На цій сторінці показано неперевірені зміни
Гомофо́нія (відгрец.ὁμόφωνοςбукв. однозвучний, однорідноабо подібно звучащий;англ. homophony,нім. Homophonie) у найпоширенішому значенні —склад багатоголосся (спрощено: мелодія, акомпанемент і бас), властивий композиторській музиці Європи в XVII–XIX ст.
1) З кінця XVIII ст. — склад багатоголосся, в якому виділяються три різних за значенням пластафактури:мелодія (теситурно, а також, як правило,темброво відокремлений пласт фактури, що несе «музичну думку» цілого), акомпанемент (може бути структурований різноманітно, спочаткуакордовий) і бас. У вітчизняній музичній науці гомофонний склад перш іменували також «гомофонно-гармонійним», що являє собою очевиднийплеоназм, оскількигармонія як категорія музики логічно не протиставляєтьсяполіфонії. Смисловим панданом до гомофонії є не гармонія, а поліфонія (склад багатоголосся, в якому теситурні та музично-логічні функції кожного окремого голосу тотожні). Гомофонний склад, що домінував у професійній (композиторської) музиці Європи XVII–XIX століть (при зберігається композиційно-технічне і художнє значення поліфонії), склав найважливішу передумову гармонійноїтональності.
2) До кінця XVIII століття під гомофонією розумілигоморитмічну фактуру, тобто таку, в якій кожен голос багатоголосого цілого рухається в одному й тому ж ритмі. Технікастаровинної гомофонії в оригінальних трактатах називаласяcontrapunctus simplex. Зразки гомофонії (гоморитмічного багатоголосся) — вокальні жанри середньовічної та ренесансної музики зсилабічним розспівом тексту: багатоголосні обробкигімнів, (багатоголосий)кондукт, англійський, французький, особливо італійський видифобурдону (fauxbourdon, falsobordone), багатоголосні італійські пісні XVI століття (фротола,віланела,канцонета) та ін. Один з яскравих прикладів такої гомофонії (= гоморитмічної фактури) — розділ «Et incarnatus est» із Кредо месиЖоскена Депре «Pange lingua»:
В аналізахстаромодальної гармонії будь-яку гомофонну фактуру з трьох і більше голосів часто недиференційовано позначають як«акордову»[1], щó вірно лише для тих випадків, коли звуковисотний контекст виявляє логіку сполученняосновних тонів співзвуч (як у класико-романтичній гармонії). У багатьох прикладах старовинної поліфонічної музики (особливо в епоху Середньовіччя), де мислимі як інтервальні комплекси співзвуччя сполучаються за правилами простогоконтрапункту, слід говорити не про акордову, а про гоморитмічну (або «стару гомофонну») фактуру.
3) У давньогрецькійгармоніці (уПтолемея) гомофонією називалисяоктава і подвійна октава (ὁμό — через тотожністьмодальних функцій нижнього і верхнього звуків у цих інтервалах), в пізнішій латинської науці до гомофонно віднесли такожунісон (лат.unisonus).
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
