Вілане́ла (італ.villanella — сільська пісня, від пізньолат.villanus — селянин; такожvillanesca, скорочено відcanzone villanesca alla napolitana, буквально «сільська пісня в неаполітанської манері») — жанр італійської ліричної (пасторальної, часто з комічним відтінком) поезії і багатоголосна пісенна форма. Жанр віланели — один із найважливіших (поряд зфротолою) попередників італійськогомадригалу.

Віланела зародилася, ймовірно, вНеаполі у другій половині XV століття. З 30-х років XVI століття отримала стабільний вигляд куплетно-строфічної форми на 3 або 4 голоси (з кінця XVI століття також на 5 голосів). Верхній голос віланел міг виконувати соліст, а решта голосів доручалися музичним інструментам (як правило,лютні, в XVII ст. також іспанськійгітарі). Склад віланел поліфонічний, більшою частиною вгомофонній фактурі, з елементами імітаційноїполіфонії. З Італії в XVI столітті віланела поширилася до Франції, де отримала назву віланель (фр.villanelle). Відомі також німецькі (Я. Регнарт) і англійські (Томас Морлі) стилізації віланели. Найбільші автори музичних віланел у XVI столітті —Адріан Вілларт (починаючи із збірки 1545 року), Джованні Доменіко та Нола (поет і композитор),Орландо Ласо (збірка 1555 року)Лука Маренціо,Клод Ле Дружин, Сіґізмондо д'Індіа. Багато музичних віланел публікувалися в Італії, Нідерландах і Франції XVI століття як анонімні твори.

Інтерес до віланели (в основному, в дусі стилізації «сільської» пасторальної лірики) відродився в XIX — XX століттях. Поетичні віланели писали у Франції (Леконт де Ліль,Шарль Марі Рене,Шарль Леконт де Ліль,Теодор де Банвіль), Великій Британії (Г. А . Добсон,Ділан Томас), Росії (В. Я. Брюсов). Музичні стилізації віланелі написали французькі композитори XIX і XX столітьГектор БерліозПоль ДюкаФрансіс Пуленк.

Поряд з іншими багатоголосим пісенними формами (фротолою,канцонетою), так само як й італійськимфобурдоном у богослужбовій музиці, італійська віланела XVI століття дала сильний поштовх розвитку акордового почуття і (як наслідок) гармонічноїтональності.

У поезії, віланела — жорстка поетична форма з повторюваними строфами. Класична віланела — вірш, що складається з 19 рядків: п'яти тривіршів і одного завершального чотиривіршу. Середні строфи всіх тривіршів римуються між собою. Перша і третя рядки першого тривірша по черзі повторюються в останніх рядках наступних тривіршів, а також у третій і четвертій рядках завершального чотиривірші.

У кінці XIX століття відбулося деяке відродження віланели в англійській поезії. Класичним прикладом сучасної віланели є«Do not go gentle into that good night^[en]» валійського поетаДілана Томаса.

• Galanti B.M. Le villanelle alla napolitana. Firenze, 1954.
• Cardamone D.G. The canzone villanesca alla napolitana and related forms, 1537—1570. Ann Arbor, 1981
• Pirrotta N. Willaert and the canzone villanesca // Music and culture in Italy from the Middle Ages to the Baroque. Cambridge, MA,1984, pp. 175–97.
• His I. Les modèles italiens de Claude Le Jeune // Revue de Musicologie, LXXVII (1991), pp. 25–28.
• Бедуш Е., Кюрегян Т. Ренессансная песня. Москва: Композитор, 2007.

• Віланела, або Віланель // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад.Ю. І. Ковалів. — Київ :ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 185.

• Історія музики
• Музика епохи Відродження
• Музичні жанри
• Анонімні твори