Антон Веберн був сином гірського інженера Карла фон Веберна, що служив чиновником вміністерстві сільського господарства. Мати Веберна Амалія (вроджена Гер), дочка м'ясникацікавилася мистецтвом і була піаністкою-любителькою. У юності Антон жив уВідні таГраці, відвідував гімназію вКлагенфурте (Каринтія). З 1895 став серйозно займатися музикою. Д-р Едвін Комауер навчав його грі на фортепіано і віолончелі.
Закінчивши гімназію у 1902 році, Веберн поступив у Віденський університет, де вивчав філософію, а також музикологію у класіГвідо Адлера . У 1906 році завершує університетські студії, отримавши науковий ступінь доктора філософії за дослідження збірника духовних творів Генріха Ізаака «Choralis Constantinus» (1550—1555). Ще під час навчання в університеті (1904), Веберн знайомиться зАрнольдом Шенберґом, і входить у гурток його учнів із композиції. Незабаром, завдяки Веберну, до цих занять долучаєтьсяАльбан Берг. Їхтріумвірат увійшов до історії музики під назвою«Нової віденської школи», і сам Веберн вважав, що Шенберґ — голова, а він і Берг — крила Шенберґа.
З 1906 року Веберн працював оперним і симфонічним диригентом у містах Австрії і Німеччини, а також уПразі. У рокиПершої світової війни (1915) був мобілізований до армії, проте через поганий зір був звільнений наступного року. Після війни активно працював диригентом в організованому Шенбергом Товаристві закритих концертів (1918—1922), також керував багатьма аматорськими робітничими оркестрами та хорами, з якими провадив величезну роботу (про це свідчить, зокрема виконання таких творів, якДев’ята симфонія Бетховена,Восьма симфонія Малера). З 1927 року був диригентом оркестру Віденського радіо, з яким Веберн на запрошення лондонського оркеструBBC гастролював у Великій Британії.
Життя Веберна обірвалося трагічно незабаром після закінчення війни вМіттерзіллі, зайнятому тоді американськими військами. 15 вересня 1945 близько 10 години вечора, вийшовши з будинку свого зятя Маттеля, щоб викурити дорогу американську сигару, отриману в подарунок від зятя, Веберн був застрелений із пістолета трьома пострілами в упор солдатом (кухарем) американської армії, що помилково прийняв спалах сірника, запаленого Веберном, за щось інше. Кухар виправдався тим, що стріляв з метою самооборони, будучи у збудженому (а точніше, нетверезому) стані. Вдові Веберна Вільгельміне довелося доводити американським властям у письмовій формі, що її чоловік за станом здоров'я і за своїми принципами «не міг нападати на кого-небудь, особливо на солдата».
Веберн виховав безліч учнів. Один із них, Пилип Гершковіч, в перебігу багатьох років (1941—1999) жив у Радянському Союзі, ведучи активну педагогічну діяльність.
Учень і послідовник творця т. з.«атональної» школиАрнольда Шенберґа, Веберн довів її принципи до крайніх форм виразу. Він використовував у своїх творахдодекафонічну ісерійну техніку. Для його музики характерні гранична афористичність, стислість, лаконізм, економія і концентрація музичних виразних засобів, а також строгість, піднесеність та ірреальність музичних образів. Гранична звукова рафінованість поєднується в музиці Веберна з жорсткою конструктивною схемою і абстрактністю мислення.
Він автор симфонічних, камерно-інструментальних, вокальних і хорових творів, з яких тільки 31 помічені номерами opus’ів. Він також автор літературних праць, поезії, драми «Мертвий» (1913) музичних досліджень і статей, аналізів власної музики, циклу бесід «Шлях до нової музики», виданого посмертно в 1960, і т. д.
Холопов Ю. Н. Антон Веберн. Жизнь и творчество [Т. 1] [1973] — М.: Советский композитор, 1984; Berlin, 1989 (на нем. яз.); Milano,1990 (на итал. яз.). Соавтор — Валентина Холопова.
Холопов Ю. Н. Музыка Веберна [Т. 2] [1975] М.: Композитор, 1999. Соавтор Валентина Холопова.
Антон Веберн:Лекции о музыке, письма, Пер. В. Г. Шнитке. — Москва, «Музыка», 1975.
Денисов Едісон Васильович: Додекафония и проблемы современной композиторской техники. // Музыка и современность. Вып. 6 — М., 1969. с. 478—525.
Кудряшов О. Характерные особенности техники и формы ранних произведений Веберна. // Проблемы музыкальной науки. Вып. 2. — М., 1973.
Moldenhauer, Hans (1961). The Death of Anton Webern. — New York: Philosophical Library.
Tsang, Lee (2002). The Atonal Music of Anton Webern (1998) by Allen Forte. // ЖурналMusic Analysis, 21/III (October), 417-27.
Reich W., A. Webern. Weg und Gestalt, Z., 1961.
Kolneder W., A. Webern. Einführung in Werk und Stil. — Rodenkirchen, 1961.
_1927_%25C2%25A9_Georg_Fayer_(1891%25E2%2580%25931950)_OeNB_10450290.png)
