Брунеллескі, додаючи купол доФлорентійського собору (Італія), на початку 15-го століття не тільки змінив будівлю і місто, а й роль та статус архітектора[1][2]
Архітекту́ра (грец.αρχιτεκτονικη —будівництво) — мистецтво проєктування, спорудження та художнього оздоблення будов[3], а також продукт такого проєктування.[4]
«Архітектура євтіленням культурних процесів, матеріальною оболонкою функцій та ідей — архітектура огортає та формалізує заняття та прагнення людства, стилістично виражає світогляд і характер, життєві звички та ідеали історичної чи етнічної групи, покоління, соціального класу, особистості»[5].
До новітньої доби в архітектурі канонічними та навіть взірцевими вважались архітектурні формулиВітрувія (римський архітектор таінженер другої половини 1 ст. до н. е.), що відповідали потребам свого часу (бароко,класицизм,готика,романський стиль та ін.). Саме Вітрувій обґрунтував, що першоосновами архітектури єміцність,користь такраса. За ним краса будь-якої споруди залежить відпропорцій, які мають співвідноситись із певними, визначеними ним, гармонічними відношеннямипропорцій людського тіла. Функціональні,конструктивні таестетичні якості архітектури, а самекористь,міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури.Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірноїваги. Зорова ж недостатність матеріалу ототожнюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшогонегативні емоції. Ці принципи потім зустрічаються у Палладіо в епоху пізнього Ренесансу.[6]
Функціональне призначеннябудівлі визначалося її типом, залежно від якого обирали засоби створення певногохудожнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобівархітектурної композиції. Серед її основних засобівархітектоніка,масштаб,пропорції таритмічні відношення,пластика,фактура такольори. Із настанням періодумодернізму (не плутати змодерном) та із розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів татехнологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різностікультур, архітектурнаформа майже незворотно стала відриватись відфункції. Сьогодні форма все частіше залежить не від матеріалу, як у часи Вітрувія, а відсеміотичних претензійзамовника чиавтора-архітектора. Формули Вітрувія стала цікавити лишестудентів і «класицистів». Архітектура розвивається в різноманітнихстилях надзвичайно масштабно і поширено в усьомусвіті, особливо цінується краса давніх звичаїв та їх модернізація.
На сучасному етапі розвиткулюдства архітектура становить одну з найважливіших частин виробництва (промислова архітектура — будівництвозаводів, фабрик,електростанцій тощо) та матеріальних засобів існування людськогосуспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та інше).
В доісторичні часи в первісній архітектурі постали навики формоутворення та основних тем композицій і конструкцій, які збережені досі в традиційній народній та історичній і навіть сучасній архітектурі. Можна простежити спадковість форм відменгіру дотріумфальної колони ідзвіниці, відкургану до римськогомавзолею[7] Періодизація розвитку первісного зодчества відбувалась в зв'язку з соціальним культурним поступом. Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу у добу пізньогопалеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли людство почало обживати та пристосовувати до життя природні розщелини, скелі, згодом — наслідувати та імітувати зооморфні формоутворення і лише згодом виникли перші штучно спорудженіжитла іпоселення. Приклади доісторичних та традиційних жител засвідчують різноманіття архітектурних ідей та форм — житла стінові, каркасні, стаціонарні, мобільні, наземні, над-водні, плетені і ліплені.[8]
«Первісна доба є тою витоковою точкою, з якої походять всі подальші шляхи архітектурної типології, конструктивного різноманіття, розпланувальних схем, композицій. До сьогодення в зодчеській практиці ми використовуємо напрацьовані в первісному зодчестві основу і систематику архітектури: надзвичайна органічність і функціональність первісного зодчества, пристосованість його форм до поліфункціонального наповнення робить його актуальним досвідом. Досконалість форм первісного зодчества спричинила їх законсервованість в певних регіонах у народній традиційній архітектурі на рівні, досягнутому в первісні часи (енеоліт). Такі універсальні форми жител, зерносховищ, укріплень пережили без суттєвих змін сторіччя і тисячоліття, не зазнали впливів низки народжуваних і зникаючих стилів професійного зодчества, є актуальною сьогоденною будівельною практикою багатьох регіонів»[5].
Традиційні житла, шалаші, навіси і хижі жителів лісів Амазонії та племен Африки. Традиційні будинки на воді південно-східної Азії (наприклад, поселень дельти річкиМеконг у В'єтнамі). Житла кочових племен степної Азії (юрти монголів та казахів) та північних заполярних народів (будинки народусаамі,чуми,іглу тавігвами); Традиційні будинки народів Індонезії (народусасак «sasak»[en] з островуЛомбок та обрядові «будинки духів» Тораджаленд, острів Сулавесі).[5][9]
Із виникненнямдержави склалася і нова форма поселення —місто як центр управління та центрремісничого виробництва іторгівлі. Збільшувалася кількість типів будівель, різниця між якими стало визначатися не тільки їх функцією, але і призначенням для панівного класу або експлуатованих мас. Із виділенням класів у суспільстві, визначальними для архітектури стаютьсуспільні відносини, а не взаємини людини з природою.
Зосередження у руках нечисленної керівної верхівки великихрабовласницьких деспотій, осередків влади та матеріальних ресурсів, а також експлуатація величезної кількостірабів у поєднанні з певними успіхами у галузінауки татехніки, стали підґрунтям будівництва великихіригаційних споруд, монументальнихпалаців і храмів, покликаних затверджувати непорушність і могутність влади божества, та обожнювання правителів.
Будівництво величних будівель, переважна масивність конструкцій ґрунтувалися на величезних витратах примітивноїфізичної праці. Проте, створення таких споруд свідчить про накопичення будівельного досвіду, про складені принципи композиції будівлі таансамблю. В архітектурних творахСтародавнього Сходу виявляються певні закономірностікомпозиції, розуміннясиметрії,ритму. В архітектурних образах відбито ідею затвердження могутності та непохитностірабовласницького ладу.
В умовахдемократіїСтародавньої Греції вперше створюється цілісне середовище міст-держав —полісів. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць та головною площею —агорою — центром торгівлі і громадського життя. Був розроблений тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього просторового ядра —перистиль.[10]
Культовим та архітектурно-композиційним центром давньогрецького міста був акрополь із храмом, присвяченим божеству, покровителю міста. Класично завершеним типом храму ставпериптер. Найяскравішим його прикладом вважається головний храмАфінського акрополя —Парфенон5 століття до н.е.. Невпинний розвиток громадського життя давньогрецького поліса породив такі типи споруд, як театр, стадіон тощо. Так в Афінах з'явилисьТеатр Діоніса, а пізнішеОдеон Ірода Аттичного, унікальний мармуровийстадіон Панатінаїкос.
Мірою краси і гармонії, пропорційності і масштабу будівель і споруд є людина. У часи розквіту Стародавньої Греції більшість храмів і великих громадських будинків споруджувалася з мармуру.
На основі естетичного осмислення стійко-балкової конструкції у Стародавній Греції створюєтьсяордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєднались висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу. Саме так, «корисність» і «краса» архітектури матеріалізувалися в давньогрецькому храмі у пластичних формах, що незалежні одна від одної. До того ж, його об′ємно-просторовакомпозиція має ясно виявлену осьову побудову і розрахована на динамічне сприймання її «краси» з багатьох точок зору у русі і часі.
Еллінські майстри архітектури у 5-6 ст. до н. е. створили цілісну композиційну систему архітектурного ордера (від лат. ordo — ряд, порядок). У давньогрецькій архітектурі розрізняютьдоричний,іонічний ікорінфськийордери. Художня цілісність грецького ордера настільки довершена, що він отримав здатність відтворюватися як самостійнакомпозиційна система, яка додається до фасаду або інтер′єра споруди задля краси. Таким чином, у самій суті архітектуриЕллади була закладена можливість застосування професійних засобів виразності, що незалежні від функціонально-конструктивної основи будівель і споруд.
УСтародавньому Римі, величезній середземноморській державі, архітектура успадкувала традиції грецької, провідного значення набули споруди, що відображали могутність римської республіки (пізніше —імперії), а також задовольняли потребам рабовласницької держави. Розширилося коло інженерних споруд, досягло великої досконалості будівництво мостів таакведуків. Для зведення масштабних будівель велику роль відіграло впровадження нових будівельних матеріалів, зокремабетону.
Були розроблені раціональні методи будівництва, яке зрештою набуло гігантського розмаху. Створювалися великі ансамблі (громадські центри —форуми) та громадські споруди, розраховані на величезні маси народу:амфітеатри (Колізей уРимі), театри,терми, криті ринки,базиліки. Тип житлового будинку із приміщеннями, зверненими до внутрішнього замкненого простору (атрій,перистиль), був розвинутий та вдосконалений. У перенаселених містах виникли 5- та навіть 6-поверхові житлові будинки для незаможних —інсули. Отримали широке застосуванняарочні тасклепінчасті конструкції (храмПантеон в Римі, накритий величезнимкуполом), які розвинулись також в архітектуріелліністичної Парфії.
АрхітектураРимської імперії від суворих і доцільних переходить до великовагових, пишних, іноді перебільшених форм, ускладнених поземних планів. Посилюються елементи декоративності, зовнішньої виразності споруд.Архітектурний ордер став невіддільним від уявлення про прекрасне в архітектурі.
В епохуфеодалізму архітектура розвивається на основі більш диференційованого поділу праці. Праця рабів змінюється діяльністюремісників-професіоналів. За феодалізму область розповсюдження монументальної архітектури значно розширюється, охоплюючиЄвропу,Азію, більшу частинуАфрики, частинуАмерики. Проте нерівномірність розвитку, вплив місцевих умов і традицій на архітектуру епохи феодалізму справляли значніший вплив, ніж на архітектуру рабовласницьких цивілізацій.
Епоха середньовіччя є переконливим прикладом органічності архітектурного процесу і стилестановлення. Сформовані релігійними кордонами стилі архітектури православного, католицького, ісламського, індуїстського, буддійського ареалів розвивались згідно життєвих ідеалів та побутових звичаїв свого населення[11].
Візантійська культура змінює в історичному поступі античніость, випереджає по хронології, а згодом співіснує з сусідніми середньовічними культурами — ісламською та європейською західнохристиянською.
Ідеологічне пануваннярелігії дало поштовх широкому будівництву культових споруд. Новим завданням, яке вирішила архітектураВізантії, було формування внутрішнього простору християнських храмів, здатних вміщувати тисячі прочан, а також створення в них особливого середовища.
Поряд з успадкованими від Рима типамибазиліки та центрично-купольними будівлями формувалися купольні базиліки та хрестово-купольні храми. Сферичні купола поєднувалися з прямокутною в плані системою опор. Конструкція отримувала ясний вираз в архітектурній форміхрестово-купольних храмів. Важливим для становлення стилю візантійської архітектури є поява та розвиток в певні періоди окремих регіональних шкіл: в ранньовізантійський період — єгипетської, грецької, сирійської, столичної, з незначними взаємовпливами; в середньовізантійський час — шкіл столичної, малоазійської та грецької, де дві останні — провінційні, які наслідують та інтерпретують столичні взірці; в пізньовізантійську добу — грецьких шкіл Містри та Салонік. Архітектура Візантії справила широкий вплив на зодчество слов'янських держав наБалканах (Болгарії,Сербії),Закавказзя (Вірменії,Грузії) та Давньої Русі.
Дослідниця візантійської архітектури О. О. Горбик виділяє ряд морфологічних ознак архітектури візантійського стилю та формулює досягнення та найвизначніші стильові риси архітектури Візантії[11]. Характеризуючи візантійську архітектуру, зазначає: «Візантійська історія архітектури мала триступеневу еволюцію. …Протягом періодів архітектура, розрахована на масовість і, відповідно, великий прольот, змінюється на камерну, з блокуванням окремих однопостірних складових; діаметркуполів храмів зменшуються від тридцяти до трьох метрів. Але між цими крайніми варіантами (єдинопростірної великопрольотної системи і системи невеликих окремих монопросторів) у візантійській архітектурі була створена оригінальна прогресивна система сполучень взаємоузгоджених просторів, ієрархічної центричнокупольності (в явищах хрестовокупольного храму та храму-тетраконху). Інтер'єрна та ансамблева просторові композиції були у візантійській архітектурі пріоритетними, але від другого періоду, а особливо в кінцевий період стильового розвитку, об'ємна та фасадна композиції перестали бути другорядними, стали важливими образотворчими складовими архітектури, отримали самобутню стилістику: на основі давньоримської арки був створений цілком оригінальний сортамент архітектурних елементів та деталей, основними з яких стали глухі аркади та куполи. Головним здобутком візантійського зодчества стала розробка центричної композиції храмобудування, на основі купольного перекриття головної частини храму. Знаний та використовуваний і в інших, раніших та пізніших культурах, для Візантії купол стає головною темою архітектурної думки, основою архітектурного формогенезу, символом і емблемою самої візантійської культури (як для античного Риму аркада, а для античної Греції — ордерна колонада)»[11].
У розвиток архітектури епохифеодалізму великий внесок зробили народиарабського Сходу. Великими центрами феодальної культури були містаСередньої Азії —Бухара,Міра,Термез,Хіва,Самарканд. Їх монументальні будівлі — криті ринки,караван-сараї,медресе, купольнімечеті тамавзолеї — зводилися із обпаленої цегли з широким використанням в облицьовуванні, так званої, керамічної різьб'яної мозаїки (ансамблі Шахи-Зінда і площі Регістан, мавзолей Гур-Емір — вСамарканді). Чіткасиметрія композиції виділяла великі торгові та культові споруди серед мальовничих кварталів низьких глинобитних або сирцевих житлових будівель.
Різноманіття архітектурних типів відрізняє архітектуру феодальноїІндії. Прагнення до конкретності художніх образів, поклоніння пишній тропічній природі породили виняткову пластичність монументальних споруд, її зближення зі скульптурною пластикою. Під впливом індійської архітектури формувалася архітектура всієї Південно-Східної Азії (Індонезії,Цейлону, країнІндокитайського півострова).
В архітектуріКитаю регулярність планування міст доповнювалась суворою симетрією організації простору будівлі, осі яких орієнтувались за сторонами світу. Геометрична правильність тонко поєднувалася із використанням природних особливостей місцевості. Стійко-балкові дерев'яні каркаси слугували конструктивною основою житлових будинків. Каркас заповнювався цеглою або легкими дерев'яними огородженнями з решітками, що замінюваливікна. Легкість житл контрастувала з монументальністю палацових, культових та фортифікаційних споруд. Під впливом архітектури Китаю довгий час перебувалаяпонська архітектура, де дерев'яні каркасні конструкції були доведені до високої художньої досконалості. Для архітектури Китаю і Японії характерним є майстерне використання природного та формування штучноголандшафту.
У країнах Західної та Центральної Європи із відродженням міст наприкінці 10 століття починає розвиватися тип кам'яного житлового будинку у два-три поверхи із майстернями та лавками, що традиційно розміщувались на першому поверсі. Складається архітектурароманського стилю. Романський стиль увібрав численні елементи ранньохристиянського мистецтва, меровінгзького мистецтва, культури «каролінгзького відродження», а також мистецтва античності, епохи переселення народів,Візантії та мусульманськогоБлизького Сходу). На відміну від попередніх йому тенденцій середньовічного мистецтва, що носили локальний характер, романський стиль став першою художньою системою середньовіччя, що охопила більшість європейських країн (незважаючи на викликане феодальною роздробленістю величезне різноманіття місцевих шкіл). В культовій архітектурі з'являються монастирські комплекси із замкненими дворами, оточенимаркадами (клуатри), масивні важкі храмибазилікального типу. У 12 столітті вперше для декорування фасадів церков використовують скульптури та рельєфи. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції надпорталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтваАпокаліпсиса іСтрашного суду.
У другій половині 12 століття уФранції зародилася архітектураготики, відобразивши найвищий етап розвитку продуктивних сил феодального суспільства і посилення міст, з яким пов'язане виникнення нових типів громадських будівель (ратуші, будинки ремісничих цехів та гільдій). Масивні конструкції замінила каркасна система, в якій із граничною раціональність використовується матеріал. Звільняється простірінтер'єру, який отримує активний розвиток по вертикалі (собори вПарижі,Реймсі таАм'єні — у Франції, вФрейбурзі таКельні — у Німеччині; вКентербері — у Великій Британії; вБургос — в Іспанії, уПразі (Чехія),Кракові (Польща)). У житловому будівництві поряд з кам'яними конструкціями застосовуєтьсяфахверк — дерев'яний каркас, заповнений цеглою або каменем. Готика — це насамперед характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастихшпилів, це також широке використаннявітражів, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі.
Специфічний характер архітектури регіональних староруських шкіл визначався місцевими соціальними особливостями, будівельними традиціями. Архітектура Володимиро-Суздальського князівства характеризується багатством пластики білокам'яних споруд (палацовий ансамбль у Боголюбові, Успенський та Димитріївський собори уВладимирі). АрхітектуріНовгорода притаманний суворий лаконізм величних форм (Георгіївський собор Юр'євого монастиря), невимушено мальовничі асиметрично викладені будівліПскова. Архітектура Давньої Русі вражає своєю правдивістю, ясним виявленням конструкції та просторової організації будівлі в її вигляді. Після перерви в архітектурному розвитку 1240—1290 рр., викликаної монголо-татарським нашестям, головними архітектурними центрами стають Новгород, Псков, Москва, своєрідно розвиваючи давньоруські традиції.
З об'єднанням російських земель під владоюМоскви складається єдина російська архітектурна школа. АнсамбльМосковського Кремля став прообразом для Кремлів інших міст і послужив ядром радіально-кільцевої структури зростаючої Москви. Яскрава своєрідність притаманна типу шатрових храмів-веж, що склався в 16 столітті (церква Вознесіння в с. Коломенському, нині в межах Москви). Для російської архітектури 17 століття характерні різноманіття форм, святкова мальовничість. Поряд з кам'яною архітектурою велике місце займало дерев'яне зодчество, що досягло в 17-18 ст. високої досконалості (церкви Преображенська в Кижах, Успенська в с. Кондопога та ін.)
Важливий етап розвитку архітектури як мистецтва пов'язаний з культуроюВідродження, що виникла на початку 15 ст. в італійському містіФлоренція (Тоскана) і розвивалось в 15-16 ст. у багатьох країнах Західної та Центральної Європи. Соціально-економічних розвиток породив потужний культурний рух. Середньовічній релігійній ідеології було протиставленогуманізм, який шукав взірців в давньоримськійантичній спадщині, що яскраво відбилося в архітектурі громадських будівель, палаців, заміських маєтків. Будівельника-ремісника змінює широко освічений спеціаліст-архітектор, що спирається на всі досягнення сучасної йому культури (Альберті Леон-Баттіста,Арістотель Фіораванті,Філарете).
Мимовільній асиметрії ансамблів, що здебільшого розвивалися поступово, були протиставлені чіткі, завершені геометричні системи як вираз вольового, організованого початку. Цей новий підхід до архітектури виражений впалаццо — типі будинку-палацу, в якому кожному елементу притаманна виражена закінченість, що виявляється і в зосередженості будівлі навколо замкнутого симетричного подвір'я, і в строгій симетріїфасаду. Італійські архітектори звертаються до ясноїсистеми ордерівСтародавньої Греції: творчістьФіліппо Брунеллескі, Л. Б. Альберта,Мікелоццо, Лучано Лаурани,Браманте,Мікеланджело. В епоху Відродження розвинулася й теорія архітектури, відомі трактати Л. Б. Альберта, Віньйоли, Палладіо. Архітектура Відродження за межамиІталії була менш послідовна в подоланні середньовічної традиції і проходила складну тривалу еволюцію. У розвитку ж архітектури Відродження Італії прийнято виділяти три періоди: ранній (кінець 14—15 століття), високий (кінець 15-середина 16 століття) та пізній (середина — кінець 16 століття).
Процеси рефеодалізації та контрреформації, пережиті Італією наприкінці 16 століття, різко змінили характер її архітектурного розвитку. Основними замовниками архітектури стають церква та дворянство, що вимагали яскраво емоційного обрамлення пишних, театралізованих церемоній — культових та світських відповідно. Логічність композицій архітектури Відродження, притаманну їй закінченість частин змінюєбароко із характерними для нього складними системами злиття простору, розвиненою пластичністю обсягів, рясним застосуванням декоративної скульптури та ілюзіоністських ефектів живопису, здатних візуально руйнувати матеріальність стін та стелі.
Італія, (палаццо Боргезе, палаццо Барберіні,Вілла Альдобрандіні, церква Санта Сусанна, Іль Джезу, церква Сан Карло алле Кватро Фонтане, церква Сант Андреа, церква Сант Іво, церква Санта Кроче ін Джерузалеме, церква Сант Аньєзе)
На основі архітектури Відродження розвивається такожкласицизм, який в 17 столітті поширився у Франції (ансамбльВерсальського парку, арх. А. Ленотр та Ж.-А. Мансар), а з другої половини18 століття стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а такожАмерики іАвстралії. В 2-й половині 18 — 1-й половині19 століття високого розвитку досягла архітектураросійської архітектурної школи, яка відіграла значну роль у розвитку світової архітектури (творчість арх. В. І. Баженова, М. Ф. Козакова, І. Б. Старова, А. Д. Захарова, К. І. Россі та ін.).
Поряд з цим підпорядкування архітектури цілям наживи і поганим смакам буржуазії привело доеклектичного декорування будинків архітектурними елементами різних стилів, а згодом до появи вигадливого стилюмодерн.
Еклектика в архітектурі (грец.eklego — вибираю) — неоднорідність художніх ознак, що проявлена в окремому об′єкті або ж в архітектурному ансамблі. У переломні періоди архітектурної історії, еклектика стає віддзеркаленням розладу поміж новими концепціями, новітнім змістом і застарілими архітектурними формами. Наприклад, архітектурна еклектика панувала у багатьох європейських країнах на зламі 19-20 ст. Творчий метод еклектизму (від грец. eklektikos — той, що обирає) ґрунтується на свідомому поєднанні різнорідних, органічно несумісних архітектурних елементів і деталей в одному творі.
Вокзал у Гамбурзі, архт. Г. Маєр
У20 ст. в багатьох країнах світу інтенсивно розвивається інженерно-будівельна наука, створюються нові конструкції — великоблочні, великопанельні, куполи-оболонки, а також розширюєтьсяіндустріалізація будівництва (монтаж будинків з виготовлених назаводах елементів). Технічний прогрес і прагнення до практичної віддачі зумовили виникненняконструктивізму («Нова архітектура»,функціоналізм) і так званої «органічної архітектури» (творчістьЛе Корбюзьє у Франції, Г. Маєра в Німеччині, Ф. Райта в США та ін.).
Усі ці напрями архітектури дали ряд позитивних розв'язань технічних, функціональних і естетичних питань, але часто вони скочувалися доформалізму ікосмополітизму
Частина інформації в цій статтізастаріла. Ви можете допомогти,оновивши її. Можливо,сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(травень 2012)
Соціалістичний лад змінив умови розвитку архітектури, поставив її на службу народним масам.
В СРСР і країнах народної демократії будівництво спирається на єдині народногосподарські плани, на державні та кооперативні організації. Інтенсивне зростання народного господарства в країнах соціалістичного табору викликало бурхливий розвиток будівництва промислових, енергетичних і транспортних споруд.
У зв'язку з розвитком промисловості і зростанням міського населення широко розгорнулася реконструкція старих і будівництво нових міст (Комсомольськ на Амурі, Велике Запоріжжя, НоваКаховка,Ангарськ в СРСР,Нова Гута в Польщі,Острава-Поруба в Чехословаччині та ін.). Значно зріс благоустрій населених місць.
Особливого розвитку набуло житлове будівництво, а поряд з ним широко розгорнулося спорудження дитячих, навчальних, побутових, лікувальних, санаторних, культосвітніх, наукових, видовищних, спортивних та інших споруд. Соціалістичне с. г. створило сприятливі умови для планової реконструкції сіл, для забудови їх сучасними житловими будинками, дитячими садками, школами, лікарнями, клубами, господарськими спорудами тощо. Створення і розвиток будівельної індустрії зумовили перехід до індустріального будівництва, яке передбачає застосування уніфікованих типових елементів заводського виготовлення, прогресивних конструкцій (збірних залізобетонних, великоблочних, великопанельних, прокатних та ін.), комплексну механізацію будівництва, широке використання місцевих матеріалів і подальше здешевлення будівництва. А багаторічний досвід країн соціалістичного табору, особливо СРСР, виявився у створенні нових типів будівель і цілих населених пунктів, які своїм благоустроєм і архітектурою принципово відрізняються від будов капіталістичного періоду.
Мінусами було широке застосування методів дешевого типового будівництва (що стало частиною «типу» соціалістичної людини, як показано у фільмі«З легким паром!»), використання шкідливих матеріалів у будматеріалах, знищення архітектурних пам'ятників, особливо соборів та церков, чи перебудова їх під невиразні будинки соціального значення. Наприкінці 1980-х рр. житлово-будівничний комплексСРСР фактично перейшов до кризового стану та зупинився у своєму розвитку.
Постмодерн архітектури почався як перший міжнародний стиль, приклади якого, як правило, перераховуються з 1950-х, і аж до кінця 1970-х. Він і зараз продовжує впливати на сучасну архітектуру. Постмодерн в архітектурі, як кажуть, сповістили про повернення «дотепності, орнаменту і довіднику[чого?]» до архітектури у відповідь на формалізм міжнародного стилю модернізму. Як і в багатьох культурних рухів, деякі з найяскравіших і найпомітніших ідей постмодернізму можна побачити в архітектурі. В функціональні і формалізовані форми і простору в модерністської стилі замінюються різних естетики: стилі стикаються, форма приймається заради, і нових способів перегляду знайомих стилів та простору предостатньо. Можливо, найочевидніше, архітектори заново виразну і символічну цінність архітектурних елементів і форм, які розвивалися протягом століть будівлі, які були залишені на сучасному стилі.
Впливові ранні приклади великомасштабних постмодерністської архітектури Майкл Грейвс Портленд Будівництво вПортленді, штат Орегон, іФіліп Джонсон Sony Building (спочатку AT & T Building) вНью-Йорку, яка запозичує елементи і посилання з минулого і знову вводить колір і символіку, щоб архітектура грала.
Постмодерн архітектура також була описана як неоеклектична, де посилання іорнамент повернулися на фасаді, замінивши агресивні сучасні стилі без орнаменту. Ця еклектика часто поєднується з використанням неортогональних кутів і незвичайних поверхонь, найвідоміший в Державній галереї Штутгарта по Джеймс Стірлінг і площі d'Italia на Чарльза Мура. Шотландський парламент в Единбурзі також було процитовано як постмодерністський.
Модерні архітектори можуть розглядати постмодерністські будівлі як вульгарні, пов'язані зпопулістською етикою, і обмінюватися ними елементидизайну торгових центрів, метушню з «GEW-Gaws». Постмодерн архітектори можуть розглядати багато сучасних будівель як бездушні і м'які, надто спрощені і абстрактні. Цей контраст був прикладом у зіставленні «білих» проти «сірих», в якій «білі» були, прагнучих продовжити (або відродити)пуризм і ясність модерністської традиції, в той час як «сірі» обіймали багатогранніше культурне бачення, як-от в заяві Роберта Вентури «чорний або білий» погляд на світ модернізму на користь «чорно-білий, а іноді і сірий». Розбіжність у думках зводиться до різниці в цілі: модернізм корениться в мінімальній і істинній меті використання матеріалу, а також відсутності орнаменту, в той час як постмодернізм є відмовою від строгих правил, встановлених початку модерну і прагне виразитись у використанні будівельних технологій, форм і стилістичних посилань.
Однією з форм будівлі, яка символізує вишукуваність постмодернізму, є традиційний двосхилий дах, замість знакових плоских дахівмодернізму. Пролити воду від центру будівлі, така форма даху завжди служила функціональному призначенню в кліматі з дощем і снігом і була логічним способом досягнення великих прольотів з коротших конструктивних елементів (це були, врешті-решт, «машини для житла», згідно LeCorbusier, і машини зазвичай не мають загострених дахів). Проте власні модерністські кореніпостмодернізму з'являються в деяких з примітних прикладів «відновлених» дахів. Наприклад, Роберта Вентурі ламаєфронтон всередині, заперечуючи функціональність формі, і Філіпа Джонсона 1001 Fifth Avenue в Манхеттені рекламує мансардним форму даху як явно плоску. Ще однією альтернативою став перебільшений традиційний дах, що привертав ще більше уваги, як, коли Кальман МакКіннелла & Wood 'и Американська академія мистецтв і наук в Кембриджі, штат Массачусетс.
В науці склавсядуалізм поглядів на історико-архітектурний процес: для одних вчених світова історія архітектури є процесом загальносвітовим, еволюційним, таким, що розвивається лінійно у часі (всесвітня історія); для інших — світова історія архітектури є процесомдискретним і циклічним, де кожна з культур проходить локальний історичний шлях за певними, єдиними для всіх культур, стадіями становлення (історія культур)[5].
Методи дослідження архітектурних явищ та об'єктів сформувались в світовій науці в період поч. 19 — перш. полов. 20 ст., і на сьогодні актуальними є два антогоністичні методи наукового вивчення архітектури (формальний та змістовний), та палітра перехідних між цими полюсами методів.[5]
На думку київської дослідниці і викладачки світової історії архітектури Олени Горбик, «процес історичного становлення стильової архітектури має магістральне русло, від якого походять окремі лінії („притоки“) стильових культур та до якого приживлюються інокультурні утворення. Але таке магістрально-еволюційне стилестановлення стосується архітектури елітарно-владної,монументальної — стиль виявляється там, де було програмне зодчество, планувальна проєктна традиція. А одночасно та паралельно магістральній лінії розвитку стильової історії архітектури існує пласт архітектурних явищ традиційного народного зодчества. По суті, ми говоримо про „різнокорінну“ архітектуру — таку, основою якої є усвідомлюваний програмний культурний зміст (де істинним архітектором є проєктант —жрець, філософ, артист — особа культурноініційована, ознайомлена з історико-культурним досвідом та актуальним сучасним культурним знанням), та про архітектуруутилітарну, не-історичну та надстильову (де архітектурна форма утворюється природно, „самостроєм“, як раковина виростає на тілі молюска — сформована дією природних обставин та функціонуванням організму). Таким чином, ми можемо стверджувати про діалектичну єдність в процесі історичного архітектурного становлення лінійно-еволюційного зодчества та регіонально-традиційного народного зодчества, яке переважно перебуває поза історичним культурним стилестановчим процесом. В сучасності, як, втім, й історично, проявом останнього є масова прагматично-утилітарна архітектура, а першого — авторська елітарна формалістична»[5].
Премія Ага Хана[en] — премія для підтримки проєктів, що втілюють цінності мусульманського світу, демонструють його ідеали і досягнення. Нагорода присуджується раз на три роки.[14]
Архітектура / ред.: Б. С. Черкес. — Л., 2000. — 387 с.
Габричевский А. Г. Теория и история архитектуры: Избр. соч. / Под ред. А. А. Пучкова. — К., 1993. –255 с.
Горбик Олена. Всесвітня історія архітектури в тезах і зображеннях (пам'ятникознавчий довідник). Частина 1. Архітектура первісної доби та традиційна архітектура. Архітектура давнього світу. Архітектура античності та раннього християнства: наукове видання. Видання друге: доповнене. — К.: Фенікс, 2018. — 164 с., 117 іл. ISBN 978-966-136-566-6[1][Архівовано 12 лютого 2022 уWayback Machine.]
Тимофієнко В. І. Нариси всесвітньої історії архітектури: т. 1. Архітектура стародавнього світу. Кн. 1. — К., Видавництво КНУБА, 2000 р. — 489 с.
Архітектура античного світу. Словник-довідник: навч. посіб. для студ. архітектур. спец. вищ. навч. закл. / О. І. Колодрубська. — [2-ге вид., доповн. і переробл.]. — Л. : Укр. бестселер, 2011. — 249 с. : іл. — Бібліогр.: с. 243—247 (65 назв). —ISBN 978-966-2384-15-4
Пучков А. А. Поэтика античной архитектуры. — Киев: Феникс, 2008. — 992 с., XXXII л. ил 31 с.
Олена Горбик. Історія світової середньовічної архітектури. Частина 1. Християнське храмобудування пізньоримської імперії (І-V ст.). Архітектура Візантії (V—XV ст.). Архітектура Кавказу (Грузії та Вірменії, V-ХІІІ ст.). — К.: Фенікс, 2015—224 с., іл.ISBN 978-966-136-286-3[3][Архівовано 12 лютого 2022 уWayback Machine.]
Горбик О. О. Архітектура середньовіччя (V—XV ст.) та нового часу (XV-поч. ХХ ст.): рубрикатор питань та перелік пам'яток світової архітектури. — К: Фенікс, 2020. — 52 с., іл.ISBN 978-966-136-784-4[4][Архівовано 14 лютого 2022 уWayback Machine.]
Шевцова Г. В. Історія японської архітектури і мистецтва. — К.: Грані-Т, 2011. — 231 с.
Чепелик В. В. Бесіди про українську архітектуру / В. В. Чепелик ; за заг. ред. А. О. Пучкова ; Ін-т проблем сучас. мистецтва. — Київ: Фенікс, 2013. — 228 с.[5][Архівовано 12 лютого 2022 уWayback Machine.]
Г. Шевцова. Дерев'яні церкви України. – К.: Грані-Т, 2007. — 376 с.
Шевцова Г. В. Генеза української дерев'яної церкви: світовий контекст і унікальність. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2018. — 345 с.
Горбик О. О. Архітектура первісної доби, давнього світу та античності, архітектура регіонів індуїзму та буддизму: рубрикатор питань та перелік пам'яток світової архітектури — К.: Фенікс, 2016. — 42 с., іл.,ISBN 978-966-136-302-0[6][Архівовано 12 лютого 2022 уWayback Machine.]
Спадок первісної доби в історії архітектури. Лекція Олени Горбик. Частина 1. Передумови зародження архітектури: навики формоутворення, основні планувальні та об'ємно-просторові композиції і конструкції в первісній архітектурі, періодизація розвитку первісного зодчества.[7][Архівовано 13 лютого 2022 уWayback Machine.]
Спадок первісної доби в історії архітектури. Лекція Олени Горбик. Частина 2. Доісторичні та традиційні житла, меморіальна курганна архітектура, зародження монументальної архітектури: мегаліти (приклади капищ, жертовників, святилищ неолітичної епохи та їх наслідки в традиційній та історичній стильовій архітектурі).[8][Архівовано 13 лютого 2022 уWayback Machine.]
Архітектура сучасності: остання третина ХХ — початок ХХІ століть: навч. посіб. [для студентів баз. напряму 8.120101 «Архітектура будівель і споруд», 8.120102 «Містобудування», 8.120103 «Дизайн архітектур. середовища»] / Б. С. Черкес, С. М. Лінда ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — 2-ге вид. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2014. — 380, [4] с. : іл. — Бібліогр.: с. 349—351 (47 назв). —ISBN 978-617-607-616-2
Архітектурна фізика: основні поняття та величини: навч. посіб. / Г. В. Казаков ; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 259 с. : рис., табл., кольор. іл.
Економічні основи архітектури / Бєломєсяцев А. Б. ІПСМ АМУ. — К.: Фенікс, 2008. — 400 с. (PDF-файл, ч. 1); (PDF-файл, ч. 2)
Історія архітектури: в 3 ч. : навч. посіб. для студ. архітектур. спец. вищ. навч. закл. Ч. 3 : Сучасна світова архітектура (творчість майстрів) / М. С. Авдєєва, Н. Ю. Авдєєва, В. І. Васильченко, І. О. Солярська. — К. : Освіта України, 2012. — 300 с. : іл. — Бібліогр.: с. 297—299 940 назв). —ISBN 978-966-188-302-3
Матеріалознавство (для архітекторів та дизайнерів): підручник / К. К. Пушкарьова, М. О. Кочевих, О. А. Гончар, О. П. Бондаренко ; за ред. К. К. Пушкарьової ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України. — К. : Вид-во «Ліра -К», 2012. — 592 с. : іл. — Бібліогр.: с. 511—514 (58 назв). —ISBN 978-966-2609-06-6
Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957.
Нарис історії архітектурознавства / Пучков А. О. ІПСМ НАМ України. — К.: Фенікс, 2013. — 196 с.: 79 іл. —ISBN 978-966-136-038-8 (PDF-файл)
Правові основи архітектури / Бєломєсяцев А. Б. ІПСМ АМУ. — К.: Фенікс, 2006. — 544 с. (PDF-файл)
Типи будинків та архітектурні конструкції: навч. посіб. [для студентів ВНЗ, які навчаються за баз. напрямом 6.020207 «Дизайн»] / Х. С. Бойко ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — 2-ге вид., доповн. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 204 с. : іл. — Бібліогр.: с. 194—198 (66 назв). —ISBN 978-617-607-778-7
Філософські основи архітектури / Бєломєсяцев А. Б. ІПСМ АМУ. — К.: Фенікс, 2005. — 488 с. (PDF-файл, ч. 1); (PDF-файл, ч. 2)
Шуази О. История архитектуры, т. 1—2. Пер. с франц. М., 1935—37.
Асеев Ю. С. Шедеври світової архітектури. — К., 1982. — 87 с.
Ралев А. Б. История архитектуры развивающихся стран. — К., 1986. — 245 с., ил.
Каплун А. Стиль и архитектура — М.: Стройиздат, 1985. — 232 с.
Мардер А. П. Теоретичні основи естетики архітектури: Конспект лекцій. — Київ: КНУБА, 2002. — 64 с.
Мардер А. П. Эстетика архитектуры. Теоретические проблемы архитектурного творчества. — М., 1988. — 216 с.
Арнхейм Р. Динамика архитектурных форм / пер. с англ. В. Глазычева. М.: Стройиздат, 1984—193 с.
Бринкман А. Пластика и пространство как проблема художественной формы / Пер. с нем. — М., 1935. — 296 с.
Брунов Н. И. Пропорции в античной и средневековой архитектуре. — М., 1935. — 140 с.
Вагнер Г. К. Искусство мыслить в камне. — М.: Наука, 1990. — 256 с.
Иконников А. В. Художественный язык архитектуры. — М.: Искусство, 1985. — 176 с.
Ингарден Р. О произведении архитектуры // Ингарден Р. Исследования по эстетике / Пер. с польск. — М.: Изд-во иностр. лит., 1962. — 478 с. — с. 203—255.
Брунов Н. И. Очерки по истории архитектуры. В 2-х т. — М.: 1935, 2003.— Т.1. — 400с.; Т.2. — 540с.
Всеобщая история архитектуры: Краткий курс: В 2 т. — М., 1958. — Т.1.
Бунин А. В., Саваренская Т. Ф. История градостроительного искусства: В 2 т. — М.: Стройиздат, 1979. — Т.1: Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. — 495 с.
Всеобщая история архитектуры: В 12 т. — Т.1. Архитектура древнего мира М., 1970. — 512 с.
Всеобщая история архитектуры: В 12 т. — Т2. Архитектура античного мира. — М., 1973. — Т. 2. — 711
Михайловский И. Б. Теория классических архитектурных форм. — М., 1937, 2006. — 288 с.
Пучков А. Города от библейских времен до средневековья. — К., 2005. — 278 с.
Слепцов О. С. Архитектура православного храма: от замысла к воплощению. — Киев: А+С, 2012. — 552 с.
Зиміна С. Б. Стилі інтер"єру. Посібник. — Київ: Довіра, 2018. — 359 с.
Shevtsova, G., Gorbyk, O. and others. The architecture of the Cathedral of Saint Sophia in Kyiv: uniqueness and universality in historical cultural spaces.IOP Conference Series: Materials Science and Engineering. 2020. doi:10.1088/1757-899X/960/2/022105[10][Архівовано 12 лютого 2022 уWayback Machine.]
.jpg)
.jpg)
