Офіційна назва —Республіка Азербайджан (азерб.Azərbaycan Respublikası)[6]. Назва країниАзербайджан означає — земля вогнів, або країна вічного вогню, що може бути пов'язано іззороастрійськими храмами вогню в цьому регіоні. В античних грецьких і римських джерелах країна зветьсяАтропатеною[7]. Існує версія, що назва країни походить від класичноїперс.آذربایجان та виводиться від імені останнього ахеменідськогосатрапаМідіїАтропата, який уперше в320 році до нашої ери створив у північній частині Мідії незалежну державу.ТопонімАтурпатакан утворений за допомогою середньоперського патронімічного суфікса -акан від власного імені Атурпат, що також означає захищений (святим) вогнем. Після завоюванняІрануАрабським халіфатом у VII—VIII столітті, топонім Атурпатакан під впливом арабської мовитрансформувався в Адарбайджан (араб.آذربایجان)[7].
Існує також теорія, щоАзербайджан єотюрченою формою зарабізованої версії перського топонімаÂzarâbâdagân (Азар — вогонь;âbâdag — місце відправлення культу і суфікс множини), абокраїна вічного вогню, що може бути пов'язано іззороастрийськими храмами вогню в цьому регіоні.
Супутниковий знімок території Азербайджану, березень 2003 року
Азербайджан розташований загалом у субтропічному поясі й витягнутий з північного заходу на південний схід у бікКаспійського моря. Азербайджан — гірська країна, де високі хребти і плоскогір'я поєднуються з рівнинами й низовинами. Близько 60 % всієї території займають гори, а 40 % — низовини (Кура-Араксинська низовина).
Територія Азербайджанської Республіки становить 86,6 тис. км², населення 9 494 000 осіб. За інформацією ООН, Азербайджанська Республіка займає 0,06 % території світу, питома частка у всесвітньому виробництві продукції та послуг становить 0,03 %, а у міжнародній торгівлі — 0,01 %[8].
На заході та південному заході гірська системаМалого Кавказу із Шахдагським (гора Гіналдаг, 3373 м), Мровдагським (гораГямиш, 3722 м), Східно-Севанським,Зангезурським (гораКапутджух, 3 906 м),Карабаським та Карабаським вулканічним нагір'ям.
На південному-сході Ленкоранська гірська система —Талиські гори з висотами до 2500 м (гораКьомюркьой, 2477 м).
Між горами Великого і Малого Кавказу чверть площі держави займаєКура-Араксинська низовина, частина якої лежить нижче рівня океану (до −28 м). Поділяється на Ширванський, Карабаський,Мільський,Муганський і Сальянський степи.
На узбережжі Каспійського моря розташовані Самур-Дівічинська (на північному сході) іЛенкоранська (на південному сході) низовини.
У передгірських і гірських районах — помірний, помірно холодний і холодний (пересічна температура січня від 0 до −10 °C; липня — від +20 до +10 °C і нижче, опадів — від 400 до 1300 мм).
Країна малих гірських річок (понад 1000). Більшість з них належать басейну Кури. В Азербайджані протікають найбільші річкиКавказу —Кура з притокамиАраксом (на кордоні з Іраном) іАлазані, які використовуються для зрошення і одержання гідроенергії. В Азербайджані налічується понад 250 озер, найбільші з них:Хаджікабюль (16 км²) іБеюкшор (10 км²).
Азербайджан став незалежною республікою в 1918 році.Червона армія окупувала республіку в 1920 році. З 1936 року Азербайджан став окремою союзною республікоюСРСР. Конфлікт ізВірменією з приводуНагірного Карабаху викликав заворушення в 1988—1989 роках. Радянські війська були введені в Баку, щоб відновити порядок. У 1990 році введено надзвичайний стан. У 1991 році лідери Азербайджану підтримали путчистів у Москві (ДКНС). Після їхнього провалу Азербайджан оголосив себе незалежним. Було підписано і знову порушено перемир'я в Нагірному Карабасі, останній оголосив про свою незалежність. У грудні 1991 року Азербайджан увійшов до складу СНД. У 1992 році став членом ООН і приєднався до Конференції з безпеки співробітництва. Знову відновилася війна у Нагірному Карабасі.ПрезидентАбульфаз Ельчибей поступився місцем колишньому лідерові Комуністичної партії АзербайджануГейдару Алієву, аСурет Гусейнов у 1993 році очолив уряд, ставпрем'єр міністром.
У ході військового конфлікту, що почався в 1990-х між вірменами і азербайджанцями з питання приналежності Нагірного Карабаху, Вірменія за допомоги військ РФ окупувала Нагірний Карабах і прилеглі до нього сім районів:Агдам, Джебраїл,Фюзулі, Кяльбаджар, Лачин, Зангелан і Губадли. Через війну загинуло більше 25 тис. осіб. Близько мільйона азербайджанців стали біженцями і вимушеними переселенцями.
Рада Безпеки ООН у своїх резолюціях № 822 від 30 квітня 1993 року, № 853 від 29 липня 1993 року, № 874 від 14 жовтня 1993 року і № 884 від 12 листопада 1993 року засудила окупацію території Азербайджану. Рада Безпеки зажадала також негайного, повного і беззастережного виведення вірменських озброєних формувань з окупованих територій. Уже 12 травня 1994 року між Азербайджаном і Вірменією було підписано угоду про припинення вогню.
На окупованій території Нагірного Карабаху існувала невизнанаНагірно-Карабаська республіка, що мала тісні економічні та військово-політичні зв'язки зВірменією. У самопроголошеній державі проживало 140 тис. осіб, переважно етнічних вірменів. Азербайджан в цей час домагався відновлення свого контролю над Нагірним Карабахом.
У вересні — жовтні 2020 року розпочався великомасштабний конфлікт високої інтенсивності між збройними силами Азербайджану і збройними формуваннями невизнаноїНагірно-Карабаської республіки, який став наймасштабнішим, тривалим і кровопролитним в регіоні з моменту закінчення Карабахської війни у 1994 році. Найбільш інтенсивні бойові дії велись на напрямі Гадрут — Джебраіл, у долині річкиАракс, яка служить природним кордоном між Азербайджаном і Іраном. Наступ азербайджанських військ з масштабним застосуванням авіації, бронетехніки, артилерії, ударних БПЛА почався вранці 27 вересня[9]. Обидві сторони повідомляють про численні жертви серед військовослужбовців і мирного населення. 28 вересня 2020 року, уВірменії і невизнаній Нагірно-Карабахської республіці оголосили військовий стан і загальну мобілізацію. На всій території Азербайджану також було оголошено військовий стан та часткову мобілізацію[10].
Станом на 22 жовтня 2020 року, південна зона безпеки невизнаної Нагірно-Карабахської республіки була повністю ліквідована. Азербайджанські війська зайняли село Агбенд, на кордоні Карабаху і власне території Вірменії. Це означає, що Азербайджан повністю звільнив всю лінію свого державного кордону зІраном[11].
19 вересня 2023 року, Азербайджан почав військову операцію на територіїНагірно-Карабаської республіки. Вже наступного дня, 20 вересня, керівництво Нагірно-Карабаської Республіки погодилось вивести військових, розформувати та повністю роззброїти формування армії оборони Нагірного Карабаху.
24 вересня 2023 року 120 тис. вірмен Карабаху планували виїхати до Вірменії, побоюючись етнічних чисток. Станом на 27 вересня, до Вірменії повернулася третина населення НКР (42,5 тис. осіб).
28 вересня, де-факто «влада» Нагірного Карабаху оголосила про припинення існування невизнаної республіки. Де-юре республіка припинила своє існування 1 січня 2024 року.
Азербайджанська держава — демократична, правова, світська республіка, що розвивається на засадах економічних ринкових відносин. У Республіцідержавна влада обмежується у внутрішніх питаннях тільки правом, а в зовнішніх — тільки положеннями, що випливають з міжнародних договорів, учасником яких вона є.
Державна влада організується на основі принципу розподілу влади:
Законодавчу владу здійснюють однопалатні Національні збори —Міллі-Меджліс (азерб.Milli Məclis) Азербайджанської Республіки, що складається зі 125 депутатів, які обираються на 5-річний термін.[12]
Виконавча влада належитьПрезиденту Азербайджанської Республіки. Посада введена у 1991 році. Президент обирається на загальних виборах таємним голосуванням на 5 років. Нинішній президент Азербайджану —Ільхам Алієв. Вищий орган виконавчої влади — Кабінет міністрів, що призначається президентом, а також затверджується Міллі-Меджлісом. Дії органів влади регламентуютьсяКонституцією республіки, прийнятою на референдумі в листопаді 1995 року.
Судову владу здійснюють суди. Законодавча, виконавча і судова влади взаємодіють відповідно до положень Конституції Азербайджанської Республіки і незалежні в межах своїх повноважень. Судова система країни загалом близька до тієї, що існувала в колишньому СРСР. Вищим судовим органом є Верховний суд, що обирається парламентом на п'ятирічний термін. До складу Суду входять палати з карних і цивільних справ. Судочинство здійснюють місцеві суди.
Територіально Азербайджан поділяється на 59 районів (множинаазерб.rayonlar, однинаазерб.rayon), 11 міст (множинаазерб.şəhərlər, однинаазерб.şəhər) і 1 автономну республіку (азерб.muxtar respublika) —Нахічеванську Автономну Республіку. Автономія Нагірного Карабаху була офіційно ліквідована в 1991 році.
Після лютого 1988 року, коли почалася війна з Вірменією черезНагірний Карабах, на хвилі вірмено-азербайджанського конфлікту виникло кілька політичних партій і груп. Одночасно з розпадом СРСР стався крахКомуністичної партії Азербайджану. 14 вересня 1991 року на XXIII надзвичайному з'їзді була прийнята резолюція про її саморозпуск. Проте багато колишніх комуністів зберегли керівні посади в уряді, державних і місцевих органах влади. У 1992 році був ухвалений Закон про політичні партії. Зараз діють понад 30 партій. З 1995 року провідною політичною силою країни сталапартія «Новий Азербайджан» під керівництвом Гейдара Алієва. Їй належить більшість місць у парламенті.
Представники азербайджанської діаспори в Києві з прапорами країн
Азербайджанська Республіка налагодила дипломатичні відносини зі 160 країнами світу. У столиці Азербайджану — Баку діють 38 посольств, 2 головні консульства, 12 представництв міжнародних організацій, 7 почесних консульств. У республіці також акредитовані керівники 43 дипломатичних представництва, резиденції яких розташовані в інших містах Азербайджану. Налагодження політико-дипломатичних та економічних відносин з країнами-членами цієї організації — Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами,Кувейтом,Катаром,Оманом таБахрейном займає особливе місце у зовнішній політиці Азербайджану — в межах об'єднання ССАГПЗ (1981)[13].
Після здобуття незалежності в 1991 році Азербайджан став членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку,Ісламського банку розвитку та Азійського банку розвитку[14]. Банківська система Азербайджану складається з Центрального банку Азербайджану, комерційних банків і небанківських кредитних організацій. Національний (нині Центральний) банк створений в 1992 році на базі Азербайджанського державного Ощадбанку, філії колишнього Державного Ощадного банку СРСР. Центральний банк виступає в ролі центрального банку Азербайджану, уповноваженого видавати національну валюту, азербайджанський манат, і контролювати всі комерційні банки.
У 2008 році Азербайджан посів місце у десятці найкращих реформаторів згідно з рейтингом Світового банкуDoing Business Report[15].
Азербайджан займає також 57-ме місце, сказано у Звіті з глобальної конкурентоспроможності на 2010—2011 роки, що вище інших країн СНД[16]. До 2012 року ВВП Азербайджану виріс в 20 разів у порівнянні з його рівнем 1995 року[17].
Азербайджан — індустріально-аграрна держава, основний нафтогазовидобувний район Закавказзя. Основні галузі економіки: нафто- і газовидобувна, нафтопереробна, обладнання для нафтовидобутку, рудовидобувна, чорна і кольорова металургія, цементна, хімічна і нафтохімічна, текстильна, машинобудування (нафтопромислове обладнання, електронна, електротехнічна, приладобудівна, харчосмакова промисловість).
ДаніIndex of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A.:
ВВП на 2001 рік становило 3,4 млрд $, темп його зростання — 10 %, на душу населення припадає 431 $.
Ключовий сектор економіки — нафтогазовий (58 % ВВП). У структурі паливної промисловості нафта і газ займають основне місце. Нафтопродукти у великій кількості експортуються.
Розвідані запаси газу в Азербайджані становлять близько 1,5 трильйона кубометрів газу, найбільше відоме родовище «Шах-Деніз» — запаси понад 1,2 трильйона кубометрів. При цьому в 2007 році країна видобувала лише 28 мільярдів кубометрів.
Другим важливим сектором азербайджанської економіки є сільське господарство. На сільськогосподарські землі припадає 46 % загальної площі країни (близько 50 % з них пасовища). Вирощують зернові, технічні (бавовник,тютюн), субтропічні (гранат,чай,цитрусові,хурма) культури,виноград. Виробляють натуральнийшовк.
Транспорт — залізничний, автомобільний, розвинений трубопровідний. Баку — основне портове місто і перевальний пункт для нафти, нафтопродуктів, лісу. Найбільші міста Азербайджану пов'язані з Баку і між собою. В Баку є міжнародне летовище.
Збройні сили Азербайджану (азерб.Azərbaycan Silahlı Qüvvələri) були відновлені згідно Закону Азербайджанської Республіки «Про Збройні Сили Азербайджанської Республіки» від 9 жовтня 1991 року.Азербайджанська Демократична Республіка (АДР) початково утворила свої збройні сили 26 червня 1918 року, однак вони були розпущені після анексії Азербайджану Радянським Союзом, якАзербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки від 28 квітня 1920 року. Після розвалу Радянського Союзу у 1991—1992 роках збройні сили були відтворені на основі радянських баз та оснащення, що залишились на території країни. За керівництво ЗС АР відповідаєМіністерство оборони Азербайджану.
Згідно з статистичними даними, у 2001 році діти й підлітки у віці до 15 років становили 32 % населення, група економічно активного населення (чоловіки у віці 16—62 років, жінки — 16—57 років) — 59 %, люди пенсійного віку — 9 %.
Високий рівень приросту населення був характерний для Азербайджану в період з 1979 по 1989 роки і становив 1,7 % на рік. У 1990-х роках темпи приросту населення сповільнилися: з 1991 по 1998 рр. вони оцінювалися в 0,5—0,7 % на рік, у 2001 становили 0,4 %. Згідно з даними 2001 року, тривалість життя — 63 роки (58,6 років — для чоловіків і 67,5 — для жінок). Дитяча смертність — 83,08 немовлят на 1000 новонароджених.
51 % населення країни проживає в містах, причому більше половини з них зосереджені уВеликому Баку іСумгаїті. Населення Баку становить 1,817 млн осіб, а всього столичного регіону — 2,072 млн. Другим за кількістю населення містом країни єГянджа — 301,4 тис., третім — Сумгаїт — 288,4 тис. чоловік. Інші великі міста —Мінгечаур,Ширван,Нахічевань,Ленкорань.
Азербайджан насамперед відомий своїми борцями у греко-римському і вільному стилях, дзюдоїстами і боксерами. Усі вони на Літніх Олімпійських іграх у Пекіні 2008 року здобули 7 медалей — золото, 2 срібла і чотири бронзи.
↑Техран Гусейнова (Азербайджан) Налаживание дипломатических связей между членами совета сотрудничества Азербайджанской Республики с арабскими государствами Персидского залива (ССАГПЗ)
Азербайджан: 100 вопросов и ответов / [ред. Т. Гейдаров, Т. Багиев]. — Баку: Англо-Азербайджанское молодежное общество, 2008. — 200 с. —ISBN 9952 806816(рос.)
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. —ISBN 966-603-307-0
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. :Мапа, 2011. — 606 с. —ISBN 978-966-8804-23-6
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. :Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. Посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів :Світ, 2002. — 672. с.—ISBN 966-603-178-7
Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.(рос.)
Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. —ISBN 978-966-06-0504-4
Орлова Т. В. Історія пострадянських країн: підручник. Київ: Знання, 2014.
Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. —ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. —ISBN 978-966-439-744-6
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2018. — Т. 1. Азія. — 416 с. —ISBN 978-966-439-989-1
Bölükbaşı S. Azerbaijan: A Political History. I.B.Tauris, 2011.
Cornell S.E. Azerbaijan Since Independence. Routledge, 2011.
Tabachnik M. Citizenship, Territoriality, and Post-Soviet Nationhood: The Politics of Birthright Citizenship in Azerbaijan, Georgia, and Moldova. Springer International Publishing; Palgrave Macmillan, 2019.
Азербайджан, Азербайджанська Республіка / М. М. Мірошниченко, Ф. Ґ. Туранли // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001, оновл. 2025. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-42755
.svg)
.jpg)
_Autonomy.svg)
.svg)
_1.svg)
.png)
