Перші акче, викарбовані султаномОрханом I (між 1324 та 1360 рр), 1,15 г.
Акче́ (осман.آقچه,тур.Akçe, «білуватий») — дрібнасрібнамонета вОсманській імперії XIV — XIX століття, головна розрахункова грошова одиниця для торговельних операцій на території імперії та її сателітів[1]. Вперше викарбована другим османським султаномОрханом Газі в 1328-29 роках і продовжувала карбуватись до 1836 року. Відома в європейських джерелах, на українських землях, вМолдові та наБуковині XV—XVII століттях якаспр. Свої акче також карбуваликримські хани.
Акче султанаБязида II (1508 р.,Анкара) Аверс: "Султан Беязід бін Мехмед хан". Реверс:: "Аззе Насруху Дурібе Анкара року 886 (хіжри)".
Перші акче (вагою 1,2 г срібла 900-ї проби) викарбував у 1328—29 рокахсултанОрхан. Вага та проба акче постійно знижувалася — 1,028 г (1451—81), 0,737 г (1481–1512), 0,5 г (1574—95), 0,33 г (1603), 0,19—0,13 г (1687). У місцевих скарбах є монети 3 акче (пара) та 10 акче (онлук). 1512—77 40 акче прирівнювалися 1 курушу. В 1520—70 роках 50 акче дорівнювали 1 флорину. В 1687 році 120 акче = 40 пара = 1 курушу. Окрім турецьких акче, відомі білонні татарські акче XV—XVIII століть та мідні молдовськіІвана Воде Лютого (1572—74).
В XVI столітті вага кримського акче приблизно дорівнювала вазі турецького, а з 1725 року — 0,15 грам. Нааверсі розміщувалося ім'яхана, нареверсі —тамга (знак власності хана з його іменем і титуломарабською мовою), місце і рік карбування.
↑Іналджик, Г.Османська імперія: класична доба 1300–1600 / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 244.
Зварич В. В. Нумизматический словарь. — Львов, 1980. — С.9.
Быков А. А. Монеты Турции XIV–XVII вв. Л., 1939
Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. К., 1971
Огуй О. Д. Монетно-лічильні найменування на Буковині та в Молдові (кінець 14 — перша третина 19 ст.). Чернівці, 1997.
Іналджик, Г.Османська імперія: класична доба 1300–1600 / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАН України. — Київ: Критика, 1998. — С. 244.