У1946 році вНімеччині Рене бере участь у фронтовому театрі під керівництвомАндре Вуазена. В тому ж році він працює помічником режисера і режисером монтажу у фільмі«Париж 1900». Режисерським дебютом Алена Рене став короткометражний документальний фільм«Ван Гог» (1947). Фільм приніс режисеру міжнародне визнання: «Ван Гог» удостоївся преміїМКФ у Венеції та премії«Оскар» за найкращий короткометражний фільм. Протягом наступних десяти років він випускає декілька документальних фільмів, у тому числі про фабрику Пешіне.
Світову славнозвісність Ален Але отримав завдяки успішній співпраці з французькими письменниками школи «нового роману». Зокрема, у 1959 році на екрани вийшов його перший повнометражний фільм «Хіросіма, любов моя» за сценаріємМаргеріт Дюрас, а в 1961 році —«Торік в Марієнбаді», сценарій до якого написавАлен Роб-Грійє.
До переліку найвідоміших робіт Рене входять також знята за сценарієм Хорхе Семпруна стрічка «Війна закінчена» профранкістську Іспанію та фільм «Ставіскі», присвячений життю французького афериста Олександра Ставіського. Всього фільмографія режисера налічує близько 20 повнометражних стрічок.
Ален Рене помер увечері 1 березня 2014 року у 91-річному віці в колі сім'ї[2]. За два тижні до смерті на64-му Берлінському кінофестивалі була презентована остання робота Рене — «Кохати, пити і співати», відмічена на огляді премією Альфреда Бауера[3].
