємо ми, браття») абоминулий («вже воскресла України», «вже нам усміхнулась доля», «згинули вже вороженьки»). В інших пропонують повністю змінити гімн, використовуючи замість«Ще не вмерла Україна» інші відомі пісні, наприклад«Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни»)Миколи Лисенка чи«Україна»Тараса Петриненка, або власні оригінальні варіанти тексту. З 2015 року було зареєстровано понад сто різних пропозицій, але жодна з них не набрала 25 тис. голосів, необхідних для подальшого розгляду[54].
Пісня «Ще не вмерла Україна» за півтора століття стала символом боротьби за незалежність України і національним гімном. Під час Революції Гідності і зараз, коли нові герої воюють за територіальну цілісність нашої країни, Гімн має особливе значення для всіх громадян, є тою духовною ланкою, що єднає їх із попередніми поколіннями борців за свободу.
2017 рокуУІНП підготував нову редакцію закону «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні». Згідно з нею День Державного Гімну мав відзначатися10 березня, на честь першого публічного виконання у 1865 році твору Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна…” на музику Михайла Вербицького у Перемишлі[60]. Проте проєкт закону так і не набрав чинності[61].
Лише 2021 року було започатковано День Державного Гімну України. Він відзначається щорічно10 березня[26][27][к 1].
Законодавчо затвердженої музичної редакції гімну не існує. 2009 року пропонувалося затвердити як еталонну музичну редакціюМирослава Скорика таЄвгена Станковича в тональностісі-бемоль мажор. Було запропоновано видавати нотний матеріал гімну у вигляді клавіру, хорової партитури, партитури для симфонічного оркестру та хору, для симфонічного оркестру, партитури для малого, середнього і великого складу духового оркестру, щоб гімн міг виконуватися в оркестровому, хоровому, оркестрово-хоровому, ансамблевому або сольному виконанні. Текст і ноти еталонного примірника музичної редакції мали зберігатися уВерховній Раді та видаватися на замовленняКабінету Міністрів України[63]. Законопроєкт було відкликано[64].
На думку музикознавиціМарії Загайкевич, хор «Ще не вмерла Україна» є характерним представникомранньоромантичної творчості. Він маєгомофонний характер, виконується на чотири голоси, поєднуючисистему мажор-мінор й елементи національної мелодії, типові для народної та релігійної музики,кантів іпсалмів. «Все разом надає музиці піднесено врочистого і водночас щирого, задушевного характеру», — пише Загайкевич[17].
Текст
Текстом Державного Гімну України є слова першого куплету та приспіву віршаПавла Чубинського в такій редакції[56]:
Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів: Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Порядок виконання
Згідно з законом «Про Державний Гімн України» (2003), гімн виконується на початку та наприкінці урочистих заходів загальнодержавного значення, під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів, а наруга над ним тягне за собою відповідальність, передбачену законом[56].
У низці законопроєктів було запропоновано розширити перелік подій, під час яких виконується державний гімн. Лунали пропозиції законодавчо закріпити його виконання під час відкриття та закриття сесій Верховної Ради України та місцевих рад, після складання присягиПрезидентом України, під час зустрічі вищих посадових осіб іноземних держав тощо[54]. Присутні мали слухати його стоячи, чоловіки мали знімати головні убори, а в разі підйому державного прапора всі мали повертатися до нього обличчям[63]. Проте зміни до закону так і не було прийнято[54].
Відомі виконавці
Вперше пісню «Ще не вмерла Україна!» записав 1910 року оперний співакМодест Менцинський
Існує багато варіантів аранжувань гімну України для різного складу виконавців. Його виконують без слівсимфонічні абодухові оркестри, співаютьхори з інструментальним супроводом абоа капела[57]. Перший запис гімну України датований 1910 роком, коли оперний співакМодест Менцинський записав його для платівки, що вийшла на лейбліDeutsche Gramophon[9]. Протягом наступних років гімн неодноразово записував український баритонМихайло Зазуляк; пісня виходила під назвою «Ще не вмерла Україна!» (Columbia, 1916 рік)[65] та «Вже воскресла Україна!» (Victor Co., 1919 рік)[66][67].
Після втрати Україною державності «Ще не вмерла Україна» була заборонена вРадянському Союзі, але продовжувала записуватися та видаватися за його межами. В 1960-ті роки її серед інших патріотичних і стрілецьких пісень записав хор «Кобзар» (Філадельфія, США)[68]. 1962 року гімн увійшов до альбому «Ювілейний концерт в театрі„Кольон“» у виконанні Симфонічного оркестру державної радіостанції вБуенос-Айресі, Аргентина[69]. Гімн України неодноразово записували вКанаді, зокрема Духовий оркестр «Батурин»[70], музичний гурт «Соколи»[71], вокальний квартет «Явір»[72].
Зчіпка «20 років із часу затвердження Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України». 2012 р.
У радянському кінематографі «Ще не вмерла Україна» як символ української державності майже не звучала. У фільмі 1956 року«Павло Корчагін» пісня лунає під час сцени зустрічіПетлюри, але її майже не чутно на тлі вигуків натовпу. Вперше пісня повноцінно прозвучала лише 1987 року у фільмі«Вісімнадцятирічні», де її виконують п'яніпетлюрівці. Оркестрову композицію записали в студії«Укртелефільму» згідно з партитурою, яку по пам'яті написав музичний редактор стрічки Ростислав Радченко. МузикознавецьТарас Компаніченко згадував: «Несподівано почути в радянському фільмі такі музичні артефакти української визвольної боротьби. І гімн, і пісня„Не пора“ дійсно були популярними в ті часи серед учасників національного руху, вони служили певними символами визволення України»[92]. Після здобуття Україною незалежності ситуація докорінно змінилася, гімн і пісня неодноразово звучали як в документальних, так і в художніх фільмах[93][94][95].
1955 рокуПідпільна пошта України випустила серію марок, присвячену гімну України. До її складу увійшло шість марок номіналом 5, 10, 15, 20, 50 і 100шагів; наклад кожної з перших п'яти становив 5000 примірників, а останньої — 3000 примірників. Намальовані Юрієм Костівим, марки містять фрагменти тексту гімну та відповідні алегоричні зображення. Цей дизайн перевикористали у 1974 році, коли ППУ надрукувала випуск, що складався з трьох марок номіналом 5, 10 і 15 шагів на одному аркуші[96]. За часів незалежності,2012 рокуУкрпошта випустила блок «20 років із часу затвердження Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України». Він складався з двох марок «Державний малий Герб України» та «Державний Прапор України», але на полях містив текст державного гімну[97].
Державному гімну присвячено дві ювілейні та пам'ятні монети України. 2005 року, до 140-ї річниці першого виконання гімну[98], в обіг увійшла срібна монета«Державний гімн України», що належала до серії«Відродження української державності». Монета номіналом 10 гривень містила стилізоване зображення прапору України та перші рядки нот державного гімну[99]. 2022 року в серії«Українська держава», присвяченій головним символам України — гербові, прапору та гімну, — вийшла монета«Наш гімн» номіналом 5 гривень. Нааверсі було зображено ноти гімну на тлі гілкикалини із червоними ягодами, а нареверсі —козака Мамая під стовбуром дуба[100].
Коментарі
↑Вважається, що постанову про встановлення свята затвердив Кабінет Міністрів України 7 грудня 2021 року, проте на урядовому порталі нормативно-правові акти подібного змісту відсутні[62].
↑Максим'юк Степан. З історії українського звукозапису та дискографії (141 с.). Львів — Вашингтон: Видавництво Українського Католицького Університету 2003. 288 с. ілюстрованеISBN 966-8197-11-9
↑абвгПро Державний Гімн України.Офіційний вебпортал парламенту України. Верховна Рада України.Архів оригіналу за 10 квітня 2023. Процитовано 3 лютого 2025.
Белявская А. В. Государственные символы Украины: правила использования, ритуалы, традиции / А. В. Белявская, В. В. Болгов, А. Н. Коваленко // Вісник Української академії геральдики, товарного знаку та логотипу. — 2006. — № 64 (серпень-вересень). — С. 2—38. — Табл. І — VII.
Національна символіка незалежної України: Методичні рекомендації для викладачів і студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. І. Бушин, І. Ю. Мащенко, В. Ф. Юзвенко — Черкаси: ЧІТІ, 2001. — 48 с.
Галюк М. Творець Національного гімну / М. Галюк //Культура і життя. — 2005. — 3—5. — С. 1.
Гломозда К. Е., Яневский Д. Б. Украинская национально-государственная символика: особенности исторической традиции / К. Е. Гломозда, Д. Б. Яневский // Философская и социологическая мысль. — 1990. — № 1. — С. 110—117.
Гломозда К. Е., Яневский Д. Б. Украинская национально-государственная символика: особенности исторической традиции / К. Е. Гломозда, Д. Б. Яневский // Философская и социологическая мысль. — 1990. — № 2. — С. 96—106.
Гломозда К. Е., Яневский Д. Б. Украинская национально-государственная символика: особенности исторической традиции / К. Е. Гломозда, Д. Б. Яневский // Философская и социологическая мысль. — 1990. — № 3. — С. 111—119.
Головченко В. Історико-правова ґенеза державної символіки України [Текст] / В. Головченко // Віче. — 2009. — № 8. — С. 8—11.
Державні символи України / Упор. А. П. Ярещенко. — Харків.: Факт, 2008. — С. 7—17.
Державний гімн — перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4, с. 271—272
Державний гімн України [Ноти] [Текст]: партитура та голоси для середнього та малого складів духового оркестру / музика М. Вербицького. — К. : Музична Україна, 1993. — 84 с.
Державний гімн України [Ноти] [Текст]: партитура та голоси для великого духового оркестру / музика М. Вербицького. — К. : Музична Україна, 1993. — 8 с. ; [38 л. нот].
Державний гімн України [Ноти]: для мішаного хору в супроводі фортепіано / авт. муз. М. М. Вербицький ; авт. сл. П. П. Чубинський ; худ. оформ. В. В. Кузьменко. — Клавір. — Київ: Музична Україна, 2003. — 7, [1] с. : портр., кол. іл. ; 29 см. — 5000 екз.
Державний гімн України [Ноти] [Текст]: Партитури та голоси для середнього та малого складів духового оркестру. — К. : Музична Україна, 1993.
Державний гімн України: популярний історичний нарис / В. Н. Балязин та ін. — К.: Музична Україна, 2006. — 56 с.
Етнорелігійна і національна символіка / А. Пономарьов // Українці: Історико-етнографічна монографія у 2-х кн. Кн. 1. — Опішне.: Українське народознавство, 1999. — С. 87—94.
Загайкевич М. Державний гімн України: популярний історичний нарис / Упоряд.: М. П. Линник, В. М. Пономаренко ; авт. тексту: М. П. Загайкевич ; ред.: Т. І. Моргун. — Київ : Музична Україна, 2006. — 56 с. —ISBN 966-8259-19-X.
Звоницкий Э. М. Рассказы о гимнах. Учебно-методическое издание / Э. М. Звоницкий. — Б. м. в.: Везелица, 2001. — 56 с.
Зелінський О. Виникнення та перші кроки суспільного життя національного гімну «Ще не вмерла України…» / О. Зелінський // Актуальні проблеми внутрішньої політики. — 2004. — № 4. — С. 11—27.
Зелінський О. До історії Державного гімну України / О. Зелінський. — Львів, 2008.
Ковальський В. Останній атрибут держави: Державний гімн України / В. Ковальський // Юридичний вісник України. — 2007. — 8—14 вересня. — С. 3.
Куєвда В. Світотворчий міф та національна символіка / В. Куєвда // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. — Спецвипуск № 3(69). — 2005. — С. 72—75.
Маляренко В. Державний гімн як дзеркало нації / В. Маляренко // Право України. Юридичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 374—380.
Національна символіка України // Україна. Повна енциклопедія / упор. В. М. Скляренко та ін. — Харків.: Фоліо, 2007. — 463 с.
Розовик Д. Ф. Про створення української національно-державної символіки у роки визвольної боротьби (1917—1920 рр.) / Д. Ф. Розовик// Український історичний журнал. — 1999. — № 4. — С. 115—121.
Салтан Н. М., Салтан О. М. Живи Україно незламна і сильна… Парламентські дебати навколо затвердження тексту Державного гімну України 4 та 6 березня 2003 року // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2016. — № 4 (130). — С. 16—36.
Сергійчук В. І. Національна символіка України: науково-художня книга / В. І. Сергійчук. — К.: Веселка, 1992. — 109 с.
Совінська Н. Українська національна символіка в контексті історичної правди /Н. Совінська // Психологія і суспільство. Український науково-економічний та соціально-психологічний часопис. — 2003. — № 2 (12). — С. 4—11.
Стецюк П. Державні символи України: конституційно-правова характеристика / П. Стецюк // Вісник Конституційного Суду України. — 2004. — № 6. — С 103—115.
Хорошевский А. Ю. 100 знаменитых символов Украины / А. Ю. Хорошевский. — Х.: Фолио, 2007. — 511 с.
Чередниченко Д. Безсмертне слово поета як основа народної пісні і Державного гімну України / Д. Чередниченко // Народна творчість та етнографія. — 2004. — № 1/2. — С. 18—21.
Чередниченко Д.Павло Чубинський. — — К. : Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 376 с. — (Серія «Особистість і доба») —ISBN 966-677-001-6.
Чубинський П. «Ще не вмерла Україна» / П. Чубинський. — Київ: Акціонерне товариство «Обереги», 1991. — 6 с. — Видання містить варіанти тексту вірша «Ще не вмерла Україна»: публікації в журналі «Мета». — № 4, 1863. — Львів; в альманасі «Українська Муза». — Київ, 1908.
Шевчук А. Національні музичні символи України / Антоніна Шевчук // Палітра педагога. — 2008. — № 4. — С. 3—5.
Державний гімн України [Ноти]: для мішаного хору в супроводі фортепіано / авт. муз. М. М. Вербицький ; авт. муз. ред. М. М. Скорик та Є. Ф. Станкович ; авт. сл. П. П. Чубинський. — Клавір.
Державний гімн України: Партитура для [середнього] складу духового оркестру: альтернативний варіант: сі-бемоль мажор: у форматіSIB / оркестровка — Олександр Морозов.
¹ Частково розташована в іншій частині світу | ² Розташована в іншій частині світу, але пов'язується з Європою з точки зору культурних особливостей | ³ Визнана деякими країнами
.jpg)
.png)
.svg)
.jpg)
