Справді, всі головні концепції виду, розроблені для організмів зі статевим розмноженням (насамперед, хребетні тварини і квіткові рослини), та поза цими групами концепції виду є надзвичайно хиткими і вимагають окремих групоспецифічних тлумачень (а таких груп — до 90 % наявного різноманіття живих організмів). Проте, у кожному разі видове різноманіття є основним рівнем диференціації живого.
З огляду на різноманіття форм диференціаціїживого та розмаїтість підходів до аналізу цієї багатоманітності, розрізняють низку різних концепцій виду, серед яких можна назвати морфологічну, біологічну,філогенетичну, ампліфікаційну, розпізнавальну, генетичну та інші. Найпоширенішою, хоча й найбільш суперечливою, є біологічна концепція, яку ще називають репродуктивною (формування генетично диференційованих і репродуктивно ізольованих популяцій, що здатні досимпатрії і вільно схрещуються тільки всередині себе).
Карл Лінней у 18 столітті ввів поняття біологічноговиду
До кінця 17 століття відбулося накопичення відомостей про різноманіття форм тварин і рослин. Це призвело до уявлення про вид як про цілком справжню групу особин, схожих одна на одну приблизно так само, як походять один на одного члени окремоїсім'ї, і відмітних від інших таких самих груп особин. Видом вважалися, наприклад,вовк,лисиця,ворона сіра,галка,дуб,береза,пшениця,овес тощо.
Зростання числа описуваних видів вимагалостандартизації їхніх назв і побудовиієрархічної системи і більшихсистематичних одиниць. Основна робота в цьому напрямку —«Система природи» (1735) шведського натуралістаКарла Ліннея, в якій закладено основи сучасної систематики тварин і рослин. Лінней об'єднав близькі види вроди, а подібні роди — в ряди такласи, запровадив для позначення виду подвійну латинську номенклатуру (так звану,бінарну номенклатуру), в котрій кожен вид позначається назвою роду і наступною за нею видовою назвою. Наприкінці 18 століття систему Ліннея прийняли більшість біологів у світі.
У першій половині 19 століття французький науковецьЖорж Леопольд Кюв'є розробив поняття типів будови, після чого тип як вищийтаксон, тобто вища систематична категорія, був введений до «ліннеївської» системи. У цей самий час, почали складатися уявлення про зміну виду в ході розвитку живої природи. У підсумку, з'явиласяеволюційна теоріяЧарлза Дарвіна, викладена у його роботі«Походження видів шляхом природного добору» (див. такождарвінізм), яка показала свою необхідність для побудови природноїфілогенетичної системи, неодмінність умови виходити зі спадкоємності генетичного зв'язку між формами живихорганізмів.
До кінця 19 століття накопичено великий матеріал із внутрішньовидової географічноїмінливості і введено поняттяпідвидів. Накопичення кількості описаних видів і підвидів тварин, рослин імікроорганізмів (до середини 20 століття воно перевищило два мільйони) призвело, з одного боку, до «дроблення» виду та опису будь-яких локальних форм як виду, з другого боку, — почали «укрупнювати» вид, описуючи як вид групи або ряди географічних рас (підвидів), що утворюють сукупність явно родинних і зазвичай, пов'язаних один з одним переходами форм. Внаслідок цього, в систематиці з'явилися поняття «дрібних» видів —жорданонів (за ім'ям французького ботанікаАлексіса Жордана), «великих» видів —ліннеонів (за ім'ям Карла Ліннея). Серед останніх, почали розрізняти монотипний і політипний види (решта складається з ряду підвидів).
Морфологічний — сукупність подібностей особин виду за будовою. До нього відносять усі матеріальні структури: від хромосом до особливостей будови органів та їхніх систем.
Фізіологічний — подібність або відмінність у процесах життєдіяльності особин одного чи різних видів.
Біохімічний — особливості хімічного складу та перебігу певних біохімічних реакцій, притаманні для особин певного виду.
Географічний — полягає в тому, що популяції кожного виду заселяють певну частину біосфери (ареал), яка відрізняється від ареалів близьких видів, і площа та контури ареалів є видовою ознакою.
Екологічний — охоплює всі критерії, оскільки популяції кожного виду мають свою екологічну нішу вбіогеоценозі.
Генетичний — полягає у схожостіДНК окремих представників або груп особин.
Цитологічний — стосується вивчення каріотипів організму певного виду.
Етологічний — зводиться до вивчення особливостей поведінки тварин певного виду.
Історичні — види, які не розрізняються за загальноприйнятими в діагностиці певної систематичної групи макроморфологічними критеріями, проте відрізняються за всіма іншими ознаками, відносяться довидів-двійників.
Кількість описаних видів живих організмів наЗемлі складала станом на 2011 рік, приблизно 1,7 мільйона, у тому числі: хребетні тварини — 64 тисячі видів, безхребетні тварини — 1,3 мільйони видів, рослини (так само, червоні та зелені водорості) — 308 тисяч видів, гриби (разом з лишайниками) — 48 тисяч видів[1] (за іншими даними — близько 100 тисяч видів[2]):
Концепціякладистичного або філогенетичного виду полягає в тому, що вид — це найменша лінія, яка відрізняється неповторним набором генетичних або морфологічних ознак. Жодних вимог щодорепродуктивної ізоляції не робиться, що робить цю концепцію корисною також у палеонтології, де доступні лише викопні докази.
Група організмів — Число описаних видів (2011), тис.[3]:
Вимирання стається, коли гине остання особина даного виду, але вона могла бути вимерлою раніше. Вважається, що майже 99 % з 5 мільярдів видів, які коли-небудь населяли Землю, вимерли. Деякі загинули під час масових вимирань (наприклад, наприкінціпермського, тріасового такрейдового періоду), викликаних різними причинами: вулканічна активність, зміна клімату та зміни хімічного складу океанів й атмосфери. Вони мали помітний вплив на екологію, повітря, земну поверхню та води.[4] Іншою формою вимирання є «проковтування» одного виду іншим, шляхомгібридизації.[5]
Зникаючі види[6] (Endangered species, EN) — це біологічні види, які схильні до загрози вимирання через свою ризиково малу чисельність або вплив певних чинниківдовкілля. У багатьох країнах є закони, що забезпечують захист цих видів: наприклад, заборонаполювання, обмеження освоєння земель або створеннязаповідників чи відновлення кількості рідкісних тварин взоопарках. Водночас, лише деякі види які схильні до загрози вимирання, отримують юридичний захист. Більшість же видів вимирають, чи можливо зникнуть, не отримавши відгуку суспільства.
клепто́н — вид, репродукція якого підтримується за рахунок суміжних видів; фактично гібридогенний комплекс, який може існувати за умови наявності одного з батьківських видів.
Кистяковский А. Б. Половой отбор и видовые опознавательные признаки у птиц. — Киев: Изд-во Киев. гос. ун-та, 1958. — 200 с.
Клоков М. В. Биологическая дифференциация в таксономическом и фитоэйдологическом аспектах // Новости систематики высших и низших растений 1977. — Киев: Наукова думка, 1978. — С. 50-73.
Парамонов С. Я. Проблема видоутворення і ареал // Збірник праць Зоол. музею. — 1935. — № 15. — С. 5-26.
Писанец Е. М. Таксономические взаимоотношения серых жаб (Bufo bufo complex) и некоторые теоретические и практические проблемы систематики. Сообщение 1 // Вестн. зоологии. — 2001. — Том 35, № 5. — С. 37-44.
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 16 травня 2016. Процитовано 2 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Мосякин С. Л. Вид и видообразование у растений: фитоэйдологические взгляды М. В. Клокова и совре-менность / Институт ботаники им. Н. Г. Холодного НАН Украины. — Киев, 2008. — 72 c.
