Ця сторінка є Доброю статтею, що здобула статус кілька років тому іпотребує оновлення для того, щоб відповідати сучасним критеріям. Ви можете допомогтиполіпшити цю статтю, виправивши її недоліки, які вказанів таблиці на сторінці проєкту абона сторінці обговорення статті. Цей шаблон не є номінацією на позбавлення статусу, а навпаки, додається для того, щоб виправити наявні недоліки, з метою уникнення такої номінації в майбутньому.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:Атом (значення).
Планетарна модель атома
А́том (віддав.-гр.ἄτομος — «неподільний»[1], найменша частинка або буквально «тіло, яке не можна розсікти навпіл»[2]) — з хімічної точки зору, найменша електронейтральна, хімічно неподільначастинка речовини.
Фізична модель атома, загалом, докладніше розкриває подробиці його будови. Відповідно до неї, атом складається зі щільногоядра з позитивнозарядженихпротонів та електрично нейтральнихнейтронів. Ядро оточене набагато більшою за розміром оболонкою з негативно зарядженихелектронів. Кількість протонів дорівнює кількості електронів, і тому атом є електрично нейтральним. В іншому випадку (при втраті чи набутті одного або кількох електронів) атом перетворюється наіон, що має певний позитивний чи негативний електричний заряд (у разі нестачі електронів такий іон називаєтьсякатіоном, а у разі надлишку —аніоном).
Сучасні уявлення про будову атома загалом базуються на уявленняхквантової механіки. У спрощеному викладі будову атома можна викласти у рамках так званоїпланетарної моделі, запропонованоїЕрнестом Резерфордом у 1911 році як результат його експериментів з розсіяння альфа-частинок атомами золота, тамоделі Бора.
Згідно з моделлю Резерфорда атом складається з масивного важкого ядра і електронів, що обертаються навколо ядра. Така модель нагадує своєю будовоюСонячну систему, що й слугувало при виборі назви моделі. Однак сьогодні модель атома Резерфорда має лише історичну цінність. Проблема цієї моделі полягає у її нестабільності. Відповідно до теоріїМаксвела, заряджена частинка, що рухається з прискоренням повинна випромінювати. Відповідно, електрон обертаючись навколо ядра, рухається із доцентровимприскоренням, а отже має випромінювати і, гублячи кінетичну енергію, падати на ядро. Такий атом повинен існувати протягом неймовірно малих проміжків часу (близько 10 мільярдних долі секунди).
Планетарну модель змінила модель Бора, ставши етапом у розвитку квантової механіки. За цією моделлю:
Атоми складаються зелементарних частинок (протонів,електронів танейтронів). Маса атома в основному зосереджена в ядрі, тому більша частина об'єму відносно порожня. Ядро оточене електронами. Кількість електронів дорівнює кількості протонів у ядрі, кількість протонів визначає порядковий номер елемента вперіодичній системі. У нейтральному атомі сумарний негативнийзаряд електронів дорівнює позитивному зарядові протонів. Атоми одного елемента з різною кількістю нейтронів називаються ізотопами.
У центрі атома знаходиться крихітне, позитивно зарядженеядро, що складається з протонів та нейтронів.
Ядро атома приблизно в 100 000 разів менше, ніж сам атом. Таким чином, якщо збільшити атом до розміріваеропорту Бориспіль, розмір ядра буде меншим від розміру кульки длянастільного тенісу.
Ядро оточене електронною хмаркою, яка посідає більшу частину його об'єму. В електронній хмарі можна виділитиоболонки, для кожних з яких існує кілька можливихорбіталей. Заповнені орбіталі складаютьелектронну конфігурацію, властиву для кожного хімічного елемента.
Кожен електрон на орбіталі має унікальне значення четвертого квантового числа:спіну.
Орбіталі визначаються специфічнимрозподілом ймовірності того, де саме можна знайти електрон. Приклади орбіталей та їхні позначення наведені на малюнку праворуч. «Межею» орбіталі вважається відстань, на якій імовірність того що електрон може перебувати поза нею, є меншою 90 %.
Кожна оболонка може містити не більше від суворо визначеного числа електронів. Наприклад, найближча до ядра оболонка може мати найбільше два електрони, наступна — 8, третя від ядра — 18.
Коли електрони приєднуються до атома, вони посідають орбіталь із найнижчою енергією. Лише електрони зовнішньої оболонки можуть брати участь в утворенні міжатомних зв'язків. Атоми можуть віддавати та приєднувати електрони, стаючи позитивно або негативно зарядженими іонами. Хімічні властивості елемента визначаються тим, з якою легкістю ядро може віддавати або здобувати електрони. Це залежить як від числа електронів, так і від ступеня заповненості зовнішньої оболонки.
Складні атоми мають десятки, а для дуже важких елементів, навіть сотні електронів. Згідно зпринципом нерозрізнюваності частинок електронні стани атомів утворюються всіма електронами, й неможливо визначити, де перебуває кожен із них. Однак у так званомуодноелектронному наближенні можна говорити про певні енергетичні стани окремих електронів.
Згідно з цими уявленнями існує певний набірорбіталей, які заповнюються електронами атома. Ці орбіталі утворюють певнуелектронну конфігурацію. На кожній орбіталі може знаходитися не більш як двоє електронів (принцип виключення Паулі). Орбіталі групуються в оболонки, кожна з яких може мати лише певну фіксовану кількість орбіталей (1, 4, 10 тощо). Орбіталі поділяють на внутрішні й зовнішні. В основному стані атома внутрішні оболонки повністю заповнені електронами.
На зовнішній оболонці електрони на більшій відстані від ядра і слабше зв'язані з ним. Саме ці електрони беруть участь у формуванні хімічних зв'язків, через це зовнішню оболонку називаютьвалентною, а електрони зовнішньої оболонки —валентними електронами.
Кількість протонів у ядрі атома визначає йогоатомний номер і те, якомуелементові належить атом. Наприклад, атомивуглецю містять 6 протонів. Всі атоми із певним атомним номером мають однакові фізичні характеристики й проявляють однакові хімічні властивості. Вперіодичній таблиці елементи перелічені в порядку зростання їх атомного номера.
Загальна кількість протонів та нейтронів в атомі елемента називаєтьсямасовим числом і визначає йогоатомну масу, оскільки протон та нейтрон мають масу приблизно рівну 1а. о. м. Нейтрони в ядрі не впливають на те, якому елементові належить атом, але хімічний елемент може мати атоми з однаковою кількістю протонів і різною кількістю нейтронів. Такі атоми мають однаковий атомний номер, але різну масу, й називаютьсяізотопами елементу. Наприклад, атомиводню завжди містять один протон, але існують ізотопи без нейтронів (водень-1, який іноді називаютьпротієм — найпоширеніша форма), з одним нейтроном (дейтерій) і двома нейтронами (тритій)[3]. Відомі елементи складають безперервний натуральний ряд за числом протонів у ядрі, починаючи з атома водню з одним протоном і закінчуючи атомомОганесона, в ядрі якого 118 протонів[4].
Коли пишуть назву ізотопу, після неї пишуть масове число. Наприклад, ізотопвуглець-14 містить 6 протонів та 8 нейтронів, що в сумі становить масове число 14.Інший поширений метод нотації полягає в тому, що атомна маса позначається верхнім індексом перед символом елементу. Наприклад, вуглець-14 позначається, як14C.
Атомна маса елементу, наведена в періодичній таблиці, є усередненим значенням маси ізотопів, що зустрічаються у природі. Усереднення проводиться відповідно до поширеності ізотопу в природі.
Зі збільшенням атомного номера зростає додатний заряд ядра, а, отже,кулонівське відштовхування між протонами. Щоби втримати протони вкупі, необхідно дедалі більше нейтронів. Проте велика кількість нейтронів нестабільна, і ця обставина накладає обмеження на можливий заряд ядра і кількість хімічних елементів, що існують в природі. Усі ізотопи елементів періодичної системи, починаючи з номера 83 (Бісмут),радіоактивні[5][6]. Хімічні елементи з великими атомними номерами мають дуже малийчас життя та можуть бути створені лише при бомбардуванні ядер легших елементів іонами, й спостерігаються лише під час дослідів з використаннямприскорювачів. Станом на липень 2017 року, найважчим синтезованим хімічним елементом був Оганесон[7].
Чимало ізотопів хімічних елементів нестабільні й розпадаються з часом. Це явище використовується радіоелементним аналізом для визначення віку об'єктів, що має велике значення дляархеології тапалеонтології.
Оскільки найбільший внесок в масу атома вносять протони і нейтрони, повне число цих частинок у нукліді називаютьмасовим числом. Значення масового числа близьке доатомної маси нукліда.Масу спокою нукліда часто наводять ватомних одиницях маси (а. о. м.) абоДальтонах (Да). Ця одиниця визначається як 1/12 частина маси спокою нейтрального атомавуглецю-12, яка приблизно дорівнює 1,66×10-24 г[8].Водень-1 або протій — найлегший ізотопводню, і атом з найменшою масою, має масу близько 1,007825 а. о. м.[9]. Маса атома приблизно дорівнює добутку масового числа на атомну одиницю маси[10]. Найважчий стабільний ізотоп —свинець-208[5] з масою 207,9766521 а. о. м.[11]. Через те, що маси навіть найважчих атомів у звичайних одиницях (наприклад, в грамах) дуже малі, в хімії для вимірюваннякількості речовини використовуютьмолі. В одному молі будь-якої речовини міститься одне й те саме число атомів (приблизно 6,022×1023). Це число (число Авогадро) вибране таким чином, що якщо маса елемента дорівнює 1 а. о. м., то моль атомів цього елемента буде мати масу 1 г. Наприклад, атом вуглецю-12 має масу 12 а. о. м., тому 1 моль вуглецю має масу 12 г[8].
Розмір атома є величиною, що важко піддається вимірюванню, адже центральне ядро оточує розмита електронна хмарка. Для атомів, що утворюють твердікристали, відстань між суміжними вузламикристалічної ґратки може слугувати наближеним значенням їхнього розміру. Для атомів, що кристалів не формують, використовують інші техніки оцінки, разом з теоретичними розрахунками. Наприклад, розмір атомаводню оцінюють як 1,2×10−10м. Це значення можна порівняти з розміромпротона (що є ядром атома водню): 0,87×10−15м і переконатися в тому, що ядро атома водню в 100 000 разів менше за сам атом. Атоми інших елементів зберігають приблизно те саме співвідношення. Причиною цього є те, що елементи із більшим позитивно зарядженим ядром притягують електрони дужче.
Значенняенергії, яку може мати атом, обчислюються й інтерпретуються, виходячи з положеньквантової механіки. До того ж враховуються такі фактори, як електростатична взаємодія електронів з ядром та електронів між собою,спіни електронів,принцип нерозрізнюваності частинок. У квантовій механіці стан, в якому перебуває атом описуєтьсяхвильовою функцією, яку можна знайти з розв'язкурівняння Шредінгера. Існує певний набір станів, кожен із яких має певне значення енергії. Стан із найменшою енергією називаєтьсяосновним станом. Інші стани називаютьсязбудженими. Атом перебуває у збудженому стані скінченний час, випромінюючи рано чи пізно квант електромагнітного поля (фотон) і переходячи до основного стану. В основному стані атом може перебувати довго. Щоб збудитися, йому потрібна зовнішня енергія, яка може надійти до нього тільки із зовнішнього середовища. Атом випромінює чи поглинає світло лише певних частот, які відповідають різниці енергій його станів.
Між різними станами атомів можливі переходи, викликані зовнішнім збуренням, найчастіше електромагнітним полем. Внаслідок квантування станів атомаоптичні спектри атомів складаються з окремих ліній, якщо енергія кванта світла не перевищуєенергію іонізації. При вищих частотах оптичні спектри атомів стають безперервними. Ймовірність збудження атома світлом знижується із подальшим ростом частоти, але різко зростає при певних характерних для кожного хімічного елемента частотах в рентгенівському діапазоні.
Збуджені атоми випромінюють кванти світла з тими ж частотами, на яких відбувається поглинання.
Переходи між різними станами атомів можуть викликатися також взаємодією зі швидкими зарядженими частинками.
Хімічні властивості атома визначаються в основномувалентними електронами — електронами на зовнішній оболонці. Кількість електронів на зовнішній оболонці визначаєвалентність атома.
Атоми останнього стовпчикаперіодичної таблиці елементів мають цілком заповнену зовнішню оболонку, а для переходу електрона на наступну оболонку потрібно надати атому дуже велику енергію. Тому ці атоми інертні, не схильні вступати в хімічні реакції. Інертні гази зріджуються й кристалізуються лише за дуже низьких температур.
Атоми першого стовпчика періодичної таблиці елементів мають на зовнішній оболонці один електрон, і є хімічно активними. Їхня валентність дорівнює 1.Характерним типомхімічного зв'язку для цих атомів у кристалізованому стані є металічний зв'язок.
Атоми другого стовпчика періодичної таблиці в основному стані мають на зовнішній оболонці 2 s-електрони. Їхня зовнішня оболонка заповнена, тому вони мали би бути інертними. Але для переходу з основного стану із конфігурацією електронної оболонки s² до стану із конфігурацією s¹p¹ потрібно дуже мало енергії, тож ці атоми мають валентність 2, проте вони проявляють меншу активність.
Атоми третього стовпчика періодичної таблиці елементів (у короткій формі) мають в основному стані електронну конфігурацію s²p¹. Вони можуть проявляти різну валентність: 1, 3, 5. Остання можливість виникає тоді, коли електронна оболонка атома доповнюється до 8 електронів і стає замкненою.
Атоми четвертого стовпчика короткої форми періодичної таблиці елементів здебільшого мають валентність 4 (наприклад,вуглекислий газ CO2), хоча можлива й валентність 2 (наприклад,чадний газ CO). До цього стовпчика належитьвуглець — елемент, який утворює найрізноманітніші хімічні сполуки. Сполукам вуглецю присвячений особливий розділ хімії —органічна хімія.Інші елементи цього стовпчика —кремній,германій за звичайних умов, є твердотілиминапівпровідниками.
Елементи п'ятого стовпчика мають валентність 3 або 5.
Приклад гібридизації орбіталей — sp³ гібридизація
Елементи шостого стовпчика короткої форми періодичної таблиці в основному стані мають конфігурацію s²p⁴ і загальнийспін 1. Тому вони двовалентні. Починаючи з 3 періоду, існує також можливість переходу атомів в збуджені стани s²p³d та sp³d², в яких валентність дорівнює 4 та 6 відповідно.
Елементам сьомого стовпчика короткої форми періодичної таблиці не вистачає одного електрона на зовнішній оболонці для того, щоб її заповнити. Вони здебільшого одновалентні. Проте можуть вступати в хімічні сполуки в збуджених станах, проявляючи валентності 3, 5, 7.
Для перехідних елементів характерне заповнення зовнішньої s-оболонки, перш ніж повністю заповнюється d-оболонка. Тому вони здебільшого мають валентність 1 або 2, але в деяких випадках один із d-електронів бере участь в утворенні хімічних зв'язків, і валентність стає рівною трьом. В утворенні зв'язків може взяти участь і більша кількість d-електронів. Саме елементамплатинової групи притаманний найширший спектр валентностей[12] аж до максимального значення 8. А осьлантаноїди таактиноїди проявляють здебільшого валентність 3, рідше 2, 4.
При утворенні хімічних сполук атомні орбіталі видозмінюються, деформуються і стаютьмолекулярними орбіталями. При цьому відбувається процесгібридизації орбіталей — утворення нових орбіталей, як специфічної суми базових.
Поверхня золота, на якій можна розрізнити окремі атоми. Зображення зроблене за допомогоюскануючого тунельного мікроскопа. На зображені видно окремі смужки із кількох атомів із заглибленнями між ними. Така структура зумовлена перебудовою кристалічної ґратки на поверхні. Пряме зображення атома вуглецю методом денситометрії електронної хмарки[13][14]
У 2008 році фізики успішно використали електронний мікроскоп для зображення одного атома водню. Але атоми надто малі, щоб їх можна було спостерігати за допомогоюоптичного мікроскопа,роздільна здатність якого не перевищує десятих частокмікрона. Роздільна здатністьелектронного мікроскопа загалом порівняна з розмірами атома, але все ж отримання зображення атомів у них, складне технічне завдання. Найкраще окремі атоми можна розрізнити за допомогоюскануючого тунельного мікроскопа. До того-ж те зображення, яке бачить дослідник, є тільки комп'ютерною реконструкцією на моніторі. Сканувальний тунельний мікроскоп відчуває нерівності на поверхні, в тому числі нерівності атомарних розмірів, «на дотик». У ньому тонкий щуп сканує поверхню в горизонтальному напрямку, здійснюючи такі рухи у вертикальному напрямку, щоб підтримувати постійнимтунельний струм. Саме ці вертикальні зміщення й записуються електронікою, яка надалі створює зображення.
В 2013 році застосування квантового мікроскопу призвело до першого прямого спостереження електронних орбіталей. І тільки через десять років, в 2023 році, вчені зУніверситету Огайо,Аргонської національної лабораторії таУніверситету Іллінойсу в Чикаго, вперше в світі, отримали перший рентгенівський знімок окремого атома та за допомогою рентгенівських променів визначили типи матеріалів у зразку. На сьогодні найменша кількість атомів, яку можна просканувати за допомогою рентгенівського випромінювання, становила близько 10 000. Це пов'язано з тим, що рентгенівський сигнал, створюваний атомом, надзвичайно слабкий. Атоми можна візуалізувати за допомогою скануючих зондових мікроскопів, але без рентгенівських променів неможливо сказати, з чого вони складаються. Саме з цієї причини дане відкриття, коли вдалося точно визначити тип конкретного атома й одночасно виміряти його хімічний стан, вважається проривом. Розуміння хімічного стану окремих атомів надасть змогу краще маніпулювати ними всередині різних матеріалів[15].
Визначенняатом, як і саме слово, має давньогрецьке походження, хоча істинність гіпотези про існування атомів знайшла своє підтвердження лише у 20 столітті. Основною ідеєю, яка стояла за даним поняттям протягом всіх сторіч, було уявлення про світ як про набір величезної кількості неподільних елементів, які є дуже простими за своєю структурою й існують від початку часів.
Концепція атома як найменшої неподільної частинки матерії вперше була запропонована на початку I тисячоліття до н. е.фінікійським вченимМохом. Його погляди в 5 столітті до нашої ери розвинувгрецький філософЛевкіпп. Потім естафету підхопив учень ЛевкіппаДемокріт — який, власне, і запровадив в науковий обіг термін «атом». Збереглися лише окремі уривки їх робіт, з яких стає зрозумілим, що вони виходили з невеликої кількості досить абстрактних фізичнихгіпотез:
«Солодкість і гіркота, спека і холод смисл визначення, насправді ж [тільки] атоми і порожнеча».
За Демокрітом, вся природа складається з атомів, найдрібніших часток речовини, які спочивають чи рухаються в абсолютно порожньому просторі. Всі атоми мають просту форму, а атоми одного сорту є тотожними; різноманіття природи відбиває строкатість форм атомів і різноманіття способів, в які атоми можуть зчіплюватись між собою. І Демокріт, і Левкіпп вважали, що атоми, почавши рухатись, продовжують рухатись за законами природи.
Найбільш важким для давніх греків було питання про фізичну реальність основних тверджень атомізму. В якому розумінні можна було говорити про реальність пустоти, якщо вона, не маючи матерії, не може мати ніяких фізичних властивостей? Ідеї Левкіппа та Демокріта не могли служити задовільною основою теорії речовини у фізичному плані, оскільки не пояснювали, ні з чого складаються атоми, ні чому атоми неподільні.
Через покоління після Демокріта,Платон запропонував своє вирішення цієї проблеми: «найдрібніші частки належать не царству матерії, а царству геометрії; вони являють собою різні тілесні геометричні фігури, обмежені плоскими трикутниками».
Через тисячу років абстрактні міркування давніх греків проникли вІндію і були сприйняті деякими школамиіндійської філософії. Але тоді якзахідна філософія вважала, що атомістична теорія повинна стати конкретною і об'єктивною основою теорії матеріального світу, індійська завжди сприймала матеріальний світ як ілюзію. Коли атомізм з'явився в Індії, то він прийняв форму теорії, за якою реальність у світі маєпроцес, а несубстанція, і що ми присутні у світі як ланки процесу, а не як згусткиречовини.
Тобто і Платон, і індійські філософи вважали приблизно так: якщо природа складається з дрібних, але скінченних за розмірами, часток, то чому їх не можна розділити, хоча б уявно, на ще дрібніші часточки, які б стали предметом подальшого розгляду
Римський поетЛукрецій (96–55 роки до н. е.) був одним з небагатьох римлян, які проявляли інтерес до чистої науки. У власній поемі «Про природу речей» (лат. «De rerum natura») він докладно вибудував факти, які свідчать на користь атомістичної теорії. Наприклад, вітер, який дме з великою силою, хоча ніхто не може його бачити, напевне складається з часток, які замалі щоб їх розгледіти. Ми можемо відчувати речі на відстані за запахом, звуком і теплом, які поширюються, залишаючись невидимими. Лукрецій пов'язує властивості речей з властивостями їхніх складових, тобто атомів: атоми рідини малі й мають округлу форму, тому рідина тече так легко і просочується крізь пористу речовину, тоді як атоми твердих речовин мають гачки, якими вони зчеплені між собою. Так само й різноманітні смакові відчуття та звуки різної гучності складаються з атомів відповідних форм — від простих і гармонійних до звивистих та нерегулярних. Вчення Лукреція були засуджені церквою, оскільки він дав досить матеріалістичну їхню інтерпретацію: наприклад, уявлення про те, щоБог, запустивши один раз атомний механізм, більш не втручається в його роботу, чи те, що душа помирає разом з тілом.
Одна з перших теорій про будову атома, яка має вже сучасні обриси, була описанаГалілео Галілеєм. За його теорією речовина складається з часток, які не перебувають у стані спокою, а рухаються на всі боки, атепло є нічим іншим, як рухом часток. Структура часток є складною, і якщо позбавити будь-яку частку її матеріальної оболонки, то зсередини бризне світло. Галілей був першим, хто, хоча й у фантастичній формі, представив будову атома.
У 19 століттіДжон Дальтон відкривзакон кратних відношень і, виходячи з нього, розвинув теорію, названу ним «новою системою хімічної філософії», за якою хімічні речовини складаються з атомів, але він припускав, що вони неподільні[16]. Новий поштовх у становленні сучасного розуміння атома даламолекулярно-кінетична теорія.
1897 рокуДжозеф Джон Томсон, вивчаючикатодні промені, відкривелектрон і прийшов до висновку, що вони є у кожному атомі. Таким чином, було спростоване припущення, що атоми є неподільними складовими речовини[17]. Він створив першу модель будови атома, яка отримала назвумоделі сливового пудингу, де негативно заряджені електрони, що плавають в однорідній позитивно зарядженій сфері. Ця модель була замінена в 1909 році.Ганс Гейгер,Ернест Резерфорд іЕрнест Марсден після дослідів із бомбардування золотої фольгиальфа-частинками виявили, що невелика частина альфа-частинок відбиваються назад, що йде всупереч із прогнозами моделі Томсона. На підставі цих результатів Резерфорд створив нову модель атома, котра отримала назвупланетарної. У цій моделі додатний заряд і основну масу атома зосереджено в невеликому ядрі в центрі, а негативно заряджені електрони обертаються навколо ядра.
↑Садовий М. І. Історія фізики з перших етапів становлення до початку ХХІ століття: навчальний посібник]. М. І. Садовий, О. М. Трифонова — Кіровоград: ПП «Ексклюзив-Систем», 2012. — 415 с. ISBN(Перевірено 4 червня 2018)
↑Howard S. Matis. (9 серпня 2000).The Isotopes of Hydrogen.Guide to the Nuclear Wall Chart. Lawrence Berkeley National Lab.Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 21 грудня 2007.[Архівовано 2007-12-18 уWayback Machine.]
↑Oganessian, Yu. Ts.; et al. (2006). «Synthesis of the isotopes of elements 118 and 116 in the 249Cf and 245Cm+48Ca fusion reactions».Physical Review C 74: 044602. doi:10.1103/PhysRevC.74.044602
↑(рос.) Турова Н. Я. Неорганическая химия в таблицах. / Ред. Григорьев А. Н. — М.: Высший химический колледж РАН, 1999. — 140 с., список лит. 5780 назв.
↑Kucherov, O.; Rud, A.; Gubanov, V.; Biliy, M. (2020). Spatial 3d Direct Visualization of Atoms, Molecules and Chemical Bonds.American Journal of Applied Chemistry.8 (4): 94—99.doi:10.11648/j.ajac.20200804.11.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑Kucherov, O. P.; Rud, A. D. (2018). Direct visualization of individual molecules in molecular crystals by electron cloud densitometry.Molecular Crystals and Liquid Crystals.674 (1): 40—47.doi:10.1080/15421406.2019.1578510.
