| Степан Гуляк | ||||
|---|---|---|---|---|
| Оберштурмфюрер,сотник | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження | 14 листопада1906(1906-11-14) с.Жизномир,Бучацький повіт | |||
| Смерть | 19 січня1979(1979-01-19)(72 роки) м.Торонто, .svg) Канада | |||
| Національність | українець | |||
| Військова служба | ||||
| Роки служби | 1943–1945 | |||
| Вид ЗС | Ваффен-СС | |||
| Формування |  14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» | |||
| Війни / битви | Друга Світова війна | |||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Степан Гуляк (14 листопада1906, с.Жизномир,Бучацький повіт,Станиславівський округ,Королівство Галичини та Володимирії,Австро-Угорщина —19 січня1979, м.Торонто,Онтаріо,Канада) —український колабораціоніст з нацистською Німеччиною, офіцер14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина»,оберштурмфюрервійськ СС,сотникУНА, ветеранський і громадський діяч, підприємець і меценат.
Народився 14 листопада 1906 року в селіЖизномирБучацького повіту.[1] Закінчив народну школу у рідному селі та середню школу вБучачі.
Служив упольській армії, закінчив підстаршинську школу вЧенстохові та старшинську в Бидгощі. Отримав званняпідпоручника. Звільнений з війська через відмову перейти наримо-католицький обряд.[2]
Повернувся до Бучача[коли?], став членомУВО, а згодомОУН. Займав посаду інструктора бойового вишколу підпільників. Ув'язнений польською поліцією в тюрмі в Бучачі, з якої звільнився в 1939 році.
Перейшов нелегально німецько-радянський кордон[коли?] та проживав вЯрославі. Займався вишколом членів ОУН в районі Криниці.
Після початку німецько-радянської війни служив старшиною для особливих доручень уПершому українському полку «ім. Холодного Яру» під командою Леоніда Ступницького. Після розформування полку перебував на нелегальному становищі, а згодом приєднався додивізії СС «Галичина».
Після пройдених вишколів у Лєшанах та Дембіці відправлений до вишкільного табору біля Штрасбургу, де проводив вишкіл новобранців. Призначений командиром 3-ої сотні ф'юзилерів та відправлений із підрозділом на фронт під Броди.[3] Поранений у бою та лікувався у Будапешті.[4]
Після переформування дивізії знову очолив 3-ю сотню ф'юзилерів 14-го батальйону і у вересні 1944 служив у Словаччині, де брав участь у боротьбі з комуністичними партизанами в районі Банської Бистриці. Разом з підрозділом воював згодом проти комуністичних партизан у Словенії.
З капітуляцією Німеччини перебував американському полоні, а після звільнення, проводив вишкіл вартівничих сотень по таборах.
У 1952 році переїхав до Канади. Разом із своїм братом був власником ресторану «Одеса» в Торонто.[5] Був головою торонтської станиціБратства колишніх вояків 1-ої УД УНА.
Помер 19 січня 1979 року.
