Антіо́хія (в деяких джерелахАнтиохія[2][3]),Антіо́хія на Оро́нті,Антіо́хія Сирі́йська,Антіо́хія бі́ля Да́фне (грец.Ἀντιόχεια), у часи правлінняЮстиніана названа такожТеополь (Боже місто) — стародавнястолицяелліністичного царстваСелевкідів, заснована в 300 до н. е.діадохомСелевком Нікатором у пам'ять про свого батька Антіоха. Згодом столиця римської провінціїСирія, резиденція ряду імператорів. У ІІ–ІІІ століттях тут існувала найчисленніша християнська громада у світі.
Природні умови на час початку будівництва та існування міста у античний період, дещо відрізнялись він тих, які склались у наступні епохи під впливом ряду факторів. Ряд землетрусів у пізньоантичний час змінили ширину та місце протікання річкиОронт, потоки дощової води, що стікали із схилів гори Сільпіус, намили високий шар землі у прирічкових кварталах[4], приблизно до 1970 року було завершено роботи із висушення Антіохійського озера, розташованого на північ від міста[5].
Місто розташовувалось в долині шириною близько 13 кілометрів, між двома гірськими пасмами, які тягнуться із північного сходу на південний захід, біля самого підніжжя південного пасма. В античні часи гірські узвишшя були покриті рідко посадженими деревами, а долина, щонайменше частково, вкрита лісом[6][7]. На південь від Антіохії знаходилось узгір'я Дафне вкритеводоспадами та потоками чистої води, що, згодом, за допомогою акведука доставлялась у місто забезпечуючи його чистою питною водою. Північніше від міста знаходилось прісне мілководне Антіохійське озеро, звідки у місто доставлялась прісноводна риба, яку споживали, передовсім бідні прошарки населення. За 23 кілометри на південний захід від Антіохії проходило узбережжяСередземного моря з портом Селевкія Перея. Звідси до міста доставляли товари і морську рибу, котру споживали більш заможні мешканці. В античні часи річка Оронт, що впадала у море, була ширшою і глибшою та судноплавною до самого міста[8][9]. Досить розлогий опис природного розташування міста дає уродженець Антіохії, відомий софіст та ритор пізньої античностіЛібаній. Він описує родючість ґрунтів навколо Антіохії (які він вважає кращими за Сицилійські), що дозволяли вирощувати злаки навіть на схилах гір, а також збирати багаті урожаї винограду, та торгувати великою кількістю якісного вина[10].
