| Вигурівщина Київ | ||||
 Вулиця Миколи Закревського | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°30′05″ пн. ш.30°35′30″ сх. д. / 50.50125° пн. ш. 30.591694444444° сх. д. /50.50125; 30.591694444444 | ||||
| Країна |  Україна  | |||
| Район | Деснянський | |||
| Адмінодиниця | Деснянський район | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |  «Почайна» «Чернігівська» «Лісова» | |||
| Залізнична інфраструктура | з. п. Райдужний | |||
| Карта | ||||
  Вигурівщина Вигурівщина (Київ) | ||||
Вигу́рівщина, такожВиґу́рівщина[1][2] — історична місцевість Києва.[3] Розташована поблизу відВоскресенської слобідки.
Вигурівщиною також називалипляж іпристань«річкового трамвая» в урочищіЧорторий, де був потім збудованийПівнічний міст (Київ).
Наразі Вигурівщина не є окремою територіальною одиницею чи населеним пунктом, переважно є частиною побудованого на її місці житлового масивуВигурівщина-Троєщина вДеснянському районі містаКиєва.
За часівКиївської Русі на цьому місці знаходивсяГородець Пісочний та заміська резиденція київських князівРадосинь.1239 року після спустошенняПереяславля таЧернігова до Києва підійшли монгольські війська на чолі зМенгу-ханом і стали проти Києва у Городці, краса й велич столичного міста, могутні оборонні споруди справили на нього належне враження.Літописець зазначає: «Меньгуканови же пришедшу сглядать града Кыева, ставшу же ему на оной странѣ Днѣпра во градка Пѣсочного, видивъ градъ, удивися красотѣ его и величеству его».
З часівВеликого Князівства Литовського поселення відоме під назвоюМилославичі. УXV столітті київський князьСемен Олелькович побудував тут замок. Залишки його зберігалися доXVIII століття і були відомі під назвоюОлелькова городища. Те, що Милославичі — це Вигурівщина, говорять історики - Є. Голованський, В. Гошкевич, М. Грушевський, П. Клепатський, М. Новицький та ін.[4]
Сучасна назва походить від імені київського урядовцяСтаніслава Вигури (Векгури). Він походив з православної шляхетної родини, яка володіла одним поселенням на ВолиніВигуричі, в Луцькому повіті. Польський корольСигізмунд III надав йому у1607 році посаду, зв’язану з київським замком «під ключництво і городництво», що означало Вигура став управителем королівського замку в Києві. Село Милославичі в цьому документі не згадується, проте факт передачі цієї землі Вигурі правдоподібний, оскільки воно було теж у королівській власності, належало до київського староства, доходи з якого йшли київському воєводі. Тобто король передав їх не у власність, а тільки в ренту. Після нападуФрідріха Тишкевича з Лагойска на Милославичі вони були дотла знищені. Вигура поскаржився на це до коронного трибуналу у Любліні і відновив поселення, заснувавши там садибу (фільварок). Оскільки попереднє село було знищено, король видав у 1613 році новий привілей Вигурі і його дружині Полонії Черемівні на довічне володіння Милославичами іостровом Муромцем разом з правом виходу в річкуСупій. В 1628 р. землі перейшли у користування племінникові Семенові Вигурі.[5]
21 (31) 1654 року Вигурівщинанаказом Богдана Хмельницького надана у власністьМихайлівському Золотоверхому монастирю[6]. Цей акт був окремо підтверджений універсалом ГетьманаІоанна Мазепи 1690 року, а 1694 року Гетьман звільнив від податків до військового скарбу переселенців зМолдови, які оселилися на Вигурівщині.
У копіарії серединиXVIII століття міститься рішення київського наказного Василя Дворецького у справі про спірну маєтністьВигурівщину. Це село його колишній власник козак Вигура заповідав Золотоверхому монастирю, що й було підтвердженоБогданом Хмельницьким. Проте після смерті Вигури претензії на село заявили священик Воскресенської церкви Кирило Муха й «служилий чоловік» Биримович. Конфлікт розрісся, й сторони, за словами В. Дворецького, «кгрунт Викгуровский на части хотячи розервати, не могли помиритися». За рішенням київського полковника, Вигурівщина, як і слід було чекати, закріплювалася за Золотоверхим монастирем.
1708 року в селі споруджуютьГеоргіївську церкву
В часиГетьманщини — у складіГоголівської сотніКиївського полку.
З 1764 року — селоКиївського повітуКиївської губернії, з 1782 року — Київського повітуКиївського намісництва, з 1796 року —Малоросійської губернії.
З 1802 до 1902 року Вигурівщина входила до складу Броварської, а з 1903 по 1923 рік —Микільсько-Слобідської волостіОстерського повітуЧернігівської губернії.
У 1923—1927 роках село належало доБроварського району, потім у 1927—1930 роках — до Київського районуКиївської округи. У 1930—1937 роках село входило до складу Київської приміської смуги. У 1937 році було відновлено Броварський район, до якого увійшла Вигурівщина.
27 вересня 1943 року нацистські окупанти спалили 400 дворів села Вигурівщина. 29 вересня зайнята радянськими військами.
За рішенням Київського облвиконкому від 10 травня 1958 року Вигурівщина й Троєщина об'єднані в один населений пункт під назвоюТроєщина.
Село Вигурівщина складалося з п'яти кутків.
Першим було знесено куток Хутір — 1981 р., куток Оболоння знесено 1982 р., куток Мигашків відселено наприкінці 1982 р., знесено 1983 р., південну частину кутка Кучанський знесено 1984 р., більшу частину кутка Квартал знесено наприкінці 1980-х рр.[7]
Список вулиць села Вигурівщина, що зникли в 80–90-ті роки XX століття в зв'язку зі знесенням старої забудови:
1982 року більша частина колишнього села Вигурівщина (в Указі — частина села Троєщина) була включена до складуКиєва[8], його забудова в 1981—1984 роках знесена, на його місці збудовано першу чергу житлового масиву Троєщина (з1987 року —Вигурівщина-Троєщина). Центральна магістраль сучасної Вигурівщини-Троєщини —проспект Червоної Калини. На Вигурівщині-Троєщині прокладеноВигурівський бульвар.
У1997 році одна з запланованих ліній Київського метро отримала назвуПодільсько-Вигурівська.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
| |
|---|---|
| Нормативний контроль |
 | Це незавершена стаття проКиїв. Ви можетедопомогти проєкту,виправивши або дописавши її. |
