Будди́зм (санскр.बुद्ध धर्म,buddha dharma IAST;палі बुद्ध धम्म,buddha dhamma, «вчення Просвітленого»[1]) —релігійно-філософське вчення (дхарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близькоVI століття до н. е. вСтародавній Індії. Засновником вчення вважаєтьсяСіддхартха Гаутама, який надалі отримав ім'я Будда Шак'ямуні. Оригінальна назва вчення —дгарма (закон, вчення) абобудда-дгарма (вчення Будди). Термін «буддизм» введений європейцями у XIX столітті[2].
Буддизм є предметом вивченнябуддології. Хоча буддизм вважається релігією і має багато ознак релігії, як-от храми, чернецтво, молитви, у ньому немає віри в Бога-творця, тому його нерідко називають «атеїстичною» релігією[4].
Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційноговедичногобрахманізму в середині1 тисячоліття до н. е.. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філософських рухів, які підтримувалисястаном воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жерцями-брахманами[7]. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителіраджі[5]. Сам Будда Ґаутама також походив зі стану воїнів[7].
Офіційна наука брахманів —брахманізм — зустріла реакцію в новій релігії буддизмі. Нові релігії поширилися серед нижчих класів, бо не визнавали суспільної нерівності й навітьпаріїв приймали за своїх визнавців. Але вищі верстви залишилися при вигідному положенні.
Традиційно-теологічному брахманістичному тлумаченню дгарми буддизм протиставив свій, в багатьох випадках раціоналістичний підхід до розуміння тодішньої політико-правової думки та ідеології в цілому. Трактування дгарми, як і все світосприйняття раннього буддизму, пронизане проповіддю гуманізму, добрих відносин між людьми, любові до ближнього, ненасильства. Для буддизму притаманна тенденція до зменшення ролі і масштабів покарань. Саме вчення вихваляє законність і законний шлях в житті. Для того, щоб виконувати ці закони, людина повинна знаходитись на певному рівні розвитку.
Період розквіту в Індії та поширення в інших краях
З ростом числа її поборників зміцнювались їхні позиції в суспільно-політичному житті. Згодом ідеї буддизму почали сильніше впливати на державну політику і законодавство. Під час правлінняАшоки (268—232 рр. до н. е.), який об‘єднав Індію, буддизм був визнаний державною релігією. Пізніше вплив релігії розповсюдився на інші країниПівденно-Східної Азії. До I-го століття нової ери були записані й кодифіковані священні тексти буддизму, зібрані в три «кошики». Це зібрання отримало назвуТрипітака. Проте, одночасно з поширенням вчення почало дробитися — виникли численні школи.
Десь на початку I-го тисячоліття буддизм проник у Китай, а десь з VII-го століття — в Корею та Японію. У нових краях виникали свої власні школи.У самій Індії в періодІмперії Гуптів буддизм став занепадати, Із завоюванням Індії мусульманами буддизм у ній занепав зовсім, поступившись частково ісламу, а частковоіндуїзму.
У Європі серйозний інтерес до буддизму виник у XIX столітті, спочатку в інтелектуальних колах. У XX столітті, з еміграцією на захід значного числа китайців та представників інших народів, що сповідували буддизм, ця релігія стала справді всесвітньою.
На Шрі-Ланці Обесекері таГомбріх[en][8] обґрунтували зміни, що відбулися в останні десятиліття ХХ ст.. При цьому вони характеризували їх як широке проникнення в усі верстви суспільства побожної релігійності тамагічних практик, вказуючи на постмодерністський характер таких змін.
Показові десять основних нових тенденцій у сучасному буддизмі:
-- співпраця буддистів із так званим всесвітнім «зеленим рухом»;
-- протидія буддистському націоналізму;
-- перегляд навчань та цінностей традиційного буддизму;
-- радикальне повернення до основ буддизму (наприклад,Santi Asoke[en]);
-- відновлення ідеалу «лісових» ченців (araiiiiasthiina[уточнити термін])[9];
-- відродження медитаціїшаматха.Традиційно медитація проводилася тільки всерединіСанґга, однак із другої половини ХХ ст. метод медитаціїМахасі Саядава[en] зарекомендував себе коротшим шляхом (принаймні, через попередню стадію, саматху). В центрах bhavana madyasthana під опікою майстра займалося (1972 рік) понад 700 000 учнів[10].
Будда-дгарма є релігійно-філософським вченням, що спирається на загальні для індійського світобачення поняттякарми йреінкарнації. Мета буддиста — покласти край стражданням та досягти згасання (ніббани) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому пробудження (бодгі). Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати вчинків злих та невмілих, а також очищувати та розвивати розум.
причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод;
щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття і досягти повного заспокоєння —нірвани;
існує шлях до припинення жаги буття, а отже, страждань.
Центральним поняттям першої істини є страждання —дукха абодуккха (санскр.दुःख,палі dukkhaṃ — «страждання», «фрустрація», «дискомфорт»). Переклад словадукха як страждання приблизний. Воно може означати страждання тіла чи душі, але в загальному розумінні воно означає скорішенезадовільність. Тобто першу шляхетну істину можна розуміти як «життя незадовільне».
Центральним поняттям другої істини є причина (страждань) —дукха самудая (санскр.समुदाय,палі dukkhasamudayo (samudayo — «виникнення», «походження», «поява»). Вчення Будди проголошує принцип універсального зв'язку причин і наслідків (пратітья самутпада). Зустрічається дуже спрощене трактування: «причина страждань — бажання». Це звучить поетично, але бажання теж мають причину. Будда виділив дванадцятьнідан, які утворюють замкнуте коло, яке називаютьдванадцятичленною формулою буття. Найважливішою ніданою є незнання (авідья).
Третя істина говорить про згасання (страждань) —дуккха ніродга (санскр.निरोध,nirodha IAST,палі dukkhanirodho (nirodho — «припинення», «згасання», «притамування»). Зі словомніродга споріднене словонірвана, що буквально означає задування (свічки). Нірвана є передумовою духовного пробудження (бодгі). Досягнувши стану пробудження, людина отримує знання істини про цей світ, долає незнання (авідью), а отже розірве цикл народжень і смертей і станебуддою.
Четверта істина вказує шлях до такого звершення —дуккха ніродга гаміні патіпада марга; (санскр.मार्ग,mārga IAST — дослівно означає «шлях»);палі dukkhanirodhagāminī paṭipadā (gāminī — «той, що веде до», paṭipadā — «шлях», «практика»). Будда Гаутама рекомендувавШляхетний вісімковий шлях, що встановлює правила поведінки для тих, хто бажає досягти просвітлення.
людина, котра досягла нірвани називається шляхетною (аргатом).
Існує велике число різних інтерпретацій цих базових істин. Намагаючись збагнути їх, прихильники вчення Будди розділилися на велику кількість шкіл і сект, кожна з яких пропагує свій шлях до пробудження.
Попри велику кількість шкіл буддизму, існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти, зокрематрилакшана (три ознаки буддистського вчення):
анітья — визнання непостійного, мінливого характерувсесвіту. Нема нічого постійного.
дуккха — страждання як універсальний принцип непробудженогобуття.
Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентногоБога-творця, який вшановується в авраамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть статибуддами — істотами, що вийшли зкола перероджень і смертей, досягнувшипробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.
Спільним для всіх буддистських шкіл є заперечення існування індивідуальноїдуші людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.
У межах буддизму в Індії виникли два напрями: Хінаяна та Магаяна (Махаяна), кожен з яких пропонує способи пробудження людської свідомості.
Хінаяна — «вузький» (або дослівно — «малий») шлях до пробудження, який передбачає певний аскетизм, відлюдництво і був розрахований в основному для практики ченцями-бгікшу. Хінаяна встановлює високі вимоги до буддиста. Пробудження на шляху Хінаяни досягається після багатьох смертей і народжень, а мирянин може сподіватися тільки накопичити позитивну карму впродовж свого життя, щоб бути в наступному ченцем.
Махаяна — «широкий» (або дослівно — «великий») шлях до пробудження, при якому припускається можливість досягненнясамадгі та нірвани мирянином, який дотримується обітниці духовного вдосконалення під керівництвомбодисаттви. На відміну від ченців, мирянам давався більш спрощений етичний кодекс поведінки, який зводився до дотримання п'яти заповідей: 1) відмова від вбивства; 2) відмова від привласнення чужого майна; 3) відмова від надмірного статевого життя; 4) відмова від зловживання довірою, брехні та шахрайства; 5) відмова від речовин, які збуджують свідомість.
Відданість є важливою частиною практики багатьох буддистів.[15] Практикування включає певні ритуали; поклони, жертвоприношення, паломництво та чанти — монотонні буддистські співи. Убуддизмі Чистої землі вшанування буддиАмітабга є основною практикою. У буддизміНітірен-сю основною практикою є відданістьСутрі Лотоса.
Буддизм традиційно включає практикування медитативного зосередження (палі:jhāna; санскрит:dhyāna).[16] Уже проповіді Будди посилалися на ідеїйоги.[17] Одне з ключових нововведень Будди в порівнянні з відомою раніше практикою йоги полягало в тому, що медитативне зосередження повинно поєднуватися з вільним пізнанням.[18] Ця різниця між вченням Будди та йоги відображена в брахманічних текстах.Медитація сама по собі не є кінцем, як каже Будда, навіть найвищі медитативні стани не дають звільнення. Замість досягнення повної зупинки думок повинна бути деяка ментальна активність: звільнювальне пізнання, засноване на практиці уважної усвідомленості.[19]
Йоги практикувалимедитацію протягом століть ще до Будди. Будда взяв у них практику заглиблення в себе, зацікавленого зосередження та інтроспекцію, розвинув їхню медитативну техніку, але відкинув їхні теорії звільнення.[20] У буддизмі уважність, усвідомленість та ясне бачення необхідно розвивати завжди, а в добуддистській практиці йогів немає такої інструкції. Йог брахманічної традиції не зобов'язаний практикувати під час дефекації, наприклад, тоді як буддистський чернець зобов'язаний.[21]
Як буддистські, так і зовнішні джерела відзначають, що результатом медитації є релігійне знання або «бачення».Саманнафала Сутта зазначає, що таке бачення виникає в адепта буддизму внаслідок поєднання успіхів у «медитації» та успіхів у «дисципліні» (сіла мовами палі та санскрит). Деякі з буддистських методів медитації набули популярності й вживаються не тільки буддистами, але первинною була ідея, що етика має причинно-наслідковий зв'язок з досягненням «надлюдської мудрості» (праджня).[22]
Буддистські тексти, мабуть, першими почали описувати практикування медитації.[23] Вони згадують медитативну практику, що існувала до Будди, та практику, що розвинулася в буддизмі.[24] ДвіУпанішади, написані після зародження буддизму, справді містять цілком зрілі описи йоги як засобу досягнення мокші.[25]
Хоча немає переконливих доказів медитації в добуддистських брахманічних текстах, це не є переконливим свідченням, що безформна медитація походить зішраманічної, а не брахманічної традиції. Міцні паралелі між космологічними твердженнями Упанішад та медитативними досягненнями обох вчень, на які спирався Будда, проступають у ранніх буддистських текстах.[26] Згадуються і менш ймовірні можливості[27]. Переконуючи, що космологічні твердження Упанішад також відображають традицію контемпляції, робляться спроби довести, що ведичний гімн«Насадія Сукта» містить докази контемпляційної традиції не пізніше пізнього доведичного періоду.[26]
Традиційно першим кроком, початком релігійної практики особи, у більшості буддистських шкіл є вимога довіритися Трьом дорогоцінностям (триратна)[28], знайти в них опору, стати під їхній захист. Практика отримання захисту від імені маленької чи навіть ненародженої дитини згадується[29] в«Мадджхіма Нікая», що визнається більшістю шкіл як ранній текст. Тибетський буддизм деколи додає четверту опору —ламу. У Махаяні особа, яка вибирає шляхбодисатви, дає обітницю або дає заставу[джерело?], що вважається крайнім виразом співчуття.
У Махаяні Три дорогоцінності сприймаються також, як наділені вічною та незмінною суттю, та як такі, що мають незворотний ефект: «Три дорогоцінності мають якість неперевершеності. Як і справжні самоцвіти ніколи не змінюють своєї здатності та добротності, чи хвалені чи критиковані, так само і Три дорогоцінності, оскільки вони мають вічну і незмінну природу. Ці Три дорогоцінності приносять плоди, які незмінні, якщо людина вже досягнула стану просвітлення Будди, то немає можливості впасти назад у страждання.»[30]
Трьома дорогоцінностями є:
Будда — так називають тих, хто досягнув нірвани (див.такожТатаґата таСіддгартха Ґаутама). Будду можна також сприймати як концепцію, а не як конкретну особу: ідеальна мудрість, що розумієдгарму та бачить реальність у її правдивій формі. У буддизмі Махаяни будда може розглядатися як верховний захисник: «Будда — унікальний абсолютний захисник. Будда є непорушним, вічним, незламним та абсолютним захисником.»[31]
Дгарма (інколидхарма) — вчення або закон природи як його проповідував будда Ґаутама. Вона також, особливо в Махаяні, може передбачати крайню та підтверджувану реальність, яка є невіддільною від будди. Далі, з певних поглядів Махаяни, дгарма втілена у формі великої сутри (буддистських писань) може замінити потребу в особистому вчителі та може бути прямими й спонтанними ворітьми до істини. Це особливо стосується«Сутри Лотоса». Доктор Хіроші Канно пише про цей погляд наСутри Лотоса: «це дгарма-ворота до раптового просвітлення притаманного Великій колісниці; це дгарма-ворота через спонтанне пробудження особи, без звертання до вчителя».[32]
Як стверджують священні тексти, Будда Ґаутама пропонував себе як зразок для наслідування. Дгарма пропонує захист шляхом надання вказівок щодо уникнення страждань та досягнення нірвани. Вважається, що санґга забезпечує захист, правильно подаючи вчення Будди та власним прикладом доводячи, що вчення Будди є досяжним.
Буддійська етика побудована на засадах незавдання шкоди та помірності. Виховання при цьому спрямоване на розвиток моральності (сіла), зосередженості (самадхі) та мудрості (пання). За допомогою медитації буддисти пізнають механізми роботи розуму та причинно-наслідкові зв'язки між тілесними та психічними процесами.
Благородний шлях до врятування містить 8 елементів (граней)(також відомий якВісімковий Шлях):
Правильні погляди — бачення реальності такою як вона є насправді, а не такою, якою вона здається, віра у вчення Будди.
Правильний намір — тверде рішення пройти шляхом до пробудження, намір самозречення, звільнення і нешкідливості.
Правильна мова — правдива і необразлива мова.
Правильна дія — дія, яка не завдає шкоди, не вбивати, не брати того, чого не дають, відмовитися від статевого життя.
Правильний спосіб життя — мати тільки необхідне для життя, жити на пожертвування.
Правильне зусилля — докладати зусиль не думати про те, що може завадити медитації.
Правильна усвідомленість — ясно усвідомлювати свої дії, своє тіло як своє тіло, свої відчуття як відчуття, думки як думки, без пристрасної симпатії чи відрази.
Правильна зосередженість — правильна медитація чи концентрація.
У буддистській етиці існує 10 невмілих вчинків, які приводять до страждань, як самого буддиста, так і його оточення. Їх розділено на три категорії: тілесні, словесні та духовні невмілі вчинки. До тілесних відносяться: вбивство, крадіжка та помилкові сексуальні відносини (подружня зрада, педофілія та інше). Словесні невмілі дії: брехня, сіяння розбрату (розмови, які ведуть до сварок), образливі слова та безглузда розмова. Духовними невмілими діями є: користолюбство, недоброзичливе ставлення до інших та невірні погляди.
Для звичайних людей Будда давав прості моральні накази: не вбивати ніякої живої істоти, не красти, не говорити неправди, не вживати п'янких напоїв, не провадити розгнузданого життя, бути прихильним до всіх. Але за найвищий ідеал він уважав мудреця, що уникає любові й радості та перебуває в повній душевній бездіяльності. Через те в буддистів поширилося незвичайне чернече життя, постала велика сила монастирів і пустинь, в яких прихильники нової релігії наслідували свого вчителя.
Японський махаянський буддистський чернець медитує.
Віная — це специфічний моральний кодекс для ченців. Він містить у собіПатімокга, 227 правил для монахів за Теравадійською редакцією. Точний зміствінаяпітака (писання Віная) трошки відрізняється відповідно до різних шкіл, та різні школи і їхні підшколи встановлюють різні стандарти щодо строгості дотримання Віная. Маленькі монахи-новіціати використовуютьДесять заповідей буддизму, які є базовими заповідями для монахів.
Відповідно до чернечих правил Будда постійно нагадує своїм слухачам, що є моральна сторона, яка є важливою. З другого боку правила самі по собі створені, щоб забезпечити прийнятне життя, та прекрасний трамплін для вищих досягнень. Монахам даються настанови Буддою жити як «острови в собі». У цьому сенсі жити життя як приписує Віная — це як один послідовник ставить це: «більш ніж просто засіб для досягнення цілі: це вже майже сама ціль як така.»[33]
У Східному Буддизмі також існує відмінна Віная та етика, що включається до Махаянської Брахмаяла Сутри (не плутати з палійським текстом за таким же ж іменем) длябодхісатв, у якій, наприклад, вживання м'яса не схвалюється, авегетаріанство активно заохочується. У Японії вона майже повністю замінила монастирську Вінаю, та дозволяє клиру одружуватись.
Буддійська медитація фундаментально є пов'язана з двома темами: трансформування розуму та використання його для дослідження себе та інших явищ.[34] Згідно з Буддизмом Теравади Будда навчав двох видів медитації — медитаціїШаматха(Sanskrit:śamatha) та медитаціїВіпасана (Sanskrit:vipaśyanā, Палі: Vipassanā). В китайському буддизмі вони існують (транслітеруєтьсячі куан), але найпопулярнішою єЧань (Дзен) медитація.[35] Згідно з Пітером Гарві весь час коли буддизм був здоровий не тільки монахи, монахині та одружені лами, але і вірні мирські люди практикували медитацію.[36] Згідно з Енциклопедією Буддизму Рутледжа навпаки, протягом майже всієї Буддистської історії до сучасності, серйозна медитація для мирських людей була нетиповою.[37] Свідчення ранніх текстів повідомляють, що в часи Будди багато мирських чоловіків і жінок практикували медитацію, деякі навіть на рівні вміння всіх восьмиДх'ян.[38]
МовоюБлагородного вісімкового шляхусам'яксамадхі це «правильна концентрація». Первинним значенням культивуваннясамадхі є медитація. Після напрацюваннясамадхі розум стає очищеним від скверни, спокійним, врівноваженим та ясним.
Коли медитатор досягає стійкої та сильної концентрації і врівноваженості (санскр.ध्यान,трансліт.дх'яна), його розум готовий до практики прозріння природи реальності (віпасана), врешті-решт досягаючи звільнення від усіх страждань. Культивуванняусвідомленості є основоположним для ментальної концентрації, яка необхідна для досягнення просвітлення.
Медитаціяшамата починається з уважності до об'єкта чи ідеї, поширюється на тіло, розум та все оточення, що веде до стану повної концентрації та врівноваженості. Існує багато варіацій стилів медитації, починаючи з сидіння з перехрещеними ногами, вклякання для молитви або ходьба. Найбільш вживаним способом медитації є спостерігання за диханням тому, що ця практика може вести як дошамати так і довіпасани.
У буддистській практиці говориться, що під час медитаціїшаматхи можна заспокоїти розум, але тільки медитаціявіпасани може відкрити, яким розум був збаламученим, починаючи зі знань (г'яна) та розуміння (праджна), і так може вести донірвани. Коли перебуваєш у дх'яні, весь бруд тимчасово придушується. Тільки розуміння (праджня абовіпасана) повністю знищує мотолох у голові. Дх'яни це також такі стани, якіаргати переживають, щоб відпочити.
У БуддизміТхеравади причина людського існування та страждання полягає у пристрасному бажанні, яке тягне за собою різноманітні осквернення. Ці різноманітні осквернення традиційно підсумовуються як жадоба, ненависть та ілюзії. Вони вважаються глибоко закоріненими хворобами розуму, які створюють страждання та стрес. Для того, щоб звільнитися від страждання та стресу ці джерела осквернення необхідно постійно викорінювати шляхом внутрішнього дослідження, аналізу, переживання досвіду та розуміння правдивої природи цих джерел осквернення використовуючиДж'яна, техніку, яка є частиною Благородного восьмикратного шляху. І це приведе медитатора до усвідомлення Чотирьох Благородних істин, Просвітлення таНірвани. Нірвана — це кінцева мета Теравадійців.
Праджня означає мудрість, що базується на усвідомленніпричинно-наслідкового ланцюга, Чотирьох благородних істин таТрьох ознак існування.Праджня є мудрістю, яка спроможна усунути причини страждання та привести дободгі. Кажуть, що це основний спосіб досягнутинірвани через осягання правдивої природи всіх речей:дукхи (незадовільності, страждання),анітьї (непостійності) таанатману (не-Я).Праджня є також шостою з шестипараміт Махаяни.
Спочаткупраджня осягається на концептуальному рівні через слухання проповідей (розмов про дгарму), читання, вивчення, деколи через повторення вголос буддистських текстів та участь у бесідах. Коли досягнуто концептуальне розуміння, його застосовують до щоденного життя щоб кожен буддист міг перевірити правдивість вчень Будди на практиці. Між іншим, теоретично можна досягнути нірвани на будь-якому рівні практики, чи то глибоко медитуючи, слухаючи проповідь, здійснюючи щоденні справи чи будь-яку іншу діяльність.
Чань-буддизм (禅,сеон по-корейськи абодзен по-японськи) отримав назву від санскритського термінудх'яна, який означає «медитація». Школи цього напрямку роблять менший наголос на книжному навчанні та надають перевагу фокусуванню на прямому духовному прориві, шляхом до якого є медитація.[39]
У японській традиції існують дві основні школи,Ріндзай (臨済宗) таСото (曹洞宗), які колись надавали перевагу медитації наКоан (公案, медитативна загадка чи головоломка) та пізніше (після певного практикування коанів) — нашікантадза чи «просто сидження».[40]
Вчення чань/дзен є часто повне парадоксів для того, щоб послабити хватку його та для полегшення проникнення в сферу Правдивого Я або Безформного Я, яке дорівнює самому Будді.[41] Згідно зі словами майстра дзен Учіями Кошо, коли думки та фіксація на маленькому «Я» виходять за межі «Я», тоді стається Пробудження до всесвітнього, недуалістичного Я: 'Коли ми відпускаємо наші думки та пробуджуємося до реальності життя, яке працює поза ними (думками), ми відкриваємо Я, яке живе всеохопне недуалістичне життя (перед поділом надвоє), що пронизує всі живі істоти та все існування[42][43].
Тибето-монгольський буддизм, хоча й базується на Махаяні, є однією зі шкіл, що практикуютьВаджраяну або «Діамантову колісницю» (відому також як Мантраяна, Тантраяна, Тантричний буддизм або езотеричний буддизм). Ваджраяна приймає всі основні концепції Махаяни, але також включає величезну масу духовних та фізичних методів, призначених для покращення буддистської практики. Тантричний буддизм сильно пов'язаний з ритуалами та медитативною практикою.[44] Одним компонентом Ваджраяни є об'єднання (збирання) психофізичної енергії через ритуали, візуалізації, психічні вправи та медитацію як засоби розвитку розуму. Стверджується, що, використовуючи ці прийоми, практик може досягнути стану будди протягом свого життя, або навіть за три роки. У тибетській традиції ці методи можуть включати сексуальні практики та ритуали з партнером (Кармамудра), хоча тільки для дуже просунутих практиків.[45]
Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму —Трипітаки[46]; це слово означає мовою палі «три кошики». Трипітаку було кодифіковано в 1 ст. до н. е. Тексти Трипітаки розділено на три частини — пітаки:Віная-пітака,Сутта-пітака йАбгідгамма-пітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих громадах. Центральну і найбільшу частину Трипітаки складає Сутта-пітака. Вона містить величезну кількість оповідей про окремі епізоди життя Будди та його висловів. У третьому «кошику» — Абгідгамма-пітака — містяться головним чином проповіді й повчання на етичні й абстрактно-філософські теми.
Існує кілька десятків течій буддизму, які можна загалом згрупувати у три типи:Нікая,Махаяна таВаджраяна. Зі шкіл Нікая до наших часів збереглася лише школаТхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами.
ШколаТхеравада, що означає «Вчення старійшин», будує вчення та практику винятково наПалійському каноні. Він вважається найстарішим з наявних буддистських канонів, його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей. Буддизм Нікая, і в тому числі Тхераваду, іноді називають Хінаяною («Ницою колісницею»), хоча це взагалі вважається неввічливим. Тхераваду сьогодні сповідують в Шрі Ланці, М'янмі, Лаосі, Таїланді, частково у В'єтнамі та Малайзії; загалом у світі близько 124[47] мільйонів людей. В Україні є окремі послідовники Тхеравади[48], проводяться семінари зВіпассани[49].
УМахаяні («Великій колісниці») підкреслюється співчуття до всіх та самовідданий ідеал Бодхісаттви. В доповнення до текстів шкіл Нікая, школи Махаяни визнають загалом або частково ряд текстів, записаних біля першого сторіччя нашої ери. Ці пізніші тексти написані на санскриті, та присвячені досягненню стану Будди через слідування шляхом Бодхісаттви протягом незліченних віків. У зв'язку з такими величезними відрізками часу, в деяких школах Махаяни приймається ідея досягнення переродження в «Чистій землі», що не є саме по собі Пробудженням, але як середовище максимально сприяє досягненню Пробудження. Буддизм Махаяни сповідують сьогодні у Китаї, Японії, Кореї та більшій частині В'єтнаму; загалом у світі близько 185[50] мільйонів людей. В Україні Махаяна представлена послідовниками японської школиНітірен-сю (Ніппондзан Мьоходзі)Дзен[51].
Ваджраяна («Діамантова колісниця») поділяє багато з основних концепцій Махаяни, але разом з тим використовує велику кількість технік, призначених для вдосконалення буддистської практики. Одна зі складових Ваджраяни — використання психофізичної енергії як засобу досягнення глибоких станів зосередження та усвідомлення. Ці глибокі стани в свою чергу використовуються як шлях до стану Будди. Стверджується, що за допомогою цих технік можна досягти стану Будди всього за одне життя. В доповнення до текстів Тхеравади та Махаяни, буддисти Ваджраяни визнають велику кількість текстів, в тому числі буддистські Тантри. Ваджраяну сьогодні сповідують в основному в Тибеті, Непалі, Бутані, Монголії, Калмикії, північній Індії, частково в Китаї та Японії; загалом у світі близько 20[1][Архівовано 15 березня 2015 уWayback Machine.] мільйонів людей. Найвідомішим духовним лідером Ваджраяни єДалай-лама. В Україні Ваджраяна представлена громадамиКарма Каґ'ю (Й. С. Г'ялва Кармапи Тхає Дордже, Шамара Рінпоче таОле Нідала[2][Архівовано 5 грудня 2006 уWayback Machine.],Лами Пунцога, а також Й. С. 17 Кармапи Ург'єна Тринле Дордже таЧог'яма Трунгпи),Дрікунґ Каґ'ю[52] та громадамиНьїнґма таДзогчен.
Нині у світі є близько 360 млн мирян, які сповідують буддизм[53], і близько 1 млн ченців та черниць. Буддисти світу об'єднані у дві міжнародні організації — Всесвітнє Братерство буддистів[54] (штаб-квартира вБангкоці,Таїланд) та Азійську буддистську конференцію за мир (штаб-квартира вУлан-Баторі, Монголія). В Україні є 56 буддистських громад згідно з релігійно-інформаційною службою станом на 1 січня 2015.[55]
На відміну відмонотеїстичних релігій (юдаїзм,християнство,іслам), у буддизмі немає ні всемогутньогоБога-творця чи Бога-особи, ні вічноїдуші. У буддизмі немає також поняття про «багатьох богів». Ці ж положення та запереченнякастової системи відрізняє буддизм відіндуїзму табрахманізму, хоча він і визнає вчення прокарму. Буддистські вчителі кажуть, що буддизм не є релігійною вірою — нічого не потрібно сприймати лише на віру, він є знанням, результати якого видно в житті.
Представники інших релігій та ідеологій критикують буддизм із різних позицій, які не узгоджуються з їхніми власними засадами.Християнство дорікає буддизму за заперечення існування Бога та егоїзм,марксизм-ленінізм бачить у буддизмі не тільки запереченняматеріалізму, а й відволікання трудящих від класової боротьби, сучаснафілософія науки вважає буддизм науково недоведеним, містичним та ідеалістичним.
↑абТорчинов E.A.Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.7.
↑абТорчинов E.A.Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.6.
↑абТорчинов E.A.Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.8—9.
↑Buddhism Transformed: Religious Change in Sri Lanka. Richard Gombrich, Gananath Obeyesekere, 1990, 504 p.ISBN 9780691019017
↑Carrithers Michael "The Forest Monks of Sri Lanka: An Anthropological and Historical Study", Delhi (1983)
↑Gombrich "From monastery to meditation centre: lay meditation in modern Sri Lanka", in Denwood & Piatigorsky "Buddhist Studies Ancient and Modern", pp. 20–34;https://ru.ua1lib.org/book/2034484/7e41a6[недоступне посилання]
↑Bechert, Heinz, “Buddhistic Modernism: Present Situation and Current Trends,” in Buddhism into the Tear 2000. Bangkok: Dhammakaya Foundation, 1995, pp. 251-60.
↑Zen Buddhism: A History (India and China) byHeinrich Dumoulin, James W. Heisig, Paul F. Knitter (page 22)
↑Barbara Stoler Miller,Yoga: Discipline of Freedom: the Yoga Sutra Attributed to Patanjali; a Translation of the Text, with Commentary, Introduction, and Glossary of Keywords. University of California Press, 1996, page 8.
↑Alexander Wynne,The Origin of Buddhist Meditation. Routledge, 2007, page 73.
↑Alexander Wynne,The Origin of Buddhist Meditation. Routledge, 2007, page 105.
↑Michael Carrithers,The Buddha. Taken fromFounders of Faith, published by Oxford University Press, 1986, page 30.
↑Alexander Wynne,The origin of Buddhist meditation. Routledge, 2007, p. 72.
↑Richard Gombrich,Theravada Buddhism: A Social History from Ancient Benares to Modern Colombo. Routledge and Kegan Paul, 1988, page 44.
↑Johannes Bronkhorst,The Two Traditions of Mediation in Ancient India. Franz Steiner Verlag Weisbaden GmbH, pages 1-17.
↑Randall Collins,The Sociology of Philosophies: A Global Theory of Intellectual Change. Harvard University Press, 2000,page 199[Архівовано 9 травня 2013 уWayback Machine.].
↑абAlexander Wynne, The Origin of Buddhist Meditation. Routledge 2007, page 51.
↑Alexander Wynne, The Origin of Buddhist Meditation. Routledge 2007, page 56.
↑Bhikku, Thanissaro (2001).Refuge.An Introduction to the Buddha, Dhamma, & Sangha. Access to Insight.Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 9 липня 2012.
↑Middle-Length Discourses of the Buddha, tr. Nanamoli, rev. Bodhi, Wisdom Publications, 1995, pp. 708f
↑Professor C.D. Sebastian,Metaphysics and Mysticism in Mahayana Buddhism, Sri Satguru Publications, Bibliotheca Indo-Buddhica Series No. 238, Delhi, 2005, p. 83
↑Professor C.D. Sebastian,Metaphysics and Mysticism in Mahayana Buddhism, Delhi, 2005, p. 82
↑Hiroshi Kanno,Huisi's Perspective on the Lotus Sutra as Seen Through the Meaning of the Course of Ease and Bliss in the Lotus Sutra, p. 147,http://www.iop.or.jp/0414/kanno2.pdf[Архівовано 19 липня 2011 уWayback Machine.], consulted 5 February 2010
↑Richard Gombrich,Theravada Buddhism: A Social History from Ancient Benares to Modern Colombo. Routledge and Kegan Paul, 1988, page 89. He is quoting Carrithers.
↑B. Alan Wallace,Contemplative Science. Columbia University Press, 2007, p. 81.
↑Welch,Practice of Chinese Buddhism, Harvard, 1967, p. 396
↑Peter Harvey,An Introduction to Buddhism. Cambridge University Press, 1990, page 144.
↑Damien Keown, Charles S Prebish, editors,Encyclopedia of Buddhism. Routledge, 2007. p. 502
↑Sarah Shaw,Buddhist Meditation: An Anthology of Texts from the Pāli Canon. Routledge, 2006, page 13. Shaw also notes that discourses on meditation are addressed to «bhikkhave», but that in this context the terms is more generic than simply (male) «monks» and refers to all practitioners, and that this is confirmed by Buddhaghosa.
↑According to Charles S. Prebish (in hisHistorical Dictionary of Buddhism, Sri Satguru Publications, Delhi, 1993, p. 287): «Although a variety of Zen 'schools' developed in Japan, they all emphasize Zen as a teaching that does not depend on sacred texts, that provides the potential for direct realization, that the realization attained is none other than the Buddha nature possessed by each sentient being …».
↑Prebish comments (op. cit., p. 244): «It presumes thatsitting in meditation itself (i.e.zazen) is an expression of Buddha nature.» The method is to detach the mind from conceptual modes of thinking and perceive Reality directly. Speaking of Zen in general, Buddhist scholar Stephen Hodge writes (Zen Masterclass, Godsfield Press, 2002, pp. 12-13): «… practitioners of Zen believe that Enlightenment, the awakening of the Buddha-mind or Buddha-nature, is our natural state, but has been covered over by layers of negative emotions and distorted thoughts. According to this view, Enlightenment is not something that we must acquire a bit at a time, but a state that can occur instantly when we cut through the dense veil of mental and emotional obscurations.»
↑(Critical Sermons on the Zen Tradition, Hisamatsu Shin'ichi, Palgrave Macmillan, New York, 2002,passim) Commenting on Rinzai Zen and its Chinese founder, Linji, Hisamatsu states: «Linji indicates our true way of being in such direct expressions as 'True Person' and 'True Self'. It is independent of words or letters and transmitted apart from scriptural teaching. Buddhism doesn't really need scriptures. It is just our direct awakening to Self …» (Hisamatsu, op. cit., p. 46).
↑Kosho Uchiyama,Opening the Hand of Thought: Approach to Zen, Penguin Books, New York, 1993, p. 98
(рос.)Торчинов Е. А. Введение в буддизм. Курс лекций. — СПб.: Амфора,2005. — 430 с.
(укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
(укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
П. Яроцький. Буддизм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с.ISBN 978-966-611-818-2.
Торчинов E. A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург : Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — 304 с. —ISBN 5-93597-019-8.(рос.)
.png)
