Аргентина —республіка зпредставницькою демократією, яка маєфедеративний устрій. Суверенна держава розділена на 23 провінції та автономне містоБуенос-Айрес, яке є федеральною столицею країни. Провінції та столиця мають свої виборні органи влади і конституції.
Назва Аргентина походить відлат.argentum («срібло»). У часи колонізації сучасної території Аргентини ходили чутки (за деякими версіями для привернення більшого числа переселенців), що ці землі дуже багаті на срібло, завдяки чому найбільша річка регіону отримала назвуРіо-де-ла-Плата (у перекладі з іспанської — Срібна річка). Земля вниз за течією річки стала відома як Аргентина, себтоСрібна, хоча значних покладів срібла там так і не знайшли. Уперше назва території якTerra Argentea була вжита на португальських мапах 1554 року. Власне назва Аргентина була вперше вжита в однойменній поемі Мартіна дель Барко Сентенери і стосувалася територіїЛаплатської низовини, а також сучаснихПеру,Тукуману іБразилії[9]. Офіційно назва країни Аргентина була закріпленаконституцією 24 грудня 1826 року[10].
Аргентина вирізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнинаГран-Чако, покритатропічноюсаваною; з нею межують сухісубтропічністепиПампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом.
Дві третини території Аргентини займають просторі низовинні рівнини:Гран-Чако,Ентре-Ріос,Пампа,Лаплатська низовина. На заході рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить вАнди (г.Аконкагуа, 6960 м) з численними конусамивулканів і сніговими вершинами. На північ від 27° пд. ш. в межі Аргентини заходить Міжандійське плато —Пуна-де-Атакама (до 4200 м). Весь південний схід зайнятий Патагонським плато (до 2000 м).
У зв'язку зі значними розмірами, як поздовжніми, так і поперечними, Аргентина має широке розмаїттякліматичних зон. Загалом кліматичні умови у країні вважаютьпомірними, однак наявна широка гама кліматичних умов — відсубтропічного клімату в північних районах досубполярного на півдні країни. На півночі Аргентини влітку спостерігається спекотна і волога погода, зимою — м'яка і суха, періодично спостерігаютьсяпосухи. Центральна Аргентина відзначається спекотним літом тадощами,бурями,грозами, частимградом на заході і прохолодними зимами. Для півдня країни характерні тепле літо і холодні зими з сильнимиснігопадами, особливо в гірських районах. А на високогір'ях (у всіх широтах країни) фіксують найхолодніші умови з малою кількістю опадів і засніженимигорами.
Для спекотного і вологого клімату півночі характернатемпература від +27 °C в січні до 12 °C в липні і рясніопади (упровінції Місьйонес до 2000 мм на рік). Ці показники знижуються в міру просування на захід до 600 мм у напівпустеліЧако Секо. Субтропічні умови з значною кількістю опадів (до 2000 мм на рік) відмічаються і в східній частиніАнд, утворюючи так звану«Юнгас» — високогірні ліси з величезним біологічним різноманіттям, другий за величиноюбіорізноманіття регіон країни, що поступається лише«Сельві місіонерів» (ісп.Selva misionera). Однак взимку тут спостерігається сухий сезон, пов'язаний з дефіцитом опадів, хоча це не так сильно відчувається, оскільки високавологість повітря не спадає цілий рік.
Помірний клімат характерний дляПампасів із середньою температурою 15 °C і опадами від 1000 мм до 500 мм на рік, кількість яких зменшується зі сходу на захід. Посушливі умови відмічають в північній частиніАнд,Пампінських Сьєррах, степовій зоні на північний захід від Пампасів і вПатагонській пустелі з доволі частими великими добовими температурними амплітудами, іноді понад 25 °C (переважно на північному заході). В північних [[Степ (біом)|степах]]Патагонії фіксується середня річна температура нижче 15 °C і малою кількістю опадів — до 400 мм на рік, у південній Патагонії середня річна температура нижче 10 °C з опадами до 300 мм. Підвищена вологість спостерігається і в умовах холодного клімату, а саме, у південній частині Анд, південних островах із середньою температурою близько 7 °C, яка знижується з висотою, кількість опадів становить від 4000 мм до 2000 мм на кордоні зЧилі і різко зменшується на сході (до 300 мм на рік), здебільшого опади у виглядіснігу, лише в короткий літній період випадаютьдощі.
На кліматичні умови в Аргентині впливаютьТихий таАтлантичний океани. Тому тут домінують дві повітряні маси: тепла — з вологимивітрами з субтропічних областей Атлантичного океану і суха, холодна — з сухими вітрами з південної частини Тихого океану. Основний вітровий фронт в Аргентині називають«Памперо», він домінує на рівнинах Патагонії в напрямку Пампи. А після холодного фронту приходить«В'єнто Норте» (ісп.Viento Norte), цей північний теплий вітер, характерний для середини і кінця зими, створює м'які та помірні кліматичні умови, а за ним слідує«Сонда», гарячий та сухий вітер, який переважає на центрально-західній частині країни. Спускаючись з 6000 метрових схилів Анд, Сонда, від такого перепаду висот на декілька годин стає поривчастим до 120 кілометрів на годину, приносячи значну шкоду населенню та господарству. Найчастіше такі пориви вітру спостерігаються з червня до листопада, на високогір'ях вони спричиняють снігові бурі йзавірюхи.
Кліматичний фронт«Судестада» пов'язаний знизьким тиском у зимовий період. Судестада спричиняє помірну низьку температуру, але водночас приносить дуже рясні дощі ташторми на узбережжя, що призводить до затоплення прибережних районів. Спостерігаються такі умови наприкінці осені та взимку на узбережжі центральної Аргентини та в гирліРіо-де-ла-Плата.
У південних регіонах фіксують тривалий період денного світла — з листопада по лютий (до дев'ятнадцяти годин), іполярну ніч — з травня по серпень.
Річкова сітка густіша на півночі. Великі судноплавні річки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Річки півдня Аргентини маловодні. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Переважно озера маютьльодовикове походження (Науель-Уапі,Буенос-Айрес,В'єдма та ін.)
Атлантичне узбережжя країни простягається на 4 665 км. Впродовж багатьох років воно залишається популярним місцем відпочинку місцевого населення. Рельєф узбережжя змінюється від піщанихдюн доскель. Берегова лінія Аргентини розчленована мало. Мілка ділянка Атлантичного океану біля узбережжя називаєтьсяАргентинське море. Його води багаті на рибу та, можливо, містять значні запаси нафти.
Аргентина — країна з великою, витягнутою з півночі на південь територією і тому лежить у двох ґрунтово-біокліматичних поясах —субтропічному ісуббореальному, що зумовлює значну різноманітність і строкатість ґрунтового покриву.[11] Найродючіші ґрунти зосереджені впампасах — центральній частині країни. Тут переважають чорноземні ґрунти, зокрема родючі перегнійно-карбонатнічорноземи, що формуються під природною степовою рослинністю в умовах помірного клімату. На північному сході, в субтропічній зоніМісьйонес, під вологими тропічними лісами утворилися менш родючічервоноземи (фералітні ґрунти з високим вмістом оксидів заліза та алюмінію). На заході та півдні країни поширені малородючі й бідні ґрунти, які використовуються переважно як пасовища. У передгір'ях Анд пануютьбурі тасірі ґрунти напівпустель і пустель, у горах поширені гірські ґрунти, що змінюються з висотою. У Патагонії переважаютьщебенюваті ймалогумусні типи, властиві холодним напівпустелям та степам.[12][13]
Ліси займають близько п'ятої частини території Аргентини. УГран-Чако начервоноземних ґрунтах росте сухе рідколісся з цінним, багатим натанін деревомквебрахо; вПампі на родючихчорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; уПатагонії на бурих ґрунтах —напівпустельна рослинність. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні —мішаними.
Людина з'явилася на території сучасної Аргентини приблизно у період від 50 до 11 тисячоліття до н. е у часипалеоліту.[14]. У давні часи територію Аргентини населяли численні індіанські племена, що зберігалиобщинно-родові відносини. Найрозвиненішими були племена індіанців північного заходу, відомі під узагальненою назвоюдіагітів. Вони вели осіле життя, займалися землеробством, уміли виплавляти кольорові метали, знали ткацтво. На північному сході та в центрі жилигуарані,тапес та інші. В південній частині кочувалиараукани,патагонці.Імперія інків розширилася на північний захід країни в доколумбові часи.
У 1516 році сюди прибули перші європейці — експедиція іспанського мореплавцяХуана Діаса де Соліса. Проти колонізаторів не раз спалахували повстання індіанських племен (1580, 1630, 1657, 1710—11). У 1776 році було утворене залежне від іспанської корониВіцекоролівство Ріо-де-ла-Плата, до складу якого увійшли території сучаснихПарагваю, Аргентини,Уругваю і частиниБолівії зі столицею у містіБуенос-Айресі. Аргентина як країна почала формування в часиіспанській колонізації регіону протягом 16 століття.[15] і стала державою-правонаступницею віцекоролівства Ріо-де-ла-Плата[16].
Після цього під час періоду відносного спокою та стабільністі країна пережила кілька хвиль європейської імміграції, переважноіталійців таіспанців, які докорінно змінили культурний та демографічний фон країни. 62,5 % населення має повне або часткове італійське походження,[17][18] а аргентинська культура має значні зв'язки з італійською.[19]
Наприкінці 19 ст. Аргентина опиняється в залежному від великих держав політичному й економічному становищі, перетворюючись на постачальника м'яса, зерна та іншої сировини. Зростання добробуту призвело до того, що Аргентина на початку 20 століття стала сьомою найбагатшою країною у світі.[20][21][22] Згідно з Maddison Project, Аргентина мала найвищий у світіреальний ВВП на душу населення у 1895 та 1896 роках і постійно перебувала у першій десятці до принаймні 1920 року.[23][24]
ПісляВеликої депресії в 30-х роках Аргентина занурилася в політичну нестабільність та економічнурецесію,[25] хоча продовжувала залишатися серед п'ятнадцяти найбагатших країн світу протягом декількох десятиліть.[20] Період з 1930 по 1943 роки отримав назвуБезславна декада і характеризувавсяавторитарною владою військовиків.
1943 року внаслідок військового перевороту до влади прийшла група офіцерів, один з керівників якоїХуан Перон (президент Аргентини 1946—55 і 1973—74) проводив політику соціальногопопулізму, пізніше відому якперонізм, яка справила значний вплив на подальшу історію країни. Пероністи стабільно залишаються в аргентинських владних органах і понині.
Після смерті президентаХуана Перона його вдова і наступниця на посту президентаІсабель Мартінес де Перон була невдовзі скинута з посади підтримуваним США переворотом 1976 року, який встановив у країніправувійськову диктатуру.Військова хунта при владі розпустила конгрес, заборонила діяльність політичних партій і профспілок, переслідувала та вбивала численних політичних опонентів, активістів талівих у так званійБрудній війні, періодідержавного тероризму, який тривав до поразки Аргентини уФолклендській війні зВеликою Британією, яка змусила генералаГальтієрі піти у відставку в 1983 році, після чого в Аргентині було встановлено демократичне правління.
У 2001 році Аргентина пережилаекономічну кризу, після якої у країні встановилася відносна стабільність розвитку.
На чолі держави стоїтьпрезидент, який обирається на 4 роки (може займати пост 2 терміни поспіль). Він же — головавиконавчої влади, а також головнокомандувачзбройних сил. 2023 року президентом Аргентини обраноХав'єра Мілея.
У парі з президентом обираєтьсявіцепрезидент, який має замінити його у разі відставки або смерті. Він також є головоюСенату. 2023 року на цю посаду обраноВікторію Вільярруель.
Головою виконавчої влади провінції є губернатор.
Наступним за впливовістю органом виконавчої влади єКабінет міністрів,голова і члени якого призначаються президентом. Він складається з таких міністерств:[26]
Також до системи виконавчої влади входить генеральний секретаріат, виконавчий і технічний секретаріат, секретаріат культури, секретаріат із боротьби з наркотиками, секретаріат інтелектуальної власності, військовий секретаріат.
Вибори до конгресу відбуваються заметодом д'Ондта прямим голосуванням. Парламент оновлюється частинами (половина Палати депутатів і третина Сенату) кожні два роки. Кількість обрань на посаду депутата чи сенатора необмежена.
Законність рішень Конгресу перевіряє Генеральна аудиторська служба[27].
При конгресі дієомбудсмен, який слідкує за дотриманням прав людини у країні[28].
Найвищим органом судової влади Аргентини єВерховний Суд, що складається з п'яти суддів, які призначаються Президентом та затверджуються двома третинами голосів у Сенаті.
Суди нижчих інстанцій поділяються на:
Федеральні суди — вирішують справи у рамках федеративного законодавства
Національний суд — вирішує справи у рамках законодавства автономного міста Буенос-Айрес
Судді призначаються президентом та узгоджуються з сенатом. Кандидатів висуває Рада Суддів.
Головнокомандувачем Збройних Сил Аргентини є президент. Також керуванням ними займається Міністерство Оборони.
Збройні сили Аргентини складаються зсухопутних військ,військово-повітряних сил тавійськово-морських сил. Водні території охороняє Берегова охорона (ісп.Prefectura Naval Argentina), а прикордонні райони — Національна жандармерія (ісп.Gendarmería Nacional Argentina), що підпорядковується Міністерству внутрішніх справ; обидві служби також перебувають під контролем Міністерства оборони.
У кожній провінції є власнаполіція, що працює разом з Федеральною поліцією (ісп.Policía Federal Argentina), яка займається розслідуванням злочинів федерального масштабу.
Прапор Аргентини складається з трьох рівних за шириною горизонтальних смуг — крайні пофарбовані у світло-блакитний, центральна — в білий колір. В центрі прапора розташоване жовте«травневе сонце».
На гербі, фоном для якого слугують кольори аргентинського прапора, зображено рукостискання на фоніфригійського ковпака — символу свободи, рівності та процвітання. Зверху — сонце, що сходить — символ нової нації. Герб обрамований лавровими гілками.
Слова аргентинського національного гімну були написаніВісенте Лопесом-і-Планесом, музика — Бласом Парерою. Пісня була прийнята як національний гімн 11 травня 1813 року.
Також державними символами Аргентини за законом є[29]:
Аргентина складається з 23 провінцій іфедерального округу Буенос-Айрес. Більшість провінцій своєю чергою поділяються на департаменти, а провінціяБуенос-Айрес — на округи.
Усі провінції мають власні конституції та органи виконавчої, законодавчої і судової влади, але водночас підкоряються і федеральним законам. На чолі провінції стоїть губернатор, який обирається на 4 роки. Департаменти та округи не мають власних органів влади, тому на нижчому рівні місцеве самоврядування здійснюється муніципалітетами, які не підпорядковуються напряму владним органам провінції і мають виборні органи влади у вигляді рад (законодавча гілка) та мерів (виконавча гілка).
Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих.
На 2021 рік ВВП Аргентини — $418,2 млрд[32][2], прогноз зростання економіки — 4,9 %[33], ВВП на душу населення — $22 141[2]. Прямі закордонні інвестиції — 16,9 % ВВП[34]. Рівень інфляції — 36,1 %[34]
Керівним органом банківської системи єЦентральний банк Аргентини. Основу банківської системи Аргентини становить Асоціація Банків Аргентини (ісп.Asociación de Bancos de la Argentina), до якої входять:
На промислове виробництво припадає 17,5 % ВВП Аргентини і 13 % робочих місць (2007). На будівництво припадає 6,7 %ВВП і 9,5 % робочих місць (2007). Найбільшу вагу мають галузі, пов'язані з обробкою продукції сільського господарства — виробництво олії, м'яса, молока,кави,шоколаду,вина. Іншими важливими галузями є машинобудування, хімічна і металургійна промисловість.
Аргентина має значні поклади нафти, головним чином у затоціСан-Хорхе. Продукціянафтохімічної промисловості становить 20 % експорту країни. Також добуваютьсямідь (3 % експорту),золото,срібло,цинк,марганець,уран ісірка. Експорт аргентинських мінералів на 2006 рік склав 2,65 млрд доларів[35].
У структурі посівних площ Аргентини провідне місце займають посіви зернових культур, серед яких головніпшениця (16-е місце у світі[38]) ікукурудза (8-е місце у світі[38]). Також вирощуютьячмінь (20-е місце у світі[39]), є посівигречки ізернобобових.
Важливе місце в структурі посівів займають технічні культури, передусім, посівибавовни (13-е місце у світі[40]),соняшнику (3-є місце у світі[41]),сої (2-е місце у світі),сорго (5-е місце у світі[42]) на півночі вирощуютьчай (8-е місце у світі[43]), у центральних районах —цукрові буряки, є посівильону-довгунця (10-е місце у світі[39]),цукрової тростини (9-е місце у світі)[39]. В Аргентині добре розвинене садівництво (за зборомлимонів — 3-є місце у світі,винограду — 2-е місце у Південній Америці,слива — 14-е місце у світі[39],абрикоси — 24-е місце у світі[39],яблуко — 11-е місце у світі[38]), на півночі —виноградарство (5-е місце у світі за виробництвом вина[44]), у приміських зонах великих міст —овочівництво (8-е місце у світі за виробництвомчаснику[39], 4-е за виробництвомартишоку[39], 21-е за виробництвомцибулі[39], 29-е за виробництвомтоматів[38]).
В структурі тваринництва провідною галуззю є вирощуваннявеликої рогатої худоби, переважає м'ясна спеціалізація. Скотарство сконцентроване на північному сході Аргентини. Друга галузь — цевівчарство, має м'ясо-вовняний напрямок спеціалізації і розвивається в північно-західних, західних та південних районах країни. Місцеве значення маєптахівництво ісвинарство, розвивається такожконярство, на узбережжі відносно добре розвивається риболовля (22-е місце у світі[45]) і здійснюється формування рибного та рибоконсервного комплексу.
Аргентина має більш як 600 тисяч км асфальтованих шляхів у межах міст і 37 тисяч км поза їх межами. У країні налічується понад 8 млн автомобілів[46].
Істотну роль відіграє водний транспорт — більша частина імпорту потрапляє в Аргентину водним шляхом. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібнихпортів.Одним з найбільших портів Латинської Америки залишаєтьсяБуенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти:Росаріо,Ла-Плата.ЕстуарійЛа-Плата і річкиПарана,Уругвай іПарагвай, що впадають у нього, утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю близько 11 000 км[47].
Всі провінції Аргентини пов'язані мережеюзалізниць, загальна протяжність яких становить 31,9 тис. км[48], ще 10 тис. км не використовуються. 1990 року залізниці було приватизовано, після чого вони використовуються майже виключно для вантажних перевезень.
Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно державною авіакомпанією«Aerolíneas Argentinas»[49]. Основний центр повітряного сполучення — столиця країни[50].
Розміщення населення дуже нерівномірне. Найгустіше заселені райони, що прилягають до гирлаЛа-Плати. В західних і південних районах Аргентини проживає незначна кількість населення. Частка міського населення становить 89,3 %[51].
Найбільші міста (в тис. жителів за переписом 2010 року):
Основне населення — аргентинці — нащадки іспанських колонізаторів 16—18 ст. Подальший приріст населення йшов значною мірою через імміграцію зІспанії,Італії,Франції,Польщі, ЗахідноїУкраїни та ін. Корінне населення —індіанці — майже повністю винищене колонізаторами абоасимільоване. В Аргентині налічується 20—30 тис. індіанців (гуарані,кечуа,араукани) та близько 400 тис.метисів. Згідно з даними перепису 2001 року в Аргентині постійно проживає більш як 1,5 млн іноземних громадян (4,2 % населення), здебільшого цепарагвайці,італійці,іспанці,болівійці ічилійці.
Іспанська мова, а точніше їїдіалект (ісп.rioplatense), є єдиною мовою, яка використовується в органах державного управління та діловодства, у державних закладах освіти, науки, культури, зв'язку тощо, хоча законодавчо її статус як державної мови жодним чином не закріплено. Місцеве значення мають мовикечуа,ґуарані,мапудунґун, а такожваллійська, які отримали статус офіційних в окремих провінціях[57].
Католицька церква в Аргентині має особливе юридичне положення і підтримку держави.
Згідно з опитуванням 2023 року 48 % аргентинців вважають себекатоликами, 10 % єпротестантами, 5 % опитаних складають віряни інших християнських деномінацій (свідки Єгови,мормони тощо), 5 % сповідують інші релігії, решта не сповідують жодної релігії[58].
Згідно з переписом 2010 року рівень грамотності в Аргентині складає 98,1 %. За законом № 26.075 на фінансування освіти в Аргентині має виділятися не менше 6 %ВВП країни[62].
Система освіти має 4 рівні:
дошкільна (ісп.Inicial) для дітей віком від 45 днів до 5 років:
ясла (ісп.Jardines Maternales) для дітей від 45 днів до 2 років
дитячі садки (ісп.Jardines de Infantes) для дітей віком 3—5 років
початкова (ісп.Primaria) для дітей віком від 6—12 років
середня (ісп.Secundaria) для дітей, які закінчили курс початкової освіти, триває 6 років:
базова (3 роки)
орієнтована (3 роки) має різні спеціалізації, які учень може обирати
вищі професійно-технічні і педагогічні навчальні заклади
Від 2014 року в Аргентині офіційно проголошено загальну обов'язкову освіту для дітей віком від 4 років сумарною тривалістю 14 років (останні два роки дошкільної освіти, початкова і середня)[63].Навчальний рік триває з березня по грудень з тижнем канікул у липні[64]. Існує обов'язкова шкільна форма у вигляді білого халата. Оцінювання здійснюється за 10-бальною шкалою.
За формою власності освіта в Аргентині буває державною (безкоштовною) і приватною (платною). Близько 70 % дітей навчаються у державних школах.
Найбільша бібліотека —Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). В столиці є наукові установи і товариства — Академія літератури, Національна академія права та ін.
Проблемами здоров'я населення опікується Міністерство здоров'я. На охорону здоров'я витрачається 8,9 % ВВП. На тисячу жителів країни налічується 3,01 медика. Найбільшої шкоди населенню завдаютьхвороба Шагаса,СНІД татуберкульоз.
Культура Аргентини характеризується різноманітністю завдякимультикультуралізму та мультиетнічності населення цієї країни, складеного переважно зпереселенців з багатьох країн світу, а також місцевихіндіанців. Аргентинська культура є тривкимсинкретизмом форм вираження думки, характерних для суспільств різних світоглядів, які об'єднуючись, хоча й не без конфліктів, утворюють подвійне відчуття приналежності до культури Європи і Латинської Америки.
Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мистецтві. ЗXVI століття під впливом завойовників створюється новаархітектура в традиціях іспанськогобароко (собор уКордові,XVIII століття). В XVIII—XIX століттях поширюються впливи архітектурикласицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі,1804), потім пишної. В другій половині XIX століття в архітектурі Аргентини запанувалаеклектика, з початку XX століття —конструктивізм. З кінця XIX століття в Буенос-Айресі зводяться багатоповерхові будинки в стилімодерн. З1950-х років розквітає будівництвохмарочосів, що породжує нову течію в архітектурі —бруталізм (архітекториА. Вірасоро,А. Вільямс,X. Дельпіні).
Мистецтво стародавнього населення Аргентини —індіанців — проявилося лише ворнаментахпобутових і культових предметів.
ЗXVI століття, після завоювання країниіспанцями, аргентинське мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії, розвивалося переважнорелігійне мистецтво, у якому часто традиційні християнські сюжети поєднувалися з віруваннями місцевих жителів. УXVII — на початкуXVIII століття вархітектурі,скульптурі іживописі пануєбароко, наприкінці XVIII — на початкуXIX століття його змінюєкласицизм. Внаслідок відкриття кордонів і значноїімміграції в Аргентину у XIX столітті її мистецтво зазнало сильного впливу мистецьких течій з інших країн.
Сучасний живопис Аргентини виник у1910-х роках, зазнаючи впливуімпресіонізму. Визначними художникамиXX століття Аргентини ємонументалістиЛ. Спілімберго таХ.-К. Кастаньїно, що присвятили свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчістьА. Берні. Головними мистецькими угрупованнями XX століття були групи «Боедо» і «Флорида». Група «Боедо» об'єднувала головним чиномграфіків, які в своїх творах порушували соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла національна скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі таX. Фіораванті. В сучасному мистецтві Аргентини сильні такожформалістичні напрями, тенденції нової образності,поп-арту, неосюрреалізму, гіперреалізму, системного мистецтва, неоабстракціонізму, кінетизму.
Найбільш знаним породженням аргентинської музики єтанго, що значно вплинуло на розвиток музики в Аргентині та поза її межами. Найвідомішими музикантами у цьому жанрі вважаютьКарлоса Гарделя йАстора П'яццолу.
Фольклор є типовішим для провінції країни. Його головними виконавцями вважаютьсяМерседес Соса, Орасіо Гварані, Los Nocheros, Соледад[69]. Музичні стилі куартето (ісп.el cuarteto) і кумбія (ісп.la cumbia) народилися в провінціїКордова, і теж зайняли належну їм нішу у просторі національної музики.
Аргентинська література — одна з найрозвиненіших та найвпливовіших на Латиноамериканському континенті. Історія літератури в Аргентині — це процес розвитку від іспанських коренів, релігійного та описового жанру через пошук форм національного самовираження літературигаучо до сучасних мистецьких течій, який дав світу творців світового рівня. Найвідомішими аргентинськими письменниками єХорхе Луїс Борхес,Хуліо Кортасар,Леопольдо Лугонес,Ернесто Сабато,Томас Елой Мартінес тощо.
Перший фільм в Аргентині був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргентинської кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисерУго дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Аргентинські стрічки двічі здобувалиОскара: у 1985«Офіційна версія» (ісп.La historia oficial) та у 2009«Таємниця в його очах» (ісп.El secreto de sus ojos). Стрічка«XXY» (2007) здобула Гран-пріКаннського кінофестивалю. Аргентинські фільми також здобували численні нагороди на багатьох кінофестивалях, зокрема премії«Гойя» та призиБерлінського кінофестивалю.
Аргентина також відома своїми телесеріалами, деякі з яких йшли на екранах України, зокрема, телесеріалиБуремний шлях іФлорісьєнта.
Відомі аргентинські кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо,Т. Мерельйо, Л. Сандріні та ін.
Аргентинське кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани переважно продукціюГоллівуда.
Основу аргентинської кухні складають страви зяловичини івино, а також продукти, які є відносно дешевими у цій країні. Кухня Аргентини формувалася під впливом традицій доколумбових цивілізацій, а потім європейських мігрантів, переважноіталійців таіспанців. Типовими аргентинськими стравами і напоями є:
Головні телеканали Аргентини: Canal Trece, América TV,Telefe, Canal 9, а також державний TV Pública. Також у країні є широкий вибіркабельного телебачення.
В Аргентині видається понад 200газет, 156 з яких — у Буенос-Айресі. Найвідоміші з них«Кларін» і«Ла Насьйон». Також відомі «Página/12», «Perfil», «Tiempo Argentino», «Crónica» (Буенос-Айрес), «Los Andes» (Мендоса), «La Capital» (Мар-дель-Плата), «La Capital» (Росаріо), «El Día» (Ла-Плата), «La Gaceta» (Сан-Мігель-де-Тукуман), «La Nueva Provincia» (Баїя-Бланка), «Cuyo» (Сан-Хуан) і «La Voz del Interior» (Кордова).
Радіостанції Аргентини належать в основному трьом компаніям: «Ель Мундо», «Бельграно» і «Сплендід». В Аргентині налічується близько 1500 радіостанцій, з яких 260 ведуть мовлення у діапазоніAM і 1150 — у діапазоніFM[50].
На березень 2008 року в Аргентині налічувалось 7 млнперсональних комп'ютерів. На початок 2010 року доступ до мережіІнтернет мали 64,4 %[70] населення (26 млн користувачів). На грудень 2010 року 4,5 користувачів мали доступ доширокосмугового інтернету[71]. У межах національного домену (.ar) на серпень 2008 зареєстровано 1 700 000сайтів[72].
Телефонна мережа була приватизована 1990 року компаніями «Telefónica» і «Telecom Argentina». У країні налічується 8,9 млн стаціонарних та 50,4 млнмобільних телефонів[73]
Пошта надає свої послуги по всій країні і перебуває частково у приватній власності. Головним постачальником поштових послуг є компанія«Correo Argentino».
Найпопулярнішим видомспорту в Аргентині єфутбол[74].Збірна Аргентини з футболу здобула 26 великих міжнародних титулів[75] в тому числі триКубки світу з футболу, дві золоті олімпійські медалі і чотирнадцятьКубків Америки з футболу[76]. В країні 331 811 зареєстрованихфутболістів[77], і їх кількість збільшується завдяки участі дівчат і жінок в цьому виді спорту, які організували свій власний національний чемпіонат з 1991 року та зуміли заволодіти південноамериканським кубком чемпіонів у2006 році. А понад 1000 аргентинських гравців (чоловіків) грають за кордоном, переважно в європейських футбольних лігах[78].
Аргентинська футбольна асоціація (ісп.AFA) була утворена в1893 році і є найстарішою національною футбольною структурою у світі. А футбольний турнір (чемпіонат) в Аргентині розпочався в1891 році і став третім у футбольній історії, післяАнглії таНідерландів.AFA сьогодні налічує 3 377 футбольних клубів[79], в тому числі, 20 в елітному дивізіоні, який з 1931 року перейшов на професійні рейки. Найпопулярніші футбольні клуби країни —«Рівер Плейт» з 33 титулами і«Бока Хуніорс» з 24 чемпіонськими титулами[80]. Легендами світового футболу є аргентинціДієго Марадона таЛіонель Мессі. З 2000-х років в країні набули популярності ще й футзал і пляжний футбол.
Серед інших видів спорту, що культивуються в Аргентині —хокей на траві (особливо серед жінок),теніс,автоперегони,бокс,волейбол,поло ігольф. Автоперегони займають важливе місце в симпатіях аргентинців, в першу чергу, завдякиХуану Мануель Фанхіо — видатного спортсмена в цьому виді спорту, який здобував у 1950-х роках, п'ять світових титулів уФормулі 1.Кінні перегони мають своїх прихильників також, аЗбірна команда Аргентини з поло добивалася значних міжнародних успіхів, принісши дві золоті медалі вОлімпійських іграх країні та численні нагороди на світових кінно-спортивних форумах.
У світі відома й аргентинська школабоксу, що дала близько 30 успішних боксерів. НайпомітнішийКарлос Монсон, який панував в середній вазі між 1970 — 1977 роках, а загалом,боксери на Олімпійських іграх здобули 7 золотих медалей, 7 срібних і 10 бронзових.
У 2006 на туристичну галузь Аргентини припадало 7,41 % ВВП. Згідно з данимиВсесвітньої туристичної організації у 2010 році країну відвідало 5,17 млн іноземних туристів, що принесли 3,3 мільйона доларів до державної казни[81]. Аргентиною є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії).
Важливе значення розвитку українсько-аргентинських відносин для обох країн зумовлене рядом історичних факторів. Аргентина першою серед країнЛатинської Америки 5 грудня 1991 року визнала незалежністьУкраїни[82] і першою в регіоні встановила з нею дипломатичні відносини 6 січня 1992 року[83]. Аргентина також була першою країною у світі, яка визналаУкраїнську Народну Республіку і встановила з нею дипломатичні відносини у лютому 1921 року[84]. З березня 1993 року уБуенос-Айресі діє Посольство України, а з травня 1993 року вКиєві — відповідно аргентинське посольство. В Аргентині постійно проживає сьома за чисельністюукраїнська діаспора у світі, яка налічує понад 300 тисяч осіб[83][85]. Україна й Аргентина мають давні зв'язки, які, зважаючи на потребу зміцнення позицій України на міжнародній арені і впливовість Аргентини, а також взаємодоповнювальний характер їхніх економік, є пріоритетним напрямком розвитку зовнішньої політики обох країн. Історичний досвід Аргентини у становленні національної економіки і утвердженні її як суб'єкта міжнародних відносин багато в чому може стати корисним у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу.
Еміграція українців в Аргентину почалася з кінцяXIX ст. У 1904—05 рр. зБразилії в Аргентину переселилося близько 5 тис. вихідців зЧернігівщини. Особливо великий потік еміґрантів був у 1924—32 роках ізГаличини,Волині,Полісся,Буковини,Закарпаття. Українці селилися переважно на незаселених лісистих землях двох північних провінцій —Місьйонесу іЧако, де вони становили більшість сільського населення. Основне заняття українців у провінції Чако було вирощуваннябавовнику, в Місьйонес —тютюну і чаю. У провінціїМендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалисявиноградарством,садівництвом,городництвом. Багато українських родин у степових провінціях Аргентини займалисяхліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствахБуенос-Айреса та його передмість.
↑Архівована копія(PDF).Архів(PDF) оригіналу за 13 червня 2004. Процитовано 13 червня 2004.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑абвАрхівована копія. Архіворигіналу за 10 травня 2021. Процитовано 10 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Стаття 35 Конституції Аргентини дає однакове визнання назвам «Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плата», «Аргентинська республіка» та «Конфедерація Аргентини» та використовує «Аргентинська нація» при прийнятті та введенні в дію законів.
↑Huntington 2000, p. 6;Nierop 2001, p. 61: "Secondary regional powers in Huntington's view (Huntington, 2000, p. 6) include Great Britain, Ukraine, Japan, South Korea, Pakistan, Saudi Arabia and Argentina.";Lake 2009, p. 55: "The US has created a foundation upon which the regional powers, especially Argentina and Brazil, can develop their own rules for further managing regional relations.";Papadopoulos 2010, p. 283: "The driving force behind the adoption of the MERCOSUR agreement was similar to that of the establishment of the EU: the hope of limiting the possibilities of traditional military hostility between the major regional powers, Brazil and Argentina.";Malamud 2011, p. 9: "Though not a surprise, the position of Argentina, Brazil's main regional partner, as the staunchest opponent of its main international ambition [to win a permanent seat on the UN Security Council] dealt a heavy blow to Brazil's image as a regional leader.";Boughton 2012, p. 101: "When the U.S. Treasury organized the next round of finance meetings, it included several non-APEC members, including all the European members of the G7, the Latin American powers Argentina and Brazil, and such other emerging markets as India, Poland, and South Africa."
↑Morris 1988, p. 63: "Argentina has been the leading military and economic power in the Southern Cone in the Twentieth Century.";Adler & Greve 2009, p. 78: "The southern cone of South America, including Argentina and Brazil, the two regional powers, has recently become a pluralistic security community.";Ruiz-Dana et al. 2009, p. 18: "[...] notably by linking the Southern Cone's rival regional powers, Brazil and Argentina."
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 4 червня 2011. Процитовано 27 лютого 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с. (с. 31—33)
↑Географический атлас / Отв ред. Л. Н. Колосова, В. С. Чудинова. — 4 изд. —М. : ГУГК, 1983. — 236 с. (с. 45)
↑Природа Мира. Почвы / Лобова Е. В., Хабаров А. В. — М. : Мысль, 1983. — 303 с. (с. 192—210)
↑Levene 1948, p. 11: "[After the Viceroyalty became] a new period that commenced with the revolution of 1810, whose plan consisted in declaring the independence of a nation, thus turning the legal bond of vassalage into one of citizenship as a component of sovereignty and, in addition, organizing the democratic republic.";Sánchez Viamonte 1948, pp. 196–97: "The Argentine nation was a unity in colonial times, during the Viceroyalty, and remained so after the revolution of May 1810. [...] The provinces never acted as independent sovereign states, but as entities created within the nation and as integral parts of it, incidentally affected by internal conflicts.";Vanossi 1964, p. 11: "[The Argentine nationality is a] unique national entity, successor to the Viceroyalty, which, after undergoing a long period of anarchy and disorganization, adopted a decentralized form in 1853–1860 under the Constitution."
↑Departamento de Derecho y Ciencias Políticas de laUniversidad Nacional de La Matanza (14 листопада 2011).Historias de inmigrantes italianos en Argentina (Spanish) . infouniversidades.siu.edu.ar. Архіворигіналу за 26 грудня 2021. Процитовано 16 серпня 2020.Se estima que en la actualidad, el 90% de la población argentina tiene alguna ascendencia europea y que al menos 25 millones están relacionados con algún inmigrante de Italia.
↑Becoming a serious country.The Economist. London. 3 червня 2004.Архів оригіналу за 20 березня 2014.Argentina is thus not a "developing country". Uniquely, it achieved development and then lost it again.
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 10 липня 2008. Процитовано 29 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 8 липня 2008. Процитовано 29 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 13 червня 2011. Процитовано 4 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑абАрхівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 13 листопада 2010. Процитовано 23 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 25 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 30 травня 2016. Процитовано 28 травня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 20 травня 2021. Процитовано 10 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑абАрхівована копія. Архіворигіналу за 10 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 15 січня 2018. Процитовано 14 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 24 листопада 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 28 липня 2011. Процитовано 28 липня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 13 травня 2009. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑абАрхівована копія. Архіворигіналу за 23 липня 2013. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 11 червня 2008. Процитовано 26 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 20 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 20 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 22 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑абАрхівована копія. Архіворигіналу за 8 жовтня 2015. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 17 квітня 2012. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 23 липня 2011. Процитовано 4 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 25 листопада 2018. Процитовано 31 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 25 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 31 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 14 липня 2011. Процитовано 19 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 26 червня 2011. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 14 листопада 2009. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 6 листопада 2020. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 6 липня 2011. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Губарчук П. Українці в Аргентіні. «Жовтень», 1956, № 12 і «Волинь», 1957, № 3;
Дмитерко Л. Там, де сяє Південний Хрест. К., 1957;
(2008—2009) Guía Turística Argentina. Buenos Aires: Automóvil Club Argentino.
Abad de Santillán, Diego (1965).Historia Argentina. Buenos Aires: TEA (Tipográfica Editora Argentina).
María Alonso, Roberto Elisalde, Enrique Vázquez (1994):Historia Argentina y el Mundo Contemporáneo. Buenos Aires: Editorial
Gerchunoff, Pablo; Llach, Lucas (1998):El ciclo de la ilusión y el desencanto: un siglo de políticas económicas argentinas. Buenos Aires: Ariel.ISBN 950-9122-57-2.
Luna, Félix (1994):Breve historia de los argentinos. Buenos Aires: Planeta / Espejo de la Argentina. 950—742-415-6.
Benson, Phillip; Möginger, Robert (Bearb.):Polyglott Apa Guide, Argentinien, Verlag: Langenscheidt, München: 2000,ISBN 3-8268-2468-7
Bodemer, Klaus / Pagni, Andrea / Waldmann, Peter (Hrsg.):Argentinien heute. Politik. Wirtschaft. Kultur., Frankfurt a. M. 2003,ISBN 3-89354-588-3
Nueva Historia Argentina. TomoI -II, Bs. As., Editorial Sudamericana, 2000.
.svg)
.PNG)
.PNG)
.PNG)
.PNG)
.PNG)
.PNG)
.PNG)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
