Відеокамера — електроннийкінознімальний апарат, пристрій для отримання оптичних образів об'єктів за допомогою зйомки на світлочутливому елементі, пристосований для запису або передаваннязображення у русі.
Найперші відеокамери було створено шотландським інженеромДжоном Логі Бердом, вони працювали на електромеханічномудиску Ніпкова і були використанні BBC в експериментальних передачах1930 року.
Найперші відеокамери базувалися на механічному й використовувалися в експериментальних трансляціях у 1910–1930-х роках. Повністю електронні конструкції на основі трубки відеокамери, такі якіконоскопВолодимира Зворикіна та диссектор зображеньФіло Фарнсворта, витіснили систему Ніпкова до 1930-х років. Вони широко використовувалися до 1980-х років, коли камери на основі твердотільних датчиків зображення, таких як пристрій із зарядовим зв’язком (ПЗЗ), а пізніше CMOS-сенсор з активним пікселем (CMOS-датчик), усунули типові проблеми з ламповими технологіями, такі як записування зображення, а також зробили робочий процес цифрового відео практичним, оскільки вихід датчика є цифровим, тому йому не потрібно конвертувати з аналогового.
Основою для твердотільних датчиків зображення є технологія метал-оксид-напівпровідник (MOS)[1], яка походить від винаходу MOSFET (MOS-польового транзистора) у Bell Labs у 1959 році.[2] Це призвело до розробки напівпровідникових датчиків зображення, включаючи ПЗС, а пізніше КМОП-датчик з активним пікселем.[1] Першим напівпровідниковим датчиком зображення був пристрій із зарядовим зв’язком, винайдений у Bell Labs у 1969 році[3] на основі технології MOS-конденсаторів[1]. Датчик NMOS з активним пікселем пізніше був винайдений на Olympus у 1985 році[4][5][6], що призвело до розробки датчика з активним пікселем CMOS у Лабораторії реактивного руху NASA у 1993 році[7][5].
Сучасні відеокамери мають величезну кількість дизайнів та призначень, не всі з яких повністю відповідають раннім телевізійним камерам.
Професійні відеокамери, як наприклад ті що використовуються утелебаченні та інколи виробництві фільмів; бувають мобільними або розташованими у студії (не мобільні). Такі камери зазвичай дозволяють операторові здійснити дуже точні ручні налаштування, часто аж до відмови від автоматичного використання.
Камеривідеоспостереження (англ.CCTV cameras ), система передавання інформації з відеокамер,телевізійних камер на обмежену кількістьмоніторів та/або записувальних пристроїв. Відмінність систем відеоспостереження від телевізійного мовлення полягає в тому, що сигнал не передається у відкритому режимі. Системи відеоспостереження часто використовуються для спостереження у місцях, які потребують постійного нагляду, таких якбанки,банкомати,казино,вокзали,аеропорти, військові об'єкти та звичайнімагазини тощо.
Вебкамери — це цифровівідео- чифотокамери, які мають можливість, у реальному часі, фіксувати зображення, призначені для подальшого передавання мережеюІнтернет (у програмах типуSkype,Instant Messenger тощо). Вебкамери, які доставляють зображення поінтернету, завантажують зображення навебсервер чи за запитом, чи безперервно, або через певні проміжки часу. Це досягається шляхом підключення камери до комп'ютеру або завдяки можливостям самої камери. Деякі сучасні моделі мають апаратне тапрограмне забезпеченням, яке дозволяє камері самостійно працювати яквебсерверу,FTP-серверу,FTP-клієнту і/або відсилати зображення за допомогоюелектронної пошти.
Цифрові камери — пристрої, які використовуються для зйомкивідео чи створенняфото-знімків або ж обох, в якихсвітлочутливим матеріалом єматриця або кілька матриць, що складаються з окремихпікселів, сигнал з яких представляється, обробляється і зберігається у самому апараті у цифровому вигляді. Це найпоширеніший пристрій для створенняцифрових фотознімків. Більшість камер 21-го сторіччя є цифровими.