| Велика ідея | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Греція і  Кіпр  |
 Велика ідея уВікісховищі | |
_Venizelos_c1920.jpg)
Вели́ка іде́я (грец.Μεγάλη Ιδέα) такожПанеллінізм —іредентистська концепція греків під владоюОсманської імперії (добатуркократії —грец.Τουρκοκρατία), що передбачала реставраціюВізантійської імперії з центром уКонстантинополі. В середовищі грецької знаті Константинополя —фанаріотів — у XVIII—XIX століттях її здійснення часто мислилося шляхом поступової акумуляції влади в Оттоманській імперії в руках греків, які відігравали значну роль в управлінні і торгівлі імперії. У більш вузькому сенсі, може позначати невдалий плананексії ЗахідноїАнатолії та СхідноїФракії грецькою державою під керівництвомЕлефтеріоса Венізелоса.
ТермінΜεγάλη Ιδέα вперше прозвучав у промові прем'єр-міністра ГреціїІоанніс Колеттіса під час дебатів проКонституцію, проголошену в1844 році.[1] Концепція використовувалася в деяких військово-політичних планах російського уряду, зокрема у«грецькому проекті»Катерини II.
Відомий британський візантистСтівен Рансіман писав:«Мега́лі Іде́а, Велика ідея греків, сходить до епохи до османського завоювання. Це була ідея імперської долі грецького народу.Михайло VIII Палеолог висловив її у промові, коли почув, що його війська визволили Константинополь від латинян, хоча він і називав греків ромеями. За часів пізніших Палеологів знову з'являється словоеллін, але з усвідомленою інтенцією з'єднання візантійського імперіалізму з культурою і традиціямиСтародавньої Греції».
Остання грецька держава —Трапезундська імперія припинила своє існування в1461 році. Грецькі борці за незалежність домоглися перших відчутних успіхів тільки1823 року. Однак і тоді з 5 мільйонів греків лише близько 1 мільйона проживали на територіїГреції. Постійно стояло питання про долю тих, хто залишився за межами християнської Греції. Особливо болісно сприймалася доля Константинополя. Після різкого ослаблення та розпаду Османської імперії більшість молодих Балканських держав прагнули скористатися можливістю розширити свої володіння, до них належало і новостворенеГрецьке королівство.
Повстання уМореї1821 року, за підтримки європейських держав іРосійської імперії (за царюванняМиколи I), призвело до утворення незалежної грецької держави, визнаної у1830 році, хоча в ньому проживало лише 800 тисяч греків з 2,5 мільйонів по всій Османській імперії. Таке становище викликало прагнення довозз'єднання з греками територій, які не ввійшли в незалежну Грецію:Епіру,Фессалії,Македонії,Фракії,Криту,Кіпру,островів в Егейському морі,Константинополя, частиниАнатолії, а такожІонічних островів (тоді володіння Британії). Наслідком успішної війни за незалежність греків став кардинальний підрив привілейованого становищафанаріотів в Османській імперії, на яких тепер, як і на всіх греків, дивилися з особливою підозрою. У банківській справі і торгівлі більшої ваги стали набувати відповідновірмени таболгари.[2]
Завданням розповсюдження панеллінізму тепер зайнявся уряд незалежногоГрецького королівства. У1864 роціміністр народної освіти Греції Нікопулос заснував комісію для виділення коштів на поширення панеллінізму поза королівством, що було сприйнято співчутливо грецькою пресою в Константинополі та інших містах Османської імперії.[3] Позначилась серйозна політфілософска розбіжність у поглядах між греками у вільній Греції та греками в Османській імперії. Російський дипломат князь Григорій Трубецькой описував його так:«Якщо греки королівства називають себе наступниками давніх еллінів, то греки, що живуть уТуреччині, мають навіть вагоміші підстави вважають себе нащадками візантійців.»[4]
Видатним прихильником Великої ідеї був прем'єр-міністр ГреціїЕлефтеріос Венізелос, який зумів розширити вдвічі територію Грецької республіки завдяки Балканським війнам 1912—1913 років з 64 657 до 121 268 кілометрів2 завдяки приєднанню південної частиниЕпіру, островаКрит і південної частиниМакедонії. Решта території області Фессалія була включена до складу грецької держави тільки1881 року.
Після перемоги союзників уПершій світовій війні та підписанняСеврського договору реалізація Великої ідеї стала як ніколи можливою: Греції були передані північна частина Епіру, островиІмброс таТенедос, а також Фракія (за винятком Константинополя).
Поразка Греції уГреко-турецькій війні 1919—1922 років не тільки стала основною перешкодою для здійснення Великої ідеї, але фактично унеможливила подальше втілення ідей панеллінізму таенозісу. ЗаЛозаннським мирним договором 1923 року острови Імброс та Тенедос передавались Туреччині. Також за умовами договору Греція втратила Північний Епір на користьАлбанії, а також грецький регіон навколо міста Смірни (ниніІзмір) у Малій Азії та Східну Фракію на користь Туреччини.
У ході насильницькогогреко-турецького обміну населенням, що відбувався відповідно до Конвенції про обмін населенням між Королівством Греція та Туреччиною, зникли осередки еллінізму у Малій Азії, що існували безперервно впродовж майже трьох тисячоліть.
Після закінченняДругої світової війни Греція отримала в1945 році як компенсацію за вторгнення італійської арміїБеніто Муссоліні островиДодеканесу. Також до 1960 року тривав енозіс — потужний рух греків-кіпріотів за об'єднання з історичною батьківщиною Грецією, джерелом якого також слугувала Велика ідея.[5]
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)