Прихід Аменемхета до влади було передбачено у так званому «Пророцтві Неферті». У тому тексті, що ніби належить до добиСтародавнього царства, жрець Неферті, мудрець родом зГеліополя, служитель богиніБаст радив фараонуСнофру покласти край засиллю іноземців у Єгипті, що допоможе попередити заколот, який, утім, буде придушений завдяки царю-відновнику Амені (скорочене ім'я засновника XII династії Аменемхета I), який мав прийти з півдня.
Єгиптологи вважають, що Аменемхет I походив зі звичайної родини. Написи зКарнака повідомляють про «батька бога» Сенусерта («богом» називали чинного фараона), як про батька Аменемхета I; однак нічого не повідомляють ані про його походження, ані про його майновий стан. У «Пророцтві Неферті» мати Аменемхета Нофрет названа «жінкою зТа-сеті» (IномВерхнього Єгипту), можливо, вона була навітьнубійкою, бо у пророцтві вона названа тією, яка прийшла з півдня.
Ім'я Аменемхета («Амон попереду» або«Амон на чолі») каже про відданість богуАмону, до того часу незначному богу невідомого походження, який, імовірно, затвердився в областіФів приблизно за часів XI династії, й до моменту приходу до влади Аменемхета витіснивМонту, верховного бога Фів. Таким чином можна дійти висновку, що Аменемхет походив зВерхнього Єгипту. Аменемхет прийняв додатковий титул «Уехем-месует» («Той, хто повторюється народженнями» або«Той, хто повторюється у нащадках»), передбачаючи, що він був родоначальником нової династії. Але в той же час Аменемхет I, імовірно, мав родинні зв'язки з XI династією. Принаймні, члени XII династії вважалиАнтефа II Великого за свого пращура.
Серед істориків немає єдиної думки щодо приходу Аменемхета до влади. Можливо, візирМентухотепа IV, останнього царяXI династії, який мав ім'я Аменемхет, і фараон Аменемхет I були однією й тією ж особою. Кам'яна плита, знайдена поблизу зКаїром (у Лішті), містить імена як Ментухотепа IV так і Аменемхета I, з чого випливає, що Аменемхет міг бути співправителем в останні роки правління Ментухотепа IV.
З іншого боку, існують дані про те, що Аменемхет I зайняв престол не без боротьби; принаймні було подолано двох претендентів. З напису його сподвижникаХнумхотепа, який надалі ставномархомXVI ному Верхнього Єгипту, відомо, що йому довелось когось«вигнати з Єгипту» й мати справу з неграми та азіатами. Один з претендентів на престол, Сегерсенті, походив з Нубії. Він мав підтримку південних царств, переховувався в Нубії, тому Аменемхет був змушений відрядити Хнумхотепа з його флотом вверхНілом доЕлефантини, намагаючись виявити заколотників. Не виключено, що Сегерсенті був родичем Аменемхета чи виховувався разом із ним. Свого сподвижника Хнумхотепа I Аменемхет зробив номархом у відокремленому з цією метою номіМахедж.
Аменемхет, з одного боку, спирався на знать, а з іншого — успішно боровся зсепаратизмомномархів, явно замінював правителів на місцях: в Елефантині, Ассіуті, Кусаї тощо.
Внутрішня політика Аменемхета була спрямована на послаблення влади місцевих правителів, які за часівПершого перехідного періоду керували своїми територіями, ймовірно, з необмеженими повноваженнями. Й лише тих вельмож, які присягнули на вірність засновнику нової династії, він усіляко возвеличував.
Бажаючи позбавитись впливу фіванських жерців, які підтримали нового фараона у його боротьбі за трон, а також для того, щоб перебувати поближче до азійських кордонів, Аменемхет I переніс столицю зФів до нового міста, яке було засновано на південь від старої столиці,Мемфіса, десь поряд ізФаюмською оазою. Фараон обрав таке місце, де він легко міг контролювати якВерхній, так іНижній Єгипет. Назвав він своє місто — Іті-тауї («Той, що захопив обидві землі»). Факт, що він не повернувся просто до Мемфіса, а навмисне обрав нову ділянку для своєї столиці, вказує на те, що він бажав дистанціюватись від раніше встановлених центрів влади, не бажаючи возвеличити жодного з них.
Місцезнаходження того міста нині не встановлено, але воно, безумовно, розташовувалось десь поряд зпірамідою Аменемхета в Лішті. Судячи з ієрогліфа квадратної фортеці із зубчастими стінами, що завжди супроводжує ієрогліфічне написання назви нової столиці, вона була сильною фортецею, свого роду військовим центром країни. Аменемхет щедро прикрасив місто та збудував там палац.
Найважливішим діянням Аменемхета було запровадження практики співправителів. Оскільки серед наближених до нього посадових осіб виникла змова, яка зайшла настільки далеко, що на особу царя було скоєно збройний напад вночі у його спальні, тож фараон був змушений витримати сутичку з нападниками.
Невдовзі після того випадку Аменемхет призначив свого синаСенусерта I співправителем (20-й рік правління Аменемхета). Вони поділяли трон упродовж 10 років, до самої смерті Аменемхета.
Такий звичай продовжували зберігати упродовж всього правління XII династії. Аменемхет спробував передати сину навички мистецтва бути царем у так званому «Повчанні Аменемхета», в чому мав значні успіхи. Сенусерт I став одним з найвеличніших правителів Єгипту.
Багато написів та свідчень з папірусів підтверджують той факт, що цар Аменемхет I був войовничим правителем. Значну увагу він приділяв війні з азійськими племенами на північно-східному кордоні Єгипту. Він відтіснивбедуїнів відДельти й посилив там кордон новою фортецею, що отримала назву «Стіни повелителя». Там було розміщено сильний гарнізон, щоб контролювати пересування між Єгиптом таАзією. Точне місцезнаходження та природа тих «Стін» не відомі, але вони згадуються й у «Пророцтві Неферті», і у «Сказанні про Сінухета», показуючи, що більш пізні покоління розглядали їх як одну з найважливіших особливостей правління Аменемхета.
Написи, датовані 24-м роком правління Аменемхета й 4-м роком правління Сенусерта, кажуть, що єгипетський полководець Нессумонту здійснив похід наСинайський півострів проти «жителів пустелі», племен херіуша й ментіу та «винищив їхнє житло». Про те, що фараон Аменемхет I виявляв цікавість до східної пустелі, свідчить стела з його іменем, знайдена на узбережжіЧервоного моря біля Джебель Зейт. Вже у той час там існувало тимчасове поселення єгиптян. Люди, які там проживали, видобували нафту й бітумну масу, залишки якої збереглись дотепер. Єгиптяни використовували ї у суднобудуванні та, можливо, під час здійснення ритуалів.
На 29-му році правління Аменемхета єгипетська армія провела переможний похід доНубії. Виходячи з напису, вирізаного на скелі при вході до ущелини Гіргагу, до якої веде дорога від Короско, єгиптяни розгромили область Вават та взяли там багату здобич і немало полонених. З інших написів відомо, що до країни Вават можна прибути не лише сушею, але й морем.
Наприкінці царювання Аменемхета його син Сенусерт здійснив великий похід доЛівії з метою угону худоби та взяття військовополонених.
За часів його правління посилився вплив культу богаАмона. Однак, незважаючи на відданість тому богу, Аменемхет не залишив по собі багато пам'ятників в області Фів. Хоча можливо, якесь святилище Амона у Фивах він і заснував, звідти походить його статуя з рожевого ассуанського граніту. Шануючи Амона, Аменемхет не забував і храмуПта уМемфісі.
Причини смерті Аменемхета I донині не відомі. Літературні пам'ятки вказують на те, що фараон реально остерігався убивства та, зрештою, ймовірно, став жертвою змови. Тим не менше, таку теорію приймають не всі єгиптологи.
Руїни піраміди Аменемхета IПлан комплексу піраміди Аменемхета I
Місцем свого поховання цар не обрав жоден з традиційних некрополівСтародавнього царства, а розмістив його у Лішті, на вході доФаюма, неподалік від нової столиці.Піраміда Аменемхета називалась Ка-нофер («Висока й гарна»). Вона мала основу близько 80 × 80 м й сягала у висоту близько 55 м. Нині вона сильно зруйнована та має лише 15 метрів заввишки. Піраміда була складена з невеликих неправильної форми каменів, зміцнених кам'яним каркасом із добре підігнаних блоків. Зсередини піраміда оздоблена вапняковими блоками, більшість з яких було взято з руїн Стародавнього Царства уГізі йАбусірі. Ззовні піраміда була оздоблена білим турським вапняком, який також було взято з більш давніх монументів.
Внутрішній устрій піраміди доволі простий, чим вона дещо відрізняється від стандарту Стародавнього царства. Вхід було розташовано, традиційно, в центрі північної сторони піраміди, на рівні землі. Коридор плавно спускався до вестибюля, розташованого в середині піраміди, нижче за рівень землі. Прохід туди було заблоковано величезними кам'яними блоками, що мали б перешкоджати розграбуванню могили. Від центральної палати вертикальна шахта веде до поховальної камери. Нині вона залита водою, що потрапила туди через якусь тріщину з Нілу.
Від заупокійного храму, розташованого на схід від піраміди на штучно створеній терасі, майже нічого не збереглось. Храм долини розкопано не було, оскільки він розташований нижче за рівень ґрунтових вод.
Комплекс оточували дві стіни: внутрішня — з вапнякових блоків — включала піраміду та заупокійний храм; зовнішню стіну було збудовано з цегли.
Wolfgang Kosack:Berliner Hefte zur ägyptischen Literatur 1 — 12: Teil I. 1 — 6/ Teil II. 7 — 12 (2 Bände). Paralleltexte in Hieroglyphen mit Einführungen und Übersetzung. Heft 9: Die Lehre des Königs Amenemhet I. an seinen Sohn. Verlag Christoph Brunner, Basel 2015.ISBN 978-3-906206-11-0.