Валю́та (італ.valuta — «цінність», «вартість» відлат.valere — «мати силу, коштувати») —грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку приторгівлі.
В давнину валютою часто булозолото,срібло та інші метали, які мають власну мінову вартість. Тепер валютою зазвичай єпаперові гроші, вартість яких визначається законодавчо. Валюта визначеної держави проголошуєтьсязаконодавством її законним платіжним засобом, є обов'язковою до прийому для оплати будь-якого платежу. Відмова від такого прийому є порушеннямзакону.
Станом на2015 рік, у світі налічується понад 150 валют різних держав та валютних об'єднань.
Валюта — російське, білоруськевалюта, польське, верхньолужицькеwaluta, чеське, словацькеvaluta, болгарське, македонське, сербохорватськевалута, словенськеvaluta; — запозичено зіталійської мови за посередництва російської, також можливо,[3] польської та німецької мов; італійськеvaluta «цінність, вартість» походить відлат.valere «мати силу, вартувати».[3]
іноземна валюта, тобтогрошовізнаки іноземних країн, а також кредитні і платіжні засоби, які виражені в іноземнихгрошових одиницях і використовуються у міжнародних грошових розрахунках;
вільноконвертовану (яку вільно можуть обмінювати на валюту будь-якої країни як фізичні, так і юридичні особи), якою можуть розраховуватися за експортно-імпортні операції,депонувати в національних банках та інше)
частково конвертовану (обмін якої частково обмежується для певних категорій фізичних і юридичних осіб і для окремих видів операцій).
Частковаконвертованість означає допущення лише зовнішньої конвертованості і тільки в поточних, а інколи лише в зовнішньоторгівельних операціях.
Розрізняють такожнеконвертовану валюту, що означає заборону держави на проведення будь-яких операцій щодо обміну національної валюти на іноземну або дозвіл це робити за погодженням уповноважених валютних органів.
Українське законодавство використовує загальний термін «валютні цінності», який включає:
валюту України – грошові знаки у виглядібанкнотів,казначейських білетів,монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
іноземну валюту – іноземні грошові знаки у виглядібанкнотів,казначейських білетів,монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;
Конвертованість валюти означає можливість для особи, компанії або державного органу перевести місцеву валюту в іншу валюту або навпаки з/без втручанняцентрального банку чиуряду. На підставі зазначених вище обмежень та свободи і легкості обміну, валюти поділяються на:
вільно конвертовані — коли немає ніяких обмежень на кількість валюти, яка може бути продана на міжнародному ринку, і уряд не нав'язує штучно фіксовану вартість або мінімальну вартість валюти у міжнародній торгівлі. Прикладами повністю конвертованих валютдолар США таЄвро, що є одними з основних валют, якими торгують на ринкуФорекс.
частково конвертовані — центральні банки здійснюють контроль над іноземними інвестиціями, що ідуть в/з країни, а, одночасно, більшість вітчизняних торговельних операцій відбуваються без будь-яких спеціальних вимог; існують значні обмеження на закордонні інвестиції, часто, щоб конвертувати на інші валюти, потрібні спеціальні дозволи. Прикладом частково конвертованої валюти єіндійська рупія та українськагривня.
неконвертовані валюти не можуть брати участь у міжнародному ринку FOREX, не передбачений обмін цих валют фізичними особами та компаніями. У результаті, ці валюти часто називають заблокованими валютами. Такими валютами є, наприклад,північнокорейська вона ікубинський песо.
резервна валюта — іноземна валюта, у якій центральні банки держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземним інвестиціям
Міжнародна Організація зі Стандартизації у 2001 році опублікувала стандартISO 4217[5], який підпорядковує валютам трилітерні та трицифрові коди. Стандарт дозволяє уникнути двозначностей у ситуаціях коли валюти різних країн мають однакову назву. Трилітерні коди складені, як правило, з дволітерного коду країни згідно зі стандартомISO 3166-1 та першої літери латинської назви валюти. Наприклад, гривня має код UAH, британськийфунт стерлінгів — GBP (P відангл.pound — фунт), але PLN дляпольського злотого, EUR дляЄвро.
Національна валюта України —гривня — введена у ходігрошової реформи, що відбулася 2–16 вересня 1996. Сота частина гривні — копійка. Код валюти: літерний — UAH, цифровий — 980. До реформи в обігу від 1992 перебувала тимчасова валюта, розрахована на перехідний період, — український карбованець (купоно-карбованець). При грошовій реформі за встановленим курсом були перераховані у гривні ціни, тарифи, оклади й ставки заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках юридичних осіб, а також вклади громадян. Перерахунок здійснювався з розрахунку 100 000 крб за одну гривню.
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
У більшості випадківмонополію над випуском власної валюти маєцентральний банк держави. Окрім виключного права емісії готівки, центральний банк регулює також процес утворення безготівкової грошової маси комерційними банками, використовуючи засобимонетарної політики. Для полегшення торгівлі між зонами, які обслуговуються різними валютами, існуютьобмінні курси. Залежно від режиму обміну валюти можуть мати або плаваючий або фіксований курс.
У країнах, що мають контроль над власною валютою, його здійснює або центральний банк, абоміністерство фінансів. У будь-якому разі, відповідну інституцію називають монетарним органом. Монетарний орган до значного ступеня незалежний відуряду. Наприклад, уСШАФедеральна резервна система діє без нагляду ні з бокузаконодавчої, ні з бокувиконавчої влади. Важливо, що монетарний орган створений і підтримується урядом, тож його незалежність може бути зменшена або відмінена. Однак практично, відміна повноважень монетарного органу малоймовірна. У більшості Західних країн монетарний орган до великого ступеня незалежний від уряду.
Валютне регулювання — діяльність держави, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями.
У законодавчому та адміністративному порядку з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та стійкості валюти встановлюється сукупність правил і норм із обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та іншими валютними цінностями (регулювання ввезення і вивезення та переказів валюти, заборона вільного продажу, державний контроль за валютними операціями, обов'язковий продаж частини валютної виручки підприємств, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик). У багатьох країнах також встановлено ліміти на вивезення валюти за кордон та введено спеціальну систему дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам. Валютне регулювання є переважно нормативним і здійснюється переважно шляхом укладання міжнародних валютних угод та видання національних нормативно-правових актів[6].
Торгівля валютами проводиться на валютних ринках.Валютний ринок (форекс, forex, FX відангл.foreign exchange market) — глобальний децентралізований сектор фінансового ринку призначений для торгівлі валютами та похідними фінансовими інструментами базованими на курсах валют. Форекс працює 24 години на добу з перервою на вихідні. Валютний ринок формує відносну ціну валют[7]. Середні денні обороти на валютному ринку постійно зростають. Згідно з рапортомБанку міжнародних розрахунків у квітні 2010 року обсяг денних торгів становив 3,98 трильйонів доларів США порівняно з 1,7 трильйонів доларів у 1998 році. З квоти 3,98 трильйонів доларів на спотові операції припадало 1,5 трильйона доларів, а на термінові контракти та інші похідні інструменти — 2,5 трильйона доларів[8].
Валютна система:а) система валютних відносин; б) державно-правова форма організації валютних відносин.За територіальною ознакою розмежовують: національну, регіональну та світову валютну систему.
Історично спочатку виникли національні валютні системи.Міжнародна валютна система сформувалася до середини XIX ст. В її основі лежав так званийзолотий стандарт, характерними ознаками якого є:
обіг золотих монет та їх необмежене карбування державними монетними дворами;
вільний обмін кредитних грошей на золоті монети за номіналом;
відсутність обмежень на ввіз та вивіз золота;
використання на внутрішньому ринку поряд з золотими монетами і банкнотами розмінної монети та державних паперових грошей з примусовим курсом до золота через встановлення золотого вмісту національної грошової одиниці (золотий паритет).
Золотий стандарт діяв з 1816 року, коли вперше був офіційно введений уВеликій Британії, до 1914 року, хоча окремі елементи збереглися до 1970-х років. Юридично міжнародну валютну систему було закріплено у 1867 році на Паризькій конференції. Паризька валютна система ґрунтувалася назолотомонетному стандарті як формі золотого стандарту. Встановлювався режим вільно плаваючих валютних курсів, в основі якого лежали ринковий попит і пропозиція. Ці коливання обмежувалися так званими золотими точками, котрі являли собою межі відхилень курсів валют від монетного паритету. Максимальний (імпортний) курс дорівнював монетному паритету плюс витрати при транспортуванні золота за кордон; мінімальний (експортний) дорівнював монетному паритету мінус транспортні витрати. У період золотомонетного стандарту ці точки виконували роль стихійного регулятора коливань курсів.
Валютна система, заснована на золотомонетному стандарті, виключала інфляцію, так як зайві по відношенню до потреб обігу золоті гроші накопичувалися у вигляді скарбів. Крім того, вільний перелив золота з однієї країни в іншу мав велике значення для встановлення валютних паритетів, і вони були більш-менш стабільними. Золотомонетний стандарт виступав, як автоматичний регулятор світової валютної системи та світового ринку.
В умовах золотомонетного стандарту банки окремих країн були зобов'язані обмінювати паперові гроші на золото за номіналом, тобто за вартістю, зазначеною на цих грошах. Тому неможливо було випускати безконтрольну кількість паперових грошей. У період Першої світової війни в усіх країнах почались інфляційні процеси. Ціни зросли, але цей процес вже не супроводжувався переливом золота з країни в країну, тому що золото стало стратегічним товаром. В результаті зростання витрат на військові потреби його резерви скоротилися. Скрізь, крім США, було припинено обмін банкнот на золото.У 1920-і роки в Англії, Франції та США був введений так званийзолотозлитковий стандарт, при якому банкноти обмінювалися на золоті злитки вагою 12,5 кг. Для цього, природно, у банку до оплати була потрібна досить велика сума в банкнотах. В результаті у період дії золотозлиткового стандарту золото застосовувалося лише у міжнародних розрахунках. Цей стандарт був останнім етапом панування «чистого» золотого стандарту і проіснував доВеликої депресії.
В інших країнах передбачався обмін кредитних грошей надевізи (платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків) у валютах країн золотозлиткового стандарту, а потім на золото (так званийзолотодевізний стандарт). На Генуезькій конференції в 1922 році було закріплено перехід до золотодевізного стандарту. Девізами валют виступали американський долар, французький франк, англійський фунт стерлінгів. Національні кредитні гроші стали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби, був відновлений режим коливних валютних курсів. У результаті світова валютна система стала представляти, по суті, декілька конкуруючих між собою валютних блоків. Крім того, золотодевізний стандарт створював потенційну можливість відриву валют від золотої основи та виникнення інфляції. У міжвоєнний період багато країн відмовилися від цього стандарту і вийшли з системи золотодевізного стандарту. Золотодевізна валютна система зазнала краху.
У період Другої світової війни знову зросла роль золота як світового резервного і платіжного засобу, а купівельна спроможність грошей постійно знижувалася в результаті інфляції. У 1944 році через кризу світової валютної системи, з одного боку, та необхідність зміцнення та нарощування міжнародних економічних зв'язків — з іншого, було розроблено і прийнято проєкт новоїБреттон-Вудської валютної системи. Основні положення системи зводилися до такого:
встановлено тверді обмінні курси країн-учасниць до курсу провідної валюти (долар США);
курс провідної валюти був фіксований у золоті;
центральні банки повинні були підтримувати фіксований курс своєї валюти по відношенню до провідної валюті за допомогою валютних інтервенцій.
Так як відповідно до Бреттон-Вудської угоди лише валюта однієї країни зберігала зв'язок із золотом (долар США), то цю валютну систему називають інодізолотодоларовою та розглядають як останній варіант золотовалютного стандарту[9] .
Після Другої світової війни США стали провідною світовою державою. При золотодоларовому стандарті світова система стала залежати від стану американського долара і успішного функціонування економіки цієї країни. Однак по мірі відновлення економік, зруйнованих війною, і ширшого використання інших національних валют (ФРН, Швейцарії, Японії) долар поступово втрачав монопольне становище у валютних відносинах, а валюти деяких країн стали ширше використовуватись як міжнародний платіжний і резервний засіб. У результаті сформувалися три валютних центри: США, ЄС та Японія.
Світова економічна криза кінця 1960-х років супроводжувалася і валютною кризою. Валютна система, заснована насамперед на доларі, зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. У результаті ослаблення економічних позицій США збільшився зовнішній борг країни (за 1948—1971 роки у 8,5 разів), а офіційні валютні резерви скоротилися в 2,4 рази. Виявилась недостача золотовалютних резервів для забезпечення платоспроможності за зовнішніми зобов'язаннями багатьох країн. На вільних ринках золота у травні 1969 його ціна була вищою від офіційної на 20-25 %. У березні 1969 «золотий пул» було розпущено[10].
У результаті загострення міжнародної валютної ліквідності (тобто легко реалізованих цінностей, які можуть бути використані для погашення боргових зобов'язань) у 1970 роціМВФ були випущені так званіСпеціальні права запозичення (СПЗ,англ.special drawing rights,SDR,SDRs; код валюти заISO 4217 —XDR) і обумовлені зобов'язання країн — членів МВФ надавати один одному кредити пропорційно до своїх квот в основному капіталі МВФ, що було націлене на подальше скорочення сфери застосування золота в міжнародних розрахунках. У 1971 році США відмовилися від обміну долара на золото за офіційним курсом (35 доларів за одну тройську унцію золота для центральних банків інших країн). Ціна на золото на світових ринках ще більше підскочила. Підтримувати систему фіксованих валютних курсів стало неможливо. Бреттон-Вудська система практично перестала працювати. Долар втратив право бути єдиною резервною валютою. Роль резервних додатково почали виконувати валюти інших країн (марка ФРН, швейцарський франк, японська єна, СПЗ). Хаос міжнародних валютних відносин вилився в 1976 році в угоди (набрали чинності 1 квітня 1978 року), підписані вКінгстоні (Ямайка), в результаті чого сформувалася так званаЯмайська валютна система. За цими угодами:
завершено демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет;
узаконено режим плаваючих (вільних) валютних курсів;
базою сучасної валютної системи проголошено міжнародну розрахункову одиницю СПЗ, а замість системи золото — долар — національна валюта впроваджено систему СПЗ — національна валюта.
Ці заходи були спрямовані на забезпечення збалансованості розрахунків між країнами.
Наприкінці XX ст. стало популярним кредитування через МВФ з метою скорочення дефіциту платіжних балансів. У результаті ямайських угод фактично була закріплена тенденція добагатовалютного стандарту і виділення регіональних валютних систем США, країн Західної Європи, Японії. Проте насправді основною валютою в міжнародних економічних відносинах був і є досі американський долар. Його частка у міжнародних розрахунках у 2016 рості становила 87,6 %.
Нижче в таблицях поданий рейтинг валют та валютних пар з найбільшою часткою торгівлі (обміну) на міжнародному валютному ринку. ДаніБанку міжнародних розрахунків (БМР), станом на квітень 2022. В рейтинг включені валюти країн-членів БМР.[11]
↑абЕтимологічний словник української мови: В. 7 т. Том перший (А-Г) / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), І. К. Білодід, В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін. — К.: Наук. думка, 1982. (с.:327)
↑Экономическая теория: учебник для бакалавров / Под ред. К. Н. Лобачевой. — 3-е изд., перераб. и доп. — М .: Издательство Юрайт, 2012. — 516 с. —ISBN 978-5-9916-1456-6
Міжнародні розрахунки і валютні операції : навч.-метод. посіб. / І. М. Шевчук ; Львів. комерц. акад. — Л., 2004. — 147 c. — Бібліогр.: 34 назви.
Облік і контроль банківських операцій з іноземною валютою : моногр. / Б. Ф. Усач, Г. П. Стадник ; Нац. банк України, Львів. банк. ін-т. — Л., 2005. — 142 c. — Бібліогр.: с. 137—141.
Валюта // Словник фінансово-правових термінів / за заг. ред. д. ю.н., проф.Л. К. Воронової. — 2-е вид., переробл. і доповн. — К. : Алерта, 2011. — 558 с.
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
