Сторінка не перевірена
Антино́мія (грец.αντινομιαпроти закону/правила) — термінлогіки таепістемології, що означаєпарадокс або нерозв'язну суперечність. Антиномія є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом). Поняття антиномії зустрічається вантичній філософії і середньовічнійсхоластиці.
Іммануїл Кант вважав, що коли розум виходить за межі можливогодосвіду, він часто стикатиметься із різноманітними антиноміями, тобто робитиме однаково раціональні, але взаємно суперечливі висновки. Раціональне мислення нездатне у цьому випадку встановити істину, оскільки тут воно виходитиме поза межі можливого досвіду та стаєтрансцендентним. Наприклад, Кант вважав що можливе судження, яке бере за основу припущення, що Всесвіт має початок у часі та приходить до висновку, що він існував вічно, та навпаки. Ця ідея була складовою частиною Кантової критичної програми спрямованої на встановлення межнаукового тафілософського пізнання.
Часом наводиться точка зору, що антиномії не свідчать про обмеженість можливостей логічного судження. Оскільки висновок про те, що антиномії свідчать про обмеженість логічного судження, є логічним судженням, то будь-яке обмеження на істинність логічного судження передбачає обмеження на висновок про обмеження можливостей логічного судження (що єаргументацією по самопосиланню). Коротко, ця точка зору стверджує що антиномії єсамо-ізольованим явищем, наче окремі розриви у тканині логіки та нездатні поставити під сумнів нічого окрім самих себе.
Така безтурботна позиція є несумісною ізпринципом вибуху. Уматематичній логіці, антиномії є ґарантовано несамо-ізольованими, та, як правило вважаються катастрофою для формальної системи, у якій вони постають (наприклад,парадокс Рассела для працьФреґе).
Марксистська філософія вважає, що антиномія виражає не безсилля розуму, а відображає в мисленні діалектичну суперечність реального світу.
| Галузі |
| ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Основи | |||||
| Списки |
| ||||
