Вжетрипільські гончарі малитонкий смак, знайдені під час розкопок відомого археологаВікентія Хвойки вироби тієї пори свідчать про їхню високу майстерність в цій галузі.
Ранньою формою слова є «горнчар»: у записах XIV—XV ст. згадуються«мастеры всякіе, спроста рѣци плотници и горнчары»[2]. Воно походить відпрасл.: *gъr̥nьčarь, утвореного від*gъr̥nъ («горно»); таке ж походження мають слова«горщик», «горнець»,«горня»[3]. Колись вживалася й формаганча́р (ганчарь)[4].
Технологія гончарної справи. Операція виготовлення посудини — пластичне формування гончарного матеріалу
Гончарні вироби мають відносно високу пористість і виготовляються із легкоплавких глин (80—100 %) без використання інших компонентів (плавні не використовуються), окрім невеликих добавокпіску (0—20 %). Гончарні вироби формують методом пластичного формування. Побутові та декоративні вироби із гончарної кераміки пористі, дрібнозернисті, з натуральним кольором глини, часто неглазуровані. Готові вироби інколи покриваютьангобами таполивою.
Гончарні вироби, як ітеракоту, відносять до грубокерамічних виробів, а у випадку використання якісних глин без домішок великих частинок — до тонкокерамічних, що говорить про умовність такого поділу (на тонко- і грубокерамічні).
Взагалі процес виготовлення кераміки передбачає три стадії
підготовчу (на цьому етапі відбувається відбір вихідної сировини, її видобуток, обробка та складання формувальної маси);
творчу (на цьому етапі здійснюється виготовлення власне посудини певної форми)
закріплювальну:сушіння,випал (на цьому етапі посудині додають міцність, усувають її вологопроникність).
Виготовлення гончарних виробів передбачає пластичне формування гончарного матеріалу за допомогоюгончарного круга (чи без нього: наприклад, листове ліплення), сушіння[5], спікання нагріванням виробу при температурі до 1000 °C. Випікання закріплює форму і надає виробу твердості. Температура випікання може становити як 300—950 °C, так і 900—1200 °C при використанні поливок чи глазурі.
Декоративний візерунок наносять або довипалювання або після нього. Для забезпечення непроникності, на поверхню виробу наносятьглазур абодимлять. Найпростішу глазур готують зокису свинцю і кварцового піску. Оскільки контакт харчових продуктів з солями свинцю повинен бути виключений, нині санітарний нагляд забороняє використовувати цю глазур при виготовленні предметів домашнього побуту. Проте легкоплавкі сполуки свинцю використовують, як і раніше, у складі глазурі, призначеної для декоративних цілей (зокремамайолікових).
Основним матеріалом для вироблення гончарних виробів слугуєглина. Для гончарства обирають переважно чисту глину. Іноді, для досягнення певних якостей, у глину домішують різні речовини:пісок,золу, деревнутирсу. Іноді додаютьшамот — порошок від подрібнених гончарних виробів або заздалегідь слабо обпаленої глини. Після випалу глина з такими домішками залишається пористою і насилу приймає глазур. Гончарна глина дуже часто міститьоксиди заліза,вапна,луги,гіпс тощо.
Іноді видобуту глину залишають на один-два роки на повітрі або у воді. Є думка, що якість глини в таких умовах покращується. Порцелянова глина традиційно витримується у спеціальних ямах по кількадесят років.
Необхідно, щобгончарна глина була однорідна та не містила великих зерен і частинок. Така чиста глина рідко трапляється в природі, тому перед використанням її очищають. Видобуту глину розмочують, прибирають камінці та інші добре видимі домішки, розминають. Потім проціджують та викладають на гіпсову або іншу вологопоглинальну поверхню для загустіння. Коли глина досягне консистенції, придатної до ліплення, її максимально герметично запаковують та зберігають до використання.
Гончарство — це виготовлення найдавнішого штучного матеріалу, відомого людському суспільству. Йому передувало утворення посудин зі шкіри та лози. Близько 18 тисяч років тому людство опанувало обпалення посудин.[6]
Гончарство виникло в епохунеоліту і стало значним кроком у розвиткупродуктивних сил. З часівенеоліту гончарні вироби починають оздоблювати орнаментом, який наносили глиняними кольоровими фарбами.
До його появи стародавня людина використовувала природні матеріали, іноді піддаючи їх механічній обробці. Так, наприклад, використовувалисякамені,кістки,мушлі,дерево,шкіра тварин, з яких виготовляли необхідні в побуті предмети. А гончарство — це вже якісно новий етап взаємин між людиною і природою. Пластична сировина, яка використовується в гончарстві, — глина, мул — в природному стані не наділена тими якостями, які необхідні глиняним посудинам. Тобто вона не вогнетривка і не вологонепроникна.
Гончарство існувало там, де були придатні для цьогоглини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах.
Артефакти гончарства в історико-археологічних дослідженнях
Вивчення рештоккераміки допомагає визначити культурну і хронологічну приналежність різних пам'ятників і культур. З іншого боку, перехід до (винайдення) гончарства свідчить прохарчову революцію та революцію в організації праці — пов'язаних між собою навичок праці на всіх етапах виробництва посуду.
В Америці гончарство розвивалося нерівномірно. Найперші вироби з'являються у 2000 р. до н. е. на Сході Північної Америки та 500 р. до н. е. на Південному Заході.Індіанці використовували різні техніки, проте гончарне коло тут не було винайдене. Так,пуебло розвинули спірально-джгутову техніку ліплення.Черокі та інші східні племена Північної Америки використовували форму, навколо якої створювали новий виріб[7].
Архаїчними видами декорування були механічнірізьблення, відтискання та штампування по сирій глині.Серед доісторичних племен поширені були вироби (посуд, іграшки, скульптури богів) у формі людей, птахів, тварин[8].
Ранняісламська кераміка наслідувала форми регіонів, які завоювали араби. З часом, однак, відбулося перехресне збагачення між регіонами. Це було найбільш помітно укитайському впливі на ісламську кераміку. Торгівля між Китаєм та ісламом відбувалася через систему торгових центрів на протяжномуШовковому шляху. Близькосхідні країни імпортували з Китаю кам'яний посуд, а пізніше порцеляну. Китай імпортував мінерали зоксидом кобальту з ісламськоїПерсії, щоб прикрашати своюбіло-блакитну порцеляну, яку потім експортував до ісламського світу.
Подібним чином арабське мистецтво сприяло виникненню тривалої форми кераміки, визначеної якіспано-мавританська кераміка вАндалусії. Також були розроблені унікальні ісламські форми, зокремафриттовий посуд,глянцевий посуд та спеціалізовані глазурі, серед них олов'яне глазурування, що призвело до розвитку популярноїмайоліки.[10]
Найдавніший гончарний посуд у світі за межами Східної Азії можна знайти в Африці. У 2007 році швейцарські археологи виявили в Унжугу в центральному регіоні Малі фрагменти одного з найдавніших гончарних виробів вАфриці, датовані щонайменше 9 400 р. до н. е.[11] Розкопки в печері Босумпра наплато Кваху в південно-східній Гані виявили добре виготовлений керамічний посуд, прикрашений канелюрами та інкрустованим філенчастим кружалом, що датується початком десятого тисячоліття до нашої ери.[12] Після появитрадицій гончарства у регіоні Унджугу вМалі близько 11 900 років до нашої ери та незабаром після цього в регіоні Босумпра вГані кераміка пізніше прибула до регіону Іво Елеру вНігерії.[13] У пізніші періоди вже давно визнавали зв’язок появи гончарного виробництва в деяких частинахАфрики на південь від Сахари з поширенняммов банту, хоча деталі залишаються спірними та потребують подальших досліджень, а консенсусу не досягнуто.[14]
В процесі археологічних розкопок на території сучасної України знайдені гончарні вироби чи їх фрагменти відносять до часівТрипільської культури[15]. Гончарні вироби, що належали до трипільської культури, вирізняються вишуканістю форм, цікавою оздобленістю.
На ручному гончарному крузі, що з'явився у II ст. н. е., з використанням спеціальної обпалювальної печі —горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду вКиївській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивнішийножний круг.
Розквіту гончарства в Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірихглин, що й зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва[16]
Вироби різних гончарських центрів по Україні мали спільні риси, але водночас і свої притаманні особливості. Так, славнозвіснийопішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою.
Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів — сиваки. Їхній декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — сосонки, стовпчики, ялинки, клітини.Подільська кераміка відзначалася вогненно-червоним тлом та оригінальною орнаментикою — пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків.Майстри Косова створили високохудожню техніку гравійованого розпису, оригінальної форми кахлі, світильники, розмальовані миски й багато інших неповторних виробів.
Іван Зарецький вказує, що етнографічних форм і типів посуду на Полтавщині близько 25. Види гончарських ремесел на Полтавщині включають посуд — кухонний (горщики, горщечки, тазки, ринки), столовий (миски,яндоли, глечики, кухлі, чарки), святковий (барильця, барани й леви на горілку, глечики для святої води та для вареної, куманці).[17]
ВідXVI—XVII століть гончарство безперервно розвивалося, ставши вXIX ст. однією з найважливіших галузей українськогокустарного виробництва. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби наярмарках, а часом розвозили у віддалені райони.
У липні 2006 року Громадською організацією «Київське регіональне об'єднання творців родових помість» у рамках проекту відродження давніх народних промислів створена Школа гончарного мистецтва у Києві (детальніше —http://goncharstvo.org.ua[Архівовано 1 квітня 2022 уWayback Machine.]).
У сучасному світі гончарні вироби майже повністю замінила набагато дешевша фабричнакерамічна,скляна,пластмасова продукція. Гончарні вироби у XXI сторіччі цінують як автентичні народні вироби, колекціонують як сувеніри або витвори мистецтва.
Пошивайло Явдоха Данилівна (Бородавка) (1910–1994) — гончарна малювальниця, представниця опішнянської школи художньої мальовки. Оздоблювала твори чоловіка Гаврила рослинними й зооморфними декоративними композиціями.
Лебіщак Юрій (1873—1927) — видатний український технолог-кераміст, завідувач Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912—1921)
Національний банк України, продовжуючи серію «Народні промисли та ремесла», 6 грудня 2010 року ввів в обіг пам'ятні монети номіналами 10 і 5 гривень «Гончар».[18]
↑Від кімнатної температури до початкової температури випалу з регулюванням температури +1 градус приблизно в годину, себто, до 500—600 °C. Прискорене сушіння призводить до миттєвогозакипання води в глині і розриву готового виробу
↑ North American Indian Arts / Andrew Hunter Whiteford // St.Martin's Press, New York. — 160 p. — P. 10
↑ North American Indian Arts / Andrew Hunter Whiteford // St.Martin's Press, New York. — 160 p. — P. 18
↑Гончарний круг винайдений у Месопотамії в кінці 4 тис. до н. е. На території України відомий від 1-ї половини I тис. н. е. Під кінець XIX ст. загального поширення в Україні набув важкий ножний гончарний круг.
↑Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасних України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. км².
Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 430.
Залізняк Л. Л. Археологія України. Курс лекцій. — К., 2005.
Гончарний центр у Вишгороді: [довідник] / О. Кульчицька ; Упр. культури і туризму Київ. облдержадмін., Вишгород. іст.-культ. заповідник. — К. : ЕксОб, 2007. — 47 с. : іл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 45—46. — 1 000 пр. —ISBN 966-7769-67-4.