Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межіБалканського півострова. Культура Еллади проникла вЄгипет,Персію, МежиріччяТигру іЄвфрату,Середню Азію таІндію.
На долю Арістотеля випала місія підбити підсумок досягнень науковців і філософів античної Греції і, узагальнивши їхню працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основибіології,фізики,етики, логіки,психології,соціології.
Генеральна конференціяЮНЕСКО проголосила2016 рік ювілейним роком Арістотеля. Дане рішення було прийнято на 38-й сесії конференції вПарижі[27].
Бюст Арістотеля. Римська мармурова копія грецького бронзового бюста авторства Лісіппа, бл. 330 до н. е., з сучасним алебастровим плащем.
Життя Арістотеля відоме лише в загальних рисах[28][29][30]. Його твори містять дуже мало біографічних подробиць, і до нас дійшло небагато свідчень його сучасників. Йогодоксографи (зокремаДіонісій Галікарнаський іДіоген Лаертський) жили на кілька століть пізніше. Арістотель був вихователемАлександра Македонського, якому він прищепив критичне й філософське мислення, а також почуття належності доеллінізму. За свідченням його біографів, зокремаДіогена Лаертського, Арістотель мав почуття гумору, а також або заїкався, або шепелявив[31].
Значний вплив на юного Арістотеля здійснивмакедонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився зцаремФіліппом II, у майбутньому батьком великого полководцяАлександра Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Арістотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення доПерсії. Юнацькі роки Арістотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Арістотель здобувгрецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизувавдемократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.
Арістотель одружився зПіфіадою, прийомною дочкою Гермія Атарнейського. Близько 345 року до н. е. у них народилася дочка Піфіада. Приблизно у 318 році до н. е. вона вийшла заміж за спартанського аристократа на ім'я Прокл; у цьому шлюбі народилися два сини — Прокл і Демарат, обидва були учнямиТеофраста. Імовірно, онук Арістотеля на ім'я Прокл був дідом по батьковіНабіса, тиранаСпарти[36].
Близько 367 року, у віці 17 років, Арістотель вступив доАкадемії Платона[35], де залишався протягом двадцяти років[37]. Платон, ймовірно з любов'ю, називав його «читачем» (ἀναγνώστου)[38] і «розумом» (ὁ Nοῦς)[39]. Втім, це не завадило Арістотелю відкинути теоріюідей Платона, пояснюючи це словами:«Платон мені друг, але істина дорожча». Будучи сформованим і глибоко впливовим платоніком, він додавав: «доктрину ідей запропонували наші друзі. […] І правда, і дружба нам дорогі, але священний обов'язок — надати перевагу правді»[40][41].
Під час навчання вАкадемії Арістотель стежить за політичним життям Афін, але не бере в ньому участі через свій статусметека. Після смертіПлатона близько 348—347 року до н. е. керівництво Академією переймає йогоплемінникСпевсіпп. Розчарований Арістотель разом із товаришемКсенократом залишає Афіни та вирушає доАтарнея. Те, що Арістотель залишив Афіни, могло бути пов'язано і зі зростанням у місті ворожості до македонян[43]. 348 року до н. е.Філіп II Македонський поневолив мешканцівОлінта, союзного Афінам міста, та зруйнувавСтагір, рідне місто Арістотеля, продавши населення в рабство[44].
В Атарнеї, що вТроаді на узбережжіАнатолії, Арістотель знаходить притулок уГермія Атарнейського, свого давнього друга йтирана цього міста[45]. Після укладання миру між Македонією та Афінами 346 року до н. е. Арістотель перебирається до портуАссос разом із Ксенократом та двома іншими платоніками — Ерастом іКориском, де засновує філософську школу, натхненну ідеямиАкадемії[46].
У 343 році за запрошеннямФіліпа II він стає наставником спадкоємця трону — тринадцятирічногоАлександра, майбутнього Александра Македонського. Вибір на користь Арістотеля зумовлений, зокрема, давньою дружбою між ним і македонським царем. Вже тоді Арістотель мав славу виняткового енциклопедиста, тому наставником Александра запросили бути його, а не старіючогоІсократа, його учнів Ісократа Апполонійського йФеопомпа чиСпевсіппа[47][n 3]. Арістотель навчав Александра грамоти[48] і, ймовірно, політики впродовж двох-трьох років уНімфеумі вМієзі. Александра навчали разом із його майбутніми соратниками:Гефестіоном,Птолемеєм,Пердіккою,Евменом,Селевком,Філотою йКаллісфеном[49]. Коли Александру виповнилося 15 і він став регентом, Арістотель перестав виконувати обов'язки наставника, але ще п'ять років перебуває при дворі. За деякими свідченнями, Александр надавав Арістотелю тварин із полювань та експедицій для наукового вивчення, що дозволило філософу накопичити велику емпіричну базу для своїх праць з зоології[50][51].
Близько 341 року Арістотель одружився зПіфіадою, племінницею та прийомною донькою Гермія[45], яка народила йому доньку, яку також назвали Піфіада[52]. Після її смерті у 338 році Арістотель одружився вдруге — з Герпіллою зі Стагіра, яка народила йому сина Нікомаха. Нікомахова етика, присвячена чесноті та мудрості, названа на його честь, хоч і була написана до народження сина. У передмові згадано, що саме Нікомах разом ізТеофрастом абоЕвдемом міг бути редактором цього твору[53][54].
У 335 році Арістотель повернувся до Афін[55], ймовірно завдяки заступництву Александра[56]. Хоч Афіни йповстали разом із Фівами проти македонського панування, македоняни пощадили місто[57].
Невдовзі після повернення доАфін, близько 335 року до н. е.,Арістотель заснував власну школу у громадськомугімнасії, який називавсяЛіцей[n 4], звідки й пішла її назва. Цей гімнасій уже був місцем філософських зібрань — туди, зокрема, ходив іСократ[58]. Приміщення були орендовані, а не придбані, оскількиметеки не мали права власності. Територія гімнасію включала алею (періпатос), обсаджену деревами, де вчитель і учні охоче прогулювались[59][60]. Від цього походить назва«перипатетики» (Λύκειοι Περιπατητικοί — «ті, що прогулюються біля Ліцею»), якою іноді позначають представниківАрістотелізму. Ліцей мав бібліотеку, музей (мусейон) та лекційні зали, обладнані для занять і досліджень.
Арістотель проводив два типи занять: ранкові — «акроаматичні» або «езотеричні»[61], призначені для досвідчених учнів, і післяобідні — «екзотеричні», відкриті для всіх[61][62].
Третій і останній великий період творчості Арістотеля припадає на роки, проведені в Ліцеї (335—323 до н. е.). До цього часу належать, імовірно, VIII книга«Метафізики», «Малі трактати з природничої історії»,«Етика до Евдема», інші частини«Нікомахової етики» (IV, V, VI книги),«Афінська політія», а можливо, і трактат«Економіка».
У 327 роціАлександр Македонський ув'язнивКаллісфена, племінника Арістотеля, за відмову здійснитиперський обряд поклоніння та підозру в участі у змові Гермолея. Каллісфен помер у неволі вБактрі[63]. Його смерть і завдана ганьба змусили Арістотеля віддалитися від свого колишнього учня[n 5], зокрема в політичному мисленні — про це свідчить один з останніх творів філософа під назвою «Александр або про колонії»[64].
Після смерті Александра в червні 323 року, на тлі антимакедонського піднесення в Афінах, викликаного повстанням протиАнтіпатра[65], Арістотель, побоюючись за своє життя, вирішує залишити місто. Втеча була тим більш виправданою, що проти нього висунули абсурдне звинувачення в нечестивості, докоряючи йому за написання «Гімну на честь чесноти Гермія з Атарнея»[66] — жанру поезії, призначеного виключно для вшанування богів. Щоб, як він сам сказав, не допустити «нового злочину проти філософії»[67], Арістотель разом зі своєю другою дружиною Герпіллою і дітьми, Піфією та Нікомахом, тікає на острівЕвбея, у містоХалкіда, де його мати мала успадкувала маєток. Там він і помирає у віці 63 років[68][69], найімовірніше, від давнього захворювання шлунка. У своєму заповіті[70] він подбав про звільнення своїхрабів і забезпечення добробуту рідних. Його тіло перевезли доСтагіри. У 2016 році археолог Константінос Сісмандіс повідомив про знахідку могили Арістотеля біляСтагіри[71][72].
Після смерті Арістотеля головою Ліцею став його друг і ученьТеофраст. За часів Теофраста і його наступникаСтратона Лампсакського школа занепала, особливо після падіння Афін у 86 році до н. е.Андронік Родоський відновив Ліцей у I столітті до н. е., після чого школа знову набула впливу, аж докиГоти таГерули не зруйнували Афіни в 267 році н. е.[73]
В Арістотелевій «Фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Арістотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних суперечностей у висновках, що випливають із тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики й логіки, був властивий древнім мислителям.Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді й показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються, на перше око, очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність,абсурдність.
Арістотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних — «технічних»). Значенняпізнання в людському житті, на погляд Арістотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.
У пізнанні Арістотель розрізняє різніступені:
практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;
розмірковування («фронезіс»);
наука;
мудрість («софія»);
розум («нус») — продуктивна сила пізнання.
Арістотель вплинув на весь подальший розвиток наукової та філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.
У фізичних трактатах«Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання»,«Механіка» та інших він виклав свої уявлення проприроду ірух, що підсумовують розвиток античної науки впродовж 15 століть. Фізика в нього у своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю,повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з'єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим —вода, теплого із сухим —вогонь, теплого з вологим — повітря. П'ятим, найдовершенішим елементом Арістотель вважавефір.
Зміна властивостей призводить до зміниагрегатного стану речовини. Коли, наприклад, у воді якість «холодне» замінюється на «тепле», вода перетворюється упару (в розумінні Арістотеля — повітря). Це тому, що замість комбінації «холодне і вологе» (вода) виникла нова комбінація (тепле і вологе). У деяких випадках Арістотель відзначав, що якісні зміни іноді відбуваються раптово (стрибком), як, наприклад, перехід води у пару.
Дослідження Арістотеля охоплюють такожмеханіку,акустику йоптику. Зокрема,звук він пояснював «струсом» повітря звучним тілом,луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких[яких?] теорійЕвкліда.
Заслуга Арістотеля в натурфілософії полягала в тому, що він систематизував і узагальнив уявлення про природу, які склалися у стародавньому суспільстві. Водночас деякі з висновків Арістотеля були помилковими, що, зважаючи на його авторитет упродовж пізнього середньовіччя, створило певні складнощі для пошуку істини. Одним із таких висновків було положення, що рух відбувається тільки під дією прикладеної (зовнішньої) сили — Арістотель не збагнув принципінерції.
Погляди на світ він виклав у своїйкосмології, що панувала в науці доМиколи Коперника. За Арістотелем,Всесвіт, обмежений у просторі, але нескінченний у часі, складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центріВсесвіту розташована нерухомаЗемля, навколо якої по концентричних колах обертаютьсяпланети. Область між орбітоюМісяця іЗемлі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п'ятого елемента — ефіру. Ефір за Арістотелем — це божественна сутність; причиною руху небесних тіл єБог.
Рухи тіл, наприклад, той факт, що важкі тіла падають, а легкі підіймаються догори, за Арістотелем спричинені тенденцією елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил.
Арістотель висловив думку про те, що Земля і Місяць кулеподібні.
Фізика Арістотеля ґрунтувалася на принципі доцільності природи, хоча й містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеїгеліоцентризму. В античності були й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякіпіфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — наприклад, відсутністьпаралаксузір. Ці погляди пізніше, уII столітті, розробивПтолемей, створивши доволі точнугеоцентричну систему.
Арістотель обговорює загальні філософські проблеми уривками, в різних трактатах. Ці обговорення отримали назву «мета та фізика» або «метафізика», оскільки вони не потрапили в Арістотелеву «Фізику», а залишилися поза нею (грецькою мовоюмета означаєпоза). Згодом словометафізика стало вживатися як синонім словафілософія. В новітні часи термін метафізика набув зневажливого забарвлення, як неконкретні, догматичні розмірковування, зокремамарксизм, слідом заГегелем, протиставляє метафізикудіалектиці.
У своїх творах, що охопили всі галузі знань того часу, Арістотель прагнув узагальнити досягнення античної думки. Він ще менше, ніж Платон, закінчив «систему філософії» (як не зробила цього більшість визначних філософів). Тому характер його філософічних поглядів можливо з'ясувати лише на окремих прикладах. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Арістотель протиставляєматерію та форму (грецькою мовою «морфе» — від цього кореня походить слово «морфологія»). Він протиставляє також матерію та мету («телос» — від цього кореня походить слово «телеологія») в кожній речі.
Свою філософію Арістотель поділяв на вчення пробуття, вчення промоменти буття, вчення простановлення. Перша з цих частин містить вчення просутність, її пізнання та прокатегорії. Тут Арістотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальніідеї, а конкретні речі є лише «тінями» ідей. Арістотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Арістотель вважав за сутність конкретні речі, апоняття — за їхнє зображення. Арістотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, щоматерія існує вічно.Пізнання природи відбувається черезвідчуття, уявлення,поняття. Без відчуттів немає справжньогознання. Арістотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування»душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.
У вченні про «моменти буття» Арістотель розглядає матерію, форму,рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходуможливості удійсність. Матерія в Арістотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Арістотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Арістотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці АрістотелемматеріалізмуЕмпедокла,Левкіппа,Демокріта. Форма виступає в Арістотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Арістотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявомідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, якБог.
Розмірковуючи про «становлення», Арістотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:
причину матеріальну;
причину формальну;
причину дійову;
причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).
Арістотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.
Арістотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, щомета властива розвиткові кожної окремої речі,рослини, тварини. Існує також мета, або первиннаентелехія, і в розвиткуВсесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністюідеалізму.
У вченні про природу Арістотель уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху. Він розрізняв шість видів руху:
Важливе визнання Арістотелем руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху Арістотель надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми й матерії при утворенні речей. Арістотель говорить:
«Оскільки будь-який рух відбувається у часі, і у будь-який час може відбуватися рух, і так далі все рухоме може рухатися скоріше або повільніше, то у будь-який час відбуватиметься і швидший і повільніший рух. Якщо це так, то і час повинен бути неперервним.»
Арістотель вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законівмислення.Логіка Арістотеля своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору Арістотель досліджував усі основні формимислення —поняття,судження,умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. У творах Арістотеля з питань логіки, які дістали загальну назву«Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формамибуття. Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, Арістотель в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. Арістотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теоріюдоказу (силогізм), теорію викладу (топіка) тощо. Дватисячоліття розвитку філософської та математичної думки дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки.
Окремий твір присвячує Арістотель найвищим поняттям —категоріям, яким є підрядні усі інші. Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, Арістотель розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а і як зображені зв'язки між речами і явищами. Цихкатегорій є десять:сутність,кількість,якість,відношення,місце,час,положення,притаманність,дія,підпадання дії (πασχειυ).
Арістотель визначає категорію кількості як предметматематики. Він вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, наприкладтеплоту,вагу та інші «чуттєві суперечності» і розглядає лише кількісну сторону.
Вчення Арістотеля про категорії було значним вкладом у розвиток філософії.
Арістотель підкреслював, що «самий принцип воєн можна вважати противним ідеї права». Теза надалі одержала широке поширення в критиків війни й прихильників «вічного миру», зокрема в Канта і Фіхте. У своєму праворозумінні Арістотель розділяє положення Сократа і Платона про збіг справедливого і законного. Право уособлює собою політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. «Поняття справедливості, — відзначає Арістотель, — зв'язано з представленням про державу, тому що право, що служить критерієм справедливості, є регуляційною нормою політичного спілкування». У цілому право як політичне явище Арістотель називає «політичним правом». Це, зокрема, означає неможливість неполітичного права, відсутність права взагалі в неполічних (деспотичних) формах правління. Істотним складеним моментом політичної якості закону є його відповідність політичної справедливості та праву. «Усякий закон, — відзначав Арістотель, — в основі припускає свого роду право». Отже, це право повинне знайти своє вираження, втілення і дотримання в законі. Відступ закону від права означало б, відповідно до концепції Арістотеля, відхід від політичних форм до деспотичного насильства, виродження закону в засіб деспотизму. «Не може бути справою закону, — підкреслював він, — володарювання не тільки по праву, але і всупереч праву: прагнення ж до насильницького підпорядкування, звичайно, суперечить ідеї права».
Свої погляди на явища природи Арістотель виклав у творах «Історія тварин», «Про виникнення тварин» та ін. На підставі численних спостережень Арістотель поділив тварин на 2 групи, що приблизно відповідають групамхребетних ібезхребетних, заклав основи описової й порівняльної анатомії, описав близько 500 видів тварин. Вивчаючи зародковий розвиток курей, Арістотель спостерігав поступове новоутворення частин організму. Він висловив ідеї про єдність у природі та про градацію організмів, тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і від них — до тварин. Праці Арістотеля мали великий вплив на подальший розвиток біології та медицини.
Емпіричне дослідженняАрістотель був першою людиною, яка систематично вивчала біологію, і біологія становить значну частину його творів. Він провів два роки, спостерігаючи та описуючи зоологію Лесбосу та навколишніх морів, зокрема, лагуну Пірри в центрі Лесбосу. Його дані в «Історії тварин», «Породження тварин», «Рух тварин» і «Частини тварин» зібрані з його власних спостережень, тверджень, наданих людьми зі спеціальними знаннями, такими як пасічники та рибалки, і менш точних звітів, наданих мандрівниками з за кордоном. Його очевидний акцент на тваринах, а не на рослинах — це історична випадковість: його роботи з ботаніки були втрачені, але збереглися дві книги про рослини його учня Теофраста.
Арістотель повідомляє про морське життя, видиме під час спостережень на Лесбосі, і про улов рибалок. Він детально описує сома, електричного скача і рибу-жабу, а також головоногих молюсків, таких як восьминіг і паперовий наутілус. Його опис гектокотильного плеча головоногих молюсків, який використовується для статевого розмноження, не був широко поширеним до 19 століття.[70] Він дає точні описи чотирикамерних передніх шлунків жуйних тварин та яйцеживородячого ембріологічного розвитку гончих акул.
Він зазначає, що будова тварини добре підібрана для функціонування, тому серед птахів чапля, яка живе в болотах з м'яким тином і живе за рахунок лову риби, має довгу шию і довгі ноги, а також гострий дзьоб, схожий на спис, тоді як качки, які плавають, мають короткі ноги та перетинчасті ступні. Дарвін також відзначав такі відмінності між подібними видами тварин, але на відміну від Арістотеля використав ці дані, щоб прийти до теорії еволюції. Сучасному читачеві твори Арістотеля можуть здатися близькими до еволюції, але хоча Арістотель усвідомлював, що нові мутації або гібридизації можуть відбутися, він бачив це як рідкісні випадки. За Арістотелем, нещасні випадки, як і хвилі спеки взимку, слід вважати відмінними від природних причин. Таким чином, він критично ставився до матеріалістичної теорії Емпедокла про «виживання найсильнішого» походження живих істот та їхніх органів, і висміяв ідею про те, що нещасні випадки можуть призвести до впорядкованих результатів. Висловлюючи свої погляди сучасними термінами, він ніде не говорить, що різні види можуть мати спільного предка, або що один вид може змінитися іншим, або що види можуть вимерти.
Науковий стиль
Арістотель зробив висновок про закони росту зі своїх спостережень за тваринами, зокрема про те, що розмір виводка зменшується з масою тіла, тоді як період вагітності збільшується. Він був правий у цих прогнозах, принаймні для ссавців: дані показані для миші та слона.
Арістотель не проводив експериментів у сучасному розумінні. Він використовував давньогрецький термін pepeiramenoi для позначення спостережень або, щонайбільше, слідчих процедур, таких як розтин.[78] У «Поколінні тварин» він знаходить запліднене куряче яйце відповідної стадії та відкриває його, щоб побачити, як серце ембріона б'ється всередині.
Натомість він практикував інший стиль науки: систематично збирав дані, відкриваючи закономірності, загальні для цілих груп тварин, і виводячи з них можливі причинно-наслідкові пояснення. Цей стиль є поширеним у сучасній біології, коли великі обсяги даних стають доступними в новій області, наприклад геноміці. Вона не дає такої ж впевненості, як експериментальна наука, але вона викладає гіпотези, які можна перевірити, і конструює наративне пояснення того, що спостерігається. У цьому сенсі біологія Арістотеля є науковою.
З даних, які він зібрав і задокументував, Арістотель зробив висновок про низку правил, що стосуються особливостей історії життя живородячих четвероногих (наземних плацентарних ссавців), які він вивчав. Серед цих правильних прогнозів можна виділити наступні. Розмір виводка зменшується із збільшенням маси тіла (дорослого), тому у слона є менше молодих (зазвичай лише один) на виводок, ніж у миші. Тривалість життя збільшується з періодом вагітності, а також з масою тіла, тому слони живуть довше, ніж миші, мають довший період вагітності та важчі. Як останній приклад, плодючість зменшується з тривалістю життя, тому у довгоживучих видів слонів загалом менше молодих, ніж у короткоживучих видів, таких як миші.
Класифікація живих істот
Арістотель записав, що зародок риби-собака був прикріплений канатиком до своєрідної плаценти (жовткового мішка), як вища тварина; це сформувало виняток з лінійної шкали від найвищого до найнижчого.
Арістотель виділив близько 500 видів тварин, розташувавши їх в «Історії тварин» за шкалою досконалості, нерелігійної версії scala naturae, з людиною на вершині. Його система мала одинадцять категорій тварин, від найвищого потенціалу до найнижчого, виражених у формі при народженні: найвищий народжував гарячих і вологих істот, найнижчий відкладав холодні сухі, схожі на мінерали яйця. Тварини були вище рослин, а ті, в свою чергу, були вище мінералів. Він згрупував те, що сучасний зоолог назвав би хребетними, як гарячіших «тварин з кров'ю», а нижче них холодніших безхребетних як «тварин без крові». Ті, що мають кров, поділяються на живородячих (ссавці) і яйцекладущих (птахи, плазуни, риби). Без крові були комахи, ракоподібні (без панцира — головоногих молюсків і раковини) і твердокорінні молюски (двостулкові та черевоногі молюски). Він визнав, що тварини не зовсім вписуються в лінійну шкалу, і зазначив різні винятки, наприклад те, що акули мають плаценту, як і тетраподи. Для сучасного біолога пояснення, недоступне Арістотелю, — це конвергентна еволюція. Він вважав, що цілеспрямовані кінцеві причини керують усіма природними процесами; ця телеологічна точка зору виправдовувала його спостережені дані як вираз формального задуму.
У працях Арістотеля є багато і географічних відомостей. У його «Метеорології» описано атмосферні явища, але розуміння їхніх причин і пояснення впливуклімату на людей дуже недосконалі. Арістотель, наприклад, вважав, що жителіПівнічного Причорномор'я «самим кліматом приречені на рабство».
На противагу поглядамПлатона на прекрасне як «ідею», Арістотель захищав реалістичний погляд на мистецтво як на відтворення дійсності і надавав йому пізнавального значення, критикуючи Платона, що протиставляв мистецтво і пізнання.
Арістотель висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обґрунтування. Вихованню Арістотель надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. У природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне,моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше — вXVII іXVIII ст. Арістотель вимагав урахування вікових особливостей дітей.Виховання, на думку Арістотеля, повинно бути не приватною, а державною справою.
Арістотеля хвилювало питання справедливості при обміні між людьми: «Отже, розплата станеться тоді, коли рівність утверджена так, щоб землероб відносився до взутівника, як робота взутівника до роботи землероба»[74]. (EN). Помилкою Арістотеля в економіці є ідея, що обмін відбувається за «справедливої рівності», тоді як добровільний обмін між сторонами можливий за умови, коли кожна із сторін цінує благо іншої сторони вище за протилежну сторону.
Численні твори Арістотеля охоплюють майже всю область доступного тоді знання, яке в його працях отримало глибше філософське обґрунтування, було приведене в строгий, систематичний порядок, і його емпіричний базис значно зріс. Деякі з цих творів не були випущені ним самим за життя, а багато інших підроблено йому приписані згодом. Але навіть деякі місця тих творів, які безперечно належать йому, можна поставити під сумнів, і вже стародавні прагнули пояснити собі цю неповноту й уривчастість мінливостями долі рукописів Арістотеля. За переказами, які наводятьСтрабон іПлутарх, Арістотель заповідав свої твориФеофрасту, від якого вони перейшли доНелія зіСкепсису. Спадкоємці Нелія заховали дорогоцінні рукописи від жадобипергамських царів в льох, де вони сильно постраждали від вогкості та цвілі.
У I столітті до н. е. вони були продані за високу ціну багатію і поціновувачу книг Апеллікону в найжалюгіднішому стані, і він постарався відновити постраждалі місця рукописів своїми власними надбавками, але не завжди вдало. Згодом, приСуллі, вони потрапили серед іншої здобичі доРиму, де Тиранніан іАндронік Родоський видали їх в їхньому нібито нинішньому вигляді. На думку деяких дослідників, ця розповідь може бути вірна тільки відносно дуже невеликого числа другорядних творів Арістотеля.
З творів Арістотеля до нас, на жаль, не дійшли написані в загальнодоступній формі (екзотеричні), наприклад, «Діалоги», хоча прийнята стародавніми відмінність між екзотеричними і езотеричними творами не була така строга проведено самим Арістотелем і в усякому разі не означало відмінності за змістом. Твори Арістотеля, що дійшли до нас, далеко не однакові за своєю літературною цінністю: у одному і тому ж творі одні розділи справляють враження ґрунтовно оброблених і підготовлених для публікації текстів, інші — більш-менш докладних нарисів. Нарешті, є і такі, які примушують припускати, що вони були тільки нотатками вчителя для майбутніх лекцій, а деякі місця, як, можливо, його «Евдемова етика», мабуть, зобов'язані своїм походженням нотатками слухачів або, принаймні, перероблені з цих нотаток.
Перше повне видання латиною з коментарями арабського філософаАверроеса з'явилося в1489 році уВенеції, а перше грецьке видання зроблене Альдом Мануцієм (5 томів,Венеція, 1495—1498). За цим було нове видання, переглянутеЕразмом Ротердамським (Базель, 1531), потім інше, переглянуте Сильбургом (Франкфурт, 1584) і багато інших. НаприкінціXVIII століття Буле зробив нове грецьке і латинське видання (5 томів, Цвейбрюкен і Страсбург, 1791—1800). УXIX ст. коштом Берлінської академії приготовано п'ятитомне повне видання творів, коментарів, схолій і фрагментів (Берлін, 1831—1871), яке послужило допомогою і для французького виданняДідо вПарижі (5 томів, 1848—1874).
Твори, приналежність яких Арістотелю вважається сумнівною, помічені знаком *. Твори, які за загальним визнанням дослідників Арістотелю не належать, помічені знаком **.
Антична література: навчальний посібник / Ю. І. Ковбасенко ; Київський університет імені Бориса Грінченка, Гуманітарний інститут. — Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2014. — 255 с.
Античні поетики. Поетика / Арістотель. Про високе / Псевдо-Лонгін. Про поетичне мистецтво / Горацій ; [упоряд. : Мирон Борецький, Василь Зварич ; голов. ред. М. Жук ; ред. Г. Бітківська ; худож. О. Здор ; редкол. : Мирон Борецький, Мирослав Закалюжний, Василь Зварич та ін.]. — Київ: Грамота, 2007. — 167, [1] с. : іл. — (Серія «Бібліотека античної літератури»). —ISBN 978-966-349-105-9
Віхи в історії античної естетики: збірник. — Київ: Мистецтво, 1988. — 286 с. — (Пам'яти естетичної думки). —ISBN 5-7715-0042-9
К. М. Узбек. Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.
«Політика» Арістотеля та розвиток політичної думки італійського Відродження / В. Петрінко // Людина і політика. — 2001. — № 5. — С. 96-104. — Бібліогр.: 26 назв.
Політологія / За ред. О. І. Семківа. — Львів: Світ, 1994. — 592 с. —ISBN 5-7773-0086-3
Узбек Костянтин Минович. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
Социологическая альтернатива: Арістотель — Маркс / Патрик де Лобье; Ред. С. Желдак; Пер. С. Желдак, Е. Еременко.– К. : Дух и Литера, 1998.– 152 с. —ISBN 5-9580204-1-1
Арістотель и Арістотелизм в истории анатомии / М. С. Абдуллаев. — Баку: Азернешр, 1988. — 292 [3] с.
Арістотель // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Арістотель // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 63. —ISBN 966-692-578-8.
Арістотель // Україна і українці очима світу: бібліогр. покажч. /НПБУ; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан; наук. ред. В. О. Кононенко; — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 34—35. — 248 с.