| село Бігунь | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Житомирська область |
| Район | Коростенський район |
| Тер. громада | Словечанська сільська громада |
| КодКАТОТТГ | UA18060210030093275  |
| Облікова картка | с. Бігунь с. Бігунь (до 2018 р.) |
| Основні дані | |
| Населення | 1614 (2001) |
| Площа | 5,482 км² |
| Густота населення | 294,42 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 11124 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°24′7″ пн. ш.28°16′58″ сх. д. / 51.40194° пн. ш. 28.28278° сх. д. /51.40194; 28.28278 |
| Середня висота над рівнем моря | 231 м |
| Водойми | р.Бігунь |
| Найближчазалізнична станція | Велідники |
| Відстань до залізничної станції | 23 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Поліська, 9, с. Словечне, Коростенський р-н, Житомирська обл., 11122 |
| Карта | |
  Бігунь | |
 Бігунь | |
| Мапа | |
 | |
Бігу́нь —село вУкраїні, вСловечанській сільській територіальній громадіКоростенського районуЖитомирської області. Кількість населення становить 1 614 осіб (2001). У 1923—2018 роках —адміністративний центроднойменної сільської ради.
У межах села бере початок річкаБігунь[1]. Лежить на автодорозі Овруч — Кованка. Відстань доОвруча — 38 км, до найближчої залізничної станції,Велідники — 23 км[2].
У 1885 році кількість мешканців села — 900, дворів — 98[3].
Запереписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1471 особи (745 чоловічої статі та 726 — жіночої), з яких 1425 — православної віри[4], у 1900 році — 1 410 мешканців, 208 дворів[1], у 1906 році — 1 597 осіб, дворів — 240[5], у 1923 році чисельність населення становила 2 645 осіб, кількість дворів — 383[6].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 2 090 осіб, дворів — 501[2].
Відповідно до результатівперепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 821 особу, станом на 5 грудня 2001 року, відповідно доперепису населення України, кількість мешканців села становила 1 614 осіб[7].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,38 % |
| білоруська | 0,31 % |
| російська | 0,31 % |
Поселення на території села існувало з давніх часів, документальна згадка про нього вперше трапляється у 1545 році влюстрації Овруцького замку, де зазначено, що село, поруч із сусіднімиТхорином,Листвином таМожарами входило до Каменицької волості, яка належала капітулу Віленського костьолу[9][10].
У 1581 році належало Віленській капітулі, в 1848 році — власність Черняховських[1].
Станом на1885 рік — колишнє власницьке селоСловечанської волостіОвруцького повітуВолинської губернії[3].
В кінці 19 століття — село в Словечанській волості Овруцького повіту, біля витоківБігунки, притокиУборті, за 36верст відОвруча та 6 верст від містечкаСловечне, входило до словечанської православної парафії; власність Владислава Зуленського[1][11].
У 1906 році — сільце Словечанської волості (3-гостану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 36 верст, до волосного центру, міст. Словечне, 5 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Овручі[5].
У 1923 році включене до складу новоствореноїБігунської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореногоСловечанського районуКоростенської округи;адміністративний центр ради[12]. Розміщувалося за 5 верст від районного центру, міст. Словечне[6].
На фронтахДругої світової війни воювали 700 жителів села, з них 500 чоловік загинуло, 599 — нагороджені орденами й медалями. У 1965 році на їх честь було споруджено пам'ятник[2].
17 грудня 1942 року німецький каральний загін вдерся в с. Бігунь, і, звинувачуючи людей у допомозі партизанам, почали зганяти людей до церкви. 12 чоловік, які втікали до лісу, були розстріляні. Односельчани-німці Емілія Кичка та Шульц, що володіли німецькою мовою, зуміли зупинити розправу. Декілька чоловік розстріляли, решту погнали в с. Можари. Село спалили, згоріли всі 496 дворів, де, ще в травні 1941, проживало 2503 людини[13].
Після спалення села, бігунці, в основному, переховувались в лісових масивах на північ від села, створюючи своєрідні табори. Не рідко були випадки масового знищення таких таборів каральними експедиціями окупантів. Так було схоплено у лісі чимало бігунців і загнано в сарай у с. Побичі, де, разом із мешканцями інших сіл, їх було спалено[14].
За радянської влади в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, котрий мав у користуванні 2510 га земель, з них 1 182 га ріллі; спеціалізувався на виробництві м'яса та вирощуваннізернових ітехнічних культур. В селі була середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт та відділення зв'язку[2].
30 грудня 1962 року, внаслідок ліквідації Словечанського району, село, в складі сільської ради, увійшло доОвруцького району Житомирської області[12].
23 липня 1991 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР…», село віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (третя зона) внаслідокаварії на Чорнобильській АЕС[15].
18 січня 2018 року село включене до складу Словечанської сільської територіальної громади Овруцького району Житомирської області[16]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Коростенського району Житомирської області[17].
{{cite book}}:Перевірте значення|isbn=: контрольна сума (довідка){{cite book}}:Перевірте значення|isbn=: довжина (довідка) | |
|---|---|
| Нормативний контроль |