Ві́льнюс, до1939 — Ві́льно (лит.Vilnius,біл.Вільня,пол.Wilno,староукр.Вильна,Вільна[39]) — столиця та найбільше містоЛитви, розташоване на річціНяріс у південно-східній частині країни. Головний політичний, економічний та культурний центр Литви. Станом на 2025 рік проживало 607,667[40] (за даними муніципалітету) або 592 389[41] (за даними державного реєстратора) мешканців, а у вільнюській агломерації — 747 864[42]; друге найбільше місто середкраїн Балтії за кількістю населення (післяРиги).
Вільнюс відомий своєю архітектурою уісторичному центрі, який був оголошений об'єктомВсесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1994 році[43]. ДоДругої світової війни Вільнюс був одним із найбільших єврейських центрів у Європі. Його єврейський вплив призвів до того, що його прозвали «Єрусалимом Литви». Наполеон назвав його «Єрусалимом Півночі», під час проходу через Вільнюс в 1812 році[44]. У 2009 році Вільнюс був оголошенийкультурною столицею Європи разом зЛінцом, Австрія[45]. 69 % площі міста зайняте зеленими насадженнями[46]; 3-е місце в рейтингу найзеленіших міст планети (2021)[47].
У 2021 році Вільнюс увійшов до 25 кращих міст майбутнього за версією fDI — одне з найбільш передових міст із найбільшим потенціалом у світі[48].
24 січня 2023 року «за виявлені гуманізм, милосердя і солідарність з Українським народом, всебічну допомогу громадянам України, які вимушено залишили Батьківщину внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також вагому підтримку України у захисті її незалежності та суверенітету» Указом Президента України Вільнюс було удостоєно почесної відзнаки України «Місто-рятівник»[49].
Назва (лит.Vilnius,біл.Вільня), старовинна українська назва — Вільно (Вільне), сучасна — Вільнюс, за деякими джерелами походить від назвирічки Вільня, на якій стоїть місто.
У стародавніх історичних джерелах переважає назваВільня,Wilna,Vilna. У пам'ятках писемності, починаючи з XIV ст., використовується формаWilno, Vilno та інші назви. У литовських пам'ятках писемності 1595, 1600, 1653 та пізніших років трапляється варіантVilnius.
На первісній території міста розкопано поселення 4 тис. до н. е. Перша писемна згадка про місто міститься в посланняхвеликого князя литовськогоГедиміна, у них Вільнюс називається столицею великого князя.
Костел св. Миколая (зведений до 1387)
У 13–14 ст. тут (біля злиття річок на площі 4 га) побудованотри замки. З часів Гедиміна Верхній і Нижній замки стали резиденцією правителівВеликого князівства Литовського (ВКЛ). За замки боролися в роки князівських міжусобиць у 1345 та 1381–92. У 1365—1402 рр. ними намагався заволодітиТевтонський орден. 1390-го під час облоги згорів дерев'яний Кривий замок. Після цих подій і до 1655 року іноземні війська не вступали до замків. УНижньому замку знаходивсяпалац великих князів литовських (після пожежі 1520 відбудований в стиліренесансу, знесений на початку 19 ст.) і католицький кафедральний собор (зведений у 1387, сучасний вигляд кін. 18 ст.), а також з 1413-го — резиденція вільнюськоговоєводи та місцевої адміністрації. Тут збиравсясейм ВКЛ, діяли з 1566 рокуземський суд і гродський суд, з 1588 —Головний литовський трибунал. ПісляЛюблінської унії 1569 замки зберігали статус столиці, але оскільки державні функції ВКЛ значно звузилися, то замки почали занепадати. Збереглися кафедральний собор і залишки Верхнього замку (нині на місці палацу великих князів проводяться археологічні розкопки).
Міське поселення Вільнюс починає формуватися з 13 ст. на лівому березі річкиНяріс. У 14–15 ст. воно розростається вздовж доріг наПолоцьк (ниніБілорусь),Новгород Великий,Мінськ (нині Білорусь),Москву,Луцьк–Львів–Крим,Гродно (нині Білорусь) —Краків (Польща),Каунас (Литва) —Кенігсберг (нині Калінінград, РФ) —Данціг (нині Гданськ, Польща). Побудована на початку 16 ст. міська стіна охоплювала площу 100 га, стільки ж займали передмістя. Мешкало близько 20 тис. жителів. Серед них — литовці, вихідці зРусі («Руський кінець» відомий вже наприкінці 14 ст.) та з німецьких міст (Німецька вулиця існувала з 15 ст.), татари (з кін. 14 ст.), мешканці Польщі таєвреї (кагал юридично оформився 1636). Таким же строкатим був і конфесійний склад: до 1387 року переважали язичники, до 1323 оселилися францисканці, у часи правлінняОльгерда з'явилися православні церкви. Після хрещення Литви у 1387 році Вільнюс став центром католицької єпархії, були побудовані численні католицькі монастирі (бернардинців,бернардинок,домініканців та ін.), кафедральний собор, парафіяльний костел святого пророка Іоанна Хрестителя, костели монастирів. Важливим центромправославної культури залишалися монастир Св. Духа та православні церкви міста.
У 1387 році міщани одержали право на самоврядування, так званемагдебурзьке право. Управління здійснювалося Радою, яка складалася з литовсько-католицької та русько-православної частин, івійтом, якого призначаввеликий князь. При владі знаходивсяпатриціат, у 1536 середні прошарки населення утворили своє представництво з 60 мужів, які мали право контролювати Раду. Проте та чи ін. частина міста й передмістя були або в підпорядкуванні великого князя (його місцевої адміністрації), або католицького єпископа з капітулом, або православного архімандрита чи окремих вельмож. У цих юридиках (присудах) діяло земське право. В 17–18 ст. кожен мешканець міста мав сплачувати податки за одним із 5 списків: «магдебурзьке місто», «замковий присуд», «єпископа присуд», «архімандрита присуд», «єврейського кагалу присуд».
Вільнюс знаходився на перехресті торгових шляхів Європи. Торгівля була джерелом багатства міста. Ольгерд звільнив купців від мита на всій території князівства. В січні та серпні тут відбувалися великі ярмарки. У місті зустрічалися купці зі Львова, Кам'янця (ниніКам'янець-Подільський), Києва, міст Польщі,Антверпена (нині Бельгія),Риги (нині Латвія), Новгорода Великого,Стамбула,Нюрнберга (Німеччина) та ін. Розвивалися ремесла, від кінця 15 ст. почали виникати цехи (на серед. 17 ст. їх було близько 40).
Політика ВКЛ відзначалася релігійноютолерантністю. В столиці у середині 16 ст. під впливомРеформації утворилися общинилютеран,кальвіністів,аріан. У 30-х рр. 16 ст. у місті працюваладрукарняФранциска Скорини. Православне населення об'єдналося в братство, яке діяло при Свято-Троїцькому, а потім Свято-Духівському монастирі, воно мало свою школу, друкарню, яка видавала полемічну та навчальну літературу. Вільнюс відіграв велику роль у розвитку «руської» (укр.-білорус.) культури кін. 16 ст. — 20–30-х рр. 17 ст. У 1569 році до міста запрошений орденєзуїтів, який у 1570 заснував колегіум (з 1579 — академію; нині цеВільнюський університет). ПісляБерестейської церковної унії 1596 року утворилася община унійців, діяв чернечий орденвасиліан. Релігійна полеміка та інтелектуальні змагання 2-ї пол. 16 — 1-ї половини 17 ст. сприяли поширенню книговидання (друкарні Академії, Мамоничів, Карцана, василіан та ін.). У 17 — 1-й половині 18 ст. розвивалися в стилібароко архітектура, мистецтво та література.
Розвиток міста був спочатку уповільнений внаслідок зміни торгової кон'юнктури в Європі та звуження столичних функцій міста після Люблінської унії 1569 року, а згодом перерваний через війни серед. 17 ст. Після захоплення міста російськими військами (1655) воно було пограбоване й розорене, розпочалася епідеміячуми. Великі втрати Вільнюс зазнав під часПівнічної війни та епідемії чуми 1710–11, пожеж 1748 і 1749 років. Місто не раз відновлювалося, прибували нові мешканці. У 2-й пол. 18 ст. внаслідок культивування ідейПросвітництва, реформи університету, розвитку книговидання Вільнюс перетворився на значний культурний центр регіону. Населення міста брало активну участь у міщанському русі Речі Посполитої під час4-літнього сейму. У 1794 році Вільнюс був центром повстання у ВКЛ.Міщани організовували загони національної гвардії та протистояли російським військам.
Після3-го поділу Польщі (1795) Литва відійшла доРосійської імперії. Вільнюс ставгубернським містом. Проте діяльність університету, Археологічної комісії та її Музею старовини, численних підпільних антиросійських організацій (філомати з участюАдама Міцкевича та ін.), участь вільнюсців у польському повстанні 1830—1831 і польському повстанні 1863—1864 (зокрема й під керівництвомКастуся Калиновського) зберегли за Вільнюсом значення центру громадсько-політичного і культурного життя земель колишнього ВКЛ. У місті видавалася газета «Мужицька правда», діяв Виконавчий відділ Литви. Однак репресії царського уряду після придушення повстань (закриття університету (1832) й Археологічної комісії (1855), заборона друку литовською мовою латинкою (1864) та ін.) негативно позначилися на розвитку міста. Тут 22 березня 1864 року на Лукійській площі російська влада стратилаКастуся Калиновського.
В останні десятиліття 19 ст. швидко розвивалася промисловість (залізообробна, харчова, легка), зростала чисельність населення (1796 — 17 500, 1859 — 58 200, 1897—154 500, 1909—205 200 осіб). Відбуласяполонізація місцевого населення, за рахунок чиновників і військових збільшилася кількість росіян, зросла єврейська спільнота. У 1897 році в місті мешкало 2,1 %литовців, 4,2 %білорусів, 20,1 %росіян, 30,9 %поляків, 40 %євреїв. У громадському житті міста провідне місце посіла російська мова, вживання польської, а особливо литовської натрапляло на перешкоди з боку влади. На межі 19–20 ст. Вільнюс став центром діяльності соціал-демократичних і націоналістичних (литовської, польської та єврейської) партій. Під часреволюції (1905—1907) у місті відбувся Великий Вільнюський сейм литовського національно-визвольного руху.
У ходіI світової війни Вільнюс був окупований німецькими військами. Після завершення війниЛитовська Тариба (рада), що засідала у місті 16 лютого 1918 року, проголосила незалежністьЛитви, а Вільнюс — столицею Литовської республіки. В боротьбі за Вільнюс зіткнулися Литва,Польща іРСФРР. У 1922 році Вільнюс перейшов до Польщі. Литва не визнала прав Польщі на місто.Конституція Литви проголосила місто столицею, спір був винесений на форумЛіги Націй й став причиною конфронтації Литви й Польщі.
Число мешканців у 1939 році досягло довоєнного рівня (209 400). На початкуДругої світової війни 19 вересня 1939 містозайняли радянські війська, 10 жовтня СРСР передав Вільнюс Литві з умовою співробітництва. У місто стали переїжджати державні установи, число мешканців зросло до 270 000, серед нихлитовці складали тепер бл. 28 %. Влітку 1940 року Литва була окупована радянськими військами й тут була проголошенаЛитовська Радянська Соціалістична Республіка, столицею якої став Вільнюс. 14– 15 червня 1941 року з міста відправляли на заслання жертви масового радянського терору. 23 червня 1941 року вибухнулоантирадянське повстання. Окуповане гітлерівськими військами місто зазнало руйнувань, жорстоких репресій,методично винищувалося єврейське населення. У роки війни загинуло близько 70 000 мешканців. 13 липня 1944 року місто повторно зайняли радянські війська, місту повернено статус столиці Литовської РСР. Зросла кількість населення (на 1988—577 500 осіб), розвивалася промисловість, зокрема підприємства електроніки та приладобудування ВПК СРСР. Вільнюс став культурним центром Литви. У 1988–89 роках відбулися масові мітинги організації «Саюдис» на підтримкуперебудови. Відновлення незалежності Литви відбулося у 1990 році.
Вільнюс розташований на південному сходіЛитви (54°41′N 25°17′E) при впадінні річкиВільня до річкиНяріс.
Нецентральне розташування міста можна пояснити частою зміною національних кордонів Литви протягом сторіч. Так, за часівВеликого князівства Литовського Вільнюс був не лише культурним, а й географічним центром тодішньої держави.
Вільнюс розташований за 312 кілометрів відКлайпеди, міста, що є головним морським портомЛитви, так само за допомогою сучасних автомобільних доріг з основними містами країни:Каунас (102 км),Шауляй (214 км) таПанявежис (135 км).
Нинішня площа міста — 401 км². Забудова становить 20,2 % площі, зелені насадження — 43,9 %, вода — 2,1 %.
Клімат у Вільнюсі є перехідним між континентальним та морським. Середньорічна температура становить 6,1 °C.
Місто здавна було багатонаціональним, до того ж історично склалося так, щолитовці часто становили його меншість. Так, за даними перепису населення 1897 року, з 154 632 містян 61,847 (40,0 %)євреїв, 47,795 (30,1 %)поляків, 30,967 (20,1 %)росіян, 6,514 (4,2 %)білорусів, 3,131 (2 %)литовців та 4 717 (2,7 %) представників інших національностей, зокрема йукраїнців.
Вільнюс має розвинену систему громадського транспорту; 45 % населення користується громадським транспортом, це один з найвищих показників у Європі[63]. Оператором автобусної татролейбусної мережі єVilniaus viešasis transportas. Місто обслуговує понад 60 автобусних, 18 тролейбусних, 6 швидких автобусних (експресів), 6 нічних автобусних маршрутів та лініюфунікулеру[64] Тролейбусна мережа є однією з найбільших у Європі. Понад 250 автобусів та 260 тролейбусів здійснюють перевезення близько 500 000 пасажирів кожного робочого дня. Студенти, особи похилого віку та з вадами здоров'я отримують великі знижки (до 80 %) на квитки. Перші регулярні автобусні маршрути були впровадженні у1926 році, тролейбусні — у1956 році, фунікулер — з2003 року.
Особливості рельєфу і забудови не дозволили впровадити трамвайний рух в місті, функції якого впродовж1893—1926 років виконувалаконка.
Це єдине міське самоврядування в Литві, який включає не одне місто (як муніципалітети інших міст), а два міста (Вільнюс іГригішкес) і два села (у Григішкеському старостві — Неравяй і Салос).
В адміністративно-територіальному плані місто належить до самоврядування міста Вільнюса. Керує ним Рада самоврядування і мер, що обирається Радою. Територія самоврядування поділяється на 21 староство (лит.seniūnija), території яких частково відповідають частинам міста, що історично склалися, його передмістям і районам нових забудов:
Гостра Брама (Аушрос Варту) — єдині з дев'яти оборонних воріт Вільнюса, що збереглися донині. У каплиці тут зберігається головна християнська святиня Литви та Білорусі —Остробрамська ікона Божої Матері, одна з небагатьох ікон, на яких Діву Марію зображено без маленького Ісуса.
Ужупіс, або Заріччя — район, із трьох боків оточений річкою Вільняле. Це місце творчих людей: художників, поетів, скульпторів та майстрів альтернативного мистецтва, їхніх студій та музеїв. Вони оголосили цю землю республікою й написали власну Конституцію, яку вибили на пластинах у кафе «Рідні стіни». Серед її положень: людина «не має права зазіхати на вічність», «має право нічого не розуміти», «не має права на насильство»…[65]
↑Vilnius. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, XII t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1984. T.XII: Vaislapėlis-Žvorūnė, 271 psl. (лит.)
↑Vilnius.Tarybų Lietuvos enciklopedija, T. 4 (Simno-Žvorūnė). Vilnius, Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988, 558 psl. (лит.)
↑Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—192 роки): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 228 с. —ISBN 966-8201-26-4.
↑Kraków - Miasta Partnerskie [Kraków -Partnership Cities].Miejska Platforma Internetowa Magiczny Kraków (Polish) .Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 10 серпня 2013.(пол.)
Бумблаускас Алфредас.Грюнвальдська битва – битва народів [Текст] / [А. Бумблаускас, І. Марзалюк, Б. Черкас]. — К. :Балтія-Друк, 2010. — 272 с. : іл. — (Середньовічна історія України, Білорусі, Литви). — Бібліогр.: с. 143—144. — 800 экз.
Бондар Н. П., Рудакова Ю. К., Ціборовська-Римарович І. О. Стародавньому Вільнюсу – 700: історія книговидання, книжкові раритети, історичні бібліотеки // Бібліотечний вісник. 2023. № 2. С. 28–53.bv.nbuv.gov.ua
Dubinski P. Zbiór praw s przywilejów miastu stołecznemu WXL Wilnowi nadanych. Wilno, 1788
Baliński M. Historya miasta Wilna, t. 1–2. Wilno, 1837
Kraszewski J.I. Wilno od poczatków jego do r. 1750, t. 1–4. Wilno, 1840—1841
Śapoka A. Senasis Vilnius. Chicago, 1963
Jurginis J. et al. Vilniaus miesto istorija nuo seniausiu laiku iki Spalio revolucijos. Vilnius, 1968
Vilniaus miesto istorija nuo Spalio revoliucijos iki dabartiniu dienu. Vilnius, 1972
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:Вільнюс
Вільнюс / А. І. Жуковський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Режим доступу:https://esu.com.ua/article-34583.
.png)
_(cropped).jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
_(1845).png)
.svg)
.svg)
.svg)
