Платон описує Атлантиду як багатий острів, що знаходився в давнину заГеракловими стовпами. Завдяки цьому тоді було можливим досягти з інших островів, зупинившись в Атлантиді, далеких земель за морем. Влада її жителів, атлантів, поширювалася на сусідні острови,Лівію іЄвропу аж доТірренії. Атланти тримали в страху всіх сусідів і мали величезну могутність. Предки афінян повстали проти атлантів і перемогли їх, попри зраду союзників, чим врятували від рабства всі інші народи. Коли згодом стався землетрус і потоп, наслані богами в покарання атлантам, Атлантида потонула, а разом з нею загинули армії греків, проте самі афіняни вціліли[1].
Бог морівПосейдон отримав Атлантиду у володіння, коли боги жеребом ділили між собою землі. За розмірами вона перевищувалаЛівію таАзію (відому грекам). Острів мав гори, які оперізували його краї, з невеликим виходом до моря. Між горами лежала величезна родюча долина, зрошувана каналами. В центрі височів пагорб, де жили цар Евенор, його дружина Левкіппа і дочка Клейто. Посейдон, після смерті правителів, закохався в Клейто і наділив Атлантиду напрочуд хорошими умовами. Він розділив долину трьома кільцями води, що зробило пагорб неприступним, адже люди тоді не знали судноплавства. На самому пагорбі Посейдон створив два джерела, гаряче і холодне, а землі зробив надзвичайно родючими, тому тамтешні жителі мали достаток у їжі[2].
Від Посейдона Клейто народила п'ять пар близнюків, які поділили між собою владу. Перший з них, званийАтлантом, отримав у володіння центр і став головним. Інші розділили володіння рештою земель Атлантиди, навколишніми островами й материками, як вказав Посейдон. Влада передавалася їхнім нащадкам від батька до старшого сина і атланти, процвітаючи, владарювали над іншими народами[3].
Атлантида мала густі ліси, родючі поля, різноманітні родовища металів і слонів, що давало цінну слонову кістку, тож атланти швидко накопичили величезні багатства. Царі Атлантиди перекинули мости через кільця води, прокопали канали, звели святилища, палаци, гавані й корабельні та облаштували острів[4]. В центрі Атлантиди було споруджено храм Клейто і Посейдона, обнесений золотою стіною, а також храм окремо Посейдона із золота, срібла, слонової кістки йорихалку. Кільця землі заповнювали святилища різним богам, гімнасії та житла. До Атлантиди прибували купці з усіх земель і канали постійно заповнювали кораблі[5].
Закони атлантів було записано на орихалковій стелі в храмі Посейдона; згідно з ними царі Атлантиди раз на кілька років збиралися разом аби вирішувати нагальні питання. Вони слідкували одне за одним, щоб ніхто не вчинив несправедливості чи злочину, вершили суд і приносити жертви богам. Атлантида поділялася на 60000 частин по 10 на 10стадій, кожна з яких мала у випадку війни постачати частину чоловіків і колісниць до загального війська[6]. Ніхто з царів атлантів не мав права іти війною на іншого, але коли будь-якому чужоземці оголошували війну, або спалахувало повстання, інші мусили його підтримати. Коли траплялося, що хтось з царських родичів вчинив злочин і мусить бути страчений, царі вирішували його долю голосуванням[7].
Царі Атлантиди довго правили справедливо і їхні землі процвітали. Але з часом божественна частка їхньої природи виродилася, а людська не могла розумно розпоряджатися багатствами та силою. Атланти загордилися та стали відступати від законів, ставши жадібними, розпусними і жорстокими[8]. Вони почали завойовувати навколишні землі, врешті всі народи опинилися в небезпеці опинитися в рабстві атлантів.Зевс скликав інших богів на раду та постановив знищити Атлантиду. Предки афінян повстали проти загарбників і здобули перемогу, попри те, що були зраджені союзниками. На честь перемоги вони спорудили трофеї зі зброї атлантів[1].
Також у грецьких текстах згадується перемогаамазонок над атлантами. Очолювані царицеюМіріною, амазонки почали завоювання та досягнули навіть Атлантиди. Вони зруйнували столицю, змусили атлантів здатися, але Міріна збудувала нове місто й дозволила колишнім жителям оселитися там. Засліплені перемогами, амазонки дорогою назад необачно поснули. Плем'ягоргон, чиє військо вони раніше розбили, оточило амазонок і вбило їх[9].
Після того, як атланти розгнівали богів своєю жадібністю до чужих земель, за одну добу земля під Атлантидою розверзлася і поглинула острів. На тому місці лишилося місце з мулом, яке відтоді неможливо перетнути кораблем[1].
Афіни часів Платона, якими він можливо надихався, пишучи про Атлантиду
Давньогрецький філософ-неоплатонікПрокл вбачав у діалогах Платона про Атлантидуметафоричну оповідь про влаштування світу. Боротьба Атлантиди з пра-Афінами і перемога останніх вважалася ним образом творення Космосу, впорядкованого світу, як і міф протитаномахію. Атлантида за Проклом є символтитанів, Афіни символізуютьолімпійських богів, перемога яких означає остаточне впорядкування Космосу. Також титанАтлант був ворогом Зевса, аАфіна, одна з головних героїнь титаномахії, протегує не лише афінянам, але і їхнім предкам. Прокл писав у коментарях до діалогів Платона, що той, оповідаючи про Атлантиду, давав приклад перемоги розумного космічного начала над Хаосом і варварством. Міф про Атлантиду співвідноситься, за Проклом, і з місцевим аттичним переказом про суперечку Афіни і Посейдона за владу над містом Афінами[10].
Німецький філолог Карл Райнхардт вважав, що Афіни у Платона втілюють його ідеї проідеальну державу. Атлантида ж є прикладом протилежної держави, яка спочатку має ідеальний устрій, але наділена рисами, які ведуть до морального занепаду її жителів та її самої. Це держава, де все точно виміряно і обчислено, справедливість замінена законом, а природа — спорудами. Таким чином, як вважав Райнхардт, Платон доносив думку, що небезпека для світу виходить не від диких орд, а від цивілізованого устрою, де штучність витіснила природність[11].
Дослідниками також помічено, що державі атлантів надаються ті самі характеристики, які є предметом критики Платона. Атлантида, могутня морська держава, відображає Афіни, якими їх мріяли бачити в часиПерікла. Так Платон застерігав що, будучи на вершині могутності, не слід забувати про розсудливість і справедливість, не прагнути нових завоювань, вже маючи все необхідне[12].
Віра в реальність Атлантиди спочатку була зумовлена деталями тексту Платона. Філософ посилався на Солона, що довідався про Атлантиду від єгипетських жерців, які мали статус зберігачів священних знань[13]. ФілософКрантор, послідовник Платонового учняКсенократа, часто наводиться як приклад мислителя, що вірив у реальність Атлантиди. Проте зі збережених уривків насправді неясно йшла мова про уявлення Крантора чи Платона[14]. У II ст. н. е. римський історикПлутарх згадував цю історію в написаному ним «Житті Солона». ГеографСтрабон у I ст. н. е. розглядав можливість того, що міф про Атлантиду натхненний якимось реальним стихійним лихом. Утім, античні та середньовічні джерела мало розглядали конкретні розташування зниклого острова[13].
Інтерес до Атлантиди пожвавився в XIX ст. через відкриття європейськими колоністами подібностей в архітектурі Стародавнього Єгипту та корінних жителів Америки. Зокрема наявність пірамід по обидва боки Атлантичного океану спонукала до пошуків пояснень цього явища. Хоча ці піраміди різні за архітектурою та призначенням, схожості між ними зумовили уявлення, що в них спільне походження[15]. Такі праці, як книгиІгнатіуса Донеллі, ще більше розширили це уявлення, описуючи Атлантиду як батьківщину цивілізації та людства взагалі[16].
Крім того впродовж історії ставалося багато затоплень заселених регіонів, оскільки люди часто селяться поблизу водойм. Тому в загибелі Атлантиди легко вбачати переказ про якусь реальну катастрофу[16].
Санторіні, вибух якого імовірно став основою для міфу
Атлантичний океан. В Атлантиці (Північному морі) існувала населена сушаДоггерленд, що поєднувала Британію з материком. Вона була затоплена вмезоліті близько 5 тис. років до н. е. і тепер є мілиноюДоггер-банка. Імовірно, її затоплення відбулося в ході цунамі, спричиненого найбільшим з відомих зсувів ґрунту біля узбережжя Норвегії[17][18].
Інша версія ототожнює Атлантиду зі стародавнім містомТартесс на південному заході Іспанії, що існувало в II—I тисячолітті до н. е. до приблизно 600 року до н. е. Згідно зГеродотом, Тартесс був багатим містом з великою гаванню. Греки імовірно знали тамтешню цивілізацію через торгівлю металами, що видобувалися в Тартессі[19].
Якщо вважати, що від Атлантиди лишилися острови, то на неї претендують нині підводні території біляАзорських[20] іКанарських островів[21].
Середземне море. Кілька версій пов'язують затоплення Атлантиди з підвищенням рівня Середземного моря після останнього льодовикового періоду. Вірогідним розташуванням Атлантиди вказується Кікладське плато, затоплене близько 8 тис. років до н. е. після закінчення льодовикового періоду. Його залишки відомі як островиКіклади[23]. Інші версії поміщають Атлантиду в околицях островаКіпр[24][25],Сардинії[26],Мальти[27], на узбережжіТуреччини[28].
Поширена думка, що міф про загибель Атлантиди виник черезвулканічний вибух островаТіри (Санторіну) в XIV ст. до н. е., від якого постраждав також Крит і занепаламінойська культура[23]. На острові було велике мінойське місто, відоме якАкротирі. Проте вибух, хоча й завдав мінойцям великої шкоди, не був прямою причиною зникнення мінойської культури, що сталося суттєво пізніше[19]. МінойськийКрит, який здійснював великий вплив на Єгипет і Італію, зазнав поразки від об'єднаних військ еллінських племен на чолі з афінянами в XII ст. до н. е.
З Атлантидою також ототожнювалися затоплені споруди островаФарос, які опинилися на дні в ході землетрусу. Платон згадує, що в Атлантиді було багато слонів, у чому вбачається зв'язок з Фаросом, через який ввозили слонову кістку[29].
Образ Атлантиди міг виникнути через цивілізаціюМальти, що близько 3500 року до н. е. почала зводити на острові кам'яні храми. Культура мальтійських храмів проіснувала до 2200 року до н. е. і можливо загинула в результаті неконтрольованого землеробства та зміни клімату[19].
Дора Кацонопулу та Стівен Сотер запропонували в 2005 році, що Платон надихався виверженням вулкана біля містаГеліки в 373 році до н. е.; тобто, за кілька років до того, як описав Атлантиду[30].
Материкова Греція. Американський мистецтвознавець і археолог Роберт Лоренц Скрентон стверджував у 1949 році, що Атлантида буланеолітичною цитаделлю з навколишніми дренажними системами на озеріКопаїда в Беотії[31].
Чорне море. Німецькі дослідники Зігфрід і Крістіан Шоппе можливим місцем розташування Атлантиди вказували Чорне море. До 5500 років до н. е. на його північному заході існувала рівнина, остаточно затоплена в 5510 р. до н. е.[32]
Український журналіст Анатолій Желєзний вважає, що міфи про Атлантиду іВсесвітній потоп виникли як спогади про падіння астероїда, що спричинило повсюдні цунамі[33].
Африка.Структура Ришат уМавританії складається з концентричних кам'яних кілець діаметром 30 км. Хоча це теж один із кандидатів на Атлантиду, ця частина Африки востаннє була під водою близько 61 млн років тому. Німецький дослідник-аматор Міхаель Г'юбнер вважає, що Атлантида була на рівниніСус-Масса на узбережжіМарокко. Там існуєкальдероподібна кругла структура, що на думку дослідника відповідає центральному острову Атлантиди[34][35].
Америка. ВідколиХристофор Колумб повернувся до Європи після своєї першої подорожі до Америки, багато європейців, усупереч тексту Платона, припускали, що він відкрив Атлантиду[34].
Антарктика.Чарльз Берліц таЕріх фон Денікен стверджували, що Атлантидою насправді є Антарктика, яка перемістилася до південного полюса і зледеніла внаслідок «зміщення земної кори»[34].
Міфічний острів зустрічається упаранаукових концепціях як прабатьківщина людства, місце виникнення цивілізації. Декотрі представники паранауки вважають, що атланти навіть перевершували сучасну їм світову цивілізацію.
Ігнатіус Донеллі в книгах «Атлантида — допотопий світ» (1882) і «Раґнарьок — епоха вогню і смерті» (1883) виклав думку про те, що Атлантида начебто була фрагментом більшого материка, на якому виникла перша людська цивілізація. За Донеллі, атланти винайшли обробку металів, землеробство, науки та всі інші блага, якими підкорили відсталі народи і передали їм свої знання. Ця гіпотеза була розвинена такимиокультистами іезотериками якОлена Блаватська,Рудольф Штайнер,Джеймс Черчвард,Едгар Кейсі іГрем Генкок. Значною мірою такий міф про Атлантиду був популяризований в другій половині XX ст. Дж. В. Лусом і Чарльзом Берліцом[36]. За Ширлі Ендрюз і її книгою «Атлантида. За слідами зниклої цивілізації» (1997) атланти прибули в Атлантиду зЛемурії близько 100 000 років тому. Вони вивеликроманьйонців, встановили всесвітню мову, мали індустріальну цивілізацію, авіацію, і підтримували контакти з іншопланетянами[37].
Британський теософАльфред Персі Сіннетт у 1882 році стверджував, що отримав від махатмиКут Хумі таємні відомості про Атлантиду. Мовляв, Атлантида дійсно існувала, проте єгипетські жерці повідомили Солону тільки про останній її фрагмент, Посейдонію. Насправді ж затоплення материка тривало тисячі років, а початково він займав великі території в Атлантичному океані. Атланти володіли знаннями, яких неможливо досягнути сучасною наукою, але деградували через самолюбство[38].
Низка езотериків, такі якЮліус Евола, пов'язували Атлантиду зГіпербореєю. В першій половині XX ст. він висуваврасистську теорію білої атланто-нордичної раси, що нібито загинула через змішання з темношкірою лемурійською[39].
Атлантида часто описується уфантастиці, де переважно постає островом, на якому існувала високорозвинена цивілізація. Нерідко Атлантида зображується не загиблою, а певним чином вцілілою, хоча й прихованою.
Фільм«Вожді Атлантиди» зображає знахідку дослідниками цього острова на дні океану та залишки його високорозвиненої цивілізації. Анімаційний фільм«Атлантида: Загублена імперія» описує пошуки цього острова і що залишок Атлантиди з її жителями вцілів під дном океану. Франшиза«Трансформери» неодноразово описує Атлантиду або як зниклу людську цивілізацію, або космічний корабель, колонію тощо, роботів-іншопланетян трансформерів. У телесеріалі«Зоряна брама: Атлантида» це насправді величезний космічний корабель іншопланетян, творців людства. В основу міфу про Атлантиду тут лягли перекази про корабель і його затоплення на іншій планеті.
Образ Атлантиди прослідковується в низці настільних ігор: континент Ультуан уWarhammer Fantasy, підводна цивілізація Ідонет в її послідовниці Age of Sigmar. У відеогріAge of Mythology Атлантида — високорозвинена країна, що гине через війну зі злом, але частина її народу рятується. Походження наґів уWarcraft відсилає до загибелі Атлантиди. ВAssassin's Creed Odyssey Атлантида була містом стародавньої цивілізації, затопленим аби не випустити з нього біологічну зброю, що загрожувала людям.
Тема Атлантиди розглядалася в українській фантастиці. Мирослав Капій у повісті «Країна блакитних орхідей» згадує Атлантиду як батьківщину марсіан. У повісті Василя Бережного «Археоскрипт» Атлантида вказана як одна зі стародавніх держав, технології якої значно перевершували рівень XX ст., але вона загинула у війні.
↑Amazons.Historynet(амер.). 20 квітня 2018. Архіворигіналу за 31 березня 2022. Процитовано 30 березня 2022.
↑Рабинович, Е. Г. (1983).Атлантида // Текст: семантика и структура. Москва. с. 72.
↑Панченко, Дмитрий (1990).Платон и Атлантида. Ленинград: Наука. Ленинградское отделение. с. 149—150.
↑Панченко, Дмитрий (1990).Платон и Атлантида. Ленинград: Наука. Ленинградское отделение,. с. 153.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
↑Грейвс, Роберт (1992).Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 106—111.
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
