Найвизначнішим подвигом Ахілла під час Троянської війни було вбивство троянського царевичаГектора. Хоча смерть Ахілла не описана в «Іліаді», інші джерела вказують, що його вбив стрілоюПаріс, поціливши Ахілла в п'яту. Пізніші легенди стверджують, що Ахілл був невразливим, за винятком саме цієї п'яти. Звідси вислів «ахіллесова п'ята», що означає слабке місце.Ахіллове сухожилля також названо на його честь завдяки цим легендам.
ЖрецьАполлонаКалхант передбачив, що Трою можна буде взяти лише за допомогою молодого Ахілла, сьомого синаПелея. Мати АхіллаФетіда через це занапастила його молодших братів, кинувши їх у вогонь. Пелей урятував від такої ж долі Ахілла, вихопивши його з вогню і поклав замість нього кістку гігантаДаміса. За іншою версією Фетіда, знаючи, що її син загине біля Трої, занурила Ахілла в річкуСтікс і його тіло стало невразливим, крім п'яти, за яку вона його тримала[3].
Пелей відніс АхіллакентавровіХірону, що виростив його на горі Пеліон, годуючи нутрощами звірів, щоб хлопчик виріс сміливим. За іншим свідченням, він годував хлопчика медом і мізками дичини, щоб він став добрим бігуном. Хірон навчав вихованця мистецтвуверхової їзди, полювання, гри на сопілці та лікуванню. МузаКалліопа вчила його співу. Ахілл став справним мисливцем і міг наздоганяти навіть оленів[4].
Щоб урятувати Ахілла від долі загинути біля Трої, Фетіда вбрала його дівчинкою й залишила під опікою царя островаСкірос,Лікомеда, в чиєму палаці він жив під ім'ям Керкісери, Аїси або Пірри. Ахілл вступив у зв'язок із дочкою ЛікомедаДеїдамією, яка народила від нього Пірра, пізніше названогоНеоптолемом. Іноді стверджується, що Неоптолем був сином Ахілла таІфігенії[5].
Одіссей,Нестор іАякс були послані, щоб забрати Ахілла зі Скіроса, коли дізналися де його переховують. Лікомед дозволив їм обшукати весь палац, думаючи, що добре замаскував Ахілла. Проте Одіссей придумав розкласти дари для жінок, а між ними поклав меч і щит. Ахілл узяв їх і пообіцяв повести мірмідонян на Трою. Інші джерела стверджують, що Пелей сам дозволив Ахіллу вирушити з дому під наглядом Фенікса, синаАміни. Фетіда подарувала йому скриню з одягом, необхідним у подорожі. Фенікс погодився супроводити Ахілла в обмін на повернення йому зору Хіроном або позбавлення від бездітності[6].
У Ахілла був друг дитинства, ймовірно й коханець,Патрокл, який хоча й був старшим, але поступався Ахіллу в силі, швидкості та знатності походження[7].
Коли грецький флот зібрався вАвліді, з'явилися критські посли, щоб оголосити, що їхній царІдоменей, синДевкаліона, поведе на Трою сто кораблів, якщоАгамемнон погодиться розділити з ним владу над військом. Агамемнон погодився, він керував сухопутними силами еллінів, йому допомагали Одіссей,Паламед іДіомед, а на чолі еллінського флоту стояли Ахілл та його помічники Аякс і Фенікс[7]. Аякс проте розгнівав богів тим, що сказав ніби зможе перемогти без їхньої допомоги[8].
Спершу війська збилися зі шляху та прибули в Місію, де стали битися з місцевими жителям, сприйнявши їх за троянців. МісієцьТелеф був поранений Ахіллом списом через те, що його товариші не принесли жертвуДіонісу[9]. Потім чинилася буря, влаштована Герою, що розкидала кораблі і вони поодинці попливли кожен додому. Ахілл причалив до Скіроса та одружився з Деїдамією[10].
Коли Агамемнон став готувати друге плавання, вийти в море не давала буря. Її спричинилаАртеміда за те, що Агамемнон вихвалявся нібито влучніший в полюванні за саму Артеміду, або за те, що вбив її священну козу чи що поклявся принести їй в жертву найпрекраснішу істоту. Щоб умилостивити богиню, він мусив принести в жертву свою дочку Іфігенію[11]. Одіссей тоді сказав матері Іфігенії, що хоче видати її в шлюб з Ахіллом. Дізнавшись про це, Ахілл розгнівався і поклявся не допустити смерті Іфігенії. Тому він відправив її вСкіфію або сама Артеміда віднесла Іфігенію в землітаврів[12].
Коли флот знову поплив, Фетіда попередила Ахілла, що якщо він уб'є сина Аполлона, то загине від іншого сина. Тому вона поставила поруч Мемнона, котрий постійно нагадував про це Ахіллу. Втім, Ахілл згодом побачив якТенес кидає в грецькі кораблі камені, стрибнув з корабля та вбив його; Тенес виявився сином Аполлона[13].
Ахілл отримує зброю Гефеста. Деталь розписугідрії, 575—550 рр. до н. е.
Цього разу греки успішно допливли до Трої. Коли Ахілл зістрибнув з корабля на берег, у тому місці забило джерело. Потім Ахілл убив невразливогоКікна, задушивши його ремінцем шолома[14].
Згідно з пророцтвом, Троя стала б неприступною, якби син троянського царяПріама,Троїл, дожив до 20-ирічного віку. Ахілл закохався в Троїла та став вимагати аби той віддався йому. Троїл сховався в храмі Аполлона. Тоді Ахілл убив його чи Троїла стратили греки[15]. Також Ахілл захопив у полонЛікаона, але його викупили троянці в обмін на срібну чашу. Лікаон попри те невдовзі все одно загинув від руки Ахілла[16].
Після набігу Ахілла на околиці Троїдардани вступили в союз із троянцями, серед яких бувЕней[17]. Греки спустошували навколишні міста, а після зимової перерви Ахілл вирушив на пошукиГектора, найхоробрішого троянського воїна[18]. Ахіллу тим часом дісталася полонянкаБрісеїда, яку в нього відібрав Агамемнон[19]. Через це Ахілл посварився з ним і відмовився брати участь у війні. Гектор викликав його на поєдинок, але греки виставили замість Ахілла Аякса. Обоє героїв проте билися на рівних і врешті припинили бій, обмінявшись подарунками[20].
Агамемнон послав за Ахіллом гінців, обіцяючи великі багатства (включаючи Брісеїду) за його повернення в стрій. Однак, Ахілл відмовився[21]. Скориставшись цим троянці зруйнували фортецю греків[22]. Бачачи лихо, Ахілл повернувся, алеПатрокл, який командував військами, загинув[23].
Фетіда передала Ахіллу нові обладунки, викуваніГефестом. Одягнувши їх, Ахілл помирився з Агамемноном і вирушив мстити за Патрокла[24]. Гефест висушив річку Ксант, бог якої намагався втрутитися, і вцілілі троянці втекли до Трої. Після того він зійшовся в поєдинку проти Гектора, вбив його списом, а труп прив'язав до колісниці, волочачи її слідом[25]. Пріам викупив тіло Гектора за стільки золота, скільки воно важило[26].
Ахілл загинув біля мурів Трої напередодні її падіння через стрілу, спрямовану Аполлоном в його п'яту[27]. (Варіант: його вбивПаріс, стрілу якогоАполлон спрямував у вразливе місце героя — його п'яту, коли він, неозброєний, прийшов до Аполлонового храму справити шлюб з дочкою ПріамаПоліксеною)[28]. Ахіллесове тіло прикрила вовноюатлантидаІо (пізніше обернена нафіалку), а попіл із тіла героя, змішаний з попелом Патрокла, поховали в одній урні на острові Сігеї, де скінчила своє життя Поліксена. За іншою легендою, Ахіллес похований на Левкос (сучасний український острівЗміїний)[29]. Моряки, що плавали відБосфору доОльвії, стверджували, що чули, як Ахілл десь за морем читав вірші Гомера, причому звук його голосу супроводжувався стукотом кінських копит, криками воїнів і брязкотом зброї[30]. Інша версія стверджує, що тінь Ахілла потрапила в царство Аїда наасфоделеві луки, де нарікає на свою долю; або що вона увійшла до Елесію чи відлетіла на Острови блаженних, де одружилася зМедеєю[31].
ЦаріЕпіру стверджували, що походять від Ахілла через його синаНеоптолема. Александр Македонський також претендував та таке походження і багато в чому прагнув бути схожим на Ахілла. Згідно з переказом, він відвідав могилу Ахілла в Ахіллеоні, коли проходив повз Трою[42]. У 216 році римський імператор Каракалла, прямуючи на війну протиПарфії, за прикладом Александра влаштувавши ігри біля могили Ахілла[43].
Греки вважали, що видатні герої можуть оселятися на Щасливих островах десь на краю світу, де суходіл омивається рікоюОкеан. Північні течії Чорного моря ототожнювалися з Океаном, аСкіфія — з краєм населеного світу (ойкумени), тому нерідко описувалося як Ахілл після смерті проживає десь у тих місцевостях[36].
Зазвичай царство мірмідонян доби Троянської війни, з якого походив Ахілл, розміщують уФтіотиді[44], але можливо, що ця версія з'явилася лише згодом, принаймні і Еак, і Пелей відомі як володарі островаЕгіна[45].
Підніжжя статуї з острова Зміїний з присвятою Ахіллу. IV ст. до н. е.
Селячись на північному узбережжі Понту Евксинського (нинішньогоЧорного моря), греки приносили культ своїх героїв, з-поміж них і Ахілла. Цей герой вшановувався в мілетській колоніїОльвія, а також наострові Зміїний. В Ольвії та в районі островаБерезань іХерсонеса Таврійського відомі знахідки графіті та глиняних дисків (можливовотивних) із написами, на яких згадується Ахілл[46]. Вони свідчать про вшанування там Ахілла принаймні з VI ст. до н. е. Культ все ще процвітав у III столітті н. е., коли в Ольвії були стели з присвятами Ахіллу Понтарху (Ποντάρχης, «володарю моря» або «Понту Евксинського»). Він описувався як захисник Ольвії нарівні з олімпійськими богами, такими як місцевий Аполлон Простат, Гермес Агорей[36] і Посейдон[47].
У V ст. до н. е.Піндар згадував про культ Ахілла на «світлому острові» (φαεννά νᾶσος) Чорного моря, та наводив переказ про Ахілла, який після смерті живе на географічно невизначеному Острові Благословення разом з іншими героями, такими як його батько Пелей і Кадм[48]. «Світлий острів» згадує також грецький географ Діонісій Перієгет, який, імовірно, жив у I ст. н. е., пояснюючи, що грецька назва Зміїного (Левкос) з'явилася «тому що дикі тварини, які там живуть, білі. Кажуть, що там, на острові Левкос, живуть душі Ахілла та інших героїв, і що вони блукають безлюдними долинами цього острова»[49]. Левкос мав репутацію місця зцілення.Павсаній повідомляє, що дельфійськаПіфія послала воїна Леоніма на Левкос вилікувати рану в грудях. Тінь Малого Аякса повинна була зцілити його. За кілька місяців Леонім повернувся здоровий і розповів, що бачив з-поміж інших героїв Ахілла[50].Амміан Марцеллін приписував воді на острові цілющу силу[51].
Пліній Старший у своїй «Природничій історії» згадує «порт ахеїв» і «острів Ахілла», відомий гробницею цього героя, розташований поблизу Ольвії таДніпровсько-Бузького лиману; крім того, згідно з його описом, за 125 римських миль від цього острова був півострів (за сучасностіТендрівська Коса), «який простягається вперед у формі меча» похило, під назвою Дромос Ахіллеос (Ἀχιλλέως δρόμος, «іподром Ахілла»)[52]. Пліній вважав цю територію місцем вправ героя або ігор, запроваджених ним[36]. Сучасник Плінія,Помпоній Мела, розповідав, що Ахілл був похований на острові під назвою Ахіллея, розташованому між Борисфеном (Дніпром) і Істром (Дунаєм)[53].
Руїни квадратного храму (30 на 30 м) на острові Зміїний, можливо, присвяченого Ахіллу, були виявлені гідрографомМиколою Критським у 1823 році. Друге дослідження 1840 року показало, що будівництво маяка на острові знищило всі сліди цього храму. Напис налекіфі V ст. до н. е. з чорною глазур'ю, знайдений на острові в 1840 році, повідомляє: «Главк, син Посейдона, присвятив мене Ахіллу, володарю Левкоса»[36].
Образ Ахілла був популярним у давньогрецькому мистецтві, з'являючись на вазах з усієї Греції. Наприклад, сцени на чорно-червонофігурній кераміці з VII по V століття до н. е. включають Пелея, що віддає свого сина на піклування Хірону; Ахілл отримує божественний обладунок від своєї матері Фетіди; герой переслідує принца Троїла; вбиває Гектора та тягне троянського принца за своєю колісницею. Ахілл, бувши в обладунках, найчастіше носить коринфський шолом і щит із зображенням горгони. Одне з найпоширеніших зображень (їх відомо понад 150) — це зображення Ахілла та Аякса, одягнених у свої обладунки, які невимушено грають у настільну гру з кубиками під час перепочинку в Троянській війні[54].
Офорт Джуліо Романо близько 1547 року зображає Ахілла, що забирає тіло Патрокла з поля бою[55].Пітер Рубенс створив серію з восьми картин «Життя Ахілла» (1630—1635): його опускання в Стікс, навчання в Хірона, впізнавання Ахілла серед дочок Лікомеда, гнів Ахілла, повернення Брісеїди Ахіллу, врученя Фетідою обладунків Ахіллу, смерть Гектора та смерть Ахілла. Серія картин Рубенса була неодноразово скопійована та відтворена нагобеленах[56].Джованні Баттіста Чіпріані в 1776 році намалював картину «Навчання Ахілла»[57].
Відому картину «Гнів Ахілла» (1819) виконавЖак-Луї Давід як кульмінацію своєї кар'єри, спрямованої на відновлення досконалості давньогрецького мистецтва[58].
Пам'ятникАртуру Веллслі, першому герцогу Веллінгтону, зображає Ахілла. Розташований в палаціАхілліон на островіКорфу.
Грецький трагікЕсхіл написав трилогію п'єс про Ахілла, його участь у Троянській війні, включаючи перемогу над Гектором і загибель, коли стріла, випущена Парісом і спрямована Аполлоном, влучає Ахіллу в п'яту[59]. Фрагменти, що можливо походять зАлександрійської бібліотеки, вціліли в єгипетському похованні. Трилогія реконструйована як п'єса «Ахілл» у 2003 році грецьким театрознавцем Еліасом Маландрісом[60]. У «Бенкеті» ПлатонаФедр вказує, що Есхіл зобразив Ахілла як коханця, а Патрокла як коханого; Федр стверджує, що це неправильно, тому що Ахілл був молодшим і гарнішим з них двох.
ТрагікСофокл написав також «Коханців Ахілла» — п'єсу з Ахіллом у ролі головного героя. Збереглося лише кілька фрагментів.
Ближче до кінця V ст. до н. е. в грецькій драмі Ахілл постає більш негативним персонажем;Еврипід згадує Ахілла в гірких або іронічних тонах у«Гекабі»,«Електрі» та«Іфігенії в Авліді».
Римляни, що вели свій родовід від троянців, дуже негативно ставилися до Ахілла.Вергілій у«Енеїді» називав його диким і безжальним різником людей[61], тоді якГорацій в «Одах» зображав Ахілла, який безжально вбиває жінок і дітей[62]. Інші римські письменники, такі якКатулл,Проперцій іОвідій, зосереджувалися на принизливій еротичній біографії Ахілла. Цей напрямок продовжується в латинських розповідях про Троянську війну таких письменників, якДиктіс Критський іДарес Фригійський.
Ахілл з'являється в «Пеклі» Данте (1308—1320) в другому колі пекла. В «Троїлі і Крессіді» (1602)Вільяма Шекспіра Ахілл зображений як колишній герой, який став ледачим коханцем Патрокла. Він наказує своїм мірмідонянам убити беззбройного Гектора, а потім спонукає їх збрехати, що це він убив Гектора в чесному поєдинку. Французький драматург Томас Корней написав трагедію «Смерть Ахілла» (1673). Ахілл є темою поеми «Ахілл» (1799)Йоганна Вольфганга фон Гете. В 1899 році польський драматург, художник і поетСтаніслав Виспянський опублікував національну драму «Ахілл», засновану на польській історії.Гільда Дулітл у поемі «Єлена в Єгипті» 1961 року показує Ахілла, що ірраціонально ненавидитьЄлену Троянську. Ахілл — один із різноманітних оповідачів у романіКоллін Мак-Калоу «Пісня про Трою» (1998). ПерсонажОрсона Скотта Карда Ахіллес у романі «Тінь Ендера» (1999) поділяє хитрий розум і безжалісність свого тезки. Ахілл — один із головних героїв романівДена Сіммонса «Іліум» (2003) та «Олімп» (2005), де події давньогрецького епосу відбуваються в науково-фантастичній обстановці.
Ахілл є головним персонажем книгиМедлін Міллер «Пісня Ахілла» (2011), у якій сюжет зосереджується на зростанні та розвитку стосунків Ахілла таПотрокла від юності до подійІліади. У 2012 році книга отримала нагородулітературну премію Орандж(зараз — Жіноча літературна премія). Ахілл з'являється у серії японських ранобеFate/Apocrypha (2012—2014) як персонаж Rider of Red. У романі Пет Баркер 2018 року «Мовчання дівчат» Ахілл є одним із головних персонажів, а історія розвивається під час подій Іліади та розповідаться від його рабиніБресіїди[джерело?].
Ахілл зображений у таких фільмах: «Єлена» (1924), «Улісс» (1954), «Єлена Троянська» (1956), «Троянський кінь» (1961), «Лють Ахілла» (1962), «Троя» (2004). А також у телесеріалах «Одіссея» (1997), «Єлена Троянська» (2003) та «Троя: Падіння міста» (2018).
↑Аполлодор III.13.8; Птолемей Гефестіон VI; Лікофрон. Олександра 178 та далі. та схолії; Схолії до «Іліади» Гомера XVI.37; Схолії до «Хмар» Арістофана 1068; Схолії до Аполлонія Родоського IV.816.
↑Сервій. Цитати творів VI.57; Фульгенцій. Три книги міфології III.7; Аполлодор III.13.6; Філострат. Подвиги XX.2 і XIX.2; Орфічна аргонавтика 392 і далі; Станція. Ахілл I.269 і далі; життя. Іліада XI.831-832; Піндар. Немейські оди III.43 і далі.
↑Аполлодор III.13.8; Гомер. Цит. тв IX.410 і далі; Птолемей Гефестион I; Цец. Цит. тв. 183.
↑Аполлодор. Цит. тв.; Цец. Цит. тв. 421; Гомер. Цит. тв. IX.447 і далі, і 485.
↑абГомер. Цит. тв. XI.786-787; Піндар. Олімпійські оди IX.69-70; Гесіод. Цит. за: Євстафій. Схолії до «Іліади» Гомера I.337; Аполлодор. Цит. тв.; Гігін. Цит. тв. 97; Схолії до Аполлонія Родоського IV.816.
↑Аполлодор. Цитати тв. III.17; Олімпійські ігри Піндара IX.70 і далі; Цец. Цитати тв. 206—209; Схолія до «Іліади» Гомера I.59; Гомер. Іліада XVI.140-144.
↑Филострат. Цит. тв. III.35; Аполлодор III.18; «Кіпрії». Цит. за: Прокл. Хрестоматія I.
↑Птолемей Гефестіон. V. Цит. за: Фотій, с. 483; Евріпід. Іфігенія у Тавриді; Аполлодор. Епітома III.21. Птолемей Гефестіон. Цит. тв.; Еврипід. Цит. тв.; Аполлодор. Цит. тв. III.22; Диктіс Критський I.20.
↑Еврипід. Іфігенія в Авліді; Софокл. Електро 574; Аполлодор. Цит. тв.; Діктіс Критський I.19; Цец. Схолії до Лікофрона 183.
↑Цец. Цит. тв.; Аполлодор. Цит. тв. III.31; «Кіпрії». Цит. за: Прокл. Хрестоматія I.
↑Аполлодор. Цит. тв. III.31; Цець. Схолії до Лікофрона 245; Овідій. Метаморфози XII.70-145.
↑Євстафій. Схолії до «Іліади» Гомера XXIV.253, 1348; Сервій. Цит. тв. I.478; Диктіс Критський IV.9; Цец. Цит. тв.
↑Аполлодор. Цит. тв. II.32; Гомер. Іліада XXI.34 та далі та 85-86; XXIII.740-747 і VII.467-468.
↑Гомер. Цит. тв. V.305 та далі.; XX.178 та далі.; Філострат. Цит. тв. 13.
